Постанова

від 22.08.2022 по справі 579/2059/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2022 року м.Суми

Справа №579/2059/21

Номер провадження 22-ц/816/847/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Реутинська гімназія Кролевецької міської ради Сумської області, відділ освіти Кролевецької міської ради Сумської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 20 червня 2022 року, у складі судді Моргуна О.В., ухвалене у м. Кролевець, повний текст якого складено 27 червня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

19 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Реутинської гімназії Кролевецької міської ради Сумської області, відділу освіти Кролевецької міської ради Сумської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до роботи та провести виплату невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що наказом керівника Реутинської гімназії Кролевецької міської ради Сумської області № 39-к/тр від 08.11.2021 року її, вчителя початкових класів, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважала зазначений наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він порушує її право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, ст. 2 КЗпП України. Вказувала, що законом не передбачено можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності щеплення від COVID-19. Виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень і цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 № 213) встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Посилаючись на вказані обставини, просила визнати протиправним та скасувати наказ від № 39-к/тр від 08.11.2021 року Реутинської гімназії Кролевецької міської ради про відсторонення від роботи та допустити її до роботи після припинення обставин, що слугували причинами відсторонення, зобов`язати виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 20 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував фактичні обставини справи, а саме, що у листопаді 2021 року апелянт зазнав порушень його конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що від нього постійно вимагали: пройти обов`язкову вакцинацію та медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19 та обмеження прав щодо повноцінної роботи. Відповідач видав наказ про її відсторонення від роботи 08 листопада 2021 року, тобто після набуття чинності Наказу МОЗ України № 2393 від 01.11.2021, проте, тільки після набрання чинності вищенаведеного наказу почали виникати правовідносини роботодавця та працівників, які недотримувались вимог обов`язкової вакцинації. Вважає, що лише з 09.12.2021 у неї виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку. Відповідач ще в листопаді 2021 року підготував повідомлення про відсторонення від роботи, де було зазначено, що вона повинна до 08 листопада 2021 року надати документи, які підтвердять наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19, у разі ненадання зазначених документів вона буде відсторонена від даної посади.

08 листопада 2021 року відповідач відсторонив її від роботи, не забезпечивши при цьому можливість пройти медичний огляд після набрання чинності наказу МОЗ України № 2393 від 01.11.2021 року, надати підтверджуючі документи, не переконавшись у відсутності у апелянта протипоказань для щеплення. Доводить, що її відсторонення від роботи є передчасним та незаконним.

Відповідачі правом на подання відзиву не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи виданий відповідачем відповідно до норм чинного законодавства та не порушує право позивача на працю, а тому підстави для його скасування відсутні. Вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вимога про допуск до роботи є похідними від основної вимоги, а тому не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з грудня 2018 року працює вчителем початкових класів Реутинської ЗОШ І-ІІ ступенів Кролевецької міської ради Сумської області (а.с. 11).

05 листопада 2022 року позивачу вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 05.11.2021 року № 206 в якому повідомлено, що їй необхідно надати до 05.11.2021 один із таких документів: документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 р. № 595. В повідомленні також зазначено, що якщо до 08 листопада 2021 року один із зазначених документів не буде наданий, її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» без врахування часу відсторонення до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності (а.с.14).

Таким чином, судом встановлено, що директором Реутинської гімназії було повідомлено позивача про те, що вона, як працівник гімназії, підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19, а у випадку ухилення чи відмови від вакцинації її буде відсторонено від роботи у встановленому законом порядку.

Наказом директора Реутинська гімназія Кролевецької міської ради Сумської області № 39 к/тр від 08.11.2021 ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Підставою наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 05.11.2021 року (а.с. 6).

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п. п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90).

COVID-19 було віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб наказом МОЗ від 05 лютого 2020 року за № 521, яким розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, було доповнено пунктом 39 такого змісту: «39. COVID-19».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» .

З метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (п. 3 Переліку). Міститься також застереження: в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070). На підставі вказаного вище Наказу МОЗ № 2153 внесені відповідні зміни і до Постанови № 1236.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 року, яка набрала чинності з 08.11.2021 року, внесено зміни до Постанови № 1236 та доповнено пунктом 41-6, згідно з яким на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов`язки забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяти до відома, що на час відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу».

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються. Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відтак, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України ОСОБА_1 , як працівник закладу освіти, підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Як встановлено судом, позивача було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням строку відсторонення - до усунення причин відсторонення. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

ОСОБА_1 , всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не надано суду належних документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або документів, які вказували на протипоказання до щеплення.

Отже, правильним є висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_1 ухилилася від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, у зв`язку з чим відповідно до положення ст. 46 КЗпП України відповідач правомірно відсторонив її від роботи без збереження заробітної плати.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваний наказ є передчасним, оскільки тільки після набрання чинності Наказом МОЗ України № 2393 від 01.11.2021, тобто з 09 грудня 2021 року у неї виник обов`язок пройти профілактичне щеплення є безпідставними.

Зазначеним позивачем наказом були внесені чергові зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, а саме: доповнено Перелік новими пунктами 4-6 при тому, що професія позивача віднесена до 3 пункту і її ці зміни не стосувалися.

За встановлених обставини справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивача, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні.

Стаття 46 КЗпП України не містить такої підстави для відсторонення як відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, проте цією статтею передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], № № 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання постанови Кабінету міністрів України, накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі - відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене, суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Відсторонення від роботи має наслідком втрати заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 382, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 20 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - О. Ю. Кононенко

Судді: В. І. Криворотенко

С. С. Ткачук