Рішення

від 08.08.2022 по справі 758/12041/21

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/12041/21

Категорія 79

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Бурдун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного в місті Києві Центру Соціальних служб про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до наказу № 68-к від 08.07.2021 «Про звільнення» Подільського районного в місті Києві центру соціальних служб, код ЄДРПОУ: 23493593 (далі відповідач), її було звільнено за власним бажанням з посади бухгалтера сектору бухгалтерського обліку 08.07.2021, а також сплачено ОСОБА_1 компенсацію за 24 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період 25.04.2020 - 24.04.2021 за 04 календарні дні за період 25.04.2021 - 08.07.2021.

Позивачка у заяві на ім`я заступника директора Гулак І.М. від 08.07.2021 просила звільнити її з 08.07.2021 з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку та невикористану додаткову відпустку за 2016 - 2021 роки.

12.07.2021 позивачка звернулась зі скаргою до в.о. голови Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про те, що позивачка написала відповідну заяву про звільнення під психологічним тиском. Крім того було зазначено, що в Центрі соціальних служб було передбачено згідно колективного трудового договору додаткові відпустки за роботу за ненормований робочий день. Відповідно до наданих відповідей Подільської районної в місті Києві Державної адміністрації від 28.07.2021 № 106-106/Б-497/1-1540 та від 28.07.2021 № 106-106/Б-497-1497 було повідомлено, що підстав виплати матеріальної допомоги на оздоровлення немає та рекомендовано звернутись до суду.

08.07.2021 позивачку було звільнено із займаної посади, але вона не отримала повного розрахунку під час звільнення, а саме: не виплачена грошова компенсація за ненормований робочий день в кількості 35 календарних днів; одноразова матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу в сумі 4 859 грн.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у загальному розмірі 14859,00 грн, з яких: 4859 грн. - одноразова матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу; 10000,00 грн. - моральна шкода. Стягнути з відповідача судові витрати.

У подальшому позивачкою було подано заяву про зміну позовних вимог, в якій вона зазначила, що відповідачем не здійснено повного розрахунку з нею під час звільнення, відповідно до колективного договору п. 2.3.2 бухгалтер, адміністративний персонал має 24 календарні дні відпустки та додатково 7 календарних днів за ненормований робочий день.

За останні роки роботи у позивачки накопичилося 35 календарних днів невикористаної відпустки за останні календарні роки, що з розрахунку відповідно до довідки про середній заробіток від 27.08.2021 № 10671/299/02 - складає 1 416 грн 00 коп., а тому відповідач під час звільнення повинен був виплатити компенсацію за невикористану відпуску за період 2016-2020 роки 35 календарних днів х 1 416 грн, що складає 49 460 грн.

Крім того, позивачка зазначає, що завдана їй відповідачем моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких позивачка зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача. Позивачка вважає справедливим розміром відшкодування завданої їй моральної шкоди в розмірі 10 тис. грн.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу 4 859 грн; компенсацію за невикористану відпустку за період 2016-2020 роки 35 календарних днів у розмірі 49 460 грн та моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Ухвалою від 06.09.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі з призначенням судового засідання у порядку спрощеного позовного провадження.

Від відповідача надійшов відзив, в якому представник відповідача зазначає, що позовні вимоги позивачки він не визнає, просить відмовити у задоволенні позову.

Представником позивачки надано відповідь на відзив.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, її представник адвокат Гончаров А.М. подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Нестеришин Т.С. в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, підтримав доводи зазначені у відзиві на позов, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Подільським районним в місті Києві центрі соціальних служб з 25.04.2016 по 08.07.2021.

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , остання працювала у відповідача та обіймала посаду завідувача копіювально-розмножувального бюро з 25 квітня 2016 року до 31 грудня 2016 року. З 1 січня 2017 року ОСОБА_1 було переведено на посаду бухгалтера.

Згідно з копією наказу з особового складу № 68-к від 08.07.2021 «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера сектору бухгалтерського обліку (код КП 3433) 08.07.2021 за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), підстава - заява ОСОБА_1 . Наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 24 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період 25.04.2020 - 24.04.2021 та за 04 календарних дні за період 25.04.2021 - 08.07.2021.

Як вбачається з копії заяви ОСОБА_1 від 08.07.2021, остання просила звільнити її з роботи за власним бажанням з 08.07.2021 з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку та невикористану додаткову відпустку за 2016-2021 роки.

Згідно відповіді Подільської районної у місті Києві державної адміністрації № 106-106/Б-497/1-1540 від 28.07.2021, за результатами розгляду запиту ОСОБА_1 адміністрація повідомила, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не більше одного посадового окладу раз на рік у разі оформлення основної щорічної відпустки. Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки у разі звільнення, за бажанням працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Але, якщо працівник звільняється і йому виплачується компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, то підстав для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення немає.

Отже, з наведеного вище судом достовірно встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою своїх трудових прав, яка вважає що при звільненні відповідач їй незаконно не виплатив одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення та компенсацію за невикористану відпустку, чим завдав їй моральної шкоди. Вказані правовідносини регулюються нормами трудового законодавства.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 10 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та статтею 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 12 КЗпП України колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об`єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов`язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об`єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

Згідно з ч. 3 ст. 13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Колективний договір укладають роботодавець з однієї сторони і один або кілька профспілкових органів, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони (стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено статтею 7 Закону України «Про колективні договори і угоди».

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.

Позивачка, обґрунтовуючи позовну вимогу про сплату одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення посилається на пункт 2.3.2 колективного договору, яким передбачено, що тривалість щорічних відпусток з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки», встановлено: «Бухгалтер, 24 к/д + 7 к/д ненормований робочий день».

Як вбачається зі змісту пункту 2.3.2 колективного договору, який діяв у період 2016 - 2020 років, копію витягу з якого додано ОСОБА_1 до позовної заяви, одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується у випадку надання щорічної відпустки. Тобто для настання наслідку у вигляді права на одержання одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, необхідною є наявність такого факту, як надання щорічної відпустки (зв`язка «умова - наслідок»).

З позовної заяви та доказів, доданих до неї, не вбачається такої обставини, як надання ОСОБА_1 щорічної відпустки без виплати одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 25 квітня 2020 року по 8 липня 2021 року. Водночас, умовами колективного договору та нормами трудового законодавства не передбачено можливості виплати допомоги на оздоровлення у випадку звільнення та компенсації за невикористану відпустку.

З наведеного питання у листі Міністерства соціальної політики України від 31 березня 2016 року № 351/13/84-16 зазначено, що допомога на оздоровлення, що виплачується згідно

з законодавством, є обов`язковою, і кошти на її виплату мають бути затверджені кошторисом. При цьому під час формування фонду оплати праці на рік для кожного працівника передбачається одна допомога на оздоровлення. Не виплачується допомога на оздоровлення у випадку виплати компенсації за невикористану відпустку.

В іншому листі Міністерства соціальної політики України «Щодо виплати матеріальної допомоги для оздоровлення» від 11 вересня 2013 року № 10212/0/14-13/13 зауважено, що матеріальна допомога при звільненні працівника може виплачуватися лише у випадку, якщо перед звільненням працівник іде у відпустку - так звана відпустка з наступним звільненням. У такому разі дотримується основна вимога, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, - надання працівникові відпустки. У інших випадках звільнення, якщо працівник має невикористані дні відпустки, йому виплачується грошова компенсація. Але це не дає права на отримання матеріальної допомоги.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не надавалась відпустка за період з 25 квітня 2020 року по 8 липня 2021 року, а у зв`язку з її звільненням було здійснено компенсацію днів невикористаної відпустки за цей період, то у позивачки відсутнє право на одержання одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу в сумі 4859 грн. Отже позовна вимога про сплату одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2016 по 2020 рік, суд зазначає наступне. Вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації за невикористану додаткову відпустку ґрунтується на твердженні ОСОБА_1 про те, що згідно пункту 2.3.2. колективного договору тривалість щорічних відпусток з виплатою матеріальною допомоги на оздоровлення відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки», встановлено: «Бухгалтер, 24 к/д + 7 к/д ненормований робочий день». Тобто ОСОБА_1 вважає, що за період з 2016 по 2020 рік вона щорічно не використала по 7 календарних днів додаткової відпустки за ненормований робочий день в кількості 35 днів.

Проте, такі твердження не ґрунтуються на належній правовій підставі, оскільки ОСОБА_1 у 2016 році не працювала на посаді бухгалтера, а з 2017 по 2020 роки не працювала ненормований робочий день.

Так, ОСОБА_1 працювала у відповідача та обіймала посаду завідувача копіювально-розмножувального бюро з 25 квітня 2016 року до 31 грудня 2016 року. В колективному договорі будь-якої додаткової щорічної відпустки за цією посадою взагалі не передбачено.

З 2017 року до моменту звільнення ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера бухгалтерського сектору.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово- емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Тобто право на додаткову відпустку пов`язане, перш за все, з особливим характером праці. У спірній ситуації право на надання щорічної додаткової відпустки тривалістю 7 календарних днів було передбачене колективним договором у 2017 - 2020 роках, зокрема, за такий особливих характер праці, як ненормований робочий день.

Відповідно до Наказу Мінсоцполітики України від 10 жовтня 1997 року № 7 ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у такому разі визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов`язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

За період роботи з 2017 по 2020 рік бухгалтер ОСОБА_1 при виконанні службових обов`язків керувалась Посадовою інструкцією, працювала відповідно до графіку роботи відповідача з 9:00 год. до 18:00 год. (з перервою на обід), який також встановлений і колективним договором, як нормальний робочий день. За цей період додатково відпрацьованого, понад встановлену тривалість робочого часу, та виконаного обсягу роботи, понад передбачену Посадовою інструкцією фактично зафіксовано не було, підстав у створенні особливого режиму робочого часу та неможливості нормування часу трудового процесу не було, а тому підстав для надання додаткової відпустки за ненормований робочий день немає. Будь-яких доказів роботи ОСОБА_1 в режимі ненормованого робочого дня (часу) позивачкою не надано, докази на підтвердження такої обставини матеріали справи не містять.

Крім того, в контексті ч. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки» та пункту 2.3.2. колективного договору у відповідача не було визначено перелік (список) посад, робіт та професій з особливими умовами праці, зокрема, з ненормованим робочим днем.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 у 2016 році не працювала на посаді бухгалтера, а з 2016 по 2020 роки ОСОБА_1 не працювала ненормований робочий день (у неї не було особливого характеру праці), то відповідно у позивачки відсутні належні правові підстави вимагати стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку за період 2016 - 2020 років в кількості 35 календарних днів в сумі 49 460 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування завданої їй моральної шкоди, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Верховний Суд у своїй постанові від 28 листопада 2018 року по справі №490/3471/16-ц зробив наступний висновок: «Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві .моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.»

Як було вище зазначено, відсутні будь-які порушення при звільненні позивачки, в тому числі відповідачем не допущено невиплату позивачці будь-яких належних останній сум грошових коштів.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, судом встановлено відсутність порушень з боку відповідача під час проведення розрахунків при звільненні з позивачкою, а тому суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, а також відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 13, 76-82, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Подільського районного в місті Києві Центру Соціальних служб про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивачка - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;

- відповідач - Подільський районний в місті Києві Центр Соціальних служб, місцезнаходження: 04108, м. Київ, вул. Мостицька, 20, код ЄДРПОУ - 23493593.

Суддя Д. В. Петров