Рішення

від 17.08.2022 по справі 748/431/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/748/320/22

Єдиний унікальний № 748/431/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 рокум. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області

в складі: головуючого судді: Майбороди С.М.,

з участі секретаря судового засідання Оніщенко Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Кравченка В.В.,

представника відповідача Лукашенко О.Г.,

розглянувши у порядкуспрощеного провадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача адвокат Кравченко В.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Чернігівської обласної державної адміністрації від 08.12.2021 року № 02-02/26 про відсторонення від роботи та стягнути з відповідача середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи. Вимоги мотивовані тим, що позивач працює з 05.06.2016 року на посаді прибиральника службових приміщень Центру з посадовим окладом згідно штатного розпису. 08.12.2021 року наказом Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей облдержадміністрації № 02-02-/26 позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09.12.2021 року до моменту отримання щеплення від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вважає, що трудовим договором, посадовою інструкцією та чинним законодавством України не передбачено можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у неї щеплення COVID-19.

Ухвалою від 18 травня 2022 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

До суду надійшов відзив відповідача, зі змісту якого слідує, що останній позов не визнає, вказуючи, що відсторонення відбулось у відповідності до передбаченого законодавством алгоритму, працівника було попереджено, роз`яснено наслідки. Відсторонення відповідає законній меті (захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення) та є виправданим у демократичному суспільстві.

Позивач та її представник позов підтримали та просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Позивач в судовому засіданні підтвердила свою свідому позицію не проходити примусову вакцинацію, вважає, що вона перехворіла, при цьому вказала, що документу, яки би підтверджував, що вона перехворіла на COVID-19 у неї немає.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи, що діяла у відповідності до чинного законодавства та перш за все піклувалась за здоров`я дітей.

Заслухавши учасників справи, дослідивши обставини справи, з урахуванням доводів позову, відзиву, суд прийшов до наступного висновку.

З доданих документів встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді прибиральника службових приміщень Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернігівської облдержадміністрації. ( а.с.14-17)

12.11.2021 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 на підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153. Також ОСОБА_1 повідомлено про те, що у разі не надання зазначених у листі попередженні документів, а саме довідки про протипоказання, отримання однієї вакцини, її з 09.12.2021 року буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. (а.с.56-57)

08.12.2021 складено акт, відповідно до якого встановлено, що станом на 08.12.2021 ОСОБА_1 не надано документу, який би підтверджував наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або медичного висновку про абсолютні або часткові протипоказання, що є підставою для відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 09.12.2021. ( а.с.58)

Наказом № 02-02-/26 від 08.12.2021 року ОСОБА_1 , прибиральника службових приміщень Центру, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року до моменту отримання щеплень від COVID-19 або до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України COVID-19. ( а.с.18)

В подальшому наказом № 02-02/9 від 02.05.2022 зупинено дію наказу по Центру від 08.12.2021 № 02-02/26 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » з 25 лютого 2022 року до завершення воєнного стану в Україні. ( а.с.59)

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 05 лютого 2020 року за № 521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗвід 04жовтня 2021року №2153затверджено Перелікпрофесій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням(далі-Перелік №2153),відповідно доякого обов`язковимпрофілактичним щепленнямпроти гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,на періоддії карантину,встановленого КабінетомМіністрів Україниз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,підлягають працівники,в томучислі центральнихорганів виконавчоївлади таїх територіальнихорганів,місцевих державнихадміністрацій таїх структурнихпідрозділів,закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

ОСОБА_1 працює на посаді прибиральника службовихприміщень Центрусоціально-психологічноїреабілітації дітейслужби усправах дітейЧернігівської облдержадміністрації та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

На Центр соціально-психологічноїреабілітації дітейслужби усправах дітейЧернігівської облдержадміністрації покладено контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096, наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 були чинними на час винесення наказу № 50-к від 08 листопада 2021 року та підлягали виконанню.

Відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення.

ОСОБА_1 категорично відмовилась від проходження щеплення та надання документів на підтвердження абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень

ОСОБА_1 09.12.2021 була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати до дати надання документів, які підтверджують проведення щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 або дати закінчення карантину.

Отже, в даному випадку відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Щодо порушення конституційних прав позивача, адже вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною, суд зазначає, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Слід визначити, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], № № 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене, суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників закладів соціального захисту дітей від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений.

Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Відповідно до ст. 43 Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

Враховуючи те, що відсторонення від роботи позивача є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи ОСОБА_1 , робоче місце за працівником зберігається, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22 серпня 2022 року.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання : АДРЕСА_1 .

Відповідач: Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернігівської обласної державної адміністрації, ЄДРПОУ 33954557, адреса місцезнаходження : вул. Шкільна, 2, с. Хімльниця, Чернігівський район, Чернігівська область.

Суддя С. М. Майборода