Постанова

від 10.08.2022 по справі 175/2313/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 175/2313/20

провадження № 61-2833св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бут Наталія Вікторівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 06 квітня 2013 року до 03 жовтня 2018 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_3 .

За час шлюбу сторони придбали: земельну ділянку, загальною площею 0,0138 га, кадастровий номер 1221411000:01:089:0001, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1221411000:03:003:0025, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 42 кв. м, житловою площею 20,6 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 ; автомобіль марки Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що вказане майно набуто сторонами під час шлюбу, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

Крім того вказує, що автомобіль є неподільною річчю, відповідач використовує його в своїй підприємницькій діяльності, тому ОСОБА_1 вважає, що автомобіль слід виділити у власність відповідачу з виплатою їй грошової компенсації вартості Ѕ частини автомобіля.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та:

визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя: земельну ділянку, загальною площею 0,0138 га, кадастровий номер 1221411000:01:089:0001, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1221411000:03:003:0025, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 42 кв. м, житловою площею 20,6 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 ; автомобіль марки Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на: Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,0138 га, кадастровий номер 1221411000:01:089:0001, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_1 ; Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1221411000:03:003:0025, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 ; Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 42 кв. м, житловою площею 20,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ;

виділити ОСОБА_2 автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну ОСОБА_1 Ѕ частку автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в спільному майні подружжя у розмірі 133 550 грн;

стягнути з ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 1 806,35 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя наступне майно:

земельну ділянку, загальною площею 0,0138 га, кадастровий номер 1221411000:01:089:0001, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер 874, виданий 12 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д.;

земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1221411000:03:003:0025, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер 873, виданий 12 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д.;

житловий будинок, загальною площею 42 кв. м, житловою площею 20,6 кв. м, який складається з: А-1 - житловий будинок, а-1 - тамбур, Б - літня кухня-сарай, В - сарай, В - погріб, Г - вбиральня, Є - сарай, № №1-4 - споруди, розташований на АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер 871, виданий 12 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д.;

автомобіль марки Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що був придбаний 11 вересня 2013 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на наступне майно:

Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,0138 га, кадастровий номер 1221411000:01:089:0001, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер 874, виданий 12 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д.;

Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1221411000:03:003:0025, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер 873, виданий 12 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д.;

Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 42 кв. м, загальною площею 42 кв. м, житловою площею 20,6 кв. м, який складається з: А-1- житловий будинок, а-1 тамбур, Б- літня кухня-сарай, В - сарай під В - погріб, Г - вбиральня, Є - сарай, № №1-4 - споруди, розташованого на АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер 871, виданий 12 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д.

Виділено ОСОБА_2 автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2006 року випуску, червоного кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1 , що був придбаний 11 вересня 2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну ОСОБА_1 Ѕ частку транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2006 року випуску, червоного кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1 , в спільному майні подружжя у розмірі 133 550 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1 806,35 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довела, що спірне нерухоме майно було придбано у шлюбі, тому на підставі статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки сторони не досягли згоди щодо способу поділу спільного майна, тому наявні підстави його поділу виходячи з рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, як передбачено частиною другою статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Виділ у натурі частки із спільного майна, зокрема автомобіля, є неможливим, тому на підставі статті 364 ЦК України ОСОБА_1 має право на матеріальну компенсацію вартості її частки у цьому майні та погоджується отримати таку компенсацію, у зв`язку з чим її право на частку у майні підлягає припиненню. При цьому автомобіль підлягає виділенню другому співвласнику - ОСОБА_2 .

Оскільки позивач не надала доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, тому немає підстав для стягнення на її користь таких витрат у розмірі 10 000 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року в частині виділення ОСОБА_2 автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2006 року випуску, червоного кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1 , що був придбаний 11 вересня 2013 року, та стягнення грошової компенсації з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частини вартості автомобіля скасовано.

Виділено ОСОБА_2 Ѕ частину автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2006 року випуску, червоного кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1 , що був придбаний 11 вересня 2013 року.

Виділено ОСОБА_1 Ѕ частину автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», 2006 року випуску, червоного кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1 , що був придбаний 11 вересня 2013 року.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині виділення йому автомобіля та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості Ѕ частини автомобіля.

Автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу виходячи із засад рівності часток співвласників у спільній сумісній власності.

У випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Оскільки відповідач заперечує проти стягнення з нього компенсації вартості Ѕ частини автомобіля, автомобіль є неподільною річчю, тому наявні підстави для виділення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по Ѕ частині автомобіля.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бут Н. В., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) та у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15 (провадження № 61-8926св18), від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16 (провадження № 61-19420св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності речі - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на майно.

Апеляційний суд не врахував обставини, встановлені судом першої інстанції, що відповідач користується автомобілем та він перебуває у його повному володінні.

Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки в позовній заяві позивач не просила виділити сторонам спору по Ѕ частині автомобіля.

У липні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кононенко О. Р., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а постанову суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги законність судового рішення апеляційного суду не спростовують.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

У травні 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 квітня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 06 квітня 2013 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції (а. с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 .

