Рішення

від 17.08.2022 по справі 910/32/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.08.2022Справа № 910/32/22

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Володимирбрук»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб»

про стягнення 1 014 722,43 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Володимирбрук» (надалі - ТОВ «Володимирбрук») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» (надалі - ТОВ «Сервісснаб») про стягнення 1 014 722,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за договором поставки №1 від 12.01.2021, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 664 466,02 грн., пені у розмірі 52 884,21 грн., інфляційних у розмірі 29 037,16 грн., 30% річних у розмірі 135 441,84 грн. та штрафу у розмірі 132 893,20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

Вказана ухвала була вручена відповідачу 17.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105491852417, проте відзив на позов відповідачем не подано.

11.02.2022 до Господарського суду міста Києва від представника ТОВ «Володимирбрук» надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

12.01.2021 між ТОВ «Володимирбрук» (постачальник) та ТОВ «Сервісснаб» (покупець) укладено договір поставки №1 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність покупцю товар партіями згідно накладних відповідно до замовлень покупця, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.3 Договору покупець зобов`язується здійснювати оплату продукції - 100% передоплати або протягом 3-х днів з дати отримання товару, що обумовлюється окремо щодо кожної поставки товару.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що прийом-передача товару по кожній партії поставки оформлюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 499 466,01 грн., що підтверджується видатковими накладними №1 від 13.01.2021, №4 від 12.03.2021, №5, 6, 7, 8 від 19.03.2021, №9, 10 від 22.03.2021, №11, 12 від 23.03.2021, №20, 21 від 26.03.2021, №27, 28, від 29.03.2021, №29, 30 від 30.03.2021, №31, 32 від 31.03.2021, №36, 37 від 02.04.2021, №40, 41, 42, 43 від 05.04.2021, №55, 56 від 08.04.2021, №57, 60, 61 від 09.04.2021, №67, 68 від 14.04.2021, №69, 70 від 15.04.2021, №73, 74 від 16.04.2021, №76 від 19.04.2021, №80, 81 від 20.04.2021, №84, 85 від 21.04.2021 та №102, 103 від 26.04.2021.

Відповідачем сплачено позивачу за отриманий товар суму у розмірі 835 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №395_3C01G/233 від 12.03.2021, №452 від 02.04.2021, №473 від 13.04.2021, №488 від 15.04.2021 та №510 від 23.04.2021.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання із сплати за отриманий на підставі Договору товар, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 664 466,02 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні №1 від 13.01.2021, №4 від 12.03.2021, №5, 6, 7, 8 від 19.03.2021, №9, 10 від 22.03.2021, №11, 12 від 23.03.2021, №20, 21 від 26.03.2021, №27, 28, від 29.03.2021, №29, 30 від 30.03.2021, №31, 32 від 31.03.2021, №36, 37 від 02.04.2021, №40, 41, 42, 43 від 05.04.2021, №55, 56 від 08.04.2021, №57, 60, 61 від 09.04.2021, №67, 68 від 14.04.2021, №69, 70 від 15.04.2021, №73, 74 від 16.04.2021, №76 від 19.04.2021, №80, 81 від 20.04.2021, №84, 85 від 21.04.2021 та №102, 103 від 26.04.2021) підтверджується передача позивачем та прийняття відповідачем товару на підставі Договору на загальну суму 1 499 466,01 грн.

В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу 835 000,00 грн. за отриманий на підставі Договору товар, що підтверджується платіжними дорученнями №395_3C01G/233 від 12.03.2021, №452 від 02.04.2021, №473 від 13.04.2021, №488 від 15.04.2021 та №510 від 23.04.2021.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2.3 Договору, у відповідача наявна заборгованість з оплати отриманого на підставі Договору товару у розмірі 664 466,01 грн., а строк виконання такого зобов`язання на момент звернення позивача із позовною заявою до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 664 466,01 грн. за переданий на підставі Договору товар. Заявлена позивачем заборгованість у розмірі 0,01 грн. не підтверджується належними та допустимими доказами. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Володимирбрук» про стягнення з ТОВ «Сервісснаб» заборгованості є правомірними та обґрунтованими у розмірі 664 466,01 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 52 884,21 грн., інфляційних у розмірі 29 037,16 грн., 30% річних у розмірі 135 441,84 грн. та штрафу у розмірі 132 893,20 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 27.04.2021 до 30.12.2021.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Відповідно до п. 6.2 Договору у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань покупець сплачує суму боргу з врахуванням штрафу в розмірі 20% від суми заборгованості, пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, а також відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 30% річних.

Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення вказаних пунктів Договору не суперечать нормам чинного законодавства, так як їх зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену договором суму, і є правовим наслідком прострочення сплати заборгованості, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із розрахунку позивача вбачається, що нарахування здійснюються з 27.04.2021, проте грошове зобов`язання за видатковими накладними №102 та №103 від 26.04.2021 мало бути виконане відповідачем не пізніше 29.04.2021, тобто позивачем неправомірно нараховані пеня, 30% річних та інфляційні за вказаними накладними за період з 27.04.2021 по 29.04.2021, оскільки прострочення в цей період ще не відбувалось.

Здійснивши власний розрахунок, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 52 884,21 грн., 30% річних у розмірі 135 289,58 грн., інфляційні у розмірі 29 037,16 грн. та штраф у розмірі 132 893,20 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Сервісснаб» на користь ТОВ «Володимирбрук» заборгованості у розмірі 664 466,01 грн., пені у розмірі 52 884,21 грн., 30% річних у розмірі 135 289,58 грн., інфляційних у розмірі 29 037,16 грн. та штрафу у розмірі 132 893,20 грн. В іншій частині позовних вимог (заборгованість у розмірі 0,01 грн. та 30% річних у розмірі 152,86 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 900,00 грн. та судовий збір у розмірі 15 221,00 грн.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Володимирбрук» посилається на те, що факт надання правової допомоги позивачу підтверджується договором про надання правової допомоги від 08.11.2021, укладеним з адвокатом Ульчаком Богданом Івановичем, актом виконаних робіт від 07.02.2022, детальним описом наданих послуг, рахунком вартості послуг адвоката від 08.11.2021 та платіжним дорученням №580 від 10.11.2021.

Судом досліджено наданий позивачем детальний опис наданих послуг від 07.02.2022, який додатком №1 до акту виконаних робіт від 07.02.2022, відповідно до якого адвокатом Ульчаком Богданом Івановичем надана правова допомога під час стягнення заборгованості за Договором з ТОВ «Сервісснаб», а саме: попередня консультація по справі про блокування податкової накладної вартістю 9 000,00 грн., підготовка позовної заяви вартістю 17 900,00 грн.

Судом встановлено, що Ульчак Богдан Іванович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги від 08.11.2021.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Володимирбрук» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» (02192, м. Київ, вул. Космічна, будинок 8/2; ідентифікаційний код 42439818) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Володимирбрук» (44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Володимира Великого, будинок 44А; ідентифікаційний код 36131983) заборгованість у розмірі 664 466 (шістсот шістдесят чотири чотириста шістдесят шість) грн. 01 коп., пеню у розмірі 52 884 (п`ятдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн. 21 коп., 30% річних у розмірі 135 289 (сто тридцять п`ять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн. 58 коп., інфляційні у розмірі 29 037 (двадцять дев`ять тисяч тридцять сім) грн. 16 коп., штраф у розмірі 132 893 (сто тридцять дві тисячі вісімсот дев`яносто три) грн. 20 коп., судовий збір у розмірі 15 218 (п`ятнадцять тисяч двісті вісімнадцять) грн. 55 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволені позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий