Постанова

від 19.07.2022 по справі 910/5201/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/5201/19

Провадження № 12-37гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючої судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Анцупової Т. О., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представника прокурора - Василенко Н. В.,

представника відповідача - Перепелиціна К. М.,

третьої особи 1 - Покори І. Є.,

розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ», до якої приєднався ОСОБА_1 , на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 березня 2021 року (у складі колегії: головуюча суддя Дикунська С. Я., судді Станік С. Р., Тищенко О. В.) у справі за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ», ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2019 року заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) звернувся до господарського суду з позовом до Київської міської ради (далі - Київрада, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Київради від 5 липня 2018 року № 1136/5200 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1-п у Голосіївському районі міста Києва» (далі - рішення № 1136/5200, спірне рішення).

2. Вказував, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» (далі - ТОВ «Енерджі-ВМ», третя особа 1), будучи власником нерухомого майна площею 12,9 кв. м, незаконно отримало на підставі рішення Київради № 1136/5200 не на конкурентних засадах в оренду на 25 років земельну ділянку територіальної громади міста Києва, площа якої у 410 разів перевищує площу нерухомості, яка на ній розташована.

3. Прокурор зазначив, що Київрада діяла всупереч інтересам територіальної громади міста, що є неприпустимим у розумінні положень статей 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Територіальна громада міста Києва відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, а передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах, порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом.

4. Відповідно спірне рішення прийняте з порушенням вимог статей 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України (у редакції станом на час прийняття спірного рішення, далі - ЗК України) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

5. На переконання прокурора, у цьому випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави. Так, спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) не наділені повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом на звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

6. 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 (далі також третя особа 2) звернувся до Київради з клопотанням № К-23417 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (орієнтовною площею 0,61 га) в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО на

АДРЕСА_1, 81-І, 81-Н, 81-П у Голосіївському районі міста Києва.

7. Листом від 26 листопада 2014 року ОСОБА_1 повідомив відповідача, що замовив розроблення документації із землеустрою без надання дозволу Київради у зв`язку із закінченням строків, передбачених для отримання ним відповідного рішення про надання такого дозволу або про відмову в його наданні.

8. 16 березня 2015 року ОСОБА_1 подав до Київради лист для долучення до клопотання № К-23417, в якому просив при підготовці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначити її площу в розмірі 0,5297 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, адресу - АДРЕСА_1-П у Голосіївському районі міста Києва.

9. Землевпорядна організація - Товариство з обмеженою відповідальністю «Деметра плюс» (далі - ТОВ «Деметра плюс») розробила проект землеустрою щодо відведення громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,5297 га на АДРЕСА_1 для подальшого погодження згідно з вимогами чинного законодавства, державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та передачі на розгляд і затвердження до Київради.

10. Проект землеустрою погоджено Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (висновок від 27 березня 2015 року № 3539/0/01/09-15), а також Головним управлінням Держземагентства у м. Києві (висновок від 8 травня 2015 року № 19-26-0.3-6666/2-15).

11. 15 травня 2015 року земельну ділянку площею 0,5297 га з кадастровим № 8000000000:90:439:0019 за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1-Пзареєстровано Головним управлінням Держземагентства у місті Києві як окремий об`єкт нерухомого майна у Державному земельному кадастрі.

12. 3 червня 2015 року ОСОБА_1 як продавець та ТОВ «Енерджі-ВМ» як покупець уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна - господарської (нежитлової) споруди № 1 загальною площею 12,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,5297 га з кадастровим № 8000000000:90:439:0019 за тією ж адресою.

13. Листом від 2 лютого 2018 року № ЗВГ-0085 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав згоду ТОВ «Енерджі-ВМ» на відновлення меж земельної ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва площею 0,5297 га (кадастровий № 8000000000:90:439:0019) за адресою: м. Київ, р-н Голосіївський, АДРЕСА_1-П.

14. 10 квітня 2018 року ТОВ «Енерджі-ВМ» та ТОВ «Деметра плюс» склали акт приймання-передачі межових знаків на зберігання ТОВ «Енерджі-ВМ» та акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель, які проходять через зазначену земельну ділянку.

15. 5 липня 2018 року Київрада відповідно до статей 9, 83, 93, 120, 123, 124 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 13 рішення Київради від 20 квітня 2017 року № 241/2463 «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві», розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), прийняла рішення № 1136/5200, яким, зокрема:

- затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1-П у Голосіївському районі м. Києва (пункт 1);

- передала ТОВ «Енерджі-ВМ» в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,5297 га (кадастровий № 8000000000:90:439:0019, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000732292018) для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1-П у Голосіївському районі м. Києва (далі - земельна ділянка) із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 3 червня 2015 року № 38474342) (пункт 2).

16. Суди попередніх інстанцій установили, що станом на час розгляду справи Київрада та ТОВ «Енерджі-ВМ» не уклали договоруоренди спірної земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2019 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

18. Рішення місцевий суд мотивував так:

- питання ефективності розпорядження земельними ресурсами в інтересах територіальної громади, як і питання раціонального використання такого ресурсу для забезпечення соціального розвитку місцевої громади Київською міською радою, має особливе значення. Волевиявлення органів місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій, у тому числі щодо розпорядження земельними ділянками, повинне відповідати чинному законодавству. Виходячи з таких критеріїв, у разі якщо орган місцевого самоврядування приймає рішення всупереч закону та всупереч інтересам мешканців міста та Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених державних інтересів шляхом подання відповідного позову до суду;

- спірна земельна ділянка є комунальною власністю, вона не є землею сільськогосподарського призначення та не належать до агропромислового комплексу, тож Держгеокадастр у цьому випадку не наділений повноваженнями розпорядника цими землями, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (в частині дотримання земельного законодавства) не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами про скасування рішень органу місцевого самоврядування. Тому звернення прокурора до господарського суду з цим позовом до Київради є правомірним і направленим виключно на захист охоронюваних законом інтересів держави, підстав для залишення позову без розгляду немає;

- прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення, яким надано право на користування земельною ділянкою юридичній особі, і такий спір є приватноправовим, а тому, незважаючи на суб`єктний склад учасників спору (у якому сторонами є суб`єкти владних повноважень), справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства;

- ураховуючи обставини справи та норми чинного законодавства, треті особи дотрималися порядку одержання спірної земельної ділянки у користування, а відповідач прийняв правомірне рішення, яким затвердив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Енерджі-ВМ» у зв`язку з набуттям права власності на майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 38474342 від 3 червня 2015 року);

- відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ 80000732292018 земельна ділянка площею 0,5297 га з кадастровим № 8000000000:90:439:0019 за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1-Пзареєстрована 15 травня 2015 року Головним управлінням Держземагентства у місті Києві як окремий та неподільний об`єкт нерухомого майна, власником якого є територіальна громада міста Києва в особі Київради, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. З огляду на положення частини другої статті 134 ЗК України та на той факт, що на земельній ділянці, переданій Київрадою у користування ТОВ «Енерджі-ВМ», знаходиться належне останньому на праві власності нерухоме майно, суд вважає, що надання земельної ділянки у користування ТОВ «Енерджі-ВМ» не вимагало проведення земельних торгів;

- ураховуючи загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, ТОВ «Енерджі-ВМ» стало користувачем спірної земельної ділянки на підставі закону та отримало право на оформлення права користування такою земельною ділянкою в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника майна ( ОСОБА_1 ).

19. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 березня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

20. Апеляційний суд виходив з того, що на час відчуження третьою особою 2 третій особі 1 об`єкта нерухомості за правочином від 3 червня 2015 року згідно із чинним на той час законодавством до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення), розташованого на спірній земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів оформлення за попереднім власником права власності або права користування земельною ділянкою площею 0,5297 га за адресою: АДРЕСА_1 ; в договорі купівлі-продажу нерухомого майна також немає посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором.

21. За цих обставин апеляційний суд вважав, що в разі якщо попередній власник нерухомого майна не оформив право користування земельною ділянкою, положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не можуть застосовуватись до цих правовідносин, адже земельна ділянка, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, відповідно вона може передаватись в оренду не інакше як із земельного аукціону.

22. Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції, взявши до уваги факт розміщення на спірній земельній ділянці лише нежитлового приміщення площею 12,9 кв. м, всупереч вимогам статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшов необґрунтованого висновку про законність відведення поза конкурсом під вищезгадане майно землі площею 0,5297 га, що в 410 разів перевищує площу майна. Суд першої інстанції також не врахував, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Відтак обов`язковим у такому випадку є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна.

23. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема:Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року за № 44; Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за № 379/1404; Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80, чинності яким надано наказом Держбуду України від 28 вересня 2005 року № 175. Проте під час розгляду справи її учасники не подали клопотань про призначення судової експертизи щодо площі спірної земельної ділянки. У проекті землеустрою немає жодногообґрунтування (з урахуванням будівельних та санітарних норм) необхідності виділення земельної ділянки площею 0,5297 га, відтак апеляційний суд дійшов висновку, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належного ТОВ «Енерджі-ВМ» нежитлового приміщення, внаслідок придбання передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України порядку.

24. Крім цього, спірним рішенням Київради надано земельну ділянку в оренду поза конкурсом не лише для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна, а й для будівництва СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1-П у Голосіївському районі міста Києва. Водночас відповідно до частини другої статті 124, абзацу 13 частини першої статті 134 та частин першої, другої статті 135 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.

25. Разом з тим апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що прокурор має право на звернення до суду із цим позовом, оскільки діє як самостійний позивач і не здійснює представництва інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

26. У квітні 2021 року ТОВ «Енерджі-ВМ» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

27. Касаційний господарський суд ухвалою від 13 травня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою, а ухвалою від 6 липня 2021 року на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від її висновку, викладеного в постанові від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19, про наявність повноважень у органів Держгеокадастру на звернення до суду з позовами щодо земель усіх категорій і форм власності.

28. Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

29. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2021 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

30. Згідно з касаційною скаргою підставою оскарження третя особа 1 визначила пункти 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, вважаючи, зокрема, що:

- оскаржувана постанова винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 926/1150/17, від 2 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 3 березня 2021 року у справі № 910/12366/18, від 6 листопада 2019 року у справі № 910/23595/17, від 22 березня 2018 року у справі № 910/13129/17, від 1 грудня 2020 року у справі № 921/99/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 360/329/19-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 922/3361/19, від 21 липня 2020 року у справі № 910/16711/18, від 16 та 25 квітня 2019 року у справах№ 907/68/18 та № 910/31904/15, від 31 травня 2018 року у справі № 29/5005/17496/2011, від 15 березня 2018 року у справі № 911/2285/16, від 30 березня 2021 року у справі № 922/1323/20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 706/563/15-а, від 4 та 5 грудня 2018 року у справах№ 910/18560/16 та № 713/1817/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 120 ЗК України, статтю 377 ЦК України у відповідних редакціях та частину другу статті 134 ЗК України у їхньому системному зв`язку, а висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах відсутній.

31. Скаржник наголошує, що земельну ділянку було сформовано, проект землеустрою на її відведення ОСОБА_1 розроблено, погоджено компетентними органами, але не затверджено в установленому законом порядку. Після цього ТОВ «Енерджі-ВМ» як зацікавлена особа, що набула правовласності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, ініціювало розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). На підставі пункту 13 рішення Київради від 20 квітня 2017 року № 241/2463 рішенням № 1136/5200було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 та передано в оренду земельну ділянку ТОВ «Енерджі-ВМ» у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно. Таким чином, оскаржуване рішення Київради прийнято в повній відповідності з вимогами чинного законодавства, що правильно було встановлено судом першої інстанції.

32. ТОВ «Енерджі-ВМ» вважає, що відповідно до положень статті 377 ЦК України воно в результаті придбання об`єктів нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 3 червня 2015 року стало законним користувачем та відповідно набуло право оформлення права користування земельною ділянкою в розмірі, обсязі та на умовах, встановлених для ОСОБА_1 . Натомість, роблячи протилежні висновки у справі, апеляційний суд застосував норми статті 377 ЦК України в іншій редакції, ніж від 5 квітня 2015 року, що мала б застосовуватися до спірних правовідносин. Також у зв`язку із цим апеляційний суд помилково врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 910/4528/15-г, оскільки у ній суд керувався попередніми редакціями статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

33. Висновок апеляційного суду про те, що «в договорі купівлі-продажу нерухомого майна також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором», суперечить фактичним обставинам справи. Скаржник зауважує, що земельну ділянку було сформовано відповідно до вимог статті 79-1 ЗК України 15 травня 2015 року, тобто до укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 3 червня 2015 року, а в пункті 1.1 цього договору вказано кадастровий номер та розмір земельної ділянки, на якій це майно розташоване. З цих підстав апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, наведені в постановах від 9 квітня 2020 року у справі № 910/2942/19 та від 1 липня 2020 року у справі № 910/9028/19, зроблені за інших установлених судом обставин, а саме що на момент переходу права власності на нерухоме майно спірні земельні ділянки ще не були сформовані; натомість у справі, що розглядається, земельна ділянка була сформована 15 травня 2015 року у розумінні норм чинного законодавства, зокрема, її межі були винесені в натурі (на місцевість), а відомості про неї були зареєстровані в Державному земельному кадастрі. 12 квітня 2017 року інформацію про земельну ділянку було внесено доДержавного реєструречових прав на нерухоме майно, а отже, на момент прийняття Київрадою оскаржуваного рішення ця земельна ділянка була об`єктом цивільних прав відповідно до частини дев`ятої статті 79-1 ЗК України.

34. На переконання третьої особи 1, апеляційний суд мав би врахувати принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях, чинних на 3 червня 2015 року (момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці). Загальновизнана правова позиція щодо необхідності дотримання зазначеного принципу знаходить підтвердження у практиці Верховного Суду, проте не була застосована судом апеляційної інстанції у цій справі, що призвело до ухвалення незаконної постанови.

35. Крім того, суд апеляційної інстанції здійснив неправильне тлумачення абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України, за змістом якого сам факт розташування на земельній ділянці державної чи комунальної власності об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, є достатньою підставою для передачі цієї земельної ділянки відповідній фізичній чи юридичній особі без проведення земельних торгів; при цьому вимог щодо майбутньої мети використання такої земельної ділянки закон не встановлює.

36. Також закон, що регулює порядок надання земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування, не встановлює жодних обмежень щодо площі та розміру відповідної земельної ділянки порівняно з нерухомістю, яка на ній розташована або яку планується розташувати. Саме тому ключову роль у питанні раціонального використання земельної ділянки відіграє проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено вкористування, позаяк саме в ньому враховуються усі особливості формування ділянки (специфіка місцевості, вид господарської діяльності, логістичні параметри тощо), внаслідок існування яких площа земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. У зв`язку із цим,оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на ній, саме прокурор повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 ГПК України. Натомість прокурор у позові лише висловив нічим не підтверджені міркування щодо необґрунтованості площі виділеної земельної ділянки. За таких обставин оскільки проект землеустрою був погоджений компетентними органами у належному порядку, у суду не булопідстав для висновків про те, що цей проект землеустрою є необґрунтованим, а оспорюване рішення Київради - незаконним.

37. З посиланням на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо захисту права на мирне володіння майном скаржник вказує, що,враховуючи правомірне відведення земельної ділянки, отримання права власності на розташоване на ній нерухоме майно, він має правомірні очікування стосовно реалізації права власності на вказаний об`єкт нерухомості та стосовно користування спірною земельною ділянкою відповідно до мети, з якою її було виділено. Натомість прокурор не довів жодного критерію, який би давав право на втручання у право ТОВ «Енерджі-ВМ» на мирне володіння майном з гарантіями, наданими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Перший протокол, Конвенція відповідно).

38. Крім того, аргументи прокурорапро те, що, надавши поза аукціоном земельну ділянку під нове будівництво, Київрада позбавила територіальну громаду можливості отримати максимально великий розмір орендної плати, є лише припущеннями. Прокурор належним чином не обґрунтував порушення інтересів держави (зокрема, не навів, у чому полягає шкода, яка може бути спричинена державі, не розрахував її розміру), а відповідно й підстав для представництва таких інтересів шляхом подання позову в цій судовій справі.

39. У додаткових поясненнях, що надійшли до Верховного Суду 5 липня 2021 року, ТОВ «Енерджі-ВМ» з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду стверджувало, що прокурор не дотримався визначеного статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (у редакції, чиннійна час подання прокурором позову, далі - Закон №1697-VII) порядку подання позову до суду, зокрема: не звертався попередньо до Київради та Держгеокадастру щодо реагування на виявлені порушення та не отримував їх відповіді стосовно обставин цього спору. Таким чином, немає підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в межах цього спору, внаслідок чого слід залишитипозовну заяву без розгляду.

40. У судовому засіданні представник третьої особи 1 підтримав аргументи, зазначені в касаційній скарзі та додаткових поясненнях.

Позиція третьої особи 2

41. 25 травня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про приєднання до касаційної скарги ТОВ «Енерджі-ВМ», у якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 березня 2021 року скасувати повністю з підстав, наведених у вказаній касаційній скарзі, а рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2019 року в цій справі залишити без змін.

42. У судовому засіданні представник третьої особи 2 підтримав основні доводи касаційної скарги, просив Верховний Суд її задовольнити.

Позиція позивача

43. У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи, застосувавши до спірних правовідносин норми права з урахуванням висновків Верховного Суду, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

44. Доводи третьої особи 1 про наявність підстав для касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 23 березня 2021 року, які передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, не відповідають дійсності, у зв`язку із чим касаційне провадження слід закрити.

45. Крім того, заперечуючи по суті проти доводів касаційної скарги, прокурор вказує, що відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. При цьому правовий зв`язок земельної ділянки та нерухомого майна можливий лише в разі виникнення такого майна на вже сформованій земельній ділянці, яка є об`єктом цивільних прав. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Київрадою лише 12 квітня 2017 року. Отже, на час набуття ТОВ «Енерджі-ВМ» права власності на нежитлову господарську споруду загальною площею 12,9 кв. м у 2015 році спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав не існувало, у зв`язку із чим не могло виникнути і правового зв`язку між спірною земельною ділянкою і нерухомим майном.

46. Рішення про відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам Київрада до 5 липня 2018 року не приймала, тому відсутнє право користування цією земельною ділянкою, яке могло б перейти до ТОВ «Енерджі-ВМ» на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

47. У зв`язку із цим ТОВ «Енерджі-ВМ», набувши право власності на нерухоме майно (нежитлову господарську споруду № 1 загальною площею 12,9 кв. м), відповідно до вимог статей 120, 124, частин першої та другої статті 134 ЗК України може набути не на конкурентних засадах право користування лише тією площею земельної ділянки, яка знаходиться під нерухомим майном та необхідна для його обслуговування і експлуатації. До того ж спірна земельна ділянка надана третій особі 1 не лише для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, а й для нового будівництва, що передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України.

48. Прокурор наголошує, що проект землеустрою не містить відомостей щодо обчислення та обґрунтування площі спірної земельної ділянки. У зв`язку із цим з метою раціонального використання Київрадою землі територіальної громади обґрунтовувати площу земельної ділянки, яка планується до відведення для будівництва за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, слід до прийняття відповідного рішення про її надання. Натомість відсутність такого обґрунтування дає можливість Київраді відмовити внаданні в оренду земельної ділянки, яка значно перевищує площу розташованого на ній нерухомого майна, з урахуванням тієї обставини, що земельна ділянка сформована не для обслуговування та експлуатації розташованого на ній майна, а саме для будівництва нового.

49. ТОВ «Енерджі-ВМ» як власник нерухомого майна має правомірне очікування та законний інтерес щодо можливості отримання відповідно до чинного законодавства земельної ділянки,необхідної для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало б можливість мирно ним володіти. Водночас ТОВ «Енерджі-ВМ» ініціювало набуття права користування спірною земельною ділянкою площею 0,5297 га, яка у більш ніж 410 разів перевищує площу нерухомого майна, для цілей, не пов`язаних з користуванням таким майном (для нового будівництва), тобто в цьому випадку не може йтися про наявність правомірного та легітимного права і, відповідно, «правомірного очікування / законного сподівання» щодо його реалізації.

50. Оскільки земля як основне національнебагатство перебуває під особливою охороною держави, це є безумовно виключним випадком для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави відповідно до вимог статті 131-1 Конституції Українита статті 23 Закону №1697-VII.

51. У судовому засіданні позивач підтримав зазначені у відзиві заперечення на касаційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо порядку та підстав надання земельної ділянки

52. Положеннями статті 9 ЗК України передбачено, що до повноважень Київради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

53. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

54. Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 ЗК України (у відповідній редакції), передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання в користування земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр»та право власності на яку зареєстроване в Державномуреєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання в користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

55. За частинами першою, другою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

56. Так, відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

57. Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях, чинних на 3 червня 2015 року (момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці).

58. Так, за частинами першою, другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

59. Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

60. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18).

61. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України (у редакції, чинній у період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року), висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

62. За приписами частини дев`ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

63. Суди в цій справі встановили, що на земельній ділянці, переданій в оренду ТОВ «Енерджі-ВМ» на підставі спірного рішення, знаходиться нерухоме майно, придбане товариством у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 3 червня 2015 року, -господарська (нежитлова) споруда № 1 загальною площею 12,9 кв. м.

64. Разом із цим доказів надання ОСОБА_1 у встановленому порядку спірної земельної ділянки для зведення такої господарської споруди, як і оформлення за ним права власності або права користування спірною земельною ділянкою площею 0,5297 га, матеріали справи не містять, у договорі купівлі-продажу нерухомого майна також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором.

65. За відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

66. За наявними матеріалами справи, спірне рішення Київради прийнято на підставі статей 9, 83, 93, 120, 123, 124 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пункту 13 рішення Київради від 20 квітня 2017 року № 241/2463 «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві».

67. Спірним рішенням Київрада надалаТОВ «Енерджі-ВМ» земельну ділянку на позаконкурентній основі для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна.

68. При цьому суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано врахував те, що Київрада надала в оренду земельну ділянку площею 0,5297 га у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно загальною площею 12,9 кв. м, тобто площа земельної ділянки в 410 разів перевищує площу майна.

69. Як правильно вказав суд апеляційної інстанції, отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 ЗК України, і Велика Палата Верховного Суду із цим висновком погоджується.

70. Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

71. Наведене вище спростовує доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанцій помилково застосував положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України у відповідних редакціях та частину другу статті 134 ЗК України у їхньому системному зв`язку.

72. Безпідставним є також посилання в касаційній скарзі щодо незастосування апеляційним судом правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 926/1150/17, від 2 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 3 березня 2021 року у справі № 910/12366/18, від 6 листопада 2019 року у справі № 910/23595/17, від 22 березня 2018 року у справі № 910/13129/17, від 1 грудня 2020 року у справі № 921/99/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 360/329/19-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 922/3361/19, від 21 липня 2020 року у справі № 910/16711/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 910/31904/15, від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, від 31 травня 2018 року у справі № 29/5005/17496/2011, від 15 березня 2018 року у справі № 911/2285/16, від 30 березня 2021 року у справі № 922/1323/20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 706/563/15-а, від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15; оскільки всі ці справи містять різні встановлені обставини, різні предмети спору, а також нормативно-правове регулювання правовідносин, тобто правовідносини у них не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.

Щодо прокурора як позивача в цій справі

73. Згідно із частинами другою та третьою статті 4 ГПК України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

74. Відповідно до частини першої статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

75. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

76. Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

77. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

78. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

79. Згідно з абзацами першим - третім частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

80. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

81. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункти 50, 51 указаної постанови).

82. У Рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», Конституційний Суд України у процесі дослідження встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

83. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування (Київрада) всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок. Тому Київрада має бути відповідачем у такій справі. Прокурор стверджував, що в цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому прокурор звертається до суду саме як позивач. Державний орган виконавчої влади, який здійснює контроль у сфері земельних відносин, - Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу.

84. Відповідно до статті 14 Конституції України та частини другої статті 1 ЗК України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

85. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

86. Згідно із частинами першою - третьою статті 78 ЗК України право власності на землю -це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

87. Згідно із частинами першою та другою статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

88. За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

89. Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, якою унормовано повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

90. Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю. За статтею 9 ЗК України до повноважень Київради у земельних відносинах належить розпорядження землями територіальної громади міста, надання у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.

91. У рішенні «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (пункт 71) ЄСПЛ зазначав про принцип «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

92. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Прийняття Миколаївською міською радою рішення № 36/61 в частині передання особі у власність спірної земельної ділянки є стадією передання земельної ділянки у власність цієї фізичної особи, яка надалі отримала державний акт. Тому прокурор визначив її одним зі співвідповідачів у справі. Отже, позовна вимога про визнання незаконним рішення № 36/61 у відповідній частині спрямована на оскарження правомірності передання спірної земельної ділянки у власність.»

93. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).

94. Прокурор самостійно обґрунтував, що необхідність захисту інтересів державив цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Києва, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах.

95. При цьому прокурор подав позов для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Київрада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.

96. Так, за частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

97. Крім того, згідно з абзацом п`ятим статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

98. З наведених норм права вбачається, що до повноважень Держгеокадастру віднесено функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 ЗК України), а також державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (абзац п`ятий статті 15-2 ЗК України).

99. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 ЗК України).

100. За преамбулою до Закону України від 19 червня 2003 року № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (далі -Закон № 963-IV; тут і далі - в редакції, чинній на момент надходження позовної заяви) цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

101. За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

102. За змістом статті 2 Закону № 963-IV, серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

103. Органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів, визначені статтею 5 Закону № 963-IV.

104. Так, за частиною першою цієї статті державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина друга статті 5 Закону № 963-IV). Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (частина третя статті 5 Закону № 963-IV).

105. За змістом статті 6 цього ж Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, віднесено:

- здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок тощо;

- внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об`єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

- одержання в установленому законодавством порядкувід органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

- видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

- участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

- вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

106. Разом із цим статтею 7 зазначеного Закону окремо визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема:

- здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об`єктів;

- проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;

- участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель;

- організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

107. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (у редакції на час подання прокурором позову; далі - Положення), центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, є Держгеокадастр.

108. З аналізу завдань, покладених на Держгеокадастр пунктом 4 Положення, вбачається, що Держгеокадастр є як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (частина перша статті 5), так і центральним органом, який забезпечує реалізацію державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина друга статті 5 Закону № 963-IV), на які законом покладено різні повноваження.

109. Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України.

110. Здійснення вказаних у статті 1 Закону № 963-IV заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення,належить до державного контролю за використанням та охороною земель.

111. У справі № 925/929/19 прокурор звернувся до Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області та Фермерського господарства «Тищук» з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі земельної ділянки в оренду.

112. Позовні вимоги прокурор заявив з таких підстав: 1) спірні земельні ділянки були передані в оренду Фермерському господарству «Тищук» з порушенням норм статті 134 ЗК України-без проведення земельних торгів; 2) спірні земельні ділянки відносились до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті) та систематично використовувались для сінокосіння, проте були передані в оренду для ведення фермерського господарства, внаслідок чого відбулась зміна цільового виду використання землі з порушенням встановленого порядку зміни цільового призначення земель, що суперечить статті 21 ЗК України.

113. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 року зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась із доводами прокурора про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

114. Однак позов у справі № 910/5201/19поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Київраду, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону № 963-IV. Відтак за встановленими судами обставинами справи відсутні підстави для відступу від правових висновків, наведених у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19.

Щодо втручання у право на мирне володіння майном

115. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

116. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

117. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

118. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

119. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

120. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

121. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

122. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року за № 44, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 № 173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за № 379/1404; Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80 (надано чинності наказом Держбуду України від 28 вересня 2005 № 175).

123. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. З`ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання.

124. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

125. Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд постанови апеляційної інстанції в касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги ТОВ «Енерджі-ВМ».

126. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов цілком правильного висновку про наявність підстав для скасування спірного рішення Київради як такого, що прийняте всупереч нормам ЗК та ЦК України, відтак постанову Північного апеляційного господарського суду слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

127. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат сторін

Оскільки постанова апеляційного суду залишена без змін, а касаційна скарга -без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться, що передбачено статтею 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 286, 287, 294, 300-302, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Л. І. РогачСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима О. М. Ситнік І. В. Желєзний В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук О. С. Ткачук Г. Р. Крет С. П. Штелик