На підставі договорів купівлі-продажу від 12 серпня 2016 року ОСОБА_2 є власником: земельної ділянки загальною площею 0,0138 га, кадастровий номер 1221411000:01:089:0001, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1221411000:03:003:0025, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 (а. с. 17, 18).

Згідно з договором купівлі-продажу від 12 серпня 2016 року ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 42 кв. м, загальною площею 42 кв. м, житловою площею 20,6 кв. м, який складається з: А-1- житловий будинок, а-1 тамбур, Б- літня кухня-сарай, В - сарай під В - погріб, Г - вбиральня, Є - сарай, № №1-4 - споруди, розташований на АДРЕСА_1 (а. с. 19).

ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Mercedes- Benz Sprinter 313 CDI», 2006 року випуску, червоного кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 11 вересня 2013 року (а. с. 82).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 жовтня 2018 року у справі № 199/303/18, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище відповідача змінено на « ОСОБА_1 » (а. с. 16).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Судове рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя двох земельних ділянок, житлового будинку та визнання права власності на Ѕ частину цього нерухомого майна апеляційним судом не переглядалось, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності подружжя.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Виходячи з положення статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі належних та допустимих доказів суди попередніх інстанцій встановили, що автомобіль марки «Mercedes- Benz Sprinter 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був набутий сторонами під час перебування у шлюбі.

Відповідач не довів, що спірний автомобіль не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а придбаний за його особисті кошти, тобто є його особистою приватною власністю.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, зокрема, в натурі (стаття 71 СК України), спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

У такому випадку, заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, слід виходити з того, що ця норма права не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного від 09 лютого 2022 року у справі № 521/1963/19 (провадження № 61-11699св21), а також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15 (провадження № 61-8926св18), від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16 (провадження № 61-19420св18), на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила поділити спільне майно подружжя, в тому числі й визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та сплатити їй грошову компенсацію за цю частку.

На обґрунтування заявлених позовних вимог в цій частині позивач посилалась на обставини, що відповідач використовує автомобіль у своїй підприємницькій діяльності, тому вона не має змоги ним користуватися для власних потреб.

На такі ж самі обставини щодо використання автомобіля посилався відповідач у відзиві на позовну заяву (а. с. 77).

Суд першої інстанції, врахувавши встановлені у судовому засіданні обставини справи, задовольнив позов ОСОБА_1 шляхом виділення автомобіля ОСОБА_2 та стягнувши з нього на користь позивача грошову компенсацію Ѕ частини автомобіля, який є спільним майном подружжя, саме з цих підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виділення ОСОБА_2 автомобіля та стягнення з останнього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості Ѕ частки спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, та виділяючи ОСОБА_2 і ОСОБА_1 по Ѕ частині транспортного засобу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти стягнення з нього зазначеної грошової компенсації, тому наявні підстави для виділення у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

За змістом частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Автомобіль марки «Mercedes- Benz Sprinter 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є неподільною річчю, оскільки виділити в натурі будь-яку його частку неможливо, він не може бути реально поділений в натурі між сторонами.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

У справі, яка переглядається, позивач не претендує на те,щоби автомобіль залишити собі, припинивши право відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоби отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача, оскільки матеріалами справи підтверджено користування автомобілем саме відповідачем.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згодавідповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків у постанові, прийнятій після подання касаційної скарги у справі, яка переглядається, а отже, зазначені висновки підлягають врахуванню Верховним Судом у цій справі відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.

Отже, суд апеляційної інстанціїдійшов помилкового висновку, що оскільки відповідач заперечує проти присудження позивачу грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на спірний автомобіль, тому слід виділити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по Ѕ частині цього майна.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просила виділити ОСОБА_2 автомобіль марки «Mercedes- Benz Sprinter 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та стягнути з нього на свою користь грошову компенсацію вартості Ѕ частини спірного майна.

Позовні вимоги про поділ транспортного засобу в ідеальних частках або виділ у натурі часток із майна, що є у спільній частковій власності подружжя, ОСОБА_1 до суду не заявляла.

Суд першої інстанції, з огляду на встановлені обставини, дійшов правильного висновку, що спосіб захисту права, яке обрала позивач, є ефективним способом захисту та відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання за останнім права власності на автомобіль та стягнення з нього компенсації Ѕ частки у цьому майні на користь позивача, ОСОБА_1 вказувала, що автомобіль перебуває у користуванні та володінні відповідача й він використовує його в своїй підприємницькій діяльності.

Вирішуючи питання в цій частині вимог суд першої інстанції врахував, що такі вимоги позивача направлені на справедливий захист її прав та інтересів з урахуванням дотримання балансу інтересів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності подружжя.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, є обґрунтованими.

Отже Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення цих позовних вимог.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності подружжя.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 2 672 грн.

З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду та залишення без змін рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають стягненню з ОСОБА_2 в розмірі 2 672 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бут Наталія Вікторівна, задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 672 (дві тисячі шістсот сімдесят дві) гривні.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук