Постанова

від 18.08.2022 по справі 480/8682/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2022 р. Справа № 480/8682/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/8682/21

за позовом ОСОБА_1

до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення 17.06.2021 року № 80 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства» Миколаївської територіальної громади, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні у власність орієнтовною площею 2,0 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області;

- зобов`язати Миколаївську територіальну громаду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської територіальної громади судовий збір 908,00 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської територіальної громади суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не проаналізував та не звернув увагу на ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. У спірних правовідносинах мова йде про першу стадію безоплатної приватизації земельної ділянки отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Зокрема апелянт зазначає, що стадія подання громадянином клопотання про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою та надання дозволу розпорядником земельної ділянки на розроблення проекту землеустрою не потребує припинення права користування земельною ділянкою.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі позивача, оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, спірне рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 28.02.2021 позивач звернулася до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області.

Рішенням дев`ятої сесії восьмого скликання від 17.06.2021 № 80 відповідач відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки вказане у клопотанні місце розташування земельної ділянки співпадає із сформованою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 8,7837 га з кадастровим номером 5924786700:03:003:0307 та цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ 01.02).

Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернулася до суду.

Суд першої інстанції, залишаючи без задоволення позов, виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині з наступних підстав.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України.

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З наведених норм вбачається що, стаття 118 Земельного кодексу України містить перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач виходив з того, що вказане в клопотанні бажане місце розташування земельної ділянки співпадає із сформованою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 8,7837 га з кадастровим номером 5924786700:03:003:0307 та цільовим призначенням 01.02 Для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ 01.02).

Проте, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка 8,7837 га з кадастровим номером 5924786700:03:003:0307 знаходиться в оренді у ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі від 26.03.2020.

Вказаний Договір укладено строком на 7 років, що вбачається з п. 7 цього Договору.

Однак, позивач у відповідності до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, до клопотання додав копію заяви землекористувача ОСОБА_2 від 29.05.2020 справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Мокренко Л.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 980.

Зі змісту вказаної заяви ОСОБА_2 надає згоду на вилучення частини вищевказаної земельної ділянки площею 2,0 (два) га для подальшого оформлення/надання вказаної частини земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для ведення особистого селянського господарства, а тому права землекористувача ОСОБА_2 не порушуються.

Судова колегія зауважує, що наявність у ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою, за рахунок якої формується запроектована земельна ділянка, не є підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за умови наявності письмової, нотаріально засвідченої заяви, якою надано згоду на вилучення частини земельної ділянки для подальшого їх оформлення у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства.

Поряд із тим, відповідач, ні у оскаржуваному рішенні, ні у відзивах не надає пояснення, саме яким вимогам та законам не відповідає місце розташування відповідної земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Аналізуючи положення статей 116, 118 Земельного кодексу України, вбачається, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки жодним чином не означає прийняття у подальшому позитивного рішення про надання її у власність, що фактично свідчить про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Вищевказані висновки суду узгоджуються із позицією Верховного суду Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.04.2018 в справі №806/2208/17.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вказана в спірному рішенні відповідача підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу України, а тому таке рішення слід визнати протиправним, оскільки воно не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України і підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, колегія суддів зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного способу захисту, судова колегія зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Проте, наведених обставин судом апеляційної інстанції не встановлено.

Колегія суддів відмічає, що оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в рішенні дев`ятої сесії восьмого скликання Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області від 17.06.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства".

Однак, документального підтвердження невідповідності бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальній одиниці сторонами не надано, а тому не можливо дослідити, чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу.

За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що повноваження Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання дозволу.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17, яка згідно ч. 4,5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковою для всіх суб`єктів владних повноважень та враховується іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача, в даному випадку, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.02.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стосовно вимог позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З огляду на викладене, судова колегія, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.

З матеріалів справи судовим розглядом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги від 20.08.2021, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ПТ №2197, ордер на надання правової допомоги Серія ВІ №1055025 від 30.08.2021, копію акту №1 прийому-передачі наданих адвокатських послуг до Договору від 20.08.2021.

З акта №1 прийому-передачі наданих адвокатських послуг до договору від 20.08.2021 адвокатом були надані такі послуги: за складання позовної заяви та супроводження справи в суді першої інстанції 9000,00 грн.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, колегія суддів дійшла висновку, що у цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки позивачем не надано доказів про оплату послуг адвоката, відповідно до договору про надання правничої допомоги від 20.08.2021 та акту №1 прийому-передачі наданих адвокатських послуг до Договору від 20.08.2021 у розмірі 9000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції, вважає необхідним скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.

Доводи та аргументи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та приймаються колегією суддів у якості належних.

Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 по справі № 480/8682/21 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої сесії восьмого скликання Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області від 17.06.2021 року № 80 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства».

Зобов`язати Миколаївську сільську раду Сумського району Сумської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.02.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Шевченка, буд. 1, с. Миколаївка, Сумського району, Сумської області, 42322, код ЄДРПОУ 04391434) суму судового збору у розмір 454,00 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп. в частині задоволення позовної заяви та суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмір 681,00 (шістсот вісімдесят одну) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич