Постанова

від 16.08.2022 по справі 265/5323/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа №265/5323/18

провадження № 61-5982св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - Маріупольська місцева прокуратура № 2 Донецької області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області,

відповідачі: Маріупольська міська рада Донецької області, ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерело Надії», Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Козлова Д. О., та постанову Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Баркова В. М., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом,

про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовну заяву мотивував тим, що 25 липня 2017 року Маріупольською міською радою прийнято рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 », яким затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано із земель житлової та громадської забудови в оренду строком на 10 років земельну ділянку, кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, площею 0,0360 га з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгівельних павільйонів) по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

На підставі цього рішення між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 15 серпня 2017 року укладений договір оренди земельної ділянки, предметом якого є строкове платне користування орендодавцем спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, площею 0,0360 га строком на 10 років з моменту державної реєстрації права оренди.

Прокурор вказував, що рішення Маріупольської міської ради від 25 липня 2017 року та договір оренди земельної ділянки суперечать земельному законодавству, внаслідок чого підлягають визнанню незаконними. Усупереч визначеному статтею 123 ЗК України порядку ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради із відповідним клопотанням не зверталась, а міська рада не надавала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що хоча ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 грудня 2014 року визнано мирову угоду, укладену між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , за якою з одного боку, слід вилучити в землі запасу житлової громадської забудови земельну ділянку площею 0,0021 га на перехресті АДРЕСА_1 з демонтуванням розміщених об`єктів на такій земельній ділянці з виключенням запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно, а з іншого - Маріупольська міська рада дозволяє ОСОБА_1 розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів по АДРЕСА_1 , однак така ухвала не містить зобов`язань щодо виділення відповідачці земельної ділянки, що є порушенням встановленого законом порядку.

Також прокурор вказував, що спірна земельна ділянка раніше нікому не надавалась та була вільна від забудови. ОСОБА_1 не належала нерухомість на праві власності на спірній земельній ділянці площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 . Отже, всупереч статтям 124, 134, 135 ЗК України, без проведення земельних торгів Маріупольською міською радою, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду ОСОБА_1 вільну від забудови земельну ділянку площею 0,0360 га.

Крім того, прокурор вказував, що 27 квітня 2016 року виконком Маріупольської міської ради, з урахуванням висновку головного управління містобудування і архітектури від 12 квітня 2016 року, прийняв рішення про відмову у видачі спеціального зонального погодження для розміщення та обслуговування нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , до якого додано заперечення голови Лівобережної районної адміністрації з колективним зверненням мешканців району з питань благоустрою за вказаною адресою скверу або паркової зони.

Натомість рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року рішення виконкому від 27 квітня 2016 року було скасовано та надано спеціальне зональне погодження для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , що свідчить про порушення статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При цьому згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року № 6/28-3210, яким затверджено план зонування території міста Маріуполя, територія, на якій виділяється земельна ділянка, віднесена до червоних ліній, що підтверджується пояснювальною запискою до Плану зонування території міста Маріуполь, складеної Державним підприємством «Український державний науково-дослідницький інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» імені Ю.М. Білоконя».

Оскільки рішення Маріупольської міської ради від 25 липня 2017 року та договір оренди земельної ділянки від 15 серпня 2017 року між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 суперечать положенням статті 134 ЗК України, то прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 25 липня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 »;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15 серпня 2017 року, укладений між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, площею 0,0360 га.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 серпня 2020 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 серпня 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, погодився з прокурором у тій частині, що Маріупольською міською радою не було дотримано передбаченого законом порядку передачі в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, оскільки для цього потрібно було провести земельні торги для визначення особи переможця на конкурентних засадах.

Однак суд послався на положення статті 134 ЗК України та вказав, що право оренди земельної ділянки комунальної власності підлягає продажу на земельних торгах, крім випадків, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб. При цьому спочатку передбачена процедура проведення земельних торгів, після чого органом місцевого самоврядування надається дозвіл на розробку проекту землеустрою переможцю таких торгів. У той же час, в ухвалі Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року враховано положення статей 124, 134 ЗК України щодо необхідності проведення процедури земельних торгів для набуття права оренди на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0360 га, які повинні були передувати наданню Маріупольською міської радою дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Отже, проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки повинно було відбутись до надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що за наявності чинної ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року про затвердження мирової угоди між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , міська рада, виконуючи таке судове рішення, була позбавлена можливості скасувати своє рішення від 30 жовтня 2014 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , оскільки в такому випадку воно відповідало б ознакам свавільного рішення та не відповідало б принципу «належного урядування» через призму практики ЄСПЛ, через те, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а.

Суд першої інстанції вказав, що оскільки ухвала Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року є чинною, ніким не оскаржувалася, у тому числі представниками прокуратури, тому вказане судове рішення не підлягає переоцінці, а підлягає виконанню відповідно до затвердженої такою ухвалою мирової угоди між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , зокрема, шляхом розробки ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів у АДРЕСА_1 .

Суд зазначив, що фактично подання з боку ОСОБА_1 мирової угоди, вже узгодженої міською радою, є по своїй суті тим клопотанням про надання дозволу на обробку проекту землеустрою у розумінні статті 123 ЗК України від ОСОБА_1 , як особи, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності.

Cуди дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою формально дотримано положення статті 123 ЗК України в частині звернення ОСОБА_1 за дозволом на розробку проект землеустрою та ухваленням рішення міською радою про надання такого дозволу.

Крім того, на виконання положень статей 123, 186-1 ЗК України ОСОБА_1 17 травня 2017 року до заяви про затвердження проекту землеустрою міською радою надала документи: готовий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га, кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, із земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі разом із висновком про погодження такого проекту землеустрою Управлінням Держземагенства в м. Маріуполі Донецької області, оскільки проектна документація відповідає вимогам земельного законодавства; висновок головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 03 квітня 2015 року про відповідність намірів ОСОБА_1 щодо використання спірної земельної ділянки видам використання території міста Маріуполя; рішення виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року, прийняте на підставі висновку головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 11 березня 2017 року про надання ОСОБА_1 спеціального зонального погодження для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 .

Таким чином, суди вважали, що ОСОБА_1 виконано умови статей 123, 186-1 ЗК України для отримання позитивного рішення органу місцевого самоврядування з питання про надання земельної ділянки комунальної власності у користування та передачі її в оренду на підставі відповідного договору.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що хоча процедура, передбачена статтями 124, 134, 135 ЗК України, Маріупольською міської радою не була дотримана шляхом проведення земельних торгів щодо передачі в оренду фізичній особі земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 , оскільки на такій земельній ділянці не було розміщено нерухоме майно фізичної особи, як того вимагає частина друга статті 134 ЗК України, однак ОСОБА_1 виконала умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, та умови земельного законодавства, передбачені статтями 123, 186-1 ЗК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

14 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

21 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду продовжено заявнику строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року.

12 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду продовжено заявнику строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року.

02 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, заявник стверджує, що матеріалами справи доведено порушення вимог земельного законодавства. Судами встановлено і не оспорено сторонами, що процедуру передачі в оренду землі відповідачі у справі порушили, ОСОБА_1 отримала в оренду земельну ділянку поза законом, а саме: без звернення із клопотанням про намір отримати земельні ділянку в оренду - частина друга статті 122 ЗК України; без надання радою у встановленому законом порядку дозволу - частина третя статті 123 ЗК України; без обґрунтованого вивчення та погодження радою у встановленому порядку проекту - частина четверта статті 123 ЗК України; без додержання конкурсних засад при наданні права на оренду земельної ділянки шляхом проведення земельних торгів - статті 124, 134-137 ЗК України; без укладення договору оренди земельної ділянки на підставі прийнятого за результатами такої процедури обґрунтованого та законного рішення ради - статті 6, 16 Закону України «Про оренду землі».

Заявник вказує, що встановивши факт порушення, суди дійшли помилкового висновку про відсутність цивільно-правової відповідальності, а також порушили норми процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, чим не дотримано вимоги статей 263, 264 ЦПК України.

Вважає, що ОСОБА_1 не виконувала ухвалу суду від 10 грудня 2014 року на протязі шести років, оскільки зобов`язувалася не тільки демонтувати розміщені об`єкти на земельній ділянці, але і виключити запис про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно, однак у Державному реєстрі речових прав за нею зареєстровано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 .

Прокурор вважає, що висновки судів про те, що договір на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_1 є продовженням умов раніше нібито «фактично укладеного договору оренди» - на перехресті АДРЕСА_3, що, на думку суду, звільняє відповідачів від обов`язку додержувати вимог матеріального закону при укладенні договору оренди, не лише суперечить вимогам матеріального закону, а й спростований обставинами справи, підтвердженими матеріалами цивільних справ, з яких видно, що між ОСОБА_1 і Маріупольською міською радою станом на 2014 рік, час укладення мирової угоди, не існувало договірних відносин щодо оренди земельної ділянки для експлуатації кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою на перехресті АДРЕСА_2 , що й спонукало міську раду вимагати в судовому порядку пред`явити позов про звільнення спірної земельної ділянки у справі № 263/10488/14-ц.

Отже, у суду апеляційної інстанції були відсутні законні підстави для висновку про «заміну предмета договору» з ділянки на перехресті АДРЕСА_1 , який би дозволив отримати ОСОБА_1 іншу земельну ділянку з порушенням вимог закону.

Суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 не було необхідності звертатись до Маріупольської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки вважав, що такий дозвіл вже був наданий мировою угодою, що спростовано матеріалами справи, оскільки в ухвалі суду про затвердження мирової угоди йшлося про надання в оренду земельної ділянки, з орієнтовними даними її розташування, площі тощо, що не виключало обов`язку відповідачів додержати вимог матеріального права при наданні в оренду конкретної ділянки з чіткими параметрами.

Більше того, зазначена ухвала про затвердження мирової угоди за понад шість років з грудня 2014 року не була виконана ОСОБА_1 .

Отже, зазначені висновки суду суперечать не лише вимогам матеріального закону, але й спростовані фактичними обставинами справи, з сукупності яких вбачається, що в ухвалі про затвердження мирової угоди йшлося про якусь несформовану орієнтовну земельну ділянку, характеристики якої відмінні від наданої в оренду. Тотожність адреси доповнює сукупність узгоджених між собою інших доказів про те, що йдеться про різні земельні ділянки. Адресу « АДРЕСА_1 » ділянці, наданій ОСОБА_1 , було присвоєно пізніше. Ці зафіксовані в матеріалах справи обставини спростовують висновки оспорюваних судових рішень.

Таким чином, судами не додержано вимоги статей 76, 79-80, 89 ЦПК України.

Передана Маріупольською міською радою ОСОБА_1 в оренду земельна ділянка, зазначена в рішенні від 25 липня 2017 року № 7/20-1856, відповідно до даних «Публічної кадастрової карти» (електронної геоінформаційної системи, що адмініструється Держгеокадастром України; режим доступу: httр://mар.Іапd.gov.ua), розташована на відстані більш ніж 100 метрів від будівлі за адресою АДРЕСА_1 , вказаної в ухвалі суду від 10 грудня 2014 року.

Однак, під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про з`ясування даних фактичного розташування земельних ділянок відповідно до «Публічної кадастрової карти», чим порушив вимоги статей 182, 222 ЦПК України.

Обставина, що за мировою угодою Маріупольська міська рада взяла зобов`язання погодити надання ОСОБА_1 якоїсь реформованої на 2014 рік земельної ділянки, не виключала обов`язок міської ради та ОСОБА_1 провести земельні торги у формі аукціону, а не ухилятися від виконання вимог Закону України «Про оренду землі», безпідставно посилаючись на ухвалу суду, як нібито правову підставу, що дозволяє порушити вимоги земельного законодавства.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У липі 2021 року Маріупольська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За рішенням Маріупольської міської ради від 27 листопада 2007 року, між Маріупольською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладений договір від 26 березня 2008 року про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,0021 га на перехресті АДРЕСА_2 строком на три роки.

Згідно з договором дарування від 15 січня 2014 року ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. А-1 площею 20,1 кв. м., розташованої у АДРЕСА_2 ) на вказаній земельній ділянці площею 0,0021 га, кадастровий номер 1412300000:04:005:0273.

У провадженні Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області перебувала справа за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки.

Рішенням Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2014 року № 6/42-4981 вирішено затвердити умови мирової угоди у справі за позовом міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про повернення земельної ділянки, за умовами якої Маріупольська міська рада дозволяє ОСОБА_1 розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 , зі свого боку, погоджується на вилучення до земель запасу житлової громадської забудови земельної ділянки площею 0,0021 га для розміщення та експлуатації кіоску по ремонту взуття на перехресті АДРЕСА_2 та на демонтування розміщених об`єктів на такій земельній ділянці з виключенням запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно (текст мирової угоди згідно додатку до рішення Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2014 року № 6/42-4981, а. с. 213-214 том 1; а. с. 73-74, 75 том 3).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року, яка набрала чинності 15 грудня 2014 року, у справі за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про повернення земельної ділянки, затверджено мирову угоду, за якою сторони дійшли згоди про вилучення в землі запасу житлової громадської забудови Маріупольської міської ради земельної ділянки площею 0,0021 га, кадастровий номер 1412300000:04:005:0273, для розміщення та експлуатації кіоску на перехресті АДРЕСА_3 та демонтування розміщених об`єктів на земельній ділянці з виключенням запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно. У свою чергу Маріупольська міська рада дозволила ОСОБА_1 розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів у АДРЕСА_1 (а. с. 76-77 том 3).

На підтвердження виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року у частині вилучення в землі запасу житлової громадської забудови земельної ділянки площею 0,0021 га (кадастровий номер 1412300000:04:005:0273) для розміщення та експлуатації кіоску на перехресті АДРЕСА_3 та виключення запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно є інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність записів в Державному реєстрі станом на 18 червня 2020 року щодо такої земельної ділянки (а. с. 151 том 3).

На виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області складено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгових павільйонів) по АДРЕСА_1 , з якого встановлено, що на замовлення ОСОБА_1 та виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року, у 2015 році фізична особа-підприємець ОСОБА_3 розробив проект землеустрою для відведення в оренду на 10 років із земель комунальної власності земельної ділянки по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації торгових павільйонів, кадастровий номер 1412300000:04:005:0273, площею 0,0360 га, із яких: під тимчасову забудову - 0,0115 га, під інше - 0,0245 га, з викопіюванням із чергового кадастрового плану, схемою економіко-планувальної зони, планом земельної ділянки та актом встановлення меж землекористування, кадастровим планом земельної ділянки (а. с. 64-96 том 3).

Відповідно до висновку головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 03 квітня 2015 року на замовлення ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,0360 га, розташованої по АДРЕСА_1 , для розміщення та обслуговування торгівельного павільйону, наміри ОСОБА_1 на використання вказаної земельної ділянки відповідають видам використання території, що потребує спеціального узгодження, внаслідок чого надано висновок, що наміри ОСОБА_1 щодо вказаної території міста не суперечать плану зонування території міста Маріуполя за умови отримання спеціального узгодження (а. с. 181 том 1).

З витягу з Державного земельного кадастру від 18 травня 2015 року про земельну ділянку комунальної власності по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га, кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів) встановлено, що державна реєстрації такої земельної ділянки проведена Управлінням Держземагенства у м. Маріуполі (а. с. 182 том 1).

Із висновку щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 09 червня 2015 року № 65/15 встановлено, що Управління Держземагенства у м. Маріуполі Донецької області розглянуло проект землеустрою, виготовлений ФОП ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_1 , на підставі рішення Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2014 року № 6/42-4981, ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, із земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів).

При цьому Управління Держземагенства у м. Маріуполі Донецької області встановило, що обмеження у використанні земельної ділянки відсутні, що також підтверджується довідкою № 64 Управління, а проектна документація відповідає вимогам законодавства, на підставі чого Управління узгодило такий проект землеустрою за умови дотримання вимог земельного законодавства (а. с. 179-180 том 1; а. с. 71 том 3).

Із рішення виконкому Маріупольської міської ради від 27 квітня 2016 року № 94 встановлено, що рішенням Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2014 року дозволена розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 .

Розглянувши заяву ОСОБА_1 та висновок головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 12 квітня 2016 року, на підставі статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території м. Маріуполя», виконком відмовив ОСОБА_1 у видачі спеціального зонального погодження для розміщення та обслуговування нежитлового приміщення (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_1 (а. с. 215 том 1).

Рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року № 77 скасовано рішення виконкому Маріупольської міської ради від 27 квітня 2016 року № 94 та надано громадянці ОСОБА_1 спеціальне зональне погодження для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 .

Вказане рішення від 26 квітня 2017 року № 77 прийнято виконкомом на підставі рішення Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2014 року, яким дозволена ОСОБА_1 розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 , та після повторного розгляду заяви ОСОБА_1 та висновку головного управління містобудування і архітектури міської ради від 11 березня 2017 року, на підставі статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території м. Маріуполя» ( а. с. 216-217 том 1; а. с. 77 том 2).

17 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до відділу землеустрою Маріупольської міської ради із проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення ділянки для передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 , до якої було долучено: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки; висновок головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради; витяг з державного земельного кадастру; рішення виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року № 77 про надання спеціального зонального узгодження (а. с. 169-170 том 1).

Рішенням Маріупольської міської ради від 25 липня 2017 року № 7/20-1856 затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано із земель житлової та громадської забудови в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий № 1412336900:01:024:0465), площею 0,0360 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгових павільйонів) по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 з встановленням орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки (а. с. 164-165 том 1).

Згідно із договором оренди земельної ділянки від 15 серпня 2017 року, укладеного між Маріупольською міської радою та ОСОБА_1 , на підставі рішення Маріупольської міської ради від 25 липня 2017 року, Маріупольська міська рада надала ОСОБА_1 у строкове платне користування на 10 років земельну ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0360 га, кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, із земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів) зі сплатою орендної плати у розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки за рік (грошова оцінка 578 354,52 грн), що підтверджено розрахунком такої орендної плати (17 350,64 грн на рік).

Договір оренди від 15 серпня 2017 року зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 серпня 2017 року (а. с. 190-195, 209, 223-226 том 1).

Факт передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди підтверджено актом приймання-передачі земельної ділянки (а. с. 201 том 1).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 21 листопада 2017 року (а. с. 63 том 1).

Регулярність проведення оплати ОСОБА_1 орендної плати за договором оренди від 15 серпня 2017 року та відсутність заборгованості з таких сум підтверджена свідченнями представника Маріупольської міської ради та наданими ОСОБА_1 копіями квитанцій про проведення оплати з 26 грудня 2017 року по 28 травня 2020 року (а. с. 165-169 том 3).

Із листа виконкому Маріупольської міської ради від 16 лютого 2018 року встановлено, що в Єдиному реєстрі документів управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, 12 грудня 2017 року зареєстроване повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI) № ДЦ 061173461146 «Будівництво торговельних павільйонів по АДРЕСА_1 », замовник - ОСОБА_1 , що підтверджується вказаним повідомленням Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради, за яким містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки були видані Головним управлінням містобудування та архітектури Маріупольської міської ради 05 вересня 2017 року (а. с. 163, 218-222 том 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі статтею 144 Конституції України, статей 12, 122 ЗК України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України, статтею 1 Закону України «Про оренду землі» засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина дев`ята статті 93 ЗК України, частина перша статті 2 «Про оренду землі»).

Згідно з частиною першою статті 6 «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 134 ЗК України).

Згідно з абзацами першим і другим частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до статті 123 ЗК України порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачає визначену правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у користування; отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що всі дії відповідних суб`єктів цієї правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними та спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у користування.

Прийняття рішення про надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільовим призначенням якої є для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгівельних павільйонів), для укладення договору оренди землі без попередньо проведених земельних торгів суперечить положенням статей 124 та 134 ЗК України щодо конкурсних засад надання в оренду земельних ділянок державної і комунальної власності.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України про надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди землі, також повинні ґрунтуватися на результатах проведення земельних торгів.

При цьому, взявши до уваги ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року, якою затверджено мирову угоду між відповідачами, вона набула чинності та ніким не оскаржена, та виходячи з того, при постановленні ухвали враховано положення статей 124, 134 ЗК України щодо необхідності проведення процедури земельних торгів для набуття права оренди на спірну земельну ділянку, суди попередніх інстанції правильно вказали, що проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки повинно було відбутися до надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Оскільки ухвала Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року є чинною з 15 грудня 2014 року, ніким не оскаржена, у тому числі прокурором, то це судове рішення не підлягає переоцінці, а підлягає виконанню відповідно до затвердженої цією ухвалою мирової угоди між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , зокрема, шляхом розробки ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів у АДРЕСА_1 .

Встановивши, що процедура, передбачена статтями 124, 134, 135 ЗК України, Маріупольською міською радою не була дотримана шляхом проведення земельних торгів щодо передачі в оренду фізичній особі земельної ділянки площею 0,0360 га, розташованої по АДРЕСА_1 , оскільки на такій земельній ділянці не було розміщено нерухоме майно фізичної особи, як того вимагає частина друга статті 134 ЗК України, однак ОСОБА_1 виконано як умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року, так і умови земельного законодавства, передбачені статтями 123, 186-1 ЗК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано спростували доводи прокурора в цій частині.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що за наявності чинної ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року про затвердження мирової угоди між Маріупольською міської радою та ОСОБА_1 , Маріупольська міська рада, виконуючи судове рішення, була позбавлена можливості скасувати своє рішення від 30 жовтня 2014 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , оскільки у такому випадку воно відповідало б ознакам свавільного рішення та не відповідало б принципу «належного урядування».

Згідно з принципом «належного урядування» ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду 29 квітня 2020 року у справі № 2340/4521/18 (провадження №К/9901/14020/19) та правильно засновані судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що будучи позбавленою права власності на нерухомість та права користування земельною ділянкою на перехресті АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , виконавши всі умови затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року мирової угоди, отримала зрештою у 2017 році право оренди спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , однак фактично більше трьох років не могла реалізувати своє право на її використання.

При цьому, як добросовісний орендар, ОСОБА_1 весь час сплачувала орендну плату за спірну земельну ділянку відповідно до умов укладеного 15 серпня 2017 року договору оренди, фактично не маючи права та можливості її використовувати.

Тобто, у ОСОБА_1 виникли «правомірні очікування», оскільки вона мала усі підстави вважати, що рішення про дозвіл на розробку проекту землеустрою, затверджена ухвалою суду мирова угода, рішення про затвердження проекту землеустрою та укладений договір оренди є дійсними, а також розраховувати на певний стан речей, бо нею було дотримано зі свого боку вимоги законодавства для отримання спірної земельної ділянки у користування.

Натомість, наявність порушень з боку органу місцевого самоврядування при наданні у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не може бути підставою для позбавлення прав на неї ОСОБА_1 , яка жодних порушень не вчинила.

Отже, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що у разі задоволення позову керівника прокуратури буде мати місце «непропорційне втручання» у право ОСОБА_1 на мирне володіння таким майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги про те, що передана Маріупольською міською радою ОСОБА_1 в оренду земельна ділянка, зазначена у рішенні від 25 липня 2017 року № 7/20-1856, відповідно до даних Публічної кадастрової карти, розташована за іншою адресою, ніж та, що вказана в ухвалі Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року і відноситься до земель житлової забудови, спростовуються матеріалами справи, зокрема витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 травня 2015 року, згідно з яким земельна ділянка розміром 0,0360 га, кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгових павільйонів), комунальної власності та передана в оренду ОСОБА_1 (а.с. 182 том 1).

Інші доводи касаційної скарги аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі касаційного перегляду справи.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк