Рішення

від 05.06.2022 по справі 640/9549/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2022 року м. Київ № 640/9549/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у прощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу

а позовом Приватного підприємства «Пронет»

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Пронет» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2019 року №1722615572, №1712615572; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновок відповідача, викладений в акті від 14 листопада 2019 року №52/26-15-05-07-02-10/21680973 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Пронет», є безпідставним та спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов вказує, що перевіркою не підтверджується проведення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оніксстор», з огляду на те, що засновник та директор названого товариства заперечує свою участь у створенні та діяльності такого товариства.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що протокол допиту засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніксстор» складений 29 жовтня 2018 року, натомість як фінансово-господарські відносини названого товариства з позивачем мали місце в 2016 році.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року в задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про допит свідка відмовлено.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Пронет» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оніксстор» за листопад 2016 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2016 рік», за результатом якої складено акт від 14 листопада 2019 року №52/26-15-05-07-02-10/21680973 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджетну на загальну суму 31773 грн.; пункту 198.1 пункту 198.3 пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 29419 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2019 року

-№1722615572, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 36 774,0 грн (за основним платежем 29419,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 7355,0 грн),

-№1712615572, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток на загальну суму 47 660,0 грн (за основним платежем 31 773,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 15 887,0 грн).

Рішенням Державної податкової служби України від 25 березня 2020 року №10888/6/99-00-08-05-02-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2019 року №1722615572, №1712615572 без змін.

Незгода позивача із вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями зумовила звернення до суду з даним позовом. При вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пункти 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначають, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пункт 201.6 статті 201 Кодексу встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників);

Основним документом, який регулює формування доходу у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 290 (далі - П(С)БО 15).

Пунктом 5 П (С)БО 15 визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Згідно пункту 21 П (С)БО 15 визначено, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин 1 та 2 статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Отже, виходячи з аналізу наведених Податкового кодексу України в сукупності суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніксстор» на підставі видаткових накладних від 15 листопада 2016 року №76 та №77 системні блоки (далі - товар).

На підтвердження факту реальності господарської операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оніксстор» сторонами складено рахунки-фактури від 27 вересня 2016 року та податкові накладні від 14 листопада 2016 року, копії яких долучено до матеріалів справи.

Розрахунки між позивачем та названим контрагентом проводились в безготівкові формі згідно платіжних доручень від 14 листопада 2016 року №283, №284.

Також позивачем надано копії подорожнього листа, сертифікату на систему управління якістю, сертифікат відповідності.

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому зазначений товар позивачем було оприбутковано за бухгалтерським обліком для використання у господарській діяльності.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного здійснення господарських операцій вказує, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано

Так, встановлені контролюючим органом порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках щодо відсутність факту реальності господарських операцій з постачання товарів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніксстор». При цьому, в обґрунтування таких доводів податкових орган посилається на наявність протоколу допиту свідка від 29 жовтня 2018 року, у якому ОСОБА_1 зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Оніксстор» йому невідоме, він його не реєстрував та не являвся його директором.

Даючи оцінку таким доводам, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Кримінального процесуального кодексу України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина 4 статті 95 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кримінального процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому суд вважає посилання відповідача на відомості щодо контрагента позивача, отримані в межах досудового розслідування, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені відомості не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №640/12250/19.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніксстор» відсутня.

Отже, сам факт порушення кримінального провадження до винесення судом обвинувального вироку в рамках такого провадження не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

До того ж, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Додаткового варто звернути увагу і на те, що в матеріалах справи № 640/9549/20 наявна світлокопія протоколу допиту свідка без зазначення в акті перевірки про надання дозволу слідчого на розголошення даних досудового розслідування. Натомість, сам по собі факт порушення кримінальної справи не доводить складу податкового правопорушення.

Зазначеної позиції притримується і Верховний Суд, яка відображена у його постанові від 26 червня 2018 року у справі № 826/5522/14, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №640/12250/19.

Саме тому матеріали досудового розслідування за кримінальним провадженням не можуть бути враховані як доказ фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніксстор».

Щодо посилань відповідача у акті перевірки на інформацію з ІС «Податковий блок» варто зазначити, що така інформація сприймається судом критично, оскільки така інформація сама по собі не спростовує реальності господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оніксстор». Натомість, така інформація стосується виключно Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніксстор» і не вказує на протиправні дії позивача.

Натомість, позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Отже, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Так, у рішенні по справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, суд звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, відповідачем не доведено існування таких обставин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу административного самочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Пронет» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення 17 грудня 2019 року №1722615572, №1712615572, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Пронет" (03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 16, поштова адреса: 04073, місто Київ, вулиця Марка Вовчка, будинок 18А, код ЄДРПОУ 21680973) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко