Рішення

від 27.07.2022 по справі 308/2466/22

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/2466/22

2/308/416/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Зарева Н.І., за участю:

секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представники відповідача - Дьордь В.В., Смірнова Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до

Комунального некомерційного підприємства "Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології" Закарпатської обласної ради, код ЄДРПОУ 33985449, адреса: м. Ужгород, вул. Капушанська, 24,

про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробтної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології" Закарпатської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу № 27-К від 31.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », стягнення середньої заробтної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що зазначений наказ був винесений без законної підстави, оскільки нормами ст. 46 КЗпП України не передбачена можливість відсторонення працівника від роботи у зв`язку з його відмовою чи ухиленням від проведення профілактичних щеплень. Відсторонення від роботи працівника є обмеженням права позивача на працю в неконституційний спосіб. Відповідач не повідомив позивача про зміну істотних умов праці. Відмова від вакцинації не була зафіксована у порядку, передбаченому Законом. Вимога відповідача надати конфіденційну інформацію про стан здоров`я позивача без його згоди є незаконною.

Тринадцятого квітня 2022 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків у порядку відсторонення від роботи за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Відсторонення ОСОБА_1 було правомірно проведено відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2020 року, п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2021 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Вказала, що 17 січня 2022 року позивач відмовився ознайомлюватись із повідомленням про обов`язкове щеплення. Текст повідомлення йому було зачитано вголос у присутності свідків, про що складено відповідний акт від 17.01.2022 № 1. Тридцять першого січня 2022 року позивачу було

запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби. Жодних із зазначених вище документів позивач не надав, про що було складено акт від 31.01.2022 № 1. У зв`язку з вищенаведеним, відповідачем було видано наказ від 31 січня 2022 року № 27-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » на час відсутності щеплення проти COVID-19. При цьому, відсторонення від роботи працівників у зв`язку з відмовою або ухиленням від вакцинації не викликано змінами в організації виробництва і праці. Інформація про COVID-19 сертифікат та щеплення не є медичною таємницею. На підставі вищенаведеного, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили визнати незаконним та скасувати наказ № 27-к від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », виданий Комунальним некомерційним підприємством "Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології" Закарпатської обласної ради, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, з підстав наведених у відзиві.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Наказом директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради № 126-А від 31.12.2021 «Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19» було визначено обов`язок керівника структурних підрозділів інформувати працівників підпорядкованих підрозділів про необхідність вакцинації проти COVID-19 працівниками закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності.

Сімнадцятого січня 2022 року інспектором з кадрів відповідача у присутності фінансового директора та фахівця з господарської частини, позивачу було запропоновано ознайомитись та отримати лист-повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 05 січня 2022 № 1 та засвідчити факт ознайомлення особистим підписом. При цьому позивач відмовився від отримання повідомлення та засвідчення даного факту. Зазначеним листом останнього повідомлено про те, що з 31 грудня 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для всіх працівників закладів охорони здоров`я державної та комунальної власності та необхідність у строк до 30 січня 2022 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактиного щеплення протии COVID-19 або довідку форми № 028-1/0 щодо наявності протипоказань до вакцинації протии гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2». Відповідача поінформовано про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19: у разі, якщо до 30 січня 2022 року він не надасть одного з вищевказаних документів, 31 січня 2022 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати. Період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, не увійде до стажу, що дає право на щорічну додаткову відпустку. Зазначений лист було зачитано позивачу вголос, про що також складено акт № 1 від 17.01.2022, який міститься в матеріалах справи.

Тридцять першого січня 2022 року старшим інспектором з кадрів відповідача у присутності медичного директора, лікаря з фізичної та реабілітаційної медицини мультидисциплінарної реабілітаційної групи діагностично-амбулаторного відділення, головної медичної сестри, позивачу запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підставі листа-повідомлення від 05 січня 2022 року № 1, на що позивач відповів відмовою. Його проінформували про правові

наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 31 січня 2022 року. Про дані обставини свідчить акт від 31.01.2022 за № 1 «Про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19».

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології" Закарпатської обласної ради» № 27-к від 31.01.2022 позивача ОСОБА_1 , ерготерапевта, фізичного терапевта мультидисциплінарної реабілітаційної групи діагностично-амбулаторного відділення, відсторонено від роботи з 31.01.2022 без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Підставою для винесення наказу стали повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 05.01.2022 року № 1, акт про відмову ознайомитись та отримати лист-повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 № 1, акт про відмову позивача надати документ про обов`язкове щеплення проти COVID-19 від 31.01.2022 № 1.

Наказом директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології" Закарпатської обласної ради» № 67-К від 03.03.2022 на виконання наказу МОЗ України від 25.02.2022 року № 380 «Про зупинення дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153», позивача допущено до роботи з 04 березня 2022 року.

Двадцять четвертого лютого 2022 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області було проведено позапланову перевірку Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради за зверненням ОСОБА_1 у зв`язку з відстороненням його від роботи у зв`язку з ненаданням сертифікату про вакцинацію від COVID-19. За результатами перевірки підстав для вжиття заходів реагування до відповідача не встановлено, про що складено акт № ЗК 50/283/АВ від 24 лютого 2022 року.

Оцінивши належним чином зібрані та досліджені у ході судового розгляду справи докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Пунктами «а» та «б» ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» установлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ч. 1ст. 46 КЗпП України,відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків у порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, установлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Частинами першою та другоюст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» регламентовано, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка,

кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 05 лютого 2020 року за № 521, розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39: «COVID-19».

Відповідно до Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153), затвердженого наказом МОЗвід 04жовтня 2021року №2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Пунктом 416 постанови КабінетуМіністрів Українивід 09.12.2020№ 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", який набрав чинності 08.11.2021, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) узяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпП України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Можливість відсторонення від роботи у зв`язку з непроходженням щеплення також підтверджується висновками ЄСПЛ у подібних справах, наприклад, у серпні 2021 року ЄСПЛ відхилив запит про вжиття тимчасових заходів, поданий французькими пожежниками, щодо закону, який передбачає вимогу про обов`язкову вакцинацію для ряду професій, із подальшим відстороненням від роботи в разі її недотримання (Abgrall and Оthers 671 v. France,запит під заявою № 41950/21).

У вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув два запити про вжиття тимчасових заходів, які подані медичними працівниками щодо їхнього обов`язку вакцинації проти Covid-19 для того, щоб мати змогу продовжувати працювати. Згідно з правилом № 39 Регламенту Суду, медики просили застосувати тимчасові заходи та негайно зупинити впровадження закону. Проте ЄСПЛ відхилив ці прохання, аргументуючи задоволення подібних запитів лише у тих випадках, якщо заявники можуть зіткнутися з реальним ризиком нанесення шкоди (Kakaletri and Оthers v. Greece, запит під заявою № 43375/21,TheofanopoulouandOthersv.Greece, запит під заявою № 43910/21).

Крім того, слід зазначити, що у сваоєму рішенні від 15 березня 2012 року в справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, згідно з яким обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Водночас у рішенні від 08 квітня 2021 року у справіВавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) ЄСПЛ черговий раз зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити:

1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»;

2) чи має воно на меті законні цілі;

3) чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, Верховний Суд України дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами.

Як убачається з матеріалів справи, позивач відмовився надати роботодавцю відомості, що підтверджують його вакцинацію проти COVID-2019 або відповідних документів щодо протипоказань до такого щеплення, що підтверджено відповідним актом № 1 від 31 січня 2022 року.

До винесення спірного наказу про відсторонення від роботи позивача було повідомлено про можливість його відсторонення від роботи у випадку ненадання ним документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або відповідних документів про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень, що підтверджується актом від 17 січня 2022 року. Доказів, які б підтверджували проходження позивачем обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 чи наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, позивачем у ході судового розгляду справи не надано.

Отож, станом на момент винесення оспорюваного наказу про відсторонення, таке відсторонення позивача від роботи ґрунтувалося на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Щодо посилання позивача на порушення його конституційних прав із тих підстав, що вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною, слід зазначити, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації, діюче законодавство дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Крім того, суд зауважує, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання працівником своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Держава, встановивши відсторонення від виконання обов`язків працівників закладів охорони здоров`я, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я як інших працівників даного закладу охорону здоров`я, так і його відвідувачів, хворих, та інших осіб, які користуються послугами даного закладу. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, є виправданим, пропорційним та необхідним для виконання державою соїх завдань, в тому числі забезпечення безпеки життя та здоров`я її громадян.

З огляду на викладене, обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно з наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданою та такою, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Наслідком відсторонення позивача від роботи є втрата ним заробітної плати, однак це прямий наслідок свідомого рішення позивача відмовитися від виконання ним юридичного обов`язку щодо проходження щеплення, обов`язковість якого встановлена державою з метою забезпечення захисту життя і здоров`я її громадян.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце. Обмеження прав позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Згідно зістаттею 3 Конституції України,людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Твердження позивача про те, що відмова виконувати розпорядження державного органу не є законною підставою для відсторонення, оскільки вона не визначена ст. 46 КЗпП України, є невірними з огляду на те, що даною статтею також зазначено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається також в інших випадках, передбачених законодавством. При цьому, як було встановлено у ході судового розгляду, такий випадок

передбачено статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Посилання позивача на те, що щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим суд до уваги не бере, оскільки нормами ст. 12 вищевказаного Закону, визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, до яких згідно з Наказом МОЗ від 05 лютого 2020 року за № 521 віднесено і COVID-19. При цьому, нормами даної статті не визначено, що запровадження інших обов`язкових щеплень можливо виключно в порядку встановленому законом. Нормами даної статті не визначено, що щеплення від COVID-19 є обов`язковим для всіх осіб, а тільки для окремих професій та виробництв, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб. Водночас, виходячи зі змісту даної статті та Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, норми ч.ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», щодо суб`єкта прийняття рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях та об`єктах стосується саме випадків проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями всього населення тої чи іншої території, а не окремих професій, як у даному випадку. Суб`єктом визначення професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, згідно з ч. 2 ст. 12 даного Закону, є саме центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я МОЗ України.

Аргументи позивача щодо неповідомлення його про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці, суд також не бере до уваги, оскільки на переконання суду, вакцинація працівників на підприємстві є умовою допуску до трудового процесу, а не зміною істотних умов праці. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України, під змінами істотних умов праці розуміють зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад.

Відповідно до частини 3 ст.12, частин 1,6ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», заява № 4909/04, рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, § 58).

На підставі наведеного, суд дійшов до висновку, що наказ про відсторонення позивача від роботи прийнятий відповідно до вимог закону з дотриманням встановлених норм і правил, а тому вимога позивача про його скасування задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відсутністю правових підстав для скасування наказу та встановленням судом обставин, які вказують на правомірність відсторонення позивача від роботи, не вбачається також і правових підстав і для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України.

На підставі наведеного, керуючись ст. 139, 147, 148, 149, 233 КЗпП України, ст. 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 02 серпня 2022 року.

Суддя Н.І. Зарева