Рішення

від 08.05.2022 по справі 640/6539/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2022 року м. Київ № 640/6539/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Поліської митниці Держмитслужби

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання

вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , електрона пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Поліської митниці Держмитслужби (адреса: 33028, м. Рівне, вул. Соборна, 104, ідентифікаційний код - 43350097, ел. пошта - pl.post@customs.gov.ua) (надалі - відповідач, Поліська митниця), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митної оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA204000/2020/00279;

- зобов`язати Поліську митницю Держмитслужби відновити тарифні преференції зі сплати мита до товару № 1 «Шини пневматичні, гумові, що вже використовувались, для вантажних автомобілів, придатні для подальшого використання» в кількості 157 шт., вага 9 630,00 кг., згідно з митною декларацією № UA204020/2020/034748 від 24.11.2020.

У якості підстав позову позивач зазначає, що рішення відповідача про призупинення застосування тарифних преференцій зі сплати мита та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA204000/2020/00279, необґрунтованим та протиправним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення відповідача про призупинення застосування тарифних преференцій зі сплати мита та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA204000/2020/00279, необґрунтованим та протиправним.

Вважаючи, такі дії відповідача протиправними позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі № 640/6539/21 у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

09.04.2021 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив, що Поліська митниця приймаючи рішення про надання картки відмови діяла в межах та у спосіб, та відповідно до вимог Митного кодексу України, оскільки позивачем не було дотримано вимог статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, а Декларація про походження, складена уповноваженим експортером на інвойсі від 13.11.2020 № VFK20-07201 не надає можливості чітко виділити (розмежувати) товари, які підпадають під преференційний режим оподаткування.

30.04.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що наведені відповідачем доводи у відзиві є необґрунтованими та не спростовують суті позовних вимог. Позивачем зауважено, що в картці відмови у прийнятті митної декларації причиною відмови було вказано прийняття митницею рішення призупинити застосування тарифних преференцій зі сплати мита, відповідно до статті 32 п.4 Доповнення І «Щодо визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони до отримання від уповноважених органів Нідерландів результатів перевірки достовірності зазначеної декларації про походження. Інших підстав, в оскаржуваній картці відмові відповідачем зазначено не було. Проте у відзиві митним органом вказані інші підстави.

Крім того ФОП ОСОБА_1 вказує, що Поліська митниця не надає до справи будь-яких доказів та матеріалів на підтвердження факту офіційного звернення митного органу до уповноваженого органу Нідерландів за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, зокрема щодо перевірки Інвойсу від 13.11.2020 №VFK20-07201.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивачем подано до митного оформлення митні декларації № UA204000/2020/00279 від 13.11.2020 та № UA204020/2020/034748 від 24.11.2020 на товар «Шини пневматичні, гумові, що вже використовувались для вантажних автомобілів, придатні для подальшого використання», країна походження Нідерланди.

Вказаний товар придбано за зовнішньоекономічним контрактом купівлі-продажу №MCGRO-0101 від 15.05.2014, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та Компанією «Kargo Bander VB» (Нідерланди) (Продавець), відповідно до умов якого, Продавець відвантажує, а Покупець приймає та оплачує вантажні шини, що були у вжитку, придатні для подальшого використання.

До декларації подано до митного органу відповідний пакет документів, а саме:

- пакувальний лист (Packing list);

- рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice);

- автотранспортну накладну (CMR);

- декларацію про походження товару (Declaration of origin);

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару;

- прейскурант (прайс-лист) виробника товару;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються №MCGRO-0101 від 15.05.2014;

- договір про надання послуг митного брокера;

- заяву декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду митної декларації про те, що товари включені до Зеленого переліку відходів;

- інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, інших держав;

- декларацію-інвойс, складену уповноваженим (схваленим) експортером;

- копію митної декларації країни відправлення.

У поданих до митного оформлення митній декларації (графа 36 МД), декларантом застосовано преференцію за кодом 410.

За результатами здійснення митного контролю посадовими особами Поліської митниці було прийнято рішення про відмову у митному оформленні товарів, та відповідно оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню випуску чи пропуску товару.

Підставою для відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню випуску чи пропуску товару слугувало те, що відповідно до п.4 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середноземноморські преференційні правила походження преференція не може бути застосована коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів, або виконання інших вимог цієї Конвенції.

Митним органом роз`яснено, що необхідно провести декларування зі сплатою мита та подати митну декларацію без застосування 410 преференції.

Отримавши відмову у застосуванні преференційних ставок на ввезений товар, позивач змушений розмитнити товар на загальних підставах.

Не погоджуючись із прийнятими посадовими особами Поліської митниці 20.12.2020 позивач звернувся до митного органу з заявою про відновлення преференційного режиму в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та повернення з державного бюджету надмірно сплачених сум митних платежів. До вказаної заяви ФОП ОСОБА_1 серед інших документів надав оригінал Сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF00030941 від 20.11.2020, виданий уповноваженим органом країни походження - Нідерланди, який відповідає зразку, наведеному в додатку ІІІ Протоколу І Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, тобто є документом, який підтверджує статус преференційного походження товару.

Вважаючи відмову Поліської митниці протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» № 1678-VII від 16.09.2014 ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, від 27.06.2014.

Відповідно до пункту другого статті 26 розділу IV вказаної Угоди термін «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі І до цієї Угоди «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва».

Згідно з пункту першого статті 16 цього Протоколу товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів:

- сертифікату перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у додатку III до Протоколу, або

- у випадках, вказаних у статті 22 (1) Протоколу, - декларації інвойс, наданої експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Відповідно до статті 22 вказаного Протоколу декларація інвойс може бути складена експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Згідно з частиною третьою статті 2 зазначеного Протоколу експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього протоколу.

Відповідно до статті 33 цього Протоколу митні органи країни імпорту мають право здійснювати подальші перевірки підтвердження походження товару у довільному порядку або тоді, коли мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статус і походження відповідних товарів або виконання інших вимог даного Протоколу.

Згідно статті 43 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Пунктом 1 частини третьою статті 44 Митного кодексу України передбачено, що у разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов`язково на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до частини другою статті 36 Митного кодексу України країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 36 Митного кодексу України передбачено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Крім того, частиною п`ятою статті 280 Митного кодексу України визначено, що ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 281 Митного кодексу України передбачено, що допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Окрім цього, частиною першою статті 45 Митного кодексу України визначено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Як встановлено під час розгляду справи, позивач надав митному органу документи, які посвідчують походження товару, серед яких були: пакувальний лист (Packing list); рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice); автотранспортну накладну (CMR); декларацію про походження товару (Declaration of origin); документ, що підтверджує вартість перевезення товару; прейскурант (прайс-лист) виробника товару; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються №MCGRO-0101 від 15.05.2014; договір про надання послуг митного брокера; заяву декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду митної декларації про те, що товари включені до Зеленого переліку відходів; інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, інших держав; декларацію-інвойс, складену уповноваженим (схваленим) експортером; копія митної декларації країни відправлення, а також надано оригінал Сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF00030941 від 20.11.2020, виданий уповноваженим органом країни походження - Нідерланди, який відповідає зразку, наведеному в додатку ІІІ Протоколу І Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, тобто є документом, який підтверджує статус преференційного походження товару.

Відповідно до частини першої статті 15 Регіональної конвенції про пан-євро-середноземноморські преференційні правила походження товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди, за умови подання сертифікату з перевезення товару EUR 1.

Сертифікат з перевезення товару EUR 1 має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником (ч.1 ст.16 наведеної Конвенції).

З урахуванням наведеного слідує, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 та сертифікат про походження товару є підставою для застосування до товару тарифної преференції.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 1.380.2019.002337.

У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей (ч.1 ст.45 Митного кодексу України).

Пункт 5 статті 32 Регіональної конвенції про пан-євро-середноземноморські преференційні правила походження зазначає, що митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.

В свою чергу, для спростування чи підтвердження сумнівів у достовірності поданих документів, статусі походження відповідних товарів, митним органом не здійснювалось будь-яких перевірочних дій; останнім не скеровувалися запити про надання відповідних доказів чи інформації щодо сертифікатів форми EUR1 на підставі яких здійснювалось ввезення товару.

Таким чином, митним органом не здобуто доказів невідповідності вимогам достовірності та правильності інформації про європейське походження товару, а також підтвердження тої обставини, що постачальник товарів не підтвердив відповідності товару вимогам правил про преференційне походження товару.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття спірної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню випуску чи пропуску товарів, та відповідно наявності підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування відповідного рішення митниці.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України «ро виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 у справі № 417/3668/17.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача у розмірі 5448 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA204000/2020/00279.

3. Зобов`язати Поліську митницю Держмитслужби відновити тарифні преференції зі сплати мита до товару № 1 «Шини пневматичні, гумові, що вже використовувались, для вантажних автомобілів, придатні для подальшого використання» в кількості 157 шт., вага 9 630,00 кг., згідно з митною декларацією № UA204020/2020/034748 від 24.11.2020.

4. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , електрона пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Поліської митниці Держмитслужби (адреса: 33028, м. Рівне, вул. Соборна, 104, ідентифікаційний код - 43350097, ел. пошта - pl.post@customs.gov.ua) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 5448 (п`ять тисяч чотириста сорок вісім) гривень.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя К.С. Пащенко