Рішення

від 26.05.2022 по справі 640/10786/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2022 року м. Київ № 640/10786/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СНБ Компані" (03061, м. Київ, проспект Відрадний, буд. 14/45, кв.141, код ЄДРПОУ 41638309)

до: Відділу митного оформлення №1 митного посту "Чорноморський" Одеської митниці Держмитслужби (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, буд. 7) Одеської митниці Держмитслужби (65078, Одеська область, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Липи, буд. 21А, код ЄДРПОУ 43333459)

про: визнання протиправними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "СНБ Компані" з позовом до Відділу митного оформлення №1 митного посту "Чорноморський" Одеської митниці Держмитслужби, Одеської митниці Держмитслужби, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500080/2020/000001/2 від 20.03.2020, прийняте Відділом митного оформлення №1 митного посту "Чорноморський" Одеської митниці Держмитслужби, код: UA500080.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного рішення, що не містить підстав та мотивів його прийняття та ґрунтується на формальних зауваженнях до поданих документів. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем подано відзив на адміністративний, в якому зазначено про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки документи, подані позивачем до митного оформлення для підтвердження заявленої митної вартості товару містять розбіжності та не містять всіх відомостей що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а відтак митна вартість визначена із застосуванням резервного методу. З огляду на вищевикладене просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "СНБ Компані" та Zhongshan Longway Casters Co., Ltd укладено договір №1/0518, відповідно до якого сторонами погоджено купівлю-продаж товару: колеса, ролики, кронштейни та інші частини коліс.

Для здійснення митного оформлення товару №1 - « 1.Частини до наземних, несамохідних транспортних засобів, ролики» та товару №2 - « 1. Арматура кріплення з недорогоцінних металів, для цивільного використання» до Одеської митниці Держмитслужби декларантом подано митну декларацію №UA500080/2020/003626 від 15.02.2020, разом з наступними документами:

- договір №1/0518 від 22.05.2018;

- commercial invoice/Комерційний інвойс;

- платіжні доручення: 24.10.19 (про сплату 30% вартості товару) та 19.12.19 (про сплату 70% вартості товару). Призначення:wheels, rollers, brackets and other parts of wheels, АСС СNTR N1/0518 DD 22-08-2018;

- Раскіng List/Пакувальний лист;

- Invoice/Рахунок SUN2019А061;

- Сертифікат походження;

- Ргісе List /Прайс Лист;

- Коносамент В/L №МRFВ19121457/

За результатами оцінки ризику за МД № UA500080/2020/003626 від 15.02.2020 із застосуванням системи управління ризиками, було згенеровано митні формальності: 101-1, 103-1, 105-2, 106-2, 107-3, 111-5, 117-2, 202-1, 911-1.

20.03.2020 відділом митного оформлення №1 митного посту "Чорноморський" Одеської митниці Держмитслужби, код: UА500080, який є структурним підрозділом Одеської митниці Держмитслужби, було прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.

В графі 33 рішення, митним органом зазначено, що за результатами візуальної перевірки, передбаченої ст.337 Митного кодексу України, було встановлено, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме:

- у банківських платіжних документах не зазначено номеру рахунку на партію заявленого товару, що ускладнює ідентифікацію до якої саме партії товару за цією угодою відноситься оплата;

- у банківських платіжних документах, крім заявленого декларантом товару, зазначено ще найменування товару не з цієї партії - "brackets", що ускладнює ідентифікацію до якої саме партії товару за цією угодою відноситься оплата;

- у пакувальному аркуші, інвойсі та консонаменті вказано узагальнююче найменування товару "саstor", що ускладнює перевірку відповідності опису товару заявленому коду згідно УКТЗЕД, і як наслідок - перевірку складових митної вартості;

- вага брутто та нетто, виявлена за результатами митного огляду, - не відповідає вазі брутто та нетто, зазначеній у товаросупровідних документах, що дає підстави для сумнівів щодо достовірності розрахунків складових митної вартості.

Позивачу було запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

20.03.2020 позивачем було надано копію митної декларації країни відправлення від 07.12.2019 №572120190219715768.

На підставі аналізу наявної у митного органу інформації здійснено коригування митної вартості до рівня митної вартості аналогічних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, з заявленої позивачем для товару з 2.4112 дол. США/кг до 4.07 дол. США/кг (МД UА100060/2019/811310 від 27.12.2019 та UA112080/2019/024361 від 29.08.2019) - з урахуванням при розрахунках умов поставки, характеристик товару та розміру партій.

Вважаючи вказане рішення протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з п. 2 параграфу (а) ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Відповідно до п. 2 параграфу (b) ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції.

Згідно з п. 2 параграфу (с) ст.VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.

Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України (далі - МК України), метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Згідно із ч. 1 ст. 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 264 МК України, митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 МК України, перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, в силу приписів ст.49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 ст. 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч.4 ст.52 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.2 та 3 ст. 57 МК України).

Відповідно до положень ч.4 та 5 ст.58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню (ч.9 ст. 58 МК України).

Відповідно до приписів ч.1 ст.58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п.2 ч.1 ст. 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч. 5 ст. 53 цього Кодексу).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Крім того, це узгоджується з визначеними у ст. 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності.

Частиною 3 ст. 53 МК України передбачено обов`язок декларанта подавати додаткові документи (за наявності) до визначеного частиною другою цієї статті загального переліку. При цьому такий обов`язок виникає у декларанта виключно у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У такому випадку декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності): 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу (ч. 2 ст. 54 МК України).

Послідовність дій посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час здійснення їх митного контролю та митного оформлення визначено Методичними рекомендаціями щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженими наказом Державної митної служби України від 11.09.2015 №689 (далі - Методичні рекомендації).

Згідно з приписами п. 6 Розділу ІІ вказаних Методичних рекомендацій, при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх складових митної вартості; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п`ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості; наявність арифметичних помилок в митній декларації, декларації митної вартості або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.

При перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару (пункт 7 Розділу ІІ Методичних рекомендацій).

Отже, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція щодо витребування митницями додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості товару висловлена Верховним Судом в постанові від 04.04.2018 у справі 826/27058/15.

Відтак, суд зазначає, що наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Разом з тим силу ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Частиною 3 ст. 54 МК України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Так, в оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності.

Серед іншого зазначено, що у банківських платіжних документах не зазначено номеру рахунку на партію заявленого товару, що ускладнює ідентифікацію до якої саме партії товару за цією угодою відноситься оплата.

Одночасно, відповідно до п. 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України № 216 від 28.08.2008, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару в іноземній валюті або банківських металів.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку здійснювати посилання на номер рахунку на партію заявленого товару в банківському платіжному документі. При цьому сама по собі відсутність у банківських документах такого посилання, за умови наявності вказівки на контракт, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були надані товариством для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №810/2784/18 та від 13.03.2018 у справі №825/1015/17.

При цьому, у поданих позивачем платіжних дорученнях зазначено номер та дату договору, перелік товарів.

З цих самих підстав, суд також критично розцінює виявлену митним органом розбіжність щодо зазначення у банківських платіжних документах, крім заявленого декларантом товару, найменування товару не з цієї партії - "brackets", що ускладнює ідентифікацію до якої саме партії товару за цією угодою відноситься оплата.

Суд зауважує, що призначення платежу відповідає предмету договору №1/0518.

Також недоречними є зауваження про зазначення у пакувальному аркуші, інвойсі та консонаменті узагальнюючого найменування товару "саstor", що ускладнило перевірку відповідності опису товару заявленому коду згідно УКТЗЕД, і як наслідок - перевірку складових митної вартості, оскільки дослівним перекладом цього слова є "ролики", "колеса", що є загальною назвою товару, що поставляється за договором №1/0518.

Щодо невідповідності ваги брутто та нетто, виявленої за результатами митного огляду, вазі брутто та нетто, зазначеній у товаросупровідних документах слід зауважити, що неспівпадіння ваги брутто та нетто, не є підставою для застосування іншого методу визначення митної вартості товару.

Крім того, суду не надано відомостей, яким чином така розбіжність була виявлена митним органом за результатами митного огляду.

Отже, суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами, а саме: договором, інвойсами, тощо та не викликають у суду сумнівів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.

Враховуючи надані позивачем документи та пояснення, суд вважає, що висновок відповідача щодо відсутності всіх відомостей, що підтверджують відомості стосовно ціни товару та митної вартості, не відповідає фактичним обставинам справи.

Окремо суд наголошує, що у разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2019 у справі №810/4296/16 вказав: "у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів".

Як вбачається з оскаржуваного рішення, в ньому зазначено лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, при цьому, вказане рішення не містить інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації для застосування резервного методу, які числові значення митної вартості таких товарів, обсяги та умови їх поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості.

За таких обставин, висновок митного органу про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), суд вважає необґрунтованим, а доцільність застосування резервного методу - недоведеним.

Крім того, суд наголошує, що вимоги вказаних вище статей МК України зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано, які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено, чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем в оскаржуваному рішенні, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

Також, суд наголошує, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів не визначено, які саме показники (складові) митної вартості не підтверджено документально та викликали сумнів у контролюючого органу, та стали причиною неможливості застосування першого методу.

Такі дії відповідача є порушенням ч.7 ст.54 МК України, відповідно до якої у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Приймаючи до уваги, що неподання позивачем витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, а наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 810/1479/16.

Таким чином, враховуючи той факт, що для митного оформлення товару позивач надав відповідачу належні та допустимі докази на підтвердження митної вартості, суд приходить до висновку про те, що відповідач прийняв рішення про коригування за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару. Тому відповідач під час здійснення контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів і митного оформлення діяв у спосіб, який не відповідає вимогам Митного кодексу України.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статті 134 КАС України.

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, з метою отримання правової допомоги позивачем було укладено договір про надання правничої допомоги від 26.03.2020 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Згідно п.6.1 розділу 6 договору, надання кожної послуги, встановленої додатками до договору, підтверджується шляхом підписання сторонами акту здачі-приймання ..

Актом здачі-приймання наданих послуг від 26.03.2020 виконавцем були надані наступні послуги:

- надання консультації замовнику - 1,5 год - 1366 грн;

- аналіз наданих документів і положень чинного законодавства та узгодження правової позиції - 5,5 год. - 4950 грн.

Актом здачі-приймання наданих послуг від 06.04.2020 виконавцем були надані наступні послуги:

- підготовка адвокатського запиту до ВМО № 1 м/п Чорноморський Одеської митниці - 1 год. - 1529 грн;

- відправка адвокатського запиту до ВМО № 1 м/п Чорноморський Одеської митниці - 1 год. - 1529 грн.

- витрати на почту - 100 грн.

Актом здачі-приймання наданих послуг від 22.04.2020 виконавцем були надані наступні послуги:

- підготовка позовної заяви про скасування рішення про коригування митної вартості товарів - 6,5 год. - 9474 грн.

Актом здачі-приймання наданих послуг від 06.04.2020 виконавцем були надані наступні послуги:

- моніторинг отримання судами процесуальних документів, призначення дати судового засідання та зміни статусу справи - 30 хв. - 789 грн.

Актом здачі-приймання наданих послуг від 28.05.2020 виконавцем були надані наступні послуги:

- підготовка та подача клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - 1 год. 05 хв. - 1587,40 грн;

- витрати на пошту - 44, 60 грн.

Актом здачі-приймання наданих послуг від 24.06.2020 виконавцем були надані наступні послуги:

- підготовка та подача клопотання про стягнення витрат на правову допомогу - 2 год. 10 хв. - 3263 грн.

Оплата послуг підтверджена платіжними дорученнями №196 від 26.03.2020, №219 від 07.04.2020, №220 від 10.04.2020, №296 від 18.05.2020, №310 від 22.05.2020, №361 від 15.06.2020 та виписками з банківських рахунків.

Частиною 9 ст. 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відтак, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI ).

Отже, приписи Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відносять до правової (правничої) допомоги, надання правової інформації, консультацій та роз`яснень із правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, у той же час вивчення документів (вивчення і аналіз справи) не є видом правової допомоги, а тому не може враховуватися для відшкодування витрат на правову допомогу.

Таким чином, зазначені в акті наданих послуг послуги з «аналізу наданих документів і положень чинного законодавства та узгодження правової позиції», «моніторинг отримання судами процесуальних документів, призначення дати судового засідання та зміни статусу справи» не може бути віднесені до правничої допомоги.

Також, суд зазначає, що послуги з надання консультації замовнику, підготовки та відправки адвокатського запиту є складовими підготовки позовної заяви.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У п. 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Враховуючи, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 складено позовну заяву, відповідь на відзив, а також клопотання у справі, сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, з дотриманням критерію розумності розміру, співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт щодо розгляду даної справи.

Щодо заявленої позивачем до відшкодування послуги з перекладу (переклад сертифікатів, рахунків, доручень), суд зазначає, що витрати, пов`язані з перекладом документів, не підлягають віднесенню до витрат, які передбачені п. 3 ч. 3 ст.132 КАС України, оскільки зазначена норми стосується витрат, пов`язаних із залученням перекладачів, тобто вчиненням судом дій, направлених на забезпечення послуг перекладача у судових засіданнях та не розповсюджується на випадки використання послуг перекладача у позасудовому порядку.

Так, відповідно до положень ст. 71 КАС України перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника справи або призначається з ініціативи суду.

Перекладач зобов`язаний з`являтися до суду за його викликом, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст.180 КАС України питання про залучення перекладача вирішується судом у підготовчому засіданні, з приводу чого має бути постановлена відповідна ухвала. Порядок допуску перекладача до участі у судовому засіданні, у тому числі роз`яснення йому прав та обов`язків і приведення до присяги, регламентовано ст. 200 КАС України.

Суд зазначає, що розгляд справи №640/10786/20 здійснювався в порядку письмового провадження, питання про залучення перекладача судом у цій справі не вирішувалося, а тому суд відмовляє у стягненні таких витрат.

З урахуванням задоволення позовних вимог, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СНБ Компані" підлягають витрати по сплаті судового збору понесені позивачем у розмірі 4296,85 грн., а також витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 10000 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77,241-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СНБ Компані" (03061, м. Київ, проспект Відрадний, буд. 14/45, кв.141, код ЄДРПОУ 41638309) до Відділу митного оформлення №1 митного посту "Чорноморський" Одеської митниці Держмитслужби (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, буд. 7) Одеської митниці Держмитслужби (65078, Одеська область, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, буд. 21А, код ЄДРПОУ 43333459) про визнання протиправними та скасування рішення, - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500080/2020/000001/2 від 20.03.2020, прийняте Відділом митного оформлення №1 митного посту "Чорноморський" Одеської митниці Держмитслужби, код: UA5000804.

3. Стягнути на користь позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СНБ Компані" (03061, м. Київ, проспект Відрадний, буд. 14/45, кв.141, код ЄДРПОУ 41638309) судові витрати за сплату судового збору в розмірі 4296 (чотири тисячі дев`яносто шість) грн. 85 коп., а також витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 10000 (десяти тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (65078, Одеська область, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, буд. 21А, код ЄДРПОУ 43333459).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська