Рішення

від 21.08.2022 по справі 120/4551/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 серпня 2022 р. Справа № 120/4551/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) із позовом до Мурованокуриловецької селищної ради (далі - Мурованокуриловецька селищна рада , рада,відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не прийняття рішення за результатами розгляду клопотання від 02.12.2021 р. про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Вищеольчедаївської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області) кадастровий номер 0522881600:04:001:0068;

- зобов`язати надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Вищеольчедаївської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області) кадастровий номер 0522881600:04:001:0068.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що за наслідком розгляду його клопотання не прийнято відповідне рішення .

20.06.2022 р. ухвалою відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

18.07.2022 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову вказуючи на те, що проект рішення розглянуто, однак відхилено. Отже, відповідач розглянув клопотання позивача у встановлений законом строк та протиправної бездіяльності не допускав.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази , суд встановив наступне.

02.12.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до Мурованокуриловецької селищної ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Вищеольчедаївської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області) кадастровий номер 0522881600:04:001:0068. До клопотання долучено копію папорту і ідентифікаційного коду за ДРФО ОСОБА_1 , довідку про місце проживання та графічні матеріали.

23.12.2021 р. на розгляд 19 сесії Мурованокуриловецької селищної ради 8 скликання винесений проект рішення ради стосовно надання дозволу на розробку проекту ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.

За результатами голосування за вказаний проєкт проголосували "за" 3 депутати, "проти" 2, "утримались" 15, не голосувало "1" . Рішення не прийнято.

Однак, на думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не прийняв рішення за результатами розгляду його клопотання про надання дозволу, що стало підствою для звернення до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

На час звернення позивача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чинним було наступне нормативно-правове регулювання особливостей безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, як видно підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними .

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Положеннями статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень: надається дозвіл на розроблення проекту /документації землеустрою або мотивована відмова у його наданні.

Проте, як зазначалось вище, за наслідком розгляду клопотання позивача щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою відповідачем у встановлені земельним законодавством строки не прийнято рішення ані щодо відмови, ані щодо надання дозволу на розробку проекту. Відтак, така бездіяльність є протиправною.

Стосовно позиції відповідача щодо недопущення ним протиправної бездіяльності, оскільки клопотання позивача розглянуто, однак депутати утримались від голосування, то суд такі до уваги не приймає, оскільки утримання від прийняття рішення додатково підтверджує допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не прийняття рішення по суті в порядку визначеному Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, обираючи ефективний спосіб захисту, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Мурованокуриловецької селищної ради щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду клопотання .

Оціннючи вимогу про надання дозволу на розробку проекту, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 4ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, як зазначено в п. 4.1рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Так, у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд Українизазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданихконституцієюабо законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Згідно з ч. 2ст. 6 КАС Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписалиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, в якому Суд наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд", яке гарантовано п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їйКонституцієюабо законом.

Також ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Тобто, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

При цьому, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції, не буде привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки суд в цьому разі не вирішує питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а лише зобов`язує його діяти у спосіб та в межах повноважень, визначенихстаттею 118 ЗК України.

Відтак суд вважає, що повноваження відповідача із вчинення таких дій не є дискреційними, оскільки не здійснюється суб`єктом владних повноважень на власний розсуд, при їх реалізації відповідач позбавлений можливості обирати із свободою розсуду варіант власної поведінки, оскільки зазначені повноваження реалізуються у чіткій відповідності із вимогамиЗК України, які не наділяють його повноваженнями самостійно обирати один із кількох варіантів прийняття рішення.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №825/602/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 11.09.2019 року у справі №819/570/18 та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2022 року у справі №120/12920/21-а.

Відтак, суд доходить висновку про небхідність зобов`язати відповідача надати дозвіл на розобку проекту.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 992, 40 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Однак, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу не надано жодних доказів, відтак, такі не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Мурованокуриловецької селищної ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 02.12.2021 р. про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Вищеольчедаївської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області) кадастровий номер 0522881600:04:001:0068 .

Зобов`язати Мурованокуриловецьку селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Вищеольчедаївської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області) кадастровий номер 0522881600:04:001:0068.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір 992 , 40 (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Мурованокуриловецької селищної ради (вул.Соборна, 45, смт. Муровані - Курилівці, Могилів- Подільський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325974).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Мурованокуриловецька селищна рада (вул.Соборна, 45, смт. Муровані - Курилівці, Могилів- Подільський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325974).

Повний текст рішення сформовано:22.08.2022 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна