Рішення

від 15.08.2022 по справі 916/345/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" серпня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/345/22Господарський суд Одеської області у складі:

Судді Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Грушовець А.С.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "САКУРА ЮКРЕЙН" до відповідача: Фермерського господарства "ТФ-АГРО" про стягнення 88352,33 грн.

Встановив:

09.02.2022 р. до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "САКУРА ЮКРЕЙН" (далі ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН", позивач) про стягнення з Фермерського господарства "ТФ-АГРО" (далі ФГ "ТФ-АГРО", відповідач) 88352,33 грн заборгованості, з яких 52215,00 грн основного боргу, 15664,60 грн штрафу, 10859,29 грн пені, 7383,20 грн інфляційних нарахувань та 2230,24 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку із неналежним виконанням умов договору поставки від 23.04.2020 р. № 78 в частині своєчасної та остаточної оплати вартості поставленого за видатковою накладною від 23.04.2020 р. № 258 товару.

Окрім, заявлених до стягнення 88352,33 грн заборгованості, ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" просить стягнути з ФГ "ТФ-АГРО" 2481,00 грн сплаченого судового збору та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2022 р. позовній заяві ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/345/22 та визначено суддю Господарського суду Одеської області Гута С.Ф. для розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.02.2022 р. прийнято позовну заяву ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/345/22, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10.03.2022 р.

Однак, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 р. № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного Рішення, зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану та з метою забезпечення безпеки працівників Господарського суду Одеської області та відвідувачів, зборами суддів Господарського суду Одеської області від 24.02.2022 р. було вирішено рекомендувати суддям, як тимчасовий захід зняти з розгляду справи, які призначені з 24 лютого 2022 року.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

З огляду на вище викладене, усвідомлюючи необхідність збереження найвищої соціальної цінності, якою в Україні є безпека, охорона життя та здоров`я громадян, які, в т.ч. представляють інтереси сторін у справі, під час впровадженого в Україні воєнного стану, головуючим суддею 10.03.2022 р. знято справу № 916/345/22 з розгляду.

Статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану встановлено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Відповідно до статті 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

14.03.2022 р. Президентом України підписано Указ № 133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, який підтримано Верховною Радою України. Воєнний стан продовжено в Україні до 26 квітня 2022 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.03.2022 р. призначено розгляд справи на 28.04.2022 р.

Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні. Продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2022 р. відкладено розгляд справи на 26.05.2022 р.

Указом Президента України від 18 травня 2022 року № 341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, який підтримано Верховною Радою України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2022 р. відкладено розгляд справи на 23.06.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2022 р. відкладено розгляд справи на 16.08.2022 р.

Господарським судом Одеської області шляхом постановлення ухвали, після пред`явлення позивачем відповідного клопотання, забезпечено участь представника ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" у призначеному на 16.08.2022 р. судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У призначене на 16.08.2022 р. представник відповідача, як і в жодне із призначених судових засідань, не з`явився. Клопотань або заяв стосовно відкладення розгляду справи або із повідомленням причин неявки представника від ФГ "ТФ-АГРО" до суду не надходило.

Поштова кореспонденція господарського суду (вищенаведені ухвали) надсилалась на адресу ФГ "ТФ-АГРО", зазначену в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осію-підприємців та громадських формувань, однак уся поштова кореспонденція поверталась неврученою із відмітками поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, з огляду на що, надіслані ФГ "ТФ-АГРО" ухвали суду вважаються врученими, а відповідач повідомленим про судові засідання.

При цьому з метою додаткового інформування ФГ "ТФ-АГРО" про розгляд справи, господарським судом розміщено оголошення на офіційному сайті Судової влади України (https://od.arbitr.gov.ua/sud5017/gromadyanam/call/1282500/).

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та наполягав на задоволені позову.

Письмового відзиву від ФГ "ТФ-АГРО" до Господарського суду Одеської області не надходило, у зв`язку з чим у відповідності до частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

16.08.2022 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

23.04.2020 р. між ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" (Постачальник) та ФГ "ТФ-АГРО" (Покупець) укладено договір поставки № 78 (Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, поставити та передати у власність Покупцеві товар відповідно до Додатків до цього Договору (Товар), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити Товар.

Найменування, перелік Товару, ціна Товару, загальна кількість та вартість Товару, порядок оплати Товару, а також строки поставки Товару та терміни його оплати, визначаються Сторонами в кожному випадку окремо і оформляються у вигляді Додатків до даного Договору, які є невід`ємними його частинами (пункт 1.2 Договору).

Поставка Товару за цим Договором здійснюється на умовах «ЕХW Миколаїв», відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» у редакції Міжнародної Торговельної Палати 2010 року (пункт 2.1 Договору).

Поставка Товару здійснюється в строки та на умовах, узгоджених сторонами, в Додатках (пункт 2.2 Договору).

Поставка Товару буде виконуватися за реквізитами та на адресу, що будуть зазначені у Додатках до цього Договору (пункт 2.4 Договору).

Датою виконання Постачальником зобов`язань щодо поставки товару Покупцю є дата підписання Покупцем видаткової накладної, що підтверджує передачу Товару (пункт 2.7 Договору).

Право власності на Товар та всі ризики, пов`язані з можливою його втратою, псуванням або пошкодженням, переходять до Покупця в момент підписання уповноваженим представником Покупця видаткової накладної під час приймання Товару в місці, погодженому Сторонами (пункт 4.1 Договору).

Всі розрахунки між Сторонами здійснюються в гривні (пункт 6.1 Договору).

Покупець зобов`язується оплатити Постачальнику товар у строки та в розмірах, що визначені в Додатках до цього договору з урахуванням суми індексації ціни товару в порядку, визначеному цим договором. Якщо в договорі не зазначена дата (строк) оплати товару, то такий товар повинен бути оплачений Покупцем протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання від Постачальника. Ця умова також діє, якщо між сторонами фактично відбулась поставка товару по накладній, але на такий товар не був підписаний відповідний Додаток (пункт 6.2 Договору).

Ціна кожної одинці Товару зазначається Сторонами в Додатках до даного Договору (пункт 6.3 Договору).

3а невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України та цього Договору. Винна Сторона відшкодовує іншій Стороні збитки, спричинені невиконанням або неналежним виконанням умов цього Договору (пункт 7.1 Договору).

У випадку прострочення оплати або неповної оплати товару в строки, зазначені у договорі, Покупець зобов`язується на вимогу Постачальника сплатити пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати (пункт 7.3 Договору).

За прострочення оплати товару понад 20 (двадцять) календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від простроченої суми заборгованості (пункт 7.4 Договору).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання (виключення з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України), а строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за такими зобов`язаннями сторонами згідно із ст.259 Цивільного кодексу України збільшується до трьох років (пункт 7.6 Договору).

Всі додатки й доповнення до Договору становлять його невід`ємну частину, про що повинно бути зазначено в цих документах (пункт 11.6 Договору).

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і скріплення печатками Сторін, та діє до 31 грудня 2020 р., але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами зобов`язань, взятих на себе за даним Договором, чи до дати його дострокового розірвання (пункт 12.1 Договору).

Цей Договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, якщо жодна з Сторін за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку Договору не попередить письмово іншу сторону про бажання його припинити (пункт 12.3 Договору).

23.04.2020 р. між ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" як Постачальником та ФГ "ТФ-АГРО" як Покупцем складено Додаток № 1 до Договору (Додаток), відповідно до умов пункту 1 якого Сторони погодили наступний перелік Товару, яке підлягає продажу та поставці Продавцем Покупцю: Спеніш Медальон F1 цибуля 250000 с., у кількості 15 шт, ціна за одиницю з ПДВ 4351,25 грн, всього з ПДВ 65268,75 грн.

Покупець повинен здійснити оплату товару у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця за наступним графіком: передплата за товар у розмірі 20% від загальної суми 13053,75 грн; остаточна оплата за товар у розмірі 80% від загальної суми до 31.08.2020 р. 52215,00 грн (пункт 2 Додатку).

Цей Додаток є невід`ємною частиною Договору і набуває юридичної сили з моменту його підписання (пункт 4 Додатку).

23.04.2020 р. ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" як Постачальником та ФГ "ТФ-АГРО" як Покупцем складено видаткову накладну № 258, відповідно до якої відповідачем отримано товар (Спеніш Медальон F1 цибуля 250000 с, у кількості 15 шт.) загальною вартістю 65268,75 грн.

Договір, Додаток до нього, видаткову накладну підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками контрагентів.

24.11.2021 р. ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" складено та надіслано ФГ "ТФ-АГРО" вимогу № 2411 про сплату заборгованості у розмірі 52215,00 грн, у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару, та як наслідок прострочення вимагає від ФГ "ТФ-АГРО", окрім сплати 52215,00 грн заборгованості, 8661,97 грн пені.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частинами 1 та 2 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В свою чергу, частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий договір поставки від 23.04.2020 р. № 78.

При цьому ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" як Постачальником доведено виконання належним чином взятих на себе за умовами Договорів обов`язків та постачання (передачу у власність) ФГ "ТФ-АГРО" товару загальному вартістю 65268,78 грн, що підтверджується дослідженою в описовій частині рішенні видатковою накладною від 23.04.2020 р. №258

В свою чергу, ФГ "ТФ-АГРО" як Покупцем в порушення приписів статей 525,526,610,629,691,692,712 ЦК України, статей 193,265 ГК України та умов Договору вартість отриманого Товару остаточно та своєчасно не сплачено, не дивлячи на те, що з урахуванням частини 1 статті 530, частини 1 статті 692, частини 1 статті 712 ЦК України, пункту 6.2 Договору та пункту 2 Додатку № 1 до Договору, строк виконання зобов`язання на суму 52215,00 грн настав, іншого ФГ "ТФ-АГРО" суду не доведено, як і не надано докази остаточного та своєчасного розрахунку за отриманий товар.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" в частині стягнення з ФГ "ТФ-АГРО" 52215,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на неналежне виконання ФГ "ТФ-АГРО" умов договору в частині остаточного та своєчасного розрахунку за отриманий товар, ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" заявлено до стягнення 15664,60 грн штрафу (30% від простроченої суми заборгованості у випадку простроченням оплати понад 20 (двадцять) календарних днів), 10859,29 грн пені, нарахованих на 52215,00 грн за період з 02.09.2020 р. по 03.02.2022 р., 7383,20 грн інфляційних нарахувань та 2230,24 грн 3% річних (обидві заявлені до стягнення суми, нараховано за аналогічний пені період).

Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Приписами статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, умовами пункту 7.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати або неповної оплати товару в строки, зазначені у договорі, Покупець зобов`язується на вимогу Постачальника сплатити пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Крім того, пунктом 7.4 Договору встановлено, що за прострочення оплати товару понад 20 (двадцять) календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.

Як визначено у частині 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 7.6 Договору, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання (виключення з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України), а строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за такими зобов`язаннями сторонами згідно із ст.259 Цивільного кодексу України збільшується до трьох років.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши представлені ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" розрахунки пені, інфляційних нарахувань, 3% річних та штрафу, господарським судом встановлено вірне визначення строку прострочення виконання зобов`язання та методологію розрахунку обсягу нарахувань (окрім обсягу пені та штрафу, в цій частині судом здійснено власний розрахунок в межах заявленого періоду), у зв`язку з чим стягненню з ФГ "ТФ-АГРО" за прострочення виконання зобов`язання на суму 52215,00 грн за період з 02.09.2020 р. по 03.02.2022 р. підлягає 7383,20 грн інфляційних нарахувань, 2230,24 грн 3% річних, 15664,50 грн штрафу та 10853,61 грн пені.

Однак, стягнення з ФГ "ТФ-АГРО" 15664,50 грн штрафу та 10853,61 грн пені унеможливлюється наступним.

За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Водночас за змістом частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 р. у справі № 922/4294/19.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Приймаючи до уваги те, що ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, передбачене умовами Договору збільшення періоду нарахування штрафних санкцій, що у співвідношенні заявлених до стягнення сум штрафних санкцій та основного боргу, та які становлять майже половину останнього (52215,00 грн основного боргу, проти 26518,11 грн штрафних санкцій (15664,50 грн штрафу + 10853,61 грн пені)), господарський суд вважає за доцільне та правомірне зменшити належний до стягнення штраф до 10000,00 грн, а пеню до 5000,00 грн.

Поряд з цим, як зазначено в описовій частині рішення ТОВ "САКУРА ЮКРЕЙН" додаткового заявлено до стягнення 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Частиною 1 та пунктом 3 частини 3 статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як встановлено у пункті 1 частини 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В свою чергу, частиною 3 вказаної статті імперативно встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим частиною 8 вказаної статті передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За відсутності в матеріалах справи відповідних доказів, як то договору про надання правничої допомоги так доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, відсутність звернення із клопотанням щодо представлення відповідних доказів в порядку частини 8 статті 129 ГПК України, в господарського суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Пунктом 2 частини 1 та пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення розміру пені.

Керуючисьст.ст.13,20,73,74,76,86,126,129,165,231,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "САКУРА ЮКРЕЙН" до відповідача: Фермерського господарства "ТФ-АГРО" про стягнення 88352,33 грн задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "ТФ-АГРО" (68752, Одеська обл., Болградський р-н, с. Василівка, вул. Гагаріна, буд. 126, Код ЄДРПОУ 42889012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САКУРА ЮКРЕЙН" (54029, м. Миколаїв, вул. Рюміна, буд. 16, Код ЄДРПОУ 39057253) 52215/п`ятдесят дві тисячі двісті п`ятнадцять/грн 00 коп. основного боргу, 10000/десять тисяч/грн 00 коп. штрафу, 5000/п`ять тисяч/грн. 00 коп. пені, 7383/сім тисяч триста вісімдесят три/грн 20 коп. інфляційних нарахувань, 2230/дві тисячі двісті тридцять/грн 24 коп. 3% річних та 2481/дві тисячі чотириста вісімдесят одну/грн 00 коп. судового збору.

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку статті 327 ГПК України.

Повний текст складено 22 серпня 2022 р.

Суддя С.Ф. Гут