Постанова

від 17.08.2022 по справі 638/4373/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/4373/18 Номер провадження 22-ц/814/1190/22Головуючий у 1-й інстанції Аркатова К.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року м.Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Клименко Я.О.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коршенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 жовтня 2021 року, постановлене суддею Аркатовою К.В.,

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

04.04.2018 ОСОБА_2 звернулася в суд із указаним позовом, уточнивши його вимоги заявою від 22.02.2021. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 30.04.2009 позичила ОСОБА_3 грошові кошти, а саме: 2500,00 дол. США, 11500,00 євро, 1725,00 євро та 375,00 дол. США, у загальному розмірі 2875, 00 дол. США та 13225,00 євро, що підтверджується розпискою, написаною власноручно позичальником, зі строком виконання зобов`язання до 15.05.2010. Позика надавалася в інтересах сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які на той час перебували у зареєстрованому шлюбі, на погашення кредитної заборгованості перед ВАТ АБ «Укргазбанк». Після настання дати повернення позики відповідач ОСОБА_3 своїх зобов`язань за розпискою не виконав, фактично повернувши лише 200 дол. США. у січні та листопаді 2015 року, вимоги повернути іншу частину коштів ігнорує. Із наведених підстав просить стягнути солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на її, позивача, користь заборгованість за договором позики від 30.04.2009 у розмірі 2675,00 дол. США та 13225,00 євро, а також 3% річних у розмірі 633,20 дол. США та 3130,00 євро.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 12.10.2021 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 30.04.2009 у розмірі 2675,00 дол. США та 13225,00 євро.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних від простроченої суми у розмірі 633,20 дол. США та 3130,00 євро.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 4962,61 грн., по 2481,00 грн. із кожного.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем доведено належними доказами наявність між сторонами правовідносин позики відповідно до умов розписки, на підставі якої позивач передав, а відповідач ОСОБА_3 отримав у борг грошові кошти, зобов`язавшись їх повернути у визначений строк. Кошти отримані в борг відповідачем ОСОБА_3 використовувалися в інтересах сім`ї, а тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за невиконання зобов`язань за договором позики згідно вимог позову, включно із 3% річних від простроченої суми.

Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вважає недоведеним факт укладення договору позики, а також отримання коштів, оскільки у матеріалах справи наявна лише копія розписки, у якій зазначено, що ОСОБА_3 бере в позику кошти в іноземній валюті.

Зазначає, що за змістом розписки позика має бути повернута позичальником у строк не пізніше 15.05.2010, тоді як позов подано у квітні 2018 року, тобто із пропуском строку позовної давності, який сплив 15.05.2013. При цьому позивач не заявляла клопотання про поновлення пропущеного строку, а висновки суду першої інстанції щодо його переривання окремими виплатами позичальником у січня та листопада 2015 року на загальну суму 200 дол. США, по-перше, заперечуються позичальником, який спростовує факт таких виплат, а по-друге, у спірних правовідносинах такі дії, як часткове виконання зобов`язання після закінчення строку його виконання, не є підставою для зміни правил перебігу позовної давності, який не може бути перерваний.

Заперечує підстави покладення на неї, ОСОБА_1 , солідарного обов`язку із повернення позики, оскільки вона не була обізнана про укладення позичальником ОСОБА_3 кредитних договорів та використання позики на їх сплату.

Просить врахувати, що обидва відповідача заперечують використання позики в інтересах сім`ї та згідно ч.4 ст.81 ЦПК України не були зобов`язані довести суду відсутність такої події.

Вважає, що районний суд, пославшись на кредитні зобов`язання позичальника, забезпечені іпотекою, та їх часткове виконання згідно листа Харківської філії АБ «Укргазбанк» від 17.08.2009, дійшов помилкового висновку, що грошові кошти отримані та витрачені ОСОБА_3 для потреб сім`є. Разом із цим, за змістом такого листа наявні посилання на земельну ділянку, яка набута ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу та є його приватною власністю.

Вважає порушеними вимоги ч.3 ст.49, ч.ч.1,3 ст.51 ЦПК України, що полягає у залученні співвідповідача більш ніж через два роки після закінчення підготовчого провадження, за відсутності обґрунтування поважності причин пропуску строків.

Наголошує, що відповідачі не надавали згоди на розгляд справи за їх відсутності після залучення її, ОСОБА_1 , як співвідповідача та уточнення позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Коршенко Ю.О., доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.04.2009 ОСОБА_3 , пасп. МН №397222, виданий ЦОМ Дзержинського РО ХГУ УМВД України в Харківській області, взяв у борг 2500,00 дол. США та 11500,00 євро та 1725,00 євро та 375,00 дол. США у ОСОБА_2 строком на один рік. Зобов`язується повернути указані грошові кошти до 15.05.2010, про що складено розписку. Згідно відміток на звороті розписки ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 100 дол. США у рахунок погашення боргу 30.01.2015 та 17.11.2015 100 дол. США./а.с.74 т.2/

Грошові кошти надані та витрачені ОСОБА_3 для потреб сім`ї, зокрема, на погашення заборгованості за кредитним договором №113, укладеним 26.04.2007 із Харківською філією АБ «Укргазбанк» із розміром основного зобов`язання 27650,00 дол. США, строком виконання 25.04.2012. Кредитний договір забезпечений іпотекою згідно договору №88 без оформлення заставної, предметом іпотеки є нерухоме майно - дві земельні ділянки, а саме: земельні ділянки № НОМЕР_1 площею 0,10 га та № НОМЕР_2 , площею 0,15 га, що розташовані на території Малоданилівської селищної ради в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ./а.с.21-26 т.2/

Із підстав часткового виконання зобов`язання 17.08.2009 кредитор звернувся до приватного нотаріуса Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачова І.В. із листом щодо виключення з реєстру іпотек нерухоме майно земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,10 га, що розташована на території Малоданилівської селищної ради в АДРЕСА_1 ./а.с.30 т.2/

19.08.2009 указана земельна ділянка № НОМЕР_1 відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. зареєстровано в реєстрі за №3260./а.с.220 т.1/

06.03.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір поділу майна, за змістом якого сторони домовились розподілити майно набуте у шлюбі, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, зокрема у особисту власність ОСОБА_1 перейшла квартира АДРЕСА_3 , вартістю 500000,00 грн.; у особисту власність ОСОБА_3 перейшло рухоме майно подружжя загальною вартістю 100000,00 грн./а.с.37-38 т.2/

25.02.2021 ОСОБА_2 уточнила вимоги позови, заявивши до стягнення в солідарному порядку із відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на її користь основну суму боргу, що становить 2675,00 дол. США та 13225,00 євро, а також 3% річних у розмірі 633,20 дол. США та 3130,00 євро згідно розрахунку суми відсотків за період із 16.05.2010 по 03.04.2018./а.с.206,207 т.1/

17.03.2021, 11.10.2021 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися в суд із заявами про застосування строків позовної давності./а.с.233-234 т.1, а.с.71,72 т.2//

Задовольняючи уточнені вимоги позову та постановляючи до стягнення заборгованість за розпискою, включно із 3 % річних, районний суд виходив із того, що між сторонами існує грошове зобов`язання, не виконане позичальником у повному обсязі. Оскільки позика отримана та витрачена позичальником в інтересах сім`ї, а саме, на погашення кредитної заборгованості перед АТ «Укргазбанк» та зняття іпотеки з нерухомого майна родини, відповідачі несуть солідарну відповідальність за невиконання зобов`язань за договором позики.

При цьому, районний суд критично віднісся до доводів відповідачів щодо пропуску позивачкою строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом, який переривається частковим виконанням зобов`язання 30.01.2015 та 17.11.2015, а тому починає свій відлік із листопада 2015 року, отже позов подано 04.03.2018, тобто в межах строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Зазначена правова позиція узгоджується із усталеною позицією Верховного Суду (справи №127/3120/16-ц, №752/19567/14-ц).

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині четвертій статті 65СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми матеріального права, апеляційний суд визнає правильними висновку суду першої інстанції щодо правової природи спірних зобов`язання, а саме, укладення між сторонами договору позики, та виникнення у відповідачів заборгованості за вказаним договором з підстав його неналежного виконання. При цьому, як правильно встановив суд першої інстанції, кошти отримані в борг відповідачем ОСОБА_3 використовувалися ним в інтересах сім`ї, а тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за невиконання зобов`язання, включно із 3% річних від простроченої суми.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 правильність таких висновків не спростовують, зводяться до заперечень природи зобов`язання та підстав застосування ст.65 СК України, в частині солідарного виконання зобов`язання.

Твердження відповідача ОСОБА_1 про недоведеність факту укладення договору позики з посиланням на наявність у справі лише копії боргової розписки, спростовуються матеріалами справи, де на арк.74 том 2 наявна відповідна розписка в оригіналі з відмітками про часткове виконання позичальником зобов`язання.

Натомість посилання ОСОБА_1 про її необізнаність щодо укладення позичальником ОСОБА_3 кредитного договору та використання позики на його сплату, не змінюють цільового використання чоловіком позики в інтересах родини, а тому не звільняють її від солідарної відповідальності за борговим зобов`язанням. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №639/7335/15-ц від 03.05.2018.

Посилання відповідачки, що кредитне зобов`язання забезпечено іпотекою, предметом якої, у тому числі, є земельна ділянка, набута позичальником до реєстрації шлюбу, не спростовують презумпцію спільності майна подружжя, включно із його боргами, а мають значення в контексті рівності часток подружжя у такому майні, що не належить до предмету заявленого спору.

Доводи апеляційної скарги, що обидва відповідача заперечують використання позики в інтересах сім`ї та згідно ч.4 ст.81 ЦПК України не зобов`язані доводити суду відсутність такої події, колегія суддів відхиляє, оскільки наведена норма ЦПК України не звільняє відповідачів від обов`язку доказування, а отже їх поведінка є недобросовісною, фактично, спробою уникнути відповідальності.

При цьому колегія суддів наголошує, що обов`язковою підставою для скасування судового рішення є постановлення рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України), а не їх залучення після закінчення підготовчого провадження у справі (ч.3 ст.49, ч.ч.1,3 ст.51 ЦПК України), а тому відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про її залучення до участі у справі в якості відповідача через 2 роки після закінчення підготовчого провадження у справі.

Підстав вважати, що відповідач ОСОБА_1 була не належним чином повідомлена про день та час розгляду справи матеріали справи не містять, а отже порушення ЦПК України не встановлені.

Відповідач реалізувала належні їй процесуальні права, надавши суду письмові пояснення та заяву, зокрема, про застосування наслідків строку позовної давності. Тоді як відсутність згоди відповідачів на розгляд справи за їх відсутності не становить порушенням ЦПК України, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторони (відповідача), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, що відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №918/539/16 від 07.07.2022.

Разом із цим, апеляційний суд, установивши обґрунтованість вимог позову, погоджується із доводами апеляційної скарги, що позивач ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності на звернення в суд із цим позовом.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Таким чином, суд першої інстанції, установивши правову природу укладеного між сторонами договору, дійшов правильних висновків про укладення договору позики між сторонами, проте помилково обраховував початок перебігу позовної давності не від дати спливу строку виконання зобов`язання - 16.05.2010, а із 18.11.2015, обраховуючи його від дати останнього платежу, вважаючи строк давності перерваним частковим виконання зобов`язання.

Колегія суддів визнає такі висновки помилковими, оскільки строк виконання зобов`язання чітко визначено змістом розписки, до 15.05.2010, який не передбачає виплати боргу частинами, і в цей період позичальник не вчиняв дій, які б свідчили про виконання зобов`язання чи визнання певної частини боргу. Платежі 30.01.2015 та 17.11.2015 відбулися поза межами строку позовної давності, а тому не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності, який скінчився 15.05.2013.

За таких обставин позов ОСОБА_2 , поданий в суд 04.04.2018, тобто із порушенням строку позовної давності, задоволенню не підлягає саме з підстав пропуску нею строку позовної давності.

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 19.08.2019 у справі №570/2528/15-ц та від 11.06.2020 у справі №464/7430/16, що узгоджується із положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими гарантовано право кожного на розгляд його справи судом, що реалізується виключно із дотриманням строку позовної давності, що забезпечує юридичну визначеність та остаточність судового рішення.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 з підстав пропуску нею строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.п.3.4 ч.1 ст.376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 жовтня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.08.2022.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак