Постанова

від 16.08.2022 по справі 640/10555/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 640/10555/20

адміністративне провадження № К/9901/11457/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Шишова О.О.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року (головуюча суддя - Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді - Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМЕРІК» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «ЛІМЕРІК» (далі -ТОВ «ЛІМЕРІК», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 лютого 2020 року №0005350504, №0005360504 та №0005370504; зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого товариством з обмеженою відповідальністю «Лімерік» у розмірі 8974940 грн відповідно до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що проведене за результатами перевірки збільшення податкових зобов`язань та зменшення суми бюджетного відшкодування, а також зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість, ґрунтується на висновках контролюючого органу про невикористання у господарській діяльності орендованих транспортних засобів та земельної ділянки з огляду на неподання до перевірки товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, реєстраційних документів на транспортні засоби, посвідчень на право управлінням транспортними засобами. Утім, позивач вважає такі висновки безпідставними й такими, що не відповідають вимогам як чинного законодавства, так і умовам укладених з контрагентом договорів, й, більше того, використання орендованих земельної ділянки та транспорту в господарські діяльності підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, позовні вимоги Товариства задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 20 лютого 2020 року №0005360504, №0005350504, №0005370504; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з переліченими вище рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у наступних постановах Верховного Суду:

від 6 червня 2018 року у справі №П/811/2247/14, в якій касаційний суд зазначив, що «товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності як у покупця, так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов`язану сторону щодо доставки товару. Такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик»;

від 12 березня 2019 року у справі №826/14489/16, у якій зроблено висновок про те, що «надані платником податку на підтвердження реальності господарських операцій документи повинні містити відомості та деталізацію послуг, визначення, у чому конкретно полягає зміст послуги, відомостей щодо місць надання послуг тощо»;

від 27 січня 2020 року у справі №640/19386/18, в якій касаційний суд зазначив, що «ненадання платником податку документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагентів, в даному випадку надані таким платником первинні документи не підтверджують реальності операцій, які зумовлювали б зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача)»;

від 20 березня 2020 року у справі №2а-9423/12/2670, у якій зроблено висновок про неможливість врахування наданих платником до суду документів, які не надавались до податкової перевірки.

У світлі наведених вище правових висновків та аргументів Верховного Суду, у касаційній скарзі звертається увага на те, що суди не дослідили належним чином обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: чи надані позивачем товарно-транспортні накладні відображають дійсну (актуальну) інформацію щодо руху товарно-матеріальних цінностей між суб`єктами господарювання, а також чи мав контрагент позивача фізичні можливості передати спірні транспортні засоби в оренду позивачу, з огляду на їх неперебування у власності чи розпорядженні означеного суб`єкта господарювання; видаткові накладні та товарно-транспортні накладні складені за іншою адресою, ніж знаходилась спірна земельна ділянка, що унеможливлює встановлення дійсного місця виконання зобов`язань; долучені позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні попередньо до перевірки не надавалися, й, більш того, позивач у листуванні з контролюючим органом вказував, що закон не вимагає складення документів такого роду за господарськими операціями з суборенди майна.

Окрім викладеного, у касаційній скарзі відповідачем звертається увага на постанову Верховного Суду України від 27 червня 2017 року у справі №21-3418а16, де висловлена правова позиція, згідно із якою первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв`язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Наполягаючи на порушенні судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права відповідач вказує на порушення, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, відповідач звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання податкового органу про витребування у справі доказів, про виключення з числа доказів наданих Товариством товарно-транспортних накладних, а також клопотання про призначення у справі технічної експертизи наданих позивачем до суду товарно-транспортних накладних, які, на переконання відповідача, викликають обґрунтовані сумніви щодо дати їх складання. Апеляційний суд, своєю чергою, не вжив дій, спрямованих на виправлення допущених судом першої інстанції процесуальних порушень.

Відзиву на касаційну скаргу від ТОВ «ЛІМЕРІК» не надходило. Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивач у касаційному порядку не оскаржував.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Належно уповноважений представник ГУ ДПС у м. Києві у судове засідання також не з`явився.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ЛІМЕРІК» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2019 року, за результатами якої 7 лютого 2020 року складено акт.

Перевіркою встановлено порушення Товариством: пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2019 року на 833552 грн; пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань за листопад 2019 року на суму 9286666 грн, завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за листопад 2019 року на суму ПДВ 9286666 грн, завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за листопад 2019 року на суму 311756 грн та завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2019 року на 8974910 грн; пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, в частині неоформлення та нереєстрації зведеної податкової накладної за листопад 2019 року на загальну суму 55720000 грн (в т.ч. ПДВ 9286666,64 грн).

На підставі встановлених перевіркою порушень 20 лютого 2020 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0005340504 за формою «В3», яким відмовлено в бюджетному відшкодуванні на суму 833522 грн за листопад 2019 року; №0005350504 за формою «В1», яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку, на суму 8974910 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 2243727,50 грн; №0005360504 за формою «В4», яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 311756 грн за листопад 2019 року; №0005370504 за формою «ПН» про застосування штрафу в розмірі 4643333 грн.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з безпідставності тверджень контролюючого органу щодо відсутності зв`язку між суборендою транспортних засобів та земельної ділянки й, безпосередньо, господарською діяльністю позивача, оскільки такі твердження суперечать наявним у справі доказам.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом «а» пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України (…).

За приписами пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі, переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналіз наведених вище положень ПК України зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що обов`язковою підставою для нарахування податкових зобов`язань за придбаними послугами відповідно до правил пункту 198.5 статті 198 ПК України є їх використання в операціях, перерахованих в підпунктах «а» - «г» пункту 198.5 вказаної статті. Використання платником податку товарів/послуг, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, поза межами його господарської діяльності, зумовлює виникнення в нього обов`язку визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість за основною ставкою згідно з підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, виходячи з бази оподаткування, обчисленої відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України. Своєю чергою, у разі використання таких активів безпосередньо в господарській діяльності платника податку, такий обов`язок в останнього не виникає.

З`ясовуючи обставини, які слугували підставою до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у ході податкової перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2019 року директору ТОВ «ЛІМЕРІК» надавалися запити для отримання первинних документів, що підтверджують вантажні перевезення орендованими транспортними засобами. На запити директором Товариства надано договори суборенди транспортних засобів, акти приймання-передачі автомобілів, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), а також надані накладні, видаткові накладні на поставку пиломатеріалів обрізних та піддонів дерев`яних. Утім, підприємством не надано первинних документів, які б підтверджували здійснення вантажних перевезень орендованими транспортними засобами, згідно з уклаладеними з ТОВ «БЕТТА ГРАНТ» договорами суборенди (товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, реєстраційних документів на транспортні засоби, посвідчень на право управлінням транспортними засобами) та не встановлено використання в господарській діяльності орендованої у ТОВ «БЕТТА ГРАНТ» земельної ділянки з об`єктом незавершеного будівництва. У світлі таких обставин відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що позивач не використовував у господарській діяльності орендовані вантажні автомобілі та земельну ділянку, що мало наслідком безпідставне заниження податкових зобов`язань за листопад 2019 року та відсутність права на бюджетне відшкодування ПДВ, задеклароване в означеному періоді.

Досліджуючи обставини дійсного використання ТОВ «ЛІМЕРІК» у власній господарській діяльності придбаних від контрагента ТОВ «Бетта Грант» послуг, суди попередніх інстанцій з`ясували, що між TOB «ЛІМЕРІК» (суборендар) та ТОВ «БЕТТА ГРАНТ» (орендар) укладено договори суборенди транспортних засобів від 17 грудня 2018 року №01/02, №02/02, №03/02, №04/02, №05/02, №06/02, №07/02, №08/02, №09/02, №10/02, №11/02 та від 25 лютого 2019 року №12/02.

За встановленими судами обставинами, надання послуг суборенди за вказаними договорами підтверджується наданими позивачем актами приймання-передачі, актами приймання-передачі (щодо повернення вантажного транспорту), актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Окрім того, позивачем було укладено з ТОВ «БЕТТА ГРАНТ» договір суборенди земельної ділянки від 1 листопада 2019 року №01-Б/Л, за умовами якого ТОВ «ЛІМЕРІК» отримало у платне строкове користування земельну ділянки з об`єктом незавершеного будівництва площею 2 га за адресою: Волинська область, Луцький район, село Забороль.

Судами з`ясовано, що прийняття та повернення обумовленого вказаним правочином майна підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі, а надання послуг суборенди земельної ділянки підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковою накладною до нього.

За наслідками дослідження перелічених вище документів, які також надавались до перевірки та були у розпорядженні посадових осіб, що її здійснювали, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони повною мірою свідчать про фактичне надання послуг із суборенди згідно з укладеними договорами з ТОВ «БЕТТА ГРАНТ». На думку судів, надані позивачем документи первинного обліку містять усі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін, а, отже, доводять факт реального виконання умов договорів.

Аналізуючи зв`язок придбаних в означеного контрагента послуг із господарською діяльністю позивача, судами попередніх інстанцій з`ясовано, що одним із основних видів діяльності ТОВ «ЛІМЕРІК» є виробництво дерев`яної тари та її експорт. Так, з метою підтвердження експорту відповідної продукції (дерев`яних піддонів) позивачем надано до суду копії контрактів від 25 вересня 2019 року №25/09, від 2 вересня 2019 року №02/09 та CMR №222143, №524603, №293318, №524603, №2724112, №592622. Окрім того, як встановили суди, з метою здійснення господарської діяльності позивач впродовж 2019 року здійснював закупівлю товарів та матеріалів від значної кількості контрагентів-постачальників, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних та договорами з контрагентами-постачальниками.

Також, судами з`ясовано, що відвантаження товару на експорт ТОВ «ЛІМЕРІК» здійснювалося зі складів постачальників (на умовах EXW за адресою постачальника), а транспортування вантажу територією України - власними силами позивача шляхом перевезення залученими у суборенду вантажними транспортними засобами за договорами з ТОВ «БЕТТА ГРАНТ». Зокрема, як встановлено судами з матеріалів справи, кожною із суборендованих машин здійснювалося перевезення товару, що підтверджується наданими позивачем до суду видатковими накладними з товарно-транспортною накладною до кожного договору суборенди.

Досліджуючи обставини використання позивачем орендованої земельної ділянки, суди з`ясували, що вона слугувала виробничим майданчиком ТОВ «ЛІМЕРІК», на її територію частково доставлявся придбаний у постачальників товар (піддони дерев`яні), а в подальшому він модифікувався, маркувався та зберігався для подальшого продажу. З наявних у справі доказів суди встановили, що використання земельної ділянки як виробничого майданчика також підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями накладних від постачальників та товарно-транспортними накладними з місцем вивантаження - с. Забороль, накладними на переміщення дерев`яних піддонів з с. Забороль.

Аналіз і співставлення перелічених вище документів зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що вони у своїй сукупності повною мірою доводять фактичне використання орендованих вантажних транспортних засобів та земельної ділянки у межах власної господарської діяльності позивача.

Надаючи оцінку висновкам акта перевірки про те, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних свідчить про недоведення факту використання орендованих транспортних засобів у господарській діяльності платника податків, суди попередніх інстанцій виходили з їх безпідставності, оскільки в межах спірних відносин податковий кредит за фактом придбання послуг перевезення позивачем не формувався, натомість, спірними є реальність господарських операцій з суборенди транспортних засобів. Так само визнали суди безпідставними й вимоги контролюючого органу щодо надання до перевірки подорожніх листів на автотранспортні засоби, з огляду на відсутність такої імперативної вимоги на рівні чинного законодавства станом на час здійснення спірних господарських операцій.

Враховано судами й те, що відповідачем в акті перевірки не заперечується реальність господарських операцій позивача з ТОВ «БЕТТА ГРАНТ» та не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність таких господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, нетиповості цих операцій, та/або їх збитковості, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані виключно на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що у позивача не виникало податкових зобов`язань за період, який охоплювався перевіркою, оскільки відповідачем не доведено, що операції з суборенди вантажних транспортних засобів та земельної ділянки не пов`язані з господарською діяльністю позивача та підпадають під дію положень пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів визнає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України у справах за подібних правовідносин. Втім, дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в перелічених відповідачем справах та у справі, що переглядається, регламентуються значною мірою одними й тими ж нормами ПК України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації все ж є відмінними. Наведені відповідачем цитати із вказаних судових рішень не доводять, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування того чи іншого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду чи Верховного Суду України.

Отже, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. Не містить касаційна скарга й будь-яких інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам, в тому числі й щодо встановлених перевіркою обставин.

Так само колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині неповноти встановлення обставин справи, оскільки суди попередніх інстанцій ретельно перевірили всі доводи й аргументи відповідача, й надали їм вичерпну правову оцінку.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

О.О. Шишов