Рішення

від 19.05.2022 по справі 826/8519/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 травня 2022 року № 826/8519/18

Колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у складі:

головуючий суддя Огурцов О.П.,

судді: Арсірій Р.О., Кузьменко В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУД ІНДАСТРІС"

до Національного банку України

третя особа Головне управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вуд Індастріс" (81700, Львівська обл., м. Жидачів, вул. Гніздичівська, 8, код ЄДРПОУ 38729123) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106), в якому просить визнати протиправними та нечинними пункт 4 постанови Правління Національного банку України від 14.09.2016 № 386, пункт 4 постанови Правління Національного банку України від 13.12.2016 № 410.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що положеннями оскаржуваних нормативних актів обмежено право суб`єктів господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, у припиненні їх зобов`язань з контрагентами-нерезидентами шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, тоді як таке право прямо передбачено статтею 601 Цивільного кодексу України та статтею 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", які передбачаються зарахування зустрічних однорідних вимог законною формою розрахунків у зовнішньоекономічних операціях.

При цьому, права позивача порушено у зв`язку з тим, що за порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті податковим органом на позивача накладено штраф.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із правомірністю оскаржуваних постанов, оскільки відповідачем не встановлено заборони суб`єктам господарювання припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а лише унеможливлено з боку уповноважених банків зняття з контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а тому оскаржувані норми не містять обмежень щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, а лише регулюють порядок здійснення контролю банками за експортними операціями клієнтів.

Третя особа не скористалась правом на надання пояснень щодо позовної заяви або щодо відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.

Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2017 № 0023521403, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Вуд Індастріс" нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на підставі Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно акту перевірки, на підставі якого прийнято зазначене податкове повідомлення-рішення, виявлені порушення, на думку податкового органу, полягають у тому, що валютна виручка за контрактами поступала на валютний рахунок позивача із запізненням, з недотриманням граничних строків зарахування валютної виручки за експортними операціями, що встановлені Національним банком України.

Також, в акті перевірки зазначено, що договори зарахування зустрічних вимог, як докази погашення заборгованості за договорами не приймаються, оскільки проведення зарахування зустрічних однорідних вимог заборонено відповідно до пункту 4 постанови Правління Національного банку України від 14.09.2016 № 386, пункту 4 постанови Правління Національного банку України від від 13.12.2016 № 410.

Позивач, вважаючи, що до нього було застосовано пункт 4 постанови Правління Національного банку України від 14.09.2016 № 386, пункт 4 постанови Правління Національного банку України від від 13.12.2016 № 410, звернувся до суду з цим позовом про визнання протиправними та нечинними зазначених постанов.

Оцінивши докази, які є у справі, та доводи сторін, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Питання щодо зняття банками з контролю зовнішньоекономічних операцій резидента у разі проведення заліку зустрічних однорідних вимог врегульоване Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136.

Повноваження Національного банку України в сфері валютного регулювання та контролю визначені статтею 44 Закону України «Про Національний банк України», де зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю належать: 1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; 2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині (дотримання ними валютного законодавства; 3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту; 4) встановлення порядку проведення обов`язкового продажу та розміру надходжень в іноземній валюті, що підлягають обов`язковому продажу; 5) зміна строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 6) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93, який був чинний станом на момент прийняття оскаржуваних постанов, передбачено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

Статтею 11 Декрету визначено, що Національний банк у сфері валютного регулювання: здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видає у межах, передбачених цим Декретом, обов`язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 цього Декрету; установлює за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Статтею 13 Декрету визначено, що Національний банк є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Відповідно до статті 71 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.

Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, необхідність прийняття оскаржуваних Постанов, якою встановлені тимчасові вимоги та обмеження щодо діяльності банків, обумовлена негативним впливом на банківську систему України макроекономічної ситуації в світі та в Україні, негативними тенденціями в розвитку світової економіки, наявності певних елементів ризику та невизначеності щодо подальшого розвитку ситуації, а також економічних проблем, пов`язаних з проведенням антитерористичної операції на території України та появою у зв`язку з цим напруги на фінансовому ринку України.

Отже, оскаржувану постанову прийнято відповідачем з метою недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Таким чином, у сферу повноважень Національного банку України, серед іншого, входить запровадження тимчасових строків розрахунків, відмінних від визначених законом.

З огляду на зазначене, а також враховуючи повноваження Національного банку України щодо валютного регулювання та валютного контролю, окремі вимоги щодо здійснення банками контролю за дотриманням законодавчо встановлених строків розрахунків визначені постановами Правління Національного банку щодо врегулювання ситуації на валютному ринку України.

Правлінням Національного банку України, на виконання повноважень та з метою врегулювання ситуації на грошово-кредитному ринку України, зокрема його валютному сегменті, прийнято постанови від 14.09.2016 № 386 та від 13.12.2016 № 410, пунктом 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог:

- в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції);

- в інших валютах (якщо загальна сума зобов`язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, перевищує в еквіваленті 500 000 доларів США).

Надходження в іноземній валюті за експортними операціями клієнтів банку мають бути продані в порядку, установленому в пункті 2 цієї постанови.

Вимоги цього пункту не поширюються на випадки припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіку).

Позивач зазначає, що оскаржувані положення Постанов суперечать Конституції України та законам України та обмежують суб`єктів господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічні операції у припиненні їх зобов`язань із їхніми контрагентами - іноземними суб`єктами господарювання шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Суд погоджується з тим, що законодавством допускається проведення зарахування зустрічних однорідних вимог між суб`єктами господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, з їх контрагентами-нерезидентами.

Зокрема, статтею 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Даному положенню кореспондує пункт 1.11 розділу 1 Інструкції № 136, яким передбачено, що експортна операція з поставки продукції, виконання робіт, надання транспортних, страхових послуг та імпортна операція можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Оскаржуваними положеннями встановлено заборону на зняття уповноваженими банками з контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог (за певними виключеннями, передбаченими цим пунктом).

При цьому Національним банком України не встановлювалась заборона припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а лише унеможливлено з боку уповноважених банків зняття з контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Тому, за відсутності підстав для зняття експортної операції клієнта з контролю (у тому числі, у зв`язку із встановленою забороною на зняття банками з контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог) банк, згідно з пунктом 5.9 розділу 5 Інструкції № 136 надає відповідну інформацію податковим органам.

Суд звертає увагу, що постанови Правління Національного банку України не регулюють відносини між сторонами контракту, не забороняють проведення розрахунків шляхом заліку.

Їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання.

Право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований відповідним Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття оскаржуваних постанов, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах своїх повноважень та на підставі чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Індастріс" (81700, Львівська обл., м. Жидачів, вул. Гніздичівська, 8, код ЄДРПОУ 38729123) до Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106), третя особа - Головне управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.П. Огурцов

Судді Р.О. Арсірій

В.А. Кузьменко