Рішення

від 03.05.2022 по справі 640/20003/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/2043

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2022 року м. Київ № 640/20003/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Ярд»

до Державної податкової служби України

Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення та

податкової вимоги

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Ярд» (надалі - позивач), адреса: 01024, місто Київ, вулиця Дарвіна, будинок 7, офіс 12 до Державної податкової служби України (надалі - відповідач 1), адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач 2), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19 в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у м. Києві від 19 березня 2021 року № 00214780704 форми «Р» на загальну суму 176 252,00 гривень (сто сімдесят шість тисяч двісті п`ятдесят дві гривні 00 копійок);

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу форми «Ю» від 24 травня 2021 року № 0029173-1303-2655 на загальну суму 221 756,83 гривень (двісті двадцять одна тисяча сімсот п`ятдесят шість гривень 83 копійки).

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача в наслідок прийняття протиправних рішень суб`єктом владних повноважень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ярд» до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, водночас, Наказ на проведення перевірки від 10.03.2020 №2640 підписано виконуючим обв`язки начальника ГУ ДПС у м. Києві - Златою Лагутіною, проте, в порушення вимог чинного законодавства, до Наказу №2640 під час перевірки не було надано наказу про призначення саме керівником ГУ ДПС у м. Києві Злати Лагутіної та підтвердження її повноважень в якості уповноваженої особи на підписання Наказу №2640. Також, позивачем зазначено, що підписант податкового повідомлення-рішення від 19 березня 2021 року №00214780704 Інна Якушко не являється керівником контролюючого органу.

Позивач наголошує також, що податкова вимога прийнята контролюючим органом безпідставно, оскільки грошове зобов`язання, визначене оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням не набуло статусу узгодженого, а тому застосування до позивача пені із посиланням на статтю 129 Податкового кодексу України не відповідає змісту такої норми.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує, що лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути належною підставою для прийняття наказу про проведення перевірки, а їх невиконання призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових підстав такої.

Позивачем також висловлено зауваження стосовно оформлення Акту перевірки від 18.02.2021, оскільки такий Акт, як стверджує позивач не містить переліку первинних документів, які податковий орган безпосередньо досліджував під час проведення перевірки та на підставі яких дійшов відповідних висновків.

Позивач наголошує, що він повністю не погоджується з висновками контролюючого органу, викладеними в Акті перевірки, зазначає, що відповідач не направляв запитів на проведення зустрічних перевірок до контрагентів позивача, а також вказує на призначення перевірки поз межами строку, встановленого нормами податкового законодавства.

Щодо суті виявлених порушень позивач зазначає, що встановлена відповідачем інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів позивача, в Акті перевірки податковим органом не наведено переліку недоліків, невідповідностей, розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та їх фактичним змістом, а висновки про нездійснення та безтоварність операцій з контрагентами є помилковими, оскільки відсутність у контрагентів матеріальних і трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання контрагентами господарських операцій та не свідчить про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Позивач також наголошує, що в Акті перевірки не наведено доказів наявності вироку суду, який вступив в законну силу, безпосередньо і відносно позивача, відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Трансетхолд» та товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінанс Продакшн Груп», а посилання контролюючого органу на протокол допиту ОСОБА_2 не дають жодних підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій позивача.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що контролюючим органом виконано вимоги Податкового кодексу України щодо повідомлення платника податків про проведення перевірки, оформлення результатів такої перевірки та, як наслідок, винесення оскаржуваних рішень, відтак, проведена перевірка є законною та відповідає всім вимогам діючого законодавства, відтак, не має жодних підстав вважати проведену документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків товариства з обмеженою відповідальністю «Ярд» незаконною.

Також відповідачем зазначено, що з урахуванням досліджених обставин та результатів проведеного аналізу наявних даних по підприємствах товариству з обмеженою відповідальністю «Трансетхолд» та товариству з обмеженою відповідальністю «Фінанс Продакшн Груп», встановлено неможливість фактичного (фізичного) здійснення цим суб`єктом господарювання операцій за грудень 2018 року у зв`язку з відсутністю достатньої кількості основних засобів, виробничих потужностей та трудових ресурсів для здійснення одночасно операцій у значних обсягах та у різних містах України.

Також, відповідачем наголошено, що Печерським районним судом м. Києва винесено вирок по справі №757/16438/16-к, яким обвинуваченого ОСОБА_2 визнано винним за чинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Отже, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наголошує, що враховуючи наявність вказаного вироку суду по справі №757/16438/16-к, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені контрагентів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними уповноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання робіт (послуг).

Таким чином, відповідач наполягає на тому, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ярд» є безпідставними та такими, щ не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 10.03.2020 №2640 було вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства товариством з обмеженою відповідальністю «Ярд» при визначенні по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс Продакшн Груп» за січень, лютий 2018 року та товариством з обмеженою відповідальністю «Трансетхолд» за листопад, грудень 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість показників з декларацій з податку на додану вартість.

Підстава проведення перевірки: доповідна записка Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування від 05.03.2020 №1255/26-15-05-04-03.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві від 19.03.2020 №51513/10/26-15-05-04-03, у зв`язку з прийняттям Закону України від 17.03.2020 №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідачем, на підставі пункту 522 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, була зупинена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Ярд», призначена відповідно до Наказу від 10.03.2020 №2640, на період з 18 березня по 31 травня 2020 та вирішено, що перебіг термінів проведення перевірки буде поновлено з 01 червня 2020 року.

У зв`язку з подальшими змінами в законодавстві, якими було подовжено дію мораторію на проведення документальних та фактичних перевірок, відповідачем листом від 29.05.2020 №83151/10/26-15-05-04-03 було повідомлено, що зазначену вище перевірку зупинено на період з 18 березня по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби COVID-19.

В подальшому, Наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 10.02.2021 №1225-п вирішено поновити з 12.02.2021 терміни проведення документальних позапланових перевірок.

Отже, за результатами позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Ярд» податковим органом було складено Акт від 18.02.2021 №13651/26-15-07-04-03/100005680 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Договору про спільну діяльність від 15.01.2016 №Б/Н (код 10000) - уповноважена особа товариство з обмежено відповідальністю «Ярд» .

Згідно висновків Акту перевірки, встановлені такі порушення: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 117 501, 00 грн. в тому числі по періодах: за листопад 2017 року на суму 19 142 грн., за грудень 2017 року на суму 37 405, 00 грн., за січень 2018 року на суму 29 287 грн., за лютий 2018 року на суму 31 667 грн.

На підставі висновків Акту перевірки, податковим органом було складено податкове повідомлення-рішення від 19.03.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 176 252, 00 грн., з яких за податковим зобов`язанням: 117 501, 00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 58 751, 00 грн.

Також, 24.05.2021 відповідачем було прийнято податкову вимогу №0029173-1303-2655, якою позивачеві визначено суму податкового боргу в загальному розмірі 221 756, 83 грн. та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу.

Не погоджуючись з вказаним податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою про сплату боргу позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України; Податкового кодексу України; Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у відповідних редакціях, що діяли на момент спірних правовідносин.

Статтею 62 Податкового кодексу України визначено, що Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податково кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

На підтвердження надсилання позивачеві повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 11.03.2020 разом з копією наказу про проведення перевірки від 10.03.2020, а також повідомлень про обставини зупинення проведення перевірки, її поновлення наказом від 10.02.2021 №1225-п, відповідачем надано суду копії зазначених документів, разом з копіями конвертів поштових відправлень, рекомендованими повідомленнями про вручення та квитанціями, водночас, позивачем не надано жодних заперечень стосовно достовірності наявних в матеріалах справи поштових документів та надсилання на його адресу зазначених вище документів.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що приписами податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи), водночас, податкове законодавство не встановлює обов`язку податкового органу надсилати платнику податків документи, які свідчать про призначення тих чи інших осіб на відповідні посади або на підтвердження виконання певними особами обов`язків керівника.

Податковим законодавством визначено виключний перелік документів, який підлягає врученню платнику податків з метою проведення перевірки і такий перелік не містить у собі документів на підтвердження повноважень осіб - підписантів Наказів на проведення перевірки.

Також, суд зазначає, що вперше перевірку позивача було призначено Наказом від 10.03.2020 за періоди: січень, лютий 2018 року та листопад, грудень 2017 року, тобто в межах строку, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України, проте, в подальшому, у зв`язку зі змінами в законодавстві, строки проведення такої перевірки зупинялись та поновлювались, однак, зазначені обставини не нівелюють факт призначення перевірки з дотриманням строків, встановлених Податковим законодавством.

Так, відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, 102.1. Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, доводи позивача стосовно процедурних порушень проведення перевірки суд вважає необґрунтованими та не підстереженими фактичними доказами у справі.

Що стосується встановленого відповідачем правопорушення по суті та правомірності оскаржуваних рішень, суд зазначає наступне.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Датою виникнення податкових зобов`язань в розрізі приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В свою чергу, у відповідності до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Крім того у відповідності до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-ХIV, «первинний документ» - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 996 Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому у статті 1 цього Закону визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року (надалі - Положення № 88).

За вимогами пункту 1.2 Положення № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 Положення № 88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Між тим, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (п.2.4 Положення №88).

Отже, системний аналіз наведених вище норм свідчить, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений та підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. При цьому за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 820/11856/13-а, від 31 січня 2018 року у справі № 826/245/14, від 06 лютого 2018 року у справі № 810/6695/14, від 04 квітня 2018 року у справі № 808/2519/15.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки та відзиву Головного управління ДПС у м. Києві, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме, як вже було зазначено вище:

1. Неможливістю фактичного (фізичного) здійснення контрагентами позивача операцій (послуг з обслуговування нерухомого майна) за листопад, грудень 2017 року у зв`язку з відсутністю достатньої кількості трудових ресурсів для одночасного здійснення операцій у значних обсягах;

2. Наявністю вироку відносно директора контрагентів позивача: товариства з обмеженою відповідальністю «Трансетхолд» та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Продакшн Груп» ОСОБА_2 , якого визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Суд зазначає, що на підтвердження обґрунтування позовних вимог та реальності здійснення господарських операцій, які були предметом перевірки, позивачем надано копії наступних документів: договорів на обслуговування нерухомого майна від 16.10.2017 №10/17 та від 01.01.2018 №01/18-О; актів надання послуг (із зазначенням послуг - обслуговування нерухомого майна), платіжних доручень, звітів про виконання робіт та податкових накладних.

При цьому, суд зауважує, що договори на обслуговування нерухомого майна від 16.10.2017 №10/17 та від 01.01.2018 №01/18-О з боку контрагентів: товариства з обмеженою відповідальністю «Трансетхолд» та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Продакшн Груп» укладені від імені директора - ОСОБА_2 та місять його підпис.

Також, такі документи, як акти надання послуг, звіти про виконання робіт та податкові накладні також підписані від імені ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу, що відповідач наполягав на нереальності господарських операцій позивач з товариством з обмеженою відповідальністю «Трансетхолд» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс Продакшн Груп» у перевіряємий період, зокрема, у зв`язку з наявністю вироку суду щодо контрагента позивача.

Так, з наявних матеріалів справи вбачається, що Печерським районним судом м. Києва було винесено вирок від 07.08.2019 у справі №757/16438/19-к щодо кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 (директора контрагентів позивача, яким власне і було підписано первинні документи, долучені позивачем до матеріалів справи) у вчиненні злочинів, передбачених 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

З аналізу вказаного вище вироку судом встановлено наступне: «... ОСОБА_2 у період листопада 2017 року, діючи на прохання невстановленої слідством особи на ім`я ОСОБА_3 та невстановлених досудовим слідством осіб вчинив за попередньою змовою групою осіб повторно пособництво у фіктивному підприємництві, шляхом придбання суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ «Трансетхолд» (код ЄДРПОУ 41326455), з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформленні від імені даного підприємства псевдо фінансово-господарських операцій з підприємствами реального сектору економіки, які використовуючи реквізити ТОВ «Трансетхолд» незаконно формували податковий кредит з податку на додану вартість, в результаті чого ухилялись від сплати податків, а також з метою переведення безготівкових коштів у готівку.

Однак, придбання ТОВ «Трансетхолд» відбулось без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, яка передбачена Статутом вказаного Товариства, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб...».

Також, зазначеним вироком суду встановлено, що: «… ОСОБА_2 у період грудня 2017 року, діючи на прохання невстановленої слідством особи на ім`я ОСОБА_3 та невстановлених досудовим слідством осіб, вчинив за попередньою змовою групою осіб повторно пособництво у фіктивному підприємництві шляхом придбання суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ «Фінанс Продакшин Груп» (код ЄДРПОУ 41149699) з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформленні від імені даного підприємства псевдо фінансово-господарських операцій з підприємствами реального сектору економіки, які використовуючи реквізити ТОВ «Фінанс Продакшин Груп» незаконно формували податковий кредит з податку на додану вартість, в результаті чого ухилялись від сплати податків та з метою переведення безготівкових коштів у готівку.».

В матеріалах справи також наявна копія протоколу допиту ОСОБА_2 , в якому останній зазначає, що статутний фонд підприємств «Трансетхолд» та «Фінанс Продакшин Груп» він не формував, взагалі ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємств він не має, яким видом діяльності займаються підприємства він не знає, за якою адресою знаходяться та скільки працівників мають - також не знає.

ОСОБА_2 заперечує підписання будь-яких угод, договорів, тощо від імені підприємств з підприємствами-контрагентами, а також заперечує складання та підписання будь-яких інших банківських, податкових, бухгалтерських документів, тощо.

Тобто, з наведеного вбачається, що позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій надано документи, які підписано виключно ОСОБА_2 , який заперечує свою участь у господарській діяльності підприємств: «Трансетхолд» та «Фінанс Продакшин Груп» та відносно якого наявний вирок суду, яким затверджено мирову угоду про визнання винуватості ОСОБА_2 у створенні фіктивного підприємництва.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо встановити яким чином контрагенти позивача мали можливість виконати умови договорів, оскільки незрозуміло хто підписував документи та виконував роботи.

Поряд з цим, відповідач також наголошує, що у контрагентів позивача взагалі не було достатніх трудових ресурсів для викання операцій, визначених договорами від 16.10.2017 №10/17 та від 01.01.2018 №01/18-О, а єдиною працюючою особо був директор - ОСОБА_2 , який, як зазначено вище, заперечує свою участь в діяльності товариств - контрагентів позивача.

Згідно пункт 6 статті 8 Закону № 996 керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону № 996 Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 826/7047/13-а (К/9901/436/18) та у постанові від 16 січня 2018 року по справі № 2а- 7075/12/2670 (К/9901/1478/18) зазначив, що «..сам факт порушення кримінальної справи не вказує на наявність обставин, які не потребують доказування, разом з тим, зазначені обставини підлягають врахуванню з огляду на те, що в податкових накладних, прийнятих до обліку, з цими контрагентами, зазначені прізвища саме цих осіб. Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що всі первинні документи контрагента позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Дорком» є неналежними, оскільки вони підписані особою, яка значилася як засновник та директор Товариства, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю не займається, адміністративно-розпорядчі функції керівника підприємства не виконує, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи № 77-00186, порушеної за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 205ч. 1, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.».

З огляду на наведене та з аналізу матеріалів справи в сукупності, суд дійшов висновку, що контрагентами позивача здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій на користь позивача і складено первинні бухгалтерські документи всупереч норм частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704.

Сам факт наявності документів, складених з посиланням на надання послуг не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № №910/4994/18.

Отже на переконання суду, є безпідставним формування даних податкового обліку на підставі таких неналежно оформлених первинних документів.

У контексті вищезазначених обставин суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30 січня 2018 року у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18).

Таким чином, оскільки в матеріалах справи наявні документи щодо здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, відносно директора яких (який безпосередньо підписував всі документи, якими позивач обґрунтовує реальність господарських операцій) наявні вироки по кримінальним провадженням, суд вважає, що вказані документи не є належним чином оформленими та не містять ознак первинних документів у розумінні положень Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що такі документи не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Разом з цим, суд зауважує, що та обставина, що контрагент позивача на момент здійснення спірних господарських операцій був зареєстрований як юридична особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не дає підстав вважати, що він мав на меті настання реальних правових наслідків.

Отже, в межах даного спору, в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 березня 2021 року № 00214780704, суду не вдалось встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, мету придбання та обставини використання придбаних послуг (робіт) у власній господарській діяльності позивача, та спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарських операцій.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у м. Києві від 19 березня 2021 року № 00214780704 форми «Р» на загальну суму 176 252,00 гривень (сто сімдесят шість тисяч двісті п`ятдесят дві гривні 00 копійок).

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування податкової вимоги форми «Ю» від 24 травня 2021 року № 0029173-1303-2655 на загальну суму 221 756, 83 гривень (двісті двадцять одна тисяча сімсот п`ятдесят шість гривень 83 копійки), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Податкове повідомлення-рішення № 00214780704 було прийнято 19.03.2021, позивачем не зазначено та не надано суду доказів отримання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в іншу дату, аніж 19.03.2021, водночас, протягом 10 днів з дня прийняття такого рішення та до моменту прийняття оскаржуваної вимоги від 24.05.2021 (тобто протягом 2 місяців) позивачем не було оскаржено податкове повідомлення-рішення № 00214780704 ані до суду, ані до контролюючого органу.

До суду з даним позовом позивач звернувся засобами поштового зв`язку 15.07.2021.

Таким чином, оскільки станом на момент прийняття оскаржуваної вимоги позивачем не було розпочато процедуру оскарження податкового повідомлення-рішення від 19.03.2021 №00214780704, водночас, за результатами розгляду даної справи рішення контролюючого органу від 19.03.2021 залишено без змін, підстави для визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 24.05.2021 № 0029173-1303-2655 - відсутні.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Відмовити у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Ярд».

2. Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова