Рішення

від 17.08.2022 по справі 560/5262/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/5262/22

РІШЕННЯ

іменем України

18 серпня 2022 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області , Летичівської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області щодо неправильного нарахування та не виплати заробітної плати в грудні 2020 року ОСОБА_1 .

2. Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 21318806) як правонаступника Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) :

- заборгованість по заробітній платі - 6106,19 гривень; оплату за відпустку (відпускні) в січні 2021 року, в сумі 34,88 гривень; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 87,22 гривень, матеріальну допомогу на оздоровлення в січні 2021 року, в сумі 5049,30 гривень, вихідну допомогу при звільнені, в сумі 7363,18 гривень, заборгованість перед пенсійним фондом, в сумі 4100,94 гривень, втрати допомоги по безробіттю, в сумі 4345,57 гривень.

- середній заробіток за весь період затримки, починаючи з дня виникнення заборгованості 01 січня 2021 року по день постановлення рішення суду, з розрахунку 474,31 гривень (середньоденний заробіток) х кількість днів заборгованості з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом.

- моральну шкоду в розмірі 10000,00 гривень (десять тисяч).

3. Стягнути з відповідача судові витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно доданого розрахунку, в розмірі 10000 гривень.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом голови комісії з реорганізації служби у справах дітей №1 від 29.01.2021 її звільнено з 01.02.2021 з посади в зв`язку з реорганізацією Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області.

В грудні 2020 року у відповідача виник борг по заробітній платі в зв`язку із неправильним її нарахуванням. Як наслідок, у подальшому неправильно нараховано та не виплачено у належному розмірі оплату за відпустку у 2021 році, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу на оздоровлення в січні 2021 року, вихідну допомогу при звільненні (а також заборгованість перед пенсійним фондом по таким сумам).

У зв`язку з тим, що відповідачем не були виплачені належні суми в день звільнення, є необхідним стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період затримки, починаючи з дня виникнення заборгованості - 01 січня 2021 року по день постановлення рішення суду.

Оскільки роботодавцем неправильно нараховано заробітну плату за грудень 2020 року, втрачено й частину допомоги по безробіттю.

Внаслідок порушення відповідачем законних прав, а саме невиплати заробітної плати в повному обсязі, тобто порушення конституційного права на оплату праці, понесено моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання сім`ї.

Ухвалою суду від 23 травня 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області подала відзив на позов, згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу. В частині стягнення заробітної плати не заперечує.

Вважає розмір моральної шкоди значно завищеним, виходячи з характеру правопорушення. Позивачем не надані документи на обґрунтування обставин завдання моральної шкоди.

Щодо оплати вартості вчинених адвокатом дій, то відповідно до розрахунку витрат часу та вартості послуг адвоката згідно Договору про надання правової допомоги від 23.12.2021 та наданого Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги від 27.04.2022 року вбачається, що адвокат здійснювала представництво в суді (прийняття участі в судових засіданнях, тощо). Однак неможливо попередньо передбачити наданий адвокатом обсяг послуг у суді, що не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, що свідчить про штучне збільшення обсягу робіт адвоката за рахунок подачі таких документів. Витрати на вказану суму є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Наказом голови комісії з реорганізації служби у справах дітей №1 від 29.01.2021 позивача звільнено з 01.02.2021 з посади завідувача сектору опіки (піклування), усиновлення та сімейних форм виховання служби у справах дітей Летичівської РДА в зв`язку з реорганізацією Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області (п.1 ч.1 ст.87 ЗУ "Про державну службу").

02.03.2021 позивачу розпочато виплату допомоги по безробіттю.

24.08.2021 припинено виплату допомоги по безробіттю. 25.08.2022 позивач працевлаштована, що підтверджується записами у трудовій книжці.

Однак до цього, у грудні 2020 року у Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області виник борг по заробітній платі позивача в зв`язку із неправильним її нарахуванням.

Так, згідно відомостей про нараховану та виплачену заробітну плату (які надані трудовим архівом Летичівської селищної ради), посадовий оклад позивача у 2020 році становив 5950 грн., доплата за ранг - 700 грн., за стаж - 2975 грн.

У грудні 2020 року позивач відпрацювала 17 з 22 робочих днів (5 днів становила відпустка без збереження заробітної плати).

Водночас, фактично нарахована заробітна плата за грудень 2020 року склала лише 1331,31 грн., у той час як підлягала нарахуванню (враховуючи відпрацьований час) 7437,50 грн.

В зв`язку із неправильним нарахуванням заробітної плати, як наслідок, неправильно нараховано належні кошти по оплаті за відпустку у січні 2021 року, компенсацію за невикористану відпустку (виплачену у лютому 2021 року), матеріальну допомогу на оздоровлення в січні 2021 року, вихідну допомогу при звільненні (виплачену у лютому 2021 року).

Заборгованість з податками та відрахуваннями (ПДФО, військовий збір, пенсійний фонд) обраховано позивачем у розмірі 22741,71 грн.

Крім цього, втрати допомоги по безробіттю обраховано у сумі 4345,57 грн.

Ухвалою суду від 23.05.2022 було витребувано у відповідачів, зокрема, письмову інформацію щодо причини виникнення заборгованості із заробітної плати у грудні 2020 року, та здійснення (чи нездійснення) виплати такої заборгованості у подальшому.

Доказів виплати позивачу заборгованості суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 3 частини 2 статті 3 Закону України "Про державну службу" №889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється на державних службовців місцевих державних адміністрацій.

Згідно із частиною 3 статті 5 Закону № 889-VIII, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону № 889-VIII, державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Частиною 1 статті 50 Закону № 889-VIII передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно із частиною 1 статті 57 Закону № 889-VIII, державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону № 889-VIII, щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Державні гарантії права на відпустки працівників встановлені Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону № 504/96-ВР, право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 21 Закону № 504/96-ВР, заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 23 Закону №504/96-ВР встановлено, що в установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до пунктів 6, 7 частини 1, частини 3 статті 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Частиною 1 та 4 статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини 1).

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, особа, яка є державним службовцем, має право:

- на отримання заробітної плати;

- на отримання щорічної основної оплачуваної відпустки з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому особа, яка є державним службовцем, при припинені державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та звільнення з посади державної служби має право:

- на отримання заробітної плати в повному розмірі не пізніше дня звільнення;

- на виплату грошової компенсації за всі невикористані нею дні щорічної відпустки не пізніше дня звільнення;

- на отримання у повному обсязі заробітної плати за час відпустки (відпускних) не пізніше дня звільнення;

- на отримання в повному обсязі грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (допомоги на оздоровлення), не пізніше дня звільнення;

- у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, на виплату вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат не пізніше дня звільнення.

Оскільки в грудні 2020 року у Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області виникла заборгованість по заробітній платі позивача в зв`язку із неправильним її нарахуванням та, відповідно, виплатою у меншому розмірі, відповідачем були також неправильно нараховані та виплачені оплата за відпустку в січні 2021 року, компенсація за невикористану відпустку при звільненні у лютому 2022 року, грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати (допомоги на оздоровлення) у січні 2021 року, вихідна допомога при звільненні у лютому 2022 року.

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області щодо неправильного нарахування та не виплати заробітної плати в грудні 2020 року, та стягнення з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області заборгованості:

- по заробітній платі за грудень 2020 року в сумі 6106,19 грн.,

- за відпустку (відпускні) в січні 2021 року, в сумі 34,88 грн.,

- по компенсації за невикористану відпустку в сумі 87,22 грн.,

- по матеріальній допомозі на оздоровлення в січні 2021 року в сумі 5049,30 грн.,

- по вихідній допомозі при звільнені в сумі 7363,18 грн.

Заборгованість по вказаним виплатам необхідно з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області, так як Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області є правонаступником Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 "Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та організації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються".

Суд при вирішенні спору в цій частині враховує позицію Хмельницької районної державної адміністрації, яка визнала позов в частині стягнення заробітної плати та фактично погодилась із розрахунками боргу по заробітній платі та іншим виплатам, наведеним позивачем у позові. Так, суд витребовував у відповідача власний розрахунок заборгованості невиплаченої заробітної плати позивачу, а також заборгованості (внаслідок недоплати заробітної плати у грудні 2020 року) оплати за відпустку в січні 2021 року, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні), однак такої інформації суду не надано.

За таких обставин відсутні підстави для сумнівів у правильності розрахунку боргу по заробітній платі та іншим виплатам.

Водночас, суд звертає увагу на те, що стягнення таких сум має відбуватись із відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів (ПДФО, військовий збір, та нарахуванням на такі суми єдиного внеску до пенсійного фонду).

При цьому, щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача заборгованості перед пенсійним фондом, суд зазначає таке.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

На підставі абз.2 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.

Отже, на суму грошового забезпечення має бути нарахований та сплачений єдиний внесок.

При цьому, згідно з ч.5 ст.9 Закону №2464-VI, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів

Отже, згідно Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець, однак суми єдиного внеску не є доходом чи власністю позивача. Тому підстав саме для стягнення на користь позивача сум єдиного внеску немає. Водночас, враховуючи вищевказане, позовній вимоги у цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - шляхом нарахування та сплати єдиного внеску на спірну суму заробітної плати позивача.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення втрати допомоги по безробіттю у розмірі 4345,57 грн., суд вказує таке.

Залежно від страхового стажу протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, статтями 22, 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" зумовлене право безробітних на допомогу по безробіттю у розмірах:

1) у мінімальному розмірі, якщо такий страховий стаж є меншим за 6 місяців та з інших підстав (ч. 2 ст. 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття");

2) у відсотках до їх середньої заробітної плати (ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Так, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб:

- до 2 років - 50 відсотків;

- від 2 до 6 років - 55 відсотків;

- від 6 до 10 років - 60 відсотків;

- понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

- перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

- протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

- у подальшому - 70 відсотків.

Згідно з ч.5 ст.25 Закону у середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.

Відповідно до п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (із подальшими змінами), розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку (для розрахунку допомоги по безробіттю - реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної).

Згідно з ч.3 ст.22 Закону допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Виплату позивачу допомоги розпочато 02.03.2021.

Згідно із ч. 2 ст. 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Страховий стаж позивача становить більше 10 років, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу позивача.

Отже, внаслідок неправильного нарахування заробітної плати за грудень 2020 року, позивач отримувала допомогу по безробіттю у меншому розмірі.

Проте наведений розрахунок позивача стосовно недоотриманих коштів допомоги по безробіттю у сумі 4345,57 грн. не відповідає вказаним нормам Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Порядку №1266, оскільки розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців (а не 6, як обраховано позивачем - з серпня 2020 року по січень 2021 року). Крім того, за серпень 2020 року позивачем взято до розрахунку суму нарахованої заробітної плати 4812,50 грн. (згідно записки-розрахунку про надання відпустки від 29.01.2021), в той час як за даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України (які мають застосовуватись згідно з ч.5 ст.25 Закону) за такий місяць нараховано 9984,10 грн.

У той же час, за даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України, позивачу за лютий 2020-січень 2021 року було нараховано 122600,88 грн. Середня зарплата за такий період - 10216,74 грн.

Враховуючи недоплату за грудень 2020 року у розмірі 6106,19 грн., підлягала нарахуванню за цей період сума 128707,07 грн. Відповідно, середня зарплата мала становити 10725,58 грн.

Отже, виплата допомоги по безробіттю у перші три місяці (березень-травень 2021 року) мала становити 70% від середньої зарплати - 7507,91 грн. (а не 7151,72 грн.). Різниця за три місяці склала (356,19*3) - 1068,57 грн.

У подальшому виплата допомоги по безробіттю у наступні три місяці (червень-серпень 2021 року) мала становити 80% від вказаної вище суми - 6006,33 грн. (а не 5721,38 грн.). Різниця за один місяць - 284,95 грн.

Однак виплата допомоги по безробіттю була припинена 24.08.2021 (25.08.2021 позивач була працевлаштована). Тому за серпень різниця невиплаченої суми допомоги становить не 284,95 грн., а 220,60 грн. (пропорційно періоду, за який отримувалась допомога). Отже, різниця за три місяці (червень-серпень 2021 року), враховуючи припинення виплати допомоги 24.08.2021, становить 790,5 грн. (284,95+284,95+220,60).

Розрахунок позивача стосується різниці виплати допомоги по безробіттю за 7 місяців, в той час як таку допомогу позивач отримувала менше 6 місяців. Обґрунтування розрахунку допомоги по безробіттю за 7 місяців відсутні.

Отже, різниця виплати такої допомоги становить 1068,57 + 790,5 = 1859,07 грн.

Водночас, нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не передбачено підстав для перерахунку такої допомоги.

Таким чином, завдана шкода щодо втрати допомоги по безробіттю у сумі 1859,07 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Що стосується позовної вимоги, в якій позивач просить стягнути на її користь середній заробіток за весь період затримки, починаючи з дня виникнення заборгованості - 01 січня 2021 року по день постановлення рішення суду, з розрахунку 474,31 гривень (середньоденний заробіток) х кількість днів заборгованості з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, то суд вказує на таке.

Статтею 116 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Підставою для заявлення позовних вимог про стягнення середнього заробітку слугував факт невиплати позивачу в повному обсязі заробітної плати за грудень 2020 року. Суд під час розгляду цієї справи дійшов висновку про необхідність стягнення з Хмельницької районної державної адміністрації заборгованості по виплаті позивачу заробітної плати.

Однак суд зазначає, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявлена передчасно та задоволенню не підлягає, оскільки остаточного розрахунку із позивачем на даний час не проведено.

Так, Велика Палата Верховного Суду у п.64 постанови від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 зазначила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу спірних сум за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку (як це передбачено ч.2 ст.117 КЗпП України), а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

Крім того, суд зауважує, що обрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Враховуючи встановлені обставини у справі, суд зауважує, що відповідачем в повному обсязі не нараховано та не виплачено заробітну плату за грудень 2020 року, який згідно Постанови №100 необхідно включити до розрахунку середньої заробітної плати.

З огляду на викладене та положення ч.2 ст.117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з Хмельницької обласної державної адміністрації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позовна вимога в цій частині є передачасною.

При цьому суд зауважує, що відмова в цій частині позовних вимог не позбавляє позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після того, як такий розрахунок буде фактично проведений.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, суд зазначає, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У п.50 та 52 постанови Верховного Суду від 13 січня 2022 року по справі № 825/438/18 зазначено, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

У п.79 постанови Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі №560/798/16-а вказано, що з огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

Водночас, у справі, що розглядається, відповідач не довів, що протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку із невиплатою належної заробітної плати, що спричинило зменшення виплат інших платежів. Належна заробітна плата не була виплачена позивачу і при звільненні з державної служби.

Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили душевні страждання, стрес та негативні переживання, тобто заподіяли моральну шкоду.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд виходить з засад розумності та справедливості. Водночас, враховуючи те, що розумність і справедливість є оціночними поняттями, суд дійшов висновку, що співмірною компенсацією завданої моральної шкоди є 2000 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації слід присудити здійснені ним судові витрати в розмірі 992,40 грн.

Також суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно абз.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, згідно ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно з п.1-2 ч.1ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правової допомоги від 23.12.2021; додаток №1 від 23.12.2021 до договору про надання правової допомоги від 23.12.2021; розрахунок витрат часу та вартості послуг адвоката згідно договору про надання правової допомоги від 23.12.2021.

За умовами укладеного договору про надання правової допомоги його предметом є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів у адміністративній справі, що розглядатиметься Хмельницьким окружним адміністративним судом за позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат (пункт 1.1).

Гонорар адвоката є фіксованим та становить 10000 гривень, що включає в себе всі витрати, які нестиме адвокат, у зв`язку із наданням послуг клієнту (пункт 4.4).

За змістом додатку №1 від 23.12.2021 до договору про надання правової допомоги від 23.12.2021, яким є акт здачі-приймання наданих послуг, адвокат надав такі послуги:

- попереднє опрацювання матеріалів;

- опрацювання законодавчої бази, що регулюють дані відносини;

- формування правової позиції;

- отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи;

- підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява, додатки до позовної заяви);

- здійснення розрахунків щодо заборгованості по оплаті заробітної плати, відпускних, матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, заборгованості перед пенсійним фондом, втрати допомоги по безробіттю;

- представництво в суді (супровід розгляду справи в суді).

Зазначено, що розмір витрат на правничу допомогу становить 10000 грн., та оплачується через 30 днів після вступу в силу рішення суду.

Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15, підкреслено на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють дані відносини; формування правової позиції, - не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону № 5076-VI. Відповідно, здійснення вказаних видів роботи не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

Вивчення документів та нормативних актів є невід`ємною частиною роботи щодо складання позовної заяви, а тому охоплюються саме витратами, понесеними на складання позову.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі № 520/9115/19 викладено правову позицію, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

У постанові Верховного Суду від 04 червня 2021 року по справі № 380/887/20 зазначено, що судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, суд враховує, що предмет спору в цій справі не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Крім цього, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб, а позовні вимоги позивача задоволені частково.

Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому розмір таких витрат належить зменшити до 2000,00 грн.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати на суму 2992,40 (2000 + 992,40) грн.

Окрім того, за результатами вирішення справи позивач також просить звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

В цій частині суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Водночас, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий та реальний захист життєвоважливих прав та інтересів позивача.

Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається статтею 371 КАС України.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки предметом спору є невиплата частини місячної заробітної плати, суд дійшов висновку про відсутність підстав для негайного виконання рішення суду у частині виплати позивачу заробітної плати за один місяць.

Суд зазначає, що у п.2 ч.1 ст.371 КАС України йдеться про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення особи такої заробітної плати. У такому випадку інститут негайного виконання щодо виплати заробітної плати за один місяць виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору. У цій же справі не йде мова про позбавлення позивача заробітної плати, позбавлення засобів існування, а є спір щодо належного розміру заробітної плати у межах одного місяця.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області щодо неправильного нарахування та невиплати ОСОБА_1 належної заробітної плати за грудень 2020 року.

Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 (з відрахуванням з таких сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також з нарахуванням та сплатою на такі суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування):

- по заробітній платі за грудень 2020 року в сумі 6106 (шість тисяч сто шість) грн. 19 коп.;

- за відпустку (відпускні) в січні 2021 року, в сумі 34 (тридцять чотири) грн.88 коп.;

- по компенсації за невикористану відпустку в сумі 87 (вісімдесят сім) грн. 22 коп.;

- по матеріальній допомозі на оздоровлення в січні 2021 року в сумі 5049 (п`ять тисяч сорок дев`ять) грн. 30 коп.;

- по вихідній допомозі при звільнені в сумі 7363 (сім тисяч триста шістдесят три) грн. 18 коп.

Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 шкоду у вигляді втрати допомоги по безробіттю у сумі 1859 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 07 коп.

Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2992 (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 18 серпня 2022 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідачі:Хмельницька районна державна адміністрація (вул. Кам`янецька, 122/2, Хмельницький, Хмельницька область,29016 , код ЄДРПОУ - 21318806) Летичівська районна державна адміністрація Хмельницької області (вул. Героїв Крут, 2/1, Летичів, Хмельницька область,31500 , код ЄДРПОУ - 21314961)

Головуючий суддя Д.А. Божук