Рішення

від 16.08.2022 по справі 922/4552/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2022м. ХарківСправа № 922/4552/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Бублик С.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕВЕЛЛ-ГРУП" (49000, м. Дніпро, вул. Мечнікова, 10Б, оф. 602, код ЄДРПОУ 40545910) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (61007, м. Харків, вул. Свистуна, 3А, код ЄДРПОУ 30035671) про стягнення 25418,84 грн. за участю представників:

позивача не з`явився

відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевелл-Груп" (позивач) надав Господарському суду Харківської області позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (відповідач), в якій просить стягнути з відповідача 25 418,84 грн, з яких заборгованість за організацію та виконання вантажного перевезення у сумі 23686,56 грн, 3% річних у сумі 737,55 грн та інфляційні витрати у сумі 1228,10 грн. Також позивач просить витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн покласти на відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 17.11.2021 здійснено автоматичний розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 922/4552/21 та визначено її до розгляду судді Ольшанченко В.І.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.11.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

16.02.2022 Розпорядженням керівника апарату Господарського суду харківської області призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/4552/21, у зв`язку з тривалою відсутністю (більше 14 днів) на роботі судді Ольшанченко В.І.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2022 справу №922/4552/21 було передано на розгляд судді Прохорову С.А.

Ухвалою від 18.02.2022 справу було прийнято до провадження судді Прохорова С.А.

Судове засідання у справі призначено на 17.08.2022 на 12 год. 30 хв.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Про розгляд справи був повідомлений у встановленому порядку.

Ухвали суду надсилалися на адресу відповідача відомості про яку містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також, на сайті судової влади були опубліковані оголошення для відповідача про розгляд справи та дату судового засідання.

Згідно ч.ч.3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (п.97 та інші рішення у справі Schmidt v. Latvia від 27.04.2017р.). У §87 у справі Салов проти України (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993р., серія A, №262, с.25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні справедливого балансу між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993р., серія A, №274, с.19, параграф 33, та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996р., Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі Надточій проти України (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилалися судом на адресу відповідача, а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про розгляд справи в Господарському суді Харківської області відповідач обізнаний, про що свідчить подання ним відзиву до суду на позовну заяву.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Судом вжито всіх передбачених законом заходів з метою своєчасного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову та вказує про те, що сторонами укладено Договір пов`язаний із міжнародною вантажною накладною, відповідно до якої було транспортовано спірний вантаж та зазначає про те, що відповідачу нібито завдано збитків в результаті неналежного виконання перевезення.

Позивачем надано суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Суд зауважує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Положеннями ч. 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 17.08.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Позивач, в своїй позовній заяві вказує, що 23 березня 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп» (далі замовник, вантажовідправник, або відповідач) направило товариству з обмеженою відповідальністю «Шевелл-Груп» (далі виконавець, експедитор або позивач) пропозицію укласти договір перевезення № 2/03/23 (далі Договір), в якому було погоджено загальні у мови організації та виконання перевезення вантажів, необхідні для договорів даного виду згідно чинного законодавства України. Оферта являла собою бланк без підпису уповноваженої особи та без печатки відповідача.

Позивач Договір підписав та направив відповідачу, але відповідач підписаний екземпляр Договору не повернув.

В подальшому позивач неодноразово організовував перевезення вантажів за замовленням відповідача, залучаючи для транспортування вантажів перевізників, а відповідач сплачував за послуги.

Судом встановлено, що 30 березня 2021 року між відповідачем та позивачем було підписано заявку на транспортування вантажу з м. Харкова (Україна) до м. Гдиня (Польща). Вантаж крупа в біг-бегах на піддонах.

Вимоги до автомобіля: сухий, чистий, без запаху, придатний для завантаження харчової продукції.

Сума фрахту за погодженням сторін складала еквівалент 1500 євро в перерахунку за курсом НБУ на день завантаження. Замовник мав розрахуватися за послуги протягом п`яти банківських днів після отримання оригіналів документів.

Вантаж було прийнято до перевезення фізичною особою-підприємцем Тарановим А.А. згідно міжнародної вантажної накладної А № 819612. Вантажовідправником був відповідач. В графі 13 накладної представником відправника зроблено запис англійською мовою: «Вантажний автомобіль обстежено перед завантаженням; він чистий, сухий та придатний до завантаження.»

04 квітня автомобіль перетнув кордон України, що засвідчено печаткою митниці у вантажній накладній.

07 квітня вантаж передано одержувачу, що підтверджується відбитком штампу в графі 24 вантажної накладної.

Позивач направив відповідачу усі необхідні документи, в тому числі рахунок № 600 на суму 49085 грн., рекомендованим листом, який відповідач отримав 22 квітня, що підтверджується поштовим повідомленням. Ніяких зауважень щодо якості чи кількості документів не було заявлено. Таким чином, граничний строк сплати згідно умов заявки настав 29 квітня.

За перевезення сплачено частково 24 червня 2021 року у сумі 25398,44 грн. платіжним дорученням № 4064 з посиланням на рахунок № 600.

Відповідач направив позивачу претензію, датовану 29 квітня, в якій послався на вищевказаний Договір як на чинний, і відмовився розрахуватися за перевезення у повному обсязі, посилаючись на протокол, складений у місці розвантаження (на польській мові), в якому, за твердженням відповідача, було зазначено про замокання вантажу в одному з біг-бегів.

Станом на 16 листопада 2021 року заборгованість за перевезення складає 23686,56 грн., прострочення триває з 30 квітня.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за вантажне перевезення у сумі 23686,56 грн., 3% річних та інфляційні витрати, нараховані за період прострочення.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини сторін спору є правовідносинами замовника, або клієнта вантажовідправника (відповідач) та експедитора, який діяв від власного імені за замовленням клієнта (позивач).

Ці відносини регулюються разовим транспортним замовленням (заявкою на спірне перевезення), яке укладене між сторонами спору, та чинним законодавством України, зокрема Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі Конвенція), відповідними нормами Цивільного та Господарського кодексів України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі Закон 1955-IV).

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема договори та інші правочини.

В силу частин першої-третьої Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Бланк без підпису та печатки не можна вважати підтвердженням зобов`язання відповідача укласти договір саме на таких умовах, оскільки бланк договору не відповідає вимогам до правочину, визначеним частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України.

А саме, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Крім того, не вчинення відповідачем дій з надсилання підписаного екземпляру Договору позивачу позивач розцінив та розцінює як відсутність акцепту.

Відповідно до частини другої статті 644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

За приписами статті 645 Цивільного кодексу України якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов`язань.

За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням.

За змістом вказаних норм відповідач не має права вважати Договір укладеним інакше як за згодою позивача, яку він не отримав.

Крім того, у платіжних дорученнях відповідач не посилався на Договір, а посилався виключно на відповідні рахунки.

Згідно частини четвертої статті 306 Господарського кодексу України допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (частина перша статті 316 ГК, стаття дев`ята Закону 1955-IV).

Статтею 932 Цивільного кодексу України визначено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За приписами статті 934 Цивільного кодексу України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

В силу статті 14 Закону 1955-IV експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

За змістом частини першої статті першої Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі Конвенція) та в силу статті 926 Цивільного кодексу України до правовідносин сторін даного спору мають бути застосовані положення Конвенції.

Відповідно до частини третьої статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею четвертою Конвенції встановлено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

За приписами статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначено вище, у вантажній накладній наявний запис про те, що автомобіль був чистим, сухим, без запаху, та придатним для перевезення спірного вантажу. Цей запис зроблено представником відповідача та відповідачем у його претензії не спростовано.

Одночасно у графі 24 вантажної накладної відсутні будь-які зауваження вантажоодержувача чи посилання на складений ним акт тощо.

Вантаж було передано одержувачу 07 квітня 2021 року.

Частиною першою статті 17 Конвенції встановлено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно частин першої, четвертої статті 23 Конвенції якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов`язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

Відмовляючись сплатити за спірне перевезення, відповідач не тільки не надав належних доказів на підтвердження зіпсуття частини вантажу чи вини перевізника у цьому, а й не надав ніяких документів на підтвердження вартості вантажу.

За приписами статті 30 Конвенції якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.

Якщо стан вантажу був належним чином перевірений одержувачем та перевізником, докази, що суперечать результатам цієї перевірки, допускаються тільки у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними і за умови, що одержувач належним чином зробив перевізнику заяву у письмовій формі протягом семи днів від дня перевірки, виключаючи недільні та святкові дні.

Враховуючи те, що розвантаження відбулося 07 квітня, граничний строк пред`явлення претензій щодо неналежної якості доставленого вантажу (якщо ушкодження не було очевидним) сплинув 18 квітня. Претензія відповідача датована 29 квітня, отже пред`явлена з пропуском граничного строку, передбаченого Конвенцією, та не містить належних доказів вартості вантажу.

З огляду на викладене вище суд доходить висновку, що фактична відмова відповідача розрахуватися за спірне перевезення у повному обсязі є безпідставною.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві, суд зазначає наступне.

Перш за все це стосується загального договору № 2/03/2021 від 23.03.2021 (далі Договір), на який посилається відповідач. Як зазначає позивач, та, що не було спростовано відповідачем, у позивача немає підписаного екземпляру вказаного Договору, оскільки відповідач його не повернув. Докази надсилання Договору на адресу позивача до порушення провадження у даній справі до відзиву не додано.

Таким чином, правовідносини сторін спору є правовідносинами клієнта (відповідач) та експедитора (позивач), який діяв від власного імені за дорученням клієнта.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами ( стаття 929 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу частини другої статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина перша статті 640 ЦК).

Частиною першою статті 642 Цивільного кодексу України визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно частини третьої статті 645 Цивільного кодексу України якщо відповідь на пропозицію укласти договір було одержано з запізненням такий договір може бути визнано укладеним тільки за згодою особи, яка зробила пропозицію.

Затримка з поверненням Договору, який був направлений позивачем вже підписаним та затвердженим, є недобросовісними діями з боку відповідача.

З огляду на викладене вище посилання у відзиві на те, що Договір нібито пов`язаний із міжнародною вантажною накладною, відповідно до якої було транспортовано спірний вантаж, суд вважає юридично неспроможним, оскільки Договір містить тільки загальні умови щодо правовідносин сторін та не містить відомостей щодо конкретного перевезення, які є необхідними для договорів транспортного експедирування в силу статті дев`ятої Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі Закон 1955-IV): вид та найменування вантажу; розмір плати експедитору; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта.

З вказаних підстав суд вважає, що права та обов`язки сторін спору визначаються разовим транспортним замовленням № 30.03 від 30 березня 2021 року, яке було складене відповідачем та направлене на електронну адресу позивача як оферта.

Крім того, посилання на Договір в тексті транспортного замовлення відсутнє.

Предметом спору є стягнення з відповідача залишку заборгованості за вантажне перевезення, проти чого він заперечує, посилаючись на ушкодження частини вантажу під час перевезення.

Таке заперечення відповідача не обґрунтоване ні посиланнями на норми законодавства, ні належними доказами.

Сама по собі заява у відзиві про те, що відповідачу нібито завдано збитків в результаті неналежного виконання перевезення, не має наслідком припинення його зобов`язання розрахуватися, оскільки за змістом статті 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

В силу статті 599 ЦК зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а за приписами статті 601 ЦК зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

З заявою про зарахування зустрічних вимог відповідач не звертався.

Зустрічний позов про стягнення збитків відповідачем не подано.

Крім того, відповідачем не подано ніяких належних доказів про те, що він взагалі зазнав збитків.

Згідно зіст. 17Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно достатті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зістаттею 73 Господарського процесуального кодексу Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписамистатті 86 Господарського процесуального кодексу Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "ШЕВЕЛЛ-ГРУП" в частині стягнення 23 686,56 грн заборгованості є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за організацію та виконання вантажного перевезення, перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних а інфляційних втрат, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині та їх часткове задоволення в розмірі 504,18 грн 3% річних та 1 212,36 грн інфляційних.

В задоволенні позову в частині стягнення 233,37 грн річних та 15,74 грн інфляційних слід відмовити, у зв`язку з невірним розрахунком.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2 247,95 грн.

Інших судових витрат позивачем заявлено не було.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (61007, м. Харків, вул. Свистуна, 3А, код ЄДРПОУ 30035671) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕВЕЛЛ-ГРУП" (49000, м. Дніпро, вул. Мечнікова, 10Б, оф. 602, код ЄДРПОУ 40545910) 23 686,56 грн боргу; 504,18 грн 3% річних, 1212,36 грн інфляційних та 2247,95 грн судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ШЕВЕЛЛ-ГРУП" (49000, м. Дніпро, вул. Мечнікова, 10Б, оф. 602, код ЄДРПОУ 40545910)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімп" (61007, м. Харків, вул. Свистуна, 3А, код ЄДРПОУ 30035671)

Повне рішення складено "22" серпня 2022 р.

СуддяС.А. Прохоров