Рішення

від 23.05.2022 по справі 640/20963/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2022 року м. Київ № 640/20963/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро Тронік Україна» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Мікро Тронік Україна» (далі - позивач та/або ТОВ «Мікро Тронік Україна») з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач та/або ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.02.2019 №00002071402;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.02.2019 №00002081402;

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на порушення порядку призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Окрім цього, ТОВ «Мікро Тронік Україна» стверджу про хибність висновків контролюючого органу в частині порушення ним норм податкового законодавства у взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс» та наполягає на реальності господарських операцій із вказаним вище контрагентом.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній вказує про відсутність обставин порушення порядку та призначення перевірки позивача та стверджує про правомірність прийнятих ним рішень. У зв`язку із наведеним контролюючий орган просив суд відмовити в задоволення позову.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у зв`язку з ненаданням пояснень та їх документального підтверджень на письмовий запит ГУ ДФС у м. Києві від 14.08.2018 №46300/10/26-15-14-02-04 прийнято наказ від 09.10.2018 №15094, яким наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Мікро Тронік Україна» з 10.10.2018 по дату завершення перевірки, тривалістю 3 робочих днів.

Як свідчать матеріали справи наказом ГУ ДФС у м. Києві від 12.10.2018 №15421 «Про перенесення терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мікро Тронік Україна» (код 39173518) строки перевірки були перенесені та в подальшому згідно із наказом ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2018 №18516 «Про поновлення проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мікро Тронік Україна» (код 39173518)» поновлено таку перевірку на підставі доповідної записки Департаменту аудиту від 21.12.2018 №7844/26-15-14-02-04 з 27.12.2018.

27.12.2018 складено направлення на перевірку №2105/26-15-14-02-04.

За наслідком здійснення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мікро Тронік Україна» (код 39173518) контролюючим органом складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мікро Тронік Україна» (код 39173518) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій із ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс» (код 41077038) за квітень, травень 2017 року, що мстяться в податкових деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток за 2017 рік» від 04.01.2019 №4/26-15-14-02-04/39173518 (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірки зафіксовано, серед іншого наступні порушення:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік у сумі 350856 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 324867,00 грн., в тому числі за квітень 2017 року - 6010,00 грн., за травень 2017 року -318 857,00 грн.;

Тут і надалі висновки акту перевірки.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивачем подано заперечення, за наслідком розгляду яких листом від 15.02.2019 №28258/10/26-15-14-02-04 ГУ ДФС у м. Києві повідомило про залишення висновків акту перевірки від 04.01.2019 №4/26-15-14-02-04/39173518 без мін.

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 20.02.2019 №00002071402, яким ТОВ «Мікро Тронік Україна» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за податковими зобов`язаннями у розмірі 350 856,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 87 714,00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1);

- податкове повідомлення-рішення від 20.02.2019 №00002081402, яким ТОВ «Мікро Тронік Україна» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 324 867,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 82 217,00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2);

Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.

Не погоджуючись із спірними рішеннями позивачем подано скаргу, за наслідком розгляду якої рішенням ДФС України від 25.04.2019 №19608/6/99-99-11-04-01-35 скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

ТОВ «Мікро Тронік Україна» категорично не погоджується із оскаржуваними рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що звернулось до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно із пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36); дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно (14.1.54); продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності; (14.1.203.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України регламентовано, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В той же час об`єктом оподаткування, згідно пункту 185.1 статті 185 ПК України, є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (абз. 1 п. 200.2 ст. 200 ПК України).

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПКУ).

Відповідно до пункту 198.3 статі 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацами 1 - 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-ХIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 2 статті 3 Закону № 996-ХIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 Закону № 996-ХIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вже зазначалося судом вище, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Положення №88).

За вимогами пункту 1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Між тим, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2.4 Положення №88).

Отже, системний аналіз наведених вище норм свідчить, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. При цьому за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у наступних постановах Верховного Суду: від 30.01.2018 у справі №820/11856/13-а, від 31.01.2018 у справі №826/245/14; від 06.02.2018 у справі №810/6695/14; від 04.04.2018 у справі №808/2519/15.

Як вбачається із акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві дійшов до висновку про нереальність господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс».

У той же час, досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що між позивачем, як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Стандарт Сервіс», як виконавцем укладено договір №118 на виконання робіт від 30.03.2017 (далі - договір №118), у відповідності до якого виконавець зобов`язується виконати роботу і надати послуги з установки, сервісного обслуговування обладнання 9далі - Роботи), а замовник зобов`язується прийняти зазначені роботи та своєчасно і в повному обсязі оплатити їх вартість.

Згідно із пунктами 1.2, 3.1, 4.2, 4.3, 4.4 договору №118 встановлено наступне.

Обсяг робіт погоджується сторонами у відповідних протоколах, що є невід`ємними частинами цього договору. Виконавець виконує роботи використовуючи матеріали та обладнання замовника. Строк виконання робіт виконавцем становить 30 робочих днів з моменту надходження відповідної заявки замовника (замовником надається заявка із зазначенням адресів об`єктів). Умови виконання робіт, зокрема, заявки на їх проведення та повідомлення про хід робіт сторони погоджують із використанням електронної пошти, телефоном, по факсу або будь-яким іншим зручними для сторін способом. Заявка має містити всі суттєві умови, необхідні для виконання робіт, зокрема:найменування (вид) робіт, строки надання, а також інші відомості, необхідні для належного виконання робіт. Здача-прийом робіт здійснюється сторонами шляхом підписання акту здачі-прийому робіт протягом 3-робочих днів з моменту повідомлення замовника про готовність робіт до здавання-приймання. Не пізніше 10 днів з моменту завершення робіт, виконавець надає замовникові акт приймання-передачі наданих послуг у 2 (двох) примірниках, що підписані уповноваженою особою виконавця.

Відповідно до пункту 5.1 договору №118 вартість робіт, які виконуються виконавцем відповідно до умов цього договору, є договірною і визначається в протоколах узгодження обсягу та погодження договірної ціни робіт. Договірна ціна включає всі витрати, пов`язані з виконанням цього договору, а саме: вартість всіх робіт, доставка обладнання на місце установки, організацію охорони та умов робіт. Вартість фактично виконаних робіт залежить від видів та обсягів замовлених робіт та визначається у відповідних актах здачі-прийому робіт.

На виконання вказаного договору сторонами складено та підписано протокол №1 узгодження обсягу та погодження договірної ціни робіт (послуг) від 28.04.2017 та протокол №2 узгодження обсягу та погодження договірної ціни робіт (послуг) від 28.04.2017, згідно із якими загальна вартість робіт становить 103333 грн. 33 коп. + ПДВ - 20666,67 грн. та 198416,67 грн. та ПДВ - 39683,33 грн. відповідно.

На підтвердження реальності виконання договору №118 позивачем надано до суду наступні документи: рахунки на оплату №339 від 27.04.2017 на загальну суму 124 000,00 грн., №340 від 28.04.2017 на загальну суму 238 100,00 грн.; акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №339 від 28.04.2017 із додатком із деталізацією обладнання, сервісне обслуговування якого здійснювалось, №340 від 28.04.2017; замовлення до договору №118).

Аналогічний договір сторонами укладено 03.04.2017 б/н, на підтвердження реальності виконання якого ТОВ «Мікро Тронік Україна» надано до суду наступні документи: протокол №1 узгодження обсягу та погодження договірної ціни робіт (послуг) від 31.05.2017, протоколи №2, №3, №4, №5, №6 узгодження обсягу та погодження договірної ціни робіт (послуг) від 31.05.2017; рахунки на оплату №387, №388 від 26.05.2017, №389, №390, №394, №395 від 31.05.2017, №397, від 13.06.2017, №412, №413, №414 від 30.06.2017; акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №387, №388, №389, №390, №394, №395, від 31.05.2017 із додатками; замовлено до договору від 03.04.2017

Також судом встановлено, між ТОВ «Мікро Тронік Україна» та ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс» укладено договір поставки б/н від 03.04.2017, у відповідності до якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені цим договором, передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати поставлене постачальником обладнання для контролю палива, матеріали (далі - договір від 03.04.2017).

Згідно із пунктом 1.2, 2.1, 2.3, 2.5, 2.6 договору від 03.04.2017 встановлено наступне.

Найменування, одиниці виміру та ціна товару, поставка якого охоплюється договором, його часткове співвідношення визначається сторонами у специфікаціях, які містяться в додатках та/або додаткових угодах до договору і є його невід`ємними частинами. На підставі цього договору поставка товару здійснюється на умовах DDP, м. Київ (Україна), Інконтермс 2010. Пункт поставки щодо кожної партії товару визначається сторонами у відповідних специфікаціях. Покупець визначає перелік товару у кожній партії шляхом оформлення замовлення на товар. Витрати по доставці товару від складу постачальника до пункту поставки несе постачальник. Покупець здійснює приймання поставленого товару в межах кожної партії за якістю та кількістю в порядку, встановленому розділом 3 договору, за результатами чого оформлюється відповідна видаткова накладна.

Відповідно до пункту 4.1 договору від 03.04.2017 ціна на товар визначаються сторонами у специфікаціях та видаткових накладних щодо кожної партії товару.

На підтвердження реальності виконання договору від 03.04.2017 позивачем надано до суду: специфікації №1 від 26.05.2017 (датчик рівня пального) на загальну суму 73200,00 грн., у тому числі ПДВ - 12200,00 грн., №2 (датчик рівня пального, універсальний програмуючий контролер) на загальну суму 302000,00 грн., у тому числі ПДВ - 50 333,33 грн.; рахунки на оплату №386 від 26.05.2017, №396 від 31.05.2017; видаткові накладні №386 від 26.05.2017, №396 від 31.05.2017; замовлення на поставку товару згідно договору від 03.04.2017.

Окрім цього, ТОВ «Мікро Тронік Україна» надано до суду податкові накладні та платіжні доручення по взаємовідносинах з ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс», акт звіряння рахунків.

Факт подальшого використання отриманих послуг від «Комплект Стандарт Сервіс» підтверджується договорами поставки, встановлення, технічного обслуговування системи моніторингу та надання послуг моніторингу укладеними ТОВ «Мікро Тронік Україна», зокрема з ТОВ «Урожай Плюс», Сільськогосподарський виробничий кооператив «Дружба народів», ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля» та інші, актами приймання-передачі, платіжними дорученнями, податковими накладними.

У той же час, як вбачається із акту перевірки висновки про нереальність господарських операцій ТОВ «Мікро Тронік Україна» із ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс», серед іншого базуються на вироку Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24.05.2018 у справі №201/4522/18.

Між тим, судом встановлено, що вироком вироку Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24.05.2018 у справі №201/4522/18 ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України та призначити покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

У наведеному вироку зафіксовано наступні обставини: «…. ОСОБА_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів, без мети ведення фінансово-господарської діяльності, підписавши та передавши невстановленій особі Протокол №1 Установчих зборів засновників ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс» датований 10.01.2017 та Статут ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс», на підставі яких було створено (зареєстровано) вказану юридичну особу, в порушення вимог ст. 19, 56, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст. 81, 87, 89, 92, 93 Цивільного кодексу України, ст. 1, 4, 12, 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», ст. 45, 48, 64 Податкового кодексу України, набувши прав власності на підприємство ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс» (ЄДРПОУ 41077038) та одночасно взявши на себе обов`язки, передбачені посадою директора в частині ведення фінансово-господарської діяльності, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій, усвідомлюючи, покладену на неї відповідальність посадової особи та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, розуміючи, що не прийматиме жодної участі у подальшому веденні фінансово-господарської діяльності ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс», надала можливість невстановленим особам створити суб`єкт підприємницької діяльності (юридичну особу), з метою прикриття незаконної діяльності та здійснювати документальне оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) від імені ОСОБА_1 , як засновника та керівника зазначеного підприємства.».

У той же час, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.11.2018 у справі №201/4522/18 вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.05.2018 щодо ОСОБА_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 ч.1 ст. 205 КК України - скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16.04.2019 у справі №201/4522/18 кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України закрити, у зв`язку із закінченням строків давності, звільнивши ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності.

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти до висновку, що контролюючим органом під час складення акту перевірки безпідставно не враховано наявність ухвали Дніпровського апеляційного суду від 13.11.2018 у справі №201/4522/18, яким скасовано відповідний вирок, що покладений в основу обґрунтувань допущення позивачем порушень податкового законодавства у взаємовідносинах із ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс».

При цьому, суд наголошує, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України станом на час вирішення спору по суті закрито, у зв`язку із закінченням строків давності, а ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає відсутніми підстави для врахування вироку Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24.05.2018 у справі №201/4522/18 при оцінці взаємовідносин позивача із ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс».

Інших підстав для висновку про порушення ТОВ «Мікро Тронік Україна» вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із його контрагентами в акті перевірки не зазначено.

Водночас, у відзиві на позовну заяву ГУ ДПС у м. Києві посилається на те, що позивачем до перевірки не було надано товарно-транспортних накладних у відповідності до умов договору від 03.04.2017 б/н.

З приводу наведеного слід вказати про наступне.

Відповідно до частини 2 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001 документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Більше того, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року (справа № 803/1684/17, адміністративне провадження №К/9901/51649/18, ЄДРСРУ №95176997), від 21 січня 2021 року (справа №813/2204/17, адміністративне провадження №К/9901/35740/18, ЄДРСРУ № 94328053), від 24 травня 2019 року (справа №826/7423/16), від 6 лютого 2018 року (справа №816/166/15-а), від 11 вересня 2018 року (справа №804/4787/16) передбачають, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним судом у постанові від 11 вересня 2018 року по справі №804/4787/16 (провадження №К/9901/3335/17).

Втім, факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Отже, для здійснення транспортно-експедиторської діяльності наявність товарно-транспортного документа (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо) є обов`язковою. В такому випадку товарно-транспортний документ є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а його відсутність, відповідно, свідчить про формальне документальне оформлення транспортно-експедиторської послуги (12 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №440/3783/18, адміністративне провадження №К/9901/21076/19, К/9901/22123/19 (ЄДРСРУ № 87602342).

Суд наголошує, що між позивачем та його контрагентом укладено договір поставки, а не перевезення та/або надання експедиторських послуг. З огляду на вказане, суд вважає доводи відповідача в частині відсутності товарно-транспортних накладних, як підстави для висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими

Додаткового, з приводу загальної податкової інформації в частині ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс», яка відображена в акті перевірки та у відзиві на позовну заяву, у тому числі щодо відсутності у ТОВ «Комплект Стандарт Сервіс» трудових ресурсів суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в поставі Верховного Суду від 30.08.2019 у справі №804/17176/14.

Такі ж висновки сформовані у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 826/6245/18, а саме: не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

У постанові від 13.10.2020 у справі № 0340/1408/18 Верховний Суд зазначив, що виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються при визначенні фінансового результату, та права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

При цьому, суд зазначає, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі дійсно не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Також суд враховує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідно до статті 90 КАС України (далі - КАС України) докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальності здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Разом з цим, на переконання суду, надані позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій із його контрагентом та використання отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Отже, висновки ГУ ДФС у м. Києві щодо порушення ТОВ «Мікро Тронік Україна» пунктів 44.1, 44.2 статті 42, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.3, 198.6 ПК України не підтверджені належними та достатніми доказами та спростовані позивачем під час розгляду даної адміністративної справи.

Що ж стосується посилань позивача на процедурні порушення під час проведення документальної виїзної позапланової перевірки доцільно вказати про наступне.

Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.

Згідно із підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

У відповідності до пунктів 78.4-78.6 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (п. 78.8 ст. 78 ПК України).

Згідно із пунктом 82.2 статті 82 ПК України тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.

Відповідно ж до пункту 85.9 статті 85 ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що наказом ГУ ДФС у м. Києві від 12.10.2018 №15421 «Про перенесення терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мікро Тронік Україна» (код 39173518) строки перевірки були перенесені, з огляду на вилучення первинних документів правоохоронними органами.

Надалі, наказом ГУ ДФС у м. Києві від 12.10.2018 №15421 «Про перенесення терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мікро Тронік Україна» (код 39173518) строки перевірки були перенесені та в подальшому згідно із наказом ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2018 №18516 «Про поновлення проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мікро Тронік Україна» (код 39173518)» поновлено таку перевірку на підставі доповідної записки Департаменту аудиту від 21.12.2018 №7844/26-15-14-02-04 з 27.12.2018.

На переконання позивача, термін перевірки міг переноситися виключно до 21.12.2018 - дати отримання копії документів (доповідна записка Департаменту аудиту від 21.12.2018 №7844/26-15-14-02-04), однак перевірка була поновлена саме з 27.12.2018.

Суд оцінюючи вказані доводи звертає увагу на те, що поновлення проведення перевірки здійснюється на підставі відповідного наказу контролюючого органу, у разі усунення підстав, були покладені в основу для прийняття наказу про перенесення строків здійснення перевірки.

При цьому, норми ПК України не встановлюють жодних строків щодо прийняття наказу про поновлення перевірки та не визначають дату із якої відповідна перевірка має бути поновлена.

Суд наголошує, що дата отримання вилучених копій документів або забезпечення доступу до них є фактично підставою, із настанням якої норми ПК України пов`язують право контролюючого органу щодо поновлення проведення перевірки строки якої були перенесені, однак не регламентує, що таке поновлення має бути здійснене податковим органом одразу після настання зазначених події шляхом видачі розпорядчого документу - наказу.

Отже, суд вважає, що доводи ТОВ «Мікро Тронік Україна» в цій частині є необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог.

У той же час, слід звернути увагу на те, що документальну позапланову виїзну перевірку позивача до перенесення строків її проведення уповноважена була здійснювати ОСОБА_2 , молодший спеціаліст податкової та митної служби, відділу перевірок у телекомунікаційній та ІТ сферах, управління аудиту у сфері торгівлі та послуг Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві. Вказаною посадовою особою і складено та підписано акт перевірки.

Натомість, з матеріалів справи слідує, що у направленні на перевірку №2105/26-15-14-02-04 від 27.12.2018 вказано посадову особу - головний державний ревізор-інспектор Копійченко Вадим Григорович. Зазначене особа, згідно із направленням на перевірку №2105/26-15-14-02-04 від 27.12.2018 уповноважена здійснювати перевірку.

У відзиві на позовну заяву відповідачем жодним чином не обґрунтовано доводів ТОВ «Мікро Тронік Україна» в цій частині.

Проаналізувавши наведене суд акцентує увагу на тому, що жодних нових направлень на здійснення документальної позапланової виїзної перевірки позивача на ім`я ОСОБА_2 , молодшого спеціаліст податкової та митної служби, відділу перевірок у телекомунікаційній та ІТ сферах, управління аудиту у сфері торгівлі та послуг Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві контролюючим органом до суду не надано. Варто наголосити, що попереднє повідомлення про проведення перевірки (мало місце до обставин перенесення строків перевірки) фактично є таким, що вичерпало свою дії, оскільки по-перше, минув часовий проміжок його дії в частині строків проведення перевірки, а по-друге, ГУ ДФС у м. Києві видано новий наказ про поновлення проведення перевірки, що за умовами ПК України має супроводжуватися новим повідомленням про проведення перевірки.

Між тим, у повідомленні про проведення перевірки, яке сформовано після видачі наказу про поновлення строків проведення перевірки зазначено іншу посадову особу, аніж та, що склала та підписала акт перевірки, що вказує на складання такого акту не уповноваженою на те особою безпосередньо станом на час складання останнього. З урахуванням наведеного суд вважає доводи позивача в цій частині є обґрунтованими.

Що ж стосується підстав призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки суд вказує про таке.

Як вже було вказано судом вище, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 73.3 статті 73 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

За змістом наведеної норми письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Вказаним пунктом також передбачено підставу для звільнення від обов`язку надавати відповідь на запит, який складено з порушенням вищенаведених вимог.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, за приписами пункту 42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Зі змісту вищенаведених норм права вбачається, що запит контролюючого органу про надання відповідної податкової інформації платником податків повинен містити конкретні підстави, тобто чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що відповідачем сформовано запит про надання інформації від 14.08.2018 №46300/10/26-15-14-02-04, який містить вказівку на фактичні та правові підстави надіслання, а також обставини, встановлені за наслідком вивчення інформаційних систем автоматизованого моніторингу. Запит містить детальний опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують, період, за який необхідно подати документи. У зазначеному обов`язковому запиті контролюючий орган просив позивача надати інформацію та її документальне підтвердження, вказав перелік документів. Також позивача було попереджено про строки подання зазначених документів та про наслідки їх неподання. Усе це разом свідчить про формування та надіслання запиту відповідно до приписів податкового законодавства.

Таким чином, суд вважає доводи позивача в цій частині безпідставними та такими, що не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.

Отже, суд наголошує, що під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено безпідставність висновків контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток за 2017 рік у сумі 350856 грн., заниження податку на додану вартість у розмірі 324867,00 грн., в тому числі за квітень 2017 року - 6010,00 грн., за травень 2017 року - 318 857,00 грн., що у своїй сукупності вказує на протиправність оскаржуваних рішень.

Згідно із частиною 1 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, з огляду на приписи наведених правових норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11.

Окрім того, такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про не відповідність спірних рішень, критеріям, які визначені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Положеннями частини 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що адміністративний позов підлягає до задоволення, то судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору підлягають стягнення на користь останнього із відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242, ч. 3 ст. 243, 244-245, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро Тронік Україна» (02660, м. Київ, вул. Колекторна, б. 3-А, код ЄДРПОУ 39173518) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.02.2019 №00002071402.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.02.2019 №00002081402.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро Тронік Україна» (02660, м. Київ, вул. Колекторна, б. 3-А, код ЄДРПОУ 39173518) сплачений ним судовий збір у розмірі 12 669 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн. 81 коп.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда