Рішення

від 22.08.2022 по справі 360/4418/20

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 серпня 2022 року Справа № 360/4418/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУПФУ в Луганській області) з такими вимогами:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 29.09.2020 про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу;

2) зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області включити до загального стажу позивача період роботи з 21.07.1986 по 16.05.1989;

3) зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням рішення КСУ від 23.01.2020 та призначити пенсію з 22.09.2020.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 22.09.2020 ОСОБА_1 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області через портал ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.

09.11.2020 позивачем отримано рішення від 29.09.2020 б/н, згідно з яким відмовлено у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком № 2 та через недосягнення віку у 55 років, відповідно до ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважає рішення відповідача протиправним, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 17 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 10 грудня 2020 року зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області надати до суду докази у справі.

Ухвалою суду від 16 грудня 2020 року визначено, що справа розглядатиметься в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13 січня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Від представника управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до WEB - порталу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 за нормами пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До загального стажу позивачки не враховано період роботи з 21.07.1986 по 16.05.1989 у зв`язку з тим, що запис про звільнення містить виправлення у графі 2, що є порушенням вимог п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, а саме у трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

Згідно наданих документів ОСОБА_1 має загальний стаж роботи 27 років 10 місяців 6 днів, з них на пільгових умовах стаж за Списком № 2 складає 11 років 10 місяців 6 днів. Таким чином, право на пенсію за віком за списком № 2 ОСОБА_1 набуває після досягнення 54 років, з 17.10.2022.

Враховуючи вищевикладене, УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою суду від 27 січня 2021 року зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20.

Ухвалою суду від 11 серпня 2022 року поновлено провадження у справі, замінено відповідача у справі з Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області; повідомлено сторін про можливість розгляду судом адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце прохивання: АДРЕСА_2 ), звернулась через WEB - портал Пенсійного фонду України з заявою від 22.09.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.09.2020 рішенням від 29.09.2020 б/н УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області відмовлено в призначенні пенсії.

Рішення УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області від 29.09.2020 б/н про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком обґрунтовано тим, що пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 54 роки - які народилися з 1 жовтня 1968 по 31 березня 1969 року.

Загальний стаж особи становить 27 років 10 місяців 06 днів, з них на пільгових умовах за Списком № 2 11 років 10 місяців 06 днів. Право на пенсію за віком за Списком №2 набуде після досягнення 54 років, з 17.10.2022.

За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 21.07.1986 по 16.05.1989 у зв`язку з тим, що запис про звільнення містить виправлення у графі 2.

Трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 21.07.19876 містить наступні записи щодо спірного періоду:

Краснолуцький ОРС в/о «Донбасантрацит»:

запис 3: 21.07.1986 прийнята поваром 10 р;

запис 4: 16.05.1989 звільнена по догляду за дитиною дошкільного віку за ст.38 КЗпП УРСР.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058), Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 № 18-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 за № 1231/13105 (далі Порядок № 18-1).

Закон №1058 визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058 закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 44 Закону № 1058 встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

При розгляді даної справи суд вважає за необхідне застосувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, прийнятій за наслідками апеляційного перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у зразковій справі.

Так, з жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІVрозділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком№ 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б статті 13 Закону № 1788-ХІІвік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-XIIзі змінами, внесеними Законом № 213-VIII(пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-XIIв редакції до внесення змін Законом № 213-VII Iдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі№ 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 27 років 10 місяців 06 днів, у тому числі на роботах за Списком № 2 - 11 років 10 місяців 06 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV,є протиправною.

Щодо неврахування відповідачем до загального стажу ОСОБА_1 періоду роботи поваром в Краснолуцькому ОРС в/о «Донбасантрацит» з 21.07.1986 по 16.05.1989.

Судом встановлено, що УПФУ в Станично-Луганського районі Луганської області не зараховано до загального стажу позивача період з 21.07.1986 по 16.05.1989 у зв`язку з наявністю виправлення у записі трудової книжки у графі 2.

На час внесення запису про звільнення позивача 16.05.1989 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена 20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР № 162 (далі - Інструкція № 162).

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за № таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців", яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).

Разом з тим, слід зазначити, що постановою Верховного Суду у справі №687/975/17 від 21.02.2018 суд звернув увагу на те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В контексті наведеного, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 21.07.1986 по 16.05.1989 в Краснолуцькому ОРС в/о «Донбасантрацит» має бути зарахований до страхового стажу позивача.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 29.09.2020 б/н про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком по Списку №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.07.1986 по 16.05.1989 в Краснолуцькому ОРС в/о «Донбасантрацит»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з дати звернення з заявою про призначення пенсії 22.09.2020.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Що стосується заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Ухвалою суду від 17.11.2020 позивачу відстрочено сплату судового збору у сумі 840,80 грн до ухвалення рішення по суті справи.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню з коригуванням способу захисту, а спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 29.09.2020 б/н про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком по Списку №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.07.1986 по 16.05.1989 в Краснолуцькому ОРС в/о «Донбасантрацит».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з дати звернення з заявою про призначення пенсії 22.09.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Захарова