Рішення

від 16.08.2022 по справі 320/858/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2022 року № 320/858/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (ЄДРПОУ: 04362125, адреса: 08112, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Дмитрівка, вул. Садова, буд. 2), у якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 04.11.2021 за №112/14;

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області з подальшою передачею у власність згідно поданого графічного матеріалу до клопотання від 18.10.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оскаржуваному рішенні є те, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні лісового господарства.

Позивач вважає, що вищевказана відмова є протиправною з тих підстав, що ст. 118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та містить таку вимогу до відповідного рішення, як мотивованість. Однак, зазначаючи про те, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні лісового господарства, у оскаржуваному рішенні не вказано, на підставі яких відомостей зроблено відповідний висновок.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 04.11.2021 за №112/14, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано докази у справі від сторін.

Заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що при прийнятті спірного рішення Дмитрівська сільська рада прийняла до уваги те, що земельна ділянка, на яку позивач просить надати дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва знаходиться у користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство» та його правонаступника Державного підприємства «Макарівське лісове господарство».

Також відповідач зазначає, що до позовної заяви додано інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку 322248440:09:004:0198. У вказаному документі у розділі «форма власності» зазначено «інформація відсутня», тому відповідач стверджує, що бажана земельна ділянка не є комунальною власністю Дмитрівської сільської ради, а відтак відповідач позбавлений права приймати рішення щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою відносно цієї земельної ділянки.

Таким чином, на думку відповідача, відмова у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на виділення якої позивач посилався і вимагав виділити йому саме цю земельну ділянку, є законною і жодним чином не порушує його права у майбутньому на отримання у відповідності до чинного Земельного кодексу іншої земельної ділянки.

Разом із відзивом відповідач подав клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та про витребування доказів у справі.

Щодо клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а саме: ДП «Київське лісове господарство» та ДП «Макарівське лісове господарство», суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 та 4 статті 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Так, відповідач у якості підстави залучення до справи вказаних підприємств, вказує на те, що запитувана позивачем земельна ділянка знаходиться у користуванні ДП «Київське лісове господарство» та ДП «Макарівське лісове господарство».

Однак, жодних доказів на підтвердження цих тверджень відповідачем до суду не надано.

Разом з цим, як вбачається з додатків до відзиву на позовну заяву, останній надіслано відповідачем ОСОБА_1 , Київському лісовому господарству та Макарівському лісовому господарству 07.06.2022. Станом на час розгляду справи жодні пояснення по суті заявлених позовних вимог або заяви про залучення у якості третьої особи від ДП «Київське лісове господарство» та ДП «Макарівське лісове господарство», що в свою чергу вказує на небажання останніх брати участь у розгляді вказаної справи.

Відтак, виходячи з вказаного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи.

Щодо клопотання відповідача про витребування доказів, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 80КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Як вбачається зі змісту вказаного клопотання, відповідач не вживав заходів для витребування доказів, оскільки в межах процесуальних строків не має часу для подання відповідного запиту та отримання відповіді на нього для долучення до відзиву у справі.

Суд вважає необґрунтованими причини неможливості самостійного отримання вказаного доказу, а тому дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів у справі.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались. Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_3 від 03.02.2020.

18.10.2021 позивач через свого представника звернувся до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.

До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорту та РНОКПП, копія посвідчення учасника бойових дій та документи на підтвердження повноважень представника.

04.11.2021 на 14 сесії 8 скликання Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області було розглянуто заяву гр. ОСОБА_1 , від 18.10.2021, та прийнято рішення від 04.11.2021 №112/14, яким відмовлено в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 , на розробку технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, посилаючись на те, що на доданому графічному матеріалі із зазначеним бажаним місцем розташування земельної ділянки вказана земельна ділянка в межах Дмитрівської сільської ради перебуває у користуванні лісового господарства.

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі поданого позивачем клопотання, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі Земельний кодекс).

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 40 Земельного кодексу України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом.

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 ЗК України.

Статтею 118 Земельного кодексу встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої). У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абзац третій частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята). Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята). У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята).

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області із клопотанням від 18.10.2021 про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, з долученням до клопотання від 18.10.2021 передбачених статтею 118 Земельного кодексу додатку у вигляді графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки в межах населеного пункту та приблизною площею 0,25 га.

Згідно рішення, прийнятого відповідачем, позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області. При цьому мотивами відмови слугувало те, що вказана земельна ділянка в межах Дмитрівської сільської ради перебуває у користуванні лісового господарства.

Згідно витягу з протоколу засідання постійних комісій депутатів Дмитріської сільської ради, а саме: комісії з питань прав людини, законності, охорони правопорядку, депутатської діяльності і етики та регламенту; комісії з питань планування фінансів, бюджету, соціально-економічного розвитку, підприємства, комунальної власності, житлово-комунального господарства; комісії з питань регулювання земельних відносин, архітектури, будівництва, перспективного планування, екології та благоустрою; комісії з питань медицини, освіти, культури, спорту, духовності, молодіжної та соціальної політики від 03.11.2021, за рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, присутні депутати проголосували «ЗА» одноголосно.

Також з даного протоколу вбачається, що під час обговорення даного питання виступив ОСОБА_2 депутат сільської ради, який запропонував винести рішення про відмову у зв`язку з тим, що вказана ділянка на доданому графічному матеріалі із зазначеним бажаним місцем розташування в межах Дмитрівської сільської ради перебуває у користуванні лісового господарства.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що земельна ділянка, на яку позивач просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у господарюванні ДП «Київське лісове господарство» та ДП «Макарівське лісове господарство».

Жодних доказів на підтвердження зазначених у відзиві на позовну заяву тверджень про перебування спірної земельної ділянки у користуванні вказаних підприємств відповідачем не надано.

Суд зазначає, що в ухвалі Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі відповідача було зобов`язано надати належним чином завірені копії матеріалів, що слугували підставами для відмови позивачеві у наданні дозволу на складання проекту щодо поділу та відведення земельної ділянки у власність з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, згідно рішення від 04.11.2021 №112/14 у т.ч., але не виключно: протокол засідання 14 сесії 8 скликання Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області з результатами поіменного голосування за клопотанням позивача; висновок спільного засідання депутатських комісій, на яке міститься посилання у рішенні від 04.11.2021 №112/14; докази перебування запитуваної позивачем земельної ділянки у користуванні лісового господарства.

Проте, інших доказів з тих, які були витребувані судом і на які посилається сам відповідач, окрім копії протоколу засідання постійних комісій депутатів Дмитрівської сільської ради від 03.11.2021, суду не надано.

Причин та підстав неможливості надати суду докази того, що запитувана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні лісового господарства, суду не доведено.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що на момент прийняття оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка не перебувала у власності або користуванні інших осіб, доказів протилежного відповідачем не надано.

Також суд, на підставі положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не бере до уваги твердження відповідача про те, що бажана земельна ділянка не перебуває у комунальній власності Дмитрівської сільської ради, оскільки вказана обставина не була врахована та покладена в основу оскаржуваного рішення.

Відтак суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 04.11.2021 №112/14 про відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, відповідно, зазначене рішення підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області з подальшою передачею у власність згідно поданого графічного матеріалу до клопотання від 18.10.2021, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 118 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є повноваженням відповідних органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність в межах населеного пункту.

Враховуючи, що додані до клопотання позивача графічні матеріали місця розташування запитуваної земельної ділянки свідчать про те, що земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, суд вважає, що Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися даною земельною ділянкою.

Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відмову відповідача мотивовано підставою, не передбаченою вичерпним переліком підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Обставин, визначених зазначеним переліком, судом не встановлено, про їх існування відповідачем не зазначено, належних та допустимих доказів, на які посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, ним до суду не подано.

В силу положень частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до Рекомендацій № К (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган з кількох юридично допустимих рішень може обирати те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд звертає увагу на те, що рішення суб`єкта владних повноважень про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки має містити вичерпні підстави для такого рішення, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим діям, направленим на позбавлення право особи на отримання права на земельну ділянку та неодноразовому зверненню особи до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень стосовно відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки такі рішення мають відповідати положенням чинного законодавства та можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Суд вважає, що у даному випадку, у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

За наявності належним чином поданих позивачем до відповідача документів та з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, є підстави вважати, що у суб`єкта владних повноважень відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року, 24 січня 2019 року, 15 серпня 2019 року у справах №№ 806/2687/17, 806/2981/17, 806/3097/17.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов`язання Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області розглянути клопотання позивача та надати дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Отже, виходячи з положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 04 листопада 2021 року №112/14.

Зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області (ЄДРПОУ: 04362125, адреса: 08112, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Дмитрівка, вул. Садова, буд. 2) надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:0198 для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Відстрочити виконання рішення суду в частині зобов`язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2022.

Суддя Панченко Н.Д.