Рішення
від 06.06.2022 по справі 640/20905/21
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2022 року м. Київ № 640/20905/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання - Яковчук М.В., за участі представника позивача - Прищепи Т.В., представника відповідача - Мудренко Д.Ю., розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСО"

до Головного управління ДПС у м.Києві

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСО" ( вул. Велика Житомирська, 20, м.Київ, 01034) до Головного правління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.04.2021 №00290710704, №00290690704 та від 23.06.2021 №00483280704.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.07.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки №18960/26-15-07-04-05/40853398 від 09.03.2021 року

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.

У судовому засіданні 07.06.2022 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Щодо інших процесуальних дій, вчинених судом, слід вказати, що під час перебування справи на розгляді, в порядку ст. 91 КАС України, в судовому засіданні 23.11.2021 року були допитані в якості свідків головного державного ревізора-інспектора відділу аналізу податкової інформації управління спеціалізованого аудиту Головного управління ДПС у м.Києві - Сірка О.С та начальника відділу аналізу податкової інформації управління спеціального аудиту Головного управління ДПС у м. Києві - Чубарова Д.М. відповідно, які надали суду пояснення про відомі їм по справі обставини, обсяг яких буде відображено у мотивувальній частині рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Головного управління ДПС у м.Києві на підставі направлень від 17.03.2020 №482/26-15-05-03-05, №441/26-15-05-04-02, №440/26-15-05-04-04, №439/26-15-04-05, №498/26-15-05-06-04, №446/26-15-42-07 та від 10.02.2021 №2555/26-15-07-09-06, №2553/26-15-07-04-04, №2556/26-15-07-04-01, №2551/26-15-07-04-05, №2552/26-15-07-08-04, №2559/26-15-07-07-01 проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСО» (код 40853398), за результатами якої складено акт від 09.03.2021 року №18960/26-15-07-04-05/40853398.

Згідно висновків Акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ «ЛЮКСО»:

- п.п.14.1.225 п.п.14.1.257, п.14.1 ст.14, п.44.1, п. 44.2 ст. 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п.п.140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, зі змінами та доповненнями, у результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 2 397 135 грн., в тому числі за 2019 рік на суму 2 397 135 грн. та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2019 рік в сумі 371 972 грн;

- п.49.2, пп.49.18.2 п. 49.18 ст. 49, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VІ, зі змінами р.ІІІ «Порядку заповнення та подання податковими агентами «Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Мінфіну України від 13.01.2015 року №4, а саме: в податковому розрахунку за 2 квартал 2018 року, не вірно відображено ідентифікаційний номер фізичної особи, що призвело до зміни платника податку;

- п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464- VІ, зі змінами, в результаті неподання звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень та червень 2017 року;

- п.63.3 ст.63 Податкового кодексу України та п.8.4 Порядку №1588, щодо неподання/не своєчасного подання Повідомлення ф. №20-ОПП.

Відповідно до п.86.7 ст. 86 Податкового кодексу 26.03.2021 року товариством подано заперечення на акт від 09.03.2021 року №18960/26-15-07-04-05/40853398.

На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.04.2021 року:

- №00290670704, яким було збільшено суму грошового зобов`язання за податком на прибуток;

- №00290710704, яким було зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток суму 371 972 грн;;

- №00290690704, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1020 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивачем було оскаржено спірне рішення податкового органу до Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішенням ДПС України від 17.06.2021 року №13594/6/99-00-06-01-01-06 скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 15.04.2021 року №00290670704 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 359 570,50 грн, а в іншій частині- залишено без змін.

На підставі акта перевірки від 09.03.2021 року №18960/26-15-07-04-05/40853398 та рішення про результати розгляду скарги від 17.06.2021 року №13594/6/99-00-06-01-01-06 Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 23.06.2021 року №00483280704, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на суму 2 636 849 грн, в тому числі з них: 2 397 135 грн. - за податковими зобов`язаннями; 239 714 - двісті тридцять дев`ять тисяч сімсот чотирнадцять гривень.

Не погоджуючись із даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України та Цивільним кодексом України, а також Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153 (далі - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»).

Так, в Акті перевірки зазначається, що ТОВ "ЛЮКСО" не визначило та не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості по договору позики від 18.07.2017 б/н та додаткової Угоди №1 від 17.02.2020.

У ТОВ "ЛЮКСО" обліковується кредиторська заборгованість на бухгалтерському рахунку 506 "Інші довгострокові позики в іноземній валюті" по договору позики перед компанією "ЛЮКСО А.Г." (Швейцарія). Сума заборгованості станом на 01.10.2019 становить 203 455 євро (5 357 896,28 грн), граничний термін погашення 18.07.2024року.

Судом встановлено, що 18 липня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСО" укладено договір позики з ОСОБА_1 (Позичальник), юридичною особою, що заснована за законодавством Швейцарії та зареєстрована у Торговому реєстрі кантону Цюрих за номером СНЕ-278.144.465, відповідно до умов якого позика надається Позичальнику з метою фінансування його господарської діяльності, зокрема: фінансування запасів, фінансування інших виробничих витрат, оплата послуг.

Відповідно до умов Договору Позикодавець надає Позичальнику позику в розмірі 500 000,00 Євро.

17 лютого 2021 року між Позивачем та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до Договору позики, відповідно до умов якої було змінено п.4.1 Договору та викладено в наступній редакції: «Позика надається Позичальнику строком на 7 (сім) років, а саме: до 18 липня 2024 року та виплачується Позичальником у кінці строку дії Договору, а саме: 18 липня 2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами ТОВ «ЛЮКСО» отримувало кошти 31.10.2017 в сумі 100 000 Євро, 07.02.2018 в сумі 200 000 Євро, 16.02.2018 в сумі 25 000 Євро, 19.02.2018 в сумі 25 000 Євро, 05.06.2018 в сумі 10 000 Євро, а також кредитні кошти повертались, а саме: 12.02.2019 в сумі 25 000 Євро, 25.03.2019 в сумі 75 000 Євро, 08.07.2019 в сумі 20 545 Євро, 05.09.2019 в сумі 36 000 Євро.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «ЛЮКСО" не визначило та не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості по договору позики від 18.07.2017 №б/н в загальній сумі 1 879 675 гривень.

У період із 30.09.2019 по 31.12.2019 ТОВ «ЛЮКСО» не здійснювало амортизацію дисконту кредиторської заборгованості по договору позики від 18.07.2017 б/н на загальну суму 79 999 гривень.

Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що в порушення п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України, п.30,31 П (С) БО 13 «Фінансові інструменти», п.5, п.7 П (С) БО 15 «Дохід», п.11, 14 П (С) БО 28 «Зменшення кількості активів», ТОВ «ЛЮКСО» не віднесено до складу інших доходів суму фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості в розмірі 1 879 675 грн., не віднесено до складу інших витрат суму фінансових витрат (амортизація дисконту) в розмірі 79 999 грн., що призвело до заниження рядка 02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» на загальну суму 179 9676 грн., в т.ч. 2019 рік в сумі 1799676.

Підпунктом 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Відповідно до приписів пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Згідно з приписами пункту 6 Положення (стандарти) бухгалтерського обліку №11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові та поточні.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарти) бухгалтерського обліку №11 «Зобов`язання», поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними.

Відповідно до приписів пунктів 7-9 Положення (стандарти) бухгалтерського обліку №11 «Зобов`язання», до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Довгострокове зобов`язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов`язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов`язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо: позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов`язання внаслідок порушення; не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов`язання відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

При складені фінансової звітності платникам податків доцільно приділяти особливу увагу питанню правильності бухгалтерського обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, адже помилки при відображенні фінансового доходу або витрат від дисконтування довгострокової кредиторської/дебіторської заборгованості в момент її виникнення та здійснення амортизації дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу можуть призвести до неправильного відображення об`єкта оподаткування, тому як базис до визначення правильності висновків судів попередніх інстанцій слід уважно проаналізувати, як саме врегульоване це питання на рівні національних стандартів бухгалтерського обліку.

П(С)БО 13 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.

Згідно визначених понять у пункті 4 вказаного Положення, фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Приписами пункту 6 П(С)БО 13 визначено, що фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.

Пунктом 10 П(С)БО 13 передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13, фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю, крім: дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу; фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення; фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити; фінансових інвестицій та інших фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю.

Пунктом 31 П(С)БО 13 передбачено, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15.

Відповідно до пункту 5 П(С)БО 15, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Згідно з пунктом 7 П(С)БО 15, визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Відповідно до пункту 11 П(С)БО 28, теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації). Майбутні грошові потоки від активу визначаються виходячи з фінансових планів підприємства на період не більше п`яти років. Якщо в підприємства є досвід визначення суми очікуваного відшкодування активу і наявні розрахунки, що свідчать про достовірність оцінки майбутніх грошових потоків, то така оцінка може визначатися на підставі фінансових планів підприємства, які охоплюють період більше п`яти років.

За приписами пункту 14 П(С)БО 28, ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства.

При визначенні ставки дисконту враховуються ризики, крім ризиків, що були враховані при визначенні майбутніх грошових потоків.

З метою упорядкування роботи підконтрольних установ та роз`яснення питань належного обліку дебіторської та кредиторської заборгованості Національним банком України було підготовлено лист «Щодо бухгалтерського обліку пролонгації кредитних та депозитних договорів» від 17 серпня 2004 року N 12-111/1226-8366, в якому, зокрема, вказано таке: «відповідно до Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 30 "Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ", банки повинні відображати в бухгалтерському обліку інформацію про активи та зобов`язання через групування їх за строками погашення. З посиланням на Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України (неодноразово пізніше затверджувалися у відповідній редакції) НБУ у вказаному листі наголошував на відображенні в бухгалтерському обліку кредитних та вкладних (депозитних) операцій за відповідними рахунками з обліку короткострокової або довгострокової заборгованості залежно від строку, що визначається від дати підписання договору до дати їх погашення. Також звертав увагу, що операція з пролонгації кредиту (депозиту) на термін, що не перевищує 12 місяців, в бухгалтерському обліку відображається за рахунками короткострокових кредитів (депозитів). Якщо ж термін продовження дії перевищує один рік - за рахунками довгострокових кредитів (депозитів)».

Поряд з тим, з метою підвищення якості контрольно-перевірочних заходів ризикових операцій під час перевірок окремих питань обліку дебіторської і кредиторської заборгованості Державною фіскальною службою України 18 червня 2018 року було видано Лист №18311/7/99-99-14-03-03-17 «Про перевірки окремих питань обліку дебіторської та кредиторської заборгованості", яким надано відповідні рекомендації працівникам контролюючих органів щодо належного проведення відповідних перевірок.

Так, зокрема, відповідно до пункту 4 вказаного Листа при проведенні перевірок платників податків доцільно дослідити питання відображення фінансового доходу від дисконтування довгострокової кредиторської заборгованості в момент її виникнення та здійснення амортизації дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу.

Окремо в листі звернуто увагу на наступні положення, що регламентують відповідні правовідносини.

Так, відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 (далі - П(С)БО 11), довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Згідно із пунктом 10 П(С)БО 11, довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за теперішньою вартістю.

За приписами пункту 4 П(С)БО 11, теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів.

Пунктом 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 року №9 (далі -П(С)БО 12), визначено терміни:

Амортизована собівартість фінансової інвестиції - собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

Ефективна ставка відсотка - ставка відсотка, що визначається діленням суми річного відсотка та дисконту (або різниці річного відсотка та премії) на середню величину собівартості інвестиції (або зобов`язання) та вартості її погашення.

Метод ефективної ставки відсотка - метод нарахування амортизації дисконту або премії, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходом за фіксованою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток.

У пункті 4 П(С)БО 12 зазначено, що фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю.

Фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.

Сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі) відображається у складі інших доходів або інших витрат відповідно (пункт 8 П(С)БО 12).

Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій.

За приписами пункту 10 П(С)БО 12, різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка.

Відповідно до пункту 11 П(С)БО 28, теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації). Майбутні грошові потоки від активу визначаються, виходячи з фінансових планів підприємства на період не більше п`яти років. Якщо в підприємства є досвід визначення суми очікуваного відшкодування активу і наявні розрахунки, що свідчать про достовірність оцінки майбутніх грошових потоків, то така оцінка може визначатися на підставі фінансових планів підприємства, які охоплюють період більше п`яти років.

Згідно з пунктом 14 П(С)БО 28 ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства.

Відповідно до пункту 10 П(С)БО 12, сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.

Враховуючи вищенаведене, важливим є питання не лише відображення доходу від дисконтування кредиторської заборгованості (або витрат від дисконтування дебіторської заборгованості) в момент її виникнення, а й проведення амортизації дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу.

З вищевикладеного вбачається, при здійсненні бухгалтерського обліку заборгованості за отриманою позикою першочерговим є визначення її статусу.

Як уже зазначено вище, згідно з П(С)БО 11, зобов`язання поділяються на довгострокові та поточні. Пунктом 4 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов`язання - це зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців починаючи з дати балансу.

У свою чергу, дисконтуванню на дату балансу підлягають лише довгострокові грошові зобов`язання, за якими передбачаються майбутні платежі і тільки на той строк, що залишився до погашення (за умовами договору).

Відповідно до пункту 4 П(С)БО 11, довгострокові зобов`язання - це всі зобов`язання, які не є поточними.

Пунктом 8 П(С)БО 11 передбачено, що зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове.

Отже, для визнання заборгованості, за якою строк погашення на дату балансу складає менше дванадцяти місяців, довгостроковою, обов`язковою визнана сукупність двох умов: первісний строк погашення такої заборгованості був більшим, ніж 12 місяців, та до затвердження фінансової звітності існує угода про пролонгацію (переоформлення) такої угоди на строк понад 12 місяців.

Тобто, для правильного вирішення даного спору необхідно встановити, чи на дату балансу зобов`язання за договорами позики були довгостроковими чи короткостроковими, оскільки від цього залежить, чи підлягають зобов`язання дисконтуванню, чи ні. Крім того, необхідним є перевірка правильності здійснення розрахунку дисконтування.

Аналогічну позицію у подібних правовідносинах неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема у постановах від 29.07.2020 по справі № 640/4003/19, від 04.12.2019 по справі № 826/16321/18.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2020 року у справі №640/4003/19 вказав на необхідність застосування загальних методів здійснення розрахунку дисконтування, а саме на Міжнародні стандарти для розрахунку дисконту.

Як вбачається із викладених в акті перевірки обставин щодо договору позики між позивачем та нерезидентом від 18.07.2017 року б/н, спірні зобов`язання за договором позики є довгостроковими.

Отже, такі зобов`язання в бухгалтерському обліку мають відображатись за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення. При цьому, для погашення зобов`язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договорів суму основного боргу і нараховані відсотки.

Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю.

Однак, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 не передбачає порядок визначення справедливої або амортизованої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довго строкових фінансових зобов`язань.

Отже, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, відсутні будь-які роз`яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно та як наслідок здійснювати відповідний розрахунок.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року по справі № 160/11301/19.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку. (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ).

Визначення національних стандартів не дозволяє застосувати міжнародні стандарти обліку у разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах.

Натомість, Відповідач при розрахунку дисконту застосовує формулу, що не визначена жодним національним стандартом бухгалтерського обліку.

РV = FV/(1 + і)n, де

FV - майбутня вартість;

РV - теперішня вартість:

і - ставка дисконтування (середня річна облікова ставка рефінансування НБУ);

n - кількість періодів до дати погашення

Отже, застосування контролюючим органом міжнародних стандартів фінансової звітності, за умови, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами, є неправомірним та не відповідає положенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, відсутні будь-які роз`яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно, а тому ДПС взагалі не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків, який має довгострокове зобов`язання, щодо методики.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року по справі № 640/13685/19

Водночас відповідач при визначенні теперішньої вартості заборгованості за позикою застосував формулу для одноразового платежу в кінці строку, без урахування необхідності погашення також відсотків за позикою.

При цьому, як слідує з договору позики п.6.2 сторони погодили, що процентна ставка зазначена в п.6.1 цього Договору становить 2,5 % річних.

Відтак, відповідно до п.5 П(С)БО 15 «Дохід» дохід визнається під час збільшення активу зростання або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Отже, оскільки зазначена позика отримана від учасника Позивача, дисконтування такої довгострокової кредиторської заборгованості не може бути відображено в складі доходів останнього, оскільки такий порядок відображення в обліку і звітності прямо суперечить положенням п.5 П(С) БО 15 та п.3 розд. І П (С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, викладених у Акті перевірки, які стали підставою для винесення оскаржуваного у цій справі податкового повідомлення-рішення від 23.06.2021 №00483280704.

Також, в Акті перевірки зазначається, що на порушення п.п.14.1.225 п. 14.1 ст. 14, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п.140.5.6 п. 140.5 ст. 140, ПК України встановлено заниження іншого доходу за 2019 рік в сумі 226 527 грн.

Відповідач прийшов до таких висновків з огляду на безоплатне користування ТОВ «ЛЮКСО» торговою маркою «BOUCHERON».

Зокрема в акті зазначено, що за період з 01.01.2018 року по 31.12.2019 року власником торгової марки «BOUCHERON», при надані права на використання знаку ТОВ «ЛЮКСО» не було визначено розмір компетенції за користування ним та не передбачено умовами контракту, у зв`язку з чим дані перевірки ТОВ «ЛЮКСО» свідчать про безоплатне використання торгової марки «BOUCHERON» за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 у власній господарській діяльності та не врахування у складі інших доходів ( у вигляді умовних роялті).

Аналізуючи виявлені контролюючим органом порушення, суд зазначає наступне.

28 листопада 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСО" укладено імпортний контракт №1/7 з ЛЮКСО А.Г., юридичною особою, зареєстрованою відповідно до законодавства Швейцарія.

Відповідно до умов зазначеного Імпортного контракту, Продавець зобов`язується протягом строку дії Контракту узгодженими партіями поставляти, а Покупець приймати та оплачувати товар, погоджений Сторонами у відповідний замовленнях на поставку.

Судом встановлено, що відповідачем визначено суму грошових зобов`язань у розмірі 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції ( за вирахуванням ПДВ) за 2018 рік, які підлягають включенню до складу інших доходів Платника податків.

У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити, що відповідно

Відповідно до ст.495 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальні власності на торговельну марку є :1) право на використання торговельної марки: 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, як до інше не встановлено договором. Особи, що є суб`єктами, яким належать майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, набувають право на їх використання для позначення відповідних товарів чи послуг на всій території України. Тобто ніхто не може використовувати цю торговельну марку без їх дозволу.

Відповідно до п.п. 135.5.4 ПК України ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з п/п. 14.1.13. ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Відповідно до п/п. 14.1.225 ПК України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно з пп.14.1.185. ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є постачання послуг іншій особі на безоплатній основі п/п. «в» пп.14.1.185. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Таким чином, для формування висновку про безоплатне використання позивачем торгової марки та отримання ним доходу, підлягає дослідженню питання правового регулювання використання торгової марки, встановлення обсягу прав власника торгової марки, обставини введення товару на ринок, факту використання торгової марки за даних конкретних обставин, обсяг вигод, які можуть вважатися доходом.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі - Закон № 3689) знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону № 3689 використанням знака визнається:

нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Відповідно до ч. 2. ст. 157 ГК України використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов`язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Відповідно до ч. 2 ст. 157 ГК України свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.

Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону № 3689 виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на:

здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки;

використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв`язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; некомерційне використання знака; усі форми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

Тобто, враховуючи останнє та статтю 7 Директиви № 2008/95/ЕС Європейського Парламенту і Ради "Про зближення законодавств держав-членів відносно товарних знаків та знаків обслуговування" йдеться про принцип "вичерпання прав".

Відповідно до ст. 7 вищезгаданої Директиви право, що надається знаком, не дозволяє його власнику забороняти використання знака щодо товарів, які під цим знаком були введені в торговий оборот в Співтоваристві даними.

Зазначений принцип означає, що власник ТМ втрачає право на комерційне використання товару, який був введений ним у цивільний оборот (проданий, реалізований тощо), і подальше використання знака для товарів і послуг по відношенню до такого товару є вільним та не потребує згоди власника для товарів і послуг.

Таким чином, введення товару на ринок не зумовлює виникнення у власника прав на торгову марку вимагати плати за користування торговою маркою, що у сукупності, відповідно, вказує на відсутність як підстав для укладання ліцензійних договорів та виникнення зобов`язань щодо плати за використання торгової марки, так і підстав для висновку про отримання у даному випадку позивачем від виробника продукції послуг у вигляді безоплатного користування торговою маркою за наявності вартісного вираження таких послуг, оскільки як такі послуги з використання торгової маркиу цьому випадку відсутні та відсутній суб`єкт, що надає такі послуги.

Суд зауважує, що безоплатне використання торгової марки не призведе до виникнення різниць за роялті з пп. 140.5.6 і пп. 140.5.7 ПКУ. Адже такі різниці стосуються суми «витрат по нарахуванню роялті». Під час безоплатного користування торговою маркою витрат не виникає.

Відповідно до пункту 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Враховуючи зміст наведеного положення, відсутні підстави вважати, що товариство мало право визнавати дохід від безоплатного користування речами відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, оскільки доходи товариства не пов`язані прямо з використанням трансформаторної підстанції та виробничих приміщень, у результаті безоплатного користування річчю не відбувається зменшення зобов`язань або збільшення доходів підприємства, оцінка доходу за операціями безоплатного користування не може бути достовірно визначена, а відповідно до пункту 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», доходи можуть визнаватися лише у випадку безоплатного отримання активів.

Аналізуючи зміст наведеного положення Верховний Суд дійшов аналогічної думки у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №826/6155/17 щодо безоплатного користування торговою маркою.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що твердження податкового органу про порушення ТОВ "ЛЮКСО" п.п. 14.1.225, п. 44.1, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу та заниження іншого доходу за 2019 рік у сумі 226 527 грн. у зв`язку із безоплатним використанням торгової марки є необґрунтованим.

Крім того, як вбачається з акту перевірки податковим органом встановлено заниження платником податків суми інших доходів за не включення до доходу суми безоплатно отриманої фінансової допомоги в сумі 11 663 188 грн.

Дані висновки були зроблені перевіряючими з огляду на те, що під час перевірки та аналізу умов договорів укладених з ТОВ «ЕЛЕКТРУМ ПЕЙМЕНТ СІСТЕМ» від 27.02.2018 №7/07/18 та від 27.02.2018 №8/07/18 не можливо встановити походження ЕГ «ЕЛЕКТРУМ», а саме від кого здійснювався прийом електронних грошей, призначення платежу, на підставі якого документу, за які саме товари чи послуги. Тому, податковий орган прийшов до висновку, що електронні гроші «ЕЛЕКТРУМ» перераховані з електронного гаманця в обмін на безготівкові кошти на банківські рахунки ТОВ «ЛЮКСО» у сумі 11 663 188 грн., а тому вважає як безповоротну фінансову допомогу згідно п.п.14.1.257, п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Також, встановлено, що у ТОВ «ЕЛЕКТРУМ ПЕЙМЕНТ СІСТЕМ» надає фінансові послуги із переказу коштів фізичних осіб у національній валюті без відкриття рахунків для подальшого переведення їх в електронні гроші «ЕЛЕКТРУМ».

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Підпунктом 14.1.257 п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Вирішуючи спір у частині, що ґрунтується на висновках контролюючого органу за даним епізодом, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «ЛЮКСО» у своїй господарській діяльності здійснювало співпрацю з ТОВ «ЕЛЕКТРУМ ПЕЙМЕНТ СІСТЕМ». Вказана співпраця здійснювалась на підставі наступних договорів:

- Договір № 8/07/18 про спільну діяльність без об`єднання вкладів учасників від « 27» лютого 2018 року , відповідно до п. 1.1 якого, Сторони домовились про організацію спільної діяльності без створення юридичної особи та без об`єднання вкладів з метою вдосконалення існуючих послуг, що надаються Сторонами кінцевим Споживачам (клієнтам/платникам/отримувачам), та спрямовану на запровадження нових видів послуг (продуктів), що можуть надаватися Сторонами спільно та подальшого розподілу доходу отриманого від сумісної діяльності.

Пункт 1.2 вказаного Договору визначає, що з метою виконання цього Договору Сторони спільно організовують створення відокремлених структурних підрозділів Учасника-2 (ТОВ «ЕЛЕКТРУМ ПЕЙМЕНТ СІСТЕМ») на базі діючих структурних підрозділів Учасника-1 (Позивача), при цьому Учасник-2 здійснює діяльність із надання послуг з приймання, видачі та переказу грошових коштів, що не є об`єктом оподаткування ПДВ (...), а Учасник-1 забезпечує функціонування приміщень, де розташовані каси, у відповідності до умов цього Договору з метою отримання прибутку.

Учасник-1 за цим Договором не надає фінансові послуги з переказу коштів. Кошти, які Учасник-1 отримує від Учасника-2 в межах цього Договору не є платою за переказ коштів, а є частиною доходу, отриманого від спільної діяльності, що підлягає розподілу між Сторонами згідно цього Договору.

- Договір оренди № 13/05/18 реєстраторів розрахункових операцій від « 06» березня 2018 року, на підставі якого Орендодавець (Позивач) зобов`язався передати Орендареві (ТОВ «ЕЛЕКТРУМ ПЕЙМЕНТ СІСТЕМ») у строкове платне користування реєстратор розрахункових операцій Екселліо FP-700 заводський номер КС00008234. Даний реєстратор розрахункових операцій має використовуватися Орендарем виключно для здійснення розрахункових операцій в готівковій формі в спільно організованій та створеній касі;

- Договір № 7/07/18 щодо прийому електронних грошей «ЕЛЕКТРУМ» торговця в обмін на безготівкові кошти в гривні від « 27» лютого 2018 року, предметом якого є взаємовідносини між Генеральним Агентом (ТОВ «ЕЛЕКТРУМ ПЕЙМЕНТ СІСТЕМ») та Торговцем (Позивачем), щодо їх взаємних прав та обов`язків при проведенні операцій з електронними грошима «ЕЛЕКТРУМ» щодо прийому Електронних грошей Торговця в обмін на безготівкові кошти в гривні.

Відповідно до п. 1.2 Договору Генеральний Агент має право здійснювати приймання електронних грошей «ЕЛЕКТРУМ» від Торговця в обмін на безготівкові кошти виключно на Території України.

Згідно з положеннями п. 1.3 Договору Торговець має право здійснювати реалізацію своїх товарів (послуг) фізичним особам та суб`єктам-господарювання за електронні гроші «ЕЛЕКТРУМ».

Окрім цього, Договором, а саме п. 4.1.5, а також п. 1 Додатку № 1 до Договору № 7/07/18 щодо прийому електронних грошей «ЕЛЕКТРУМ» торговця в обмін на безготівкові кошти в гривні від « 27» лютого 2018 р., було передбачено, що для оплати комісійної винагороди, що належить Генеральному Агенту за послуги з прийому Електронних грошей Торговця в обмін на безготівкові кошти, Торговець надає Генеральному Агенту право самостійно утримувати суму комісійної винагороди Генерального Агента в розмірі, що становить 0,5% від суми електронних грошей, прийнятих в обмін, щоденно з суми безготівкових коштів, що підлягають перерахуванню Торговцю після прийому Генеральним Агентом Електронних грошей в обмін на безготівкові кошти в гривні.

Так, судом встановлено та відповідачем не заперечувалось, що платником податків були надані реєстри зарахування на Електронний гаманець Торговця ТОВ «ЛЮКСО» за кожен день, коли такі операції здійснювались; електронні квитанції за кожною операцією щодо продажу електронних грошей покупцям; видаткові накладні на кожну одиницю товару, що була реалізована Платником податків покупцям в обмін на електронні гроші, що надходили на гаманець Позивача.

Відтак, зіставивши дані цих документів у Відповідача була можливість встановити, коли, у якій сумі були придбані електронні гроші «ЕЛЕКТРУМ», коли такі гроші були зараховані до гаманця Позивача, а також оплатою за які саме товари є такі електронні гроші.

Крім того, на підставі реєстрів руху грошових коштів в розрізі електронних гаманців від ТОВ «ЕЛЕКТРУМ ПЕЙМЕНТ СІСТЕМ» Платник складав податкові накладні за датою «першої події», а саме за датою внесення кінцевим споживачем грошей на електронні гаманці, що є підтвердженням факту отримання оплати за реалізований товар.

Контролюючий орган в п. 3.1.2 Акту про результати перевірки зазначив, що порушень стосовно повноти визначення податкових зобов`язань з ПДВ не виявлено, тим самим підтвердив, що гроші, отримані Платником на електронні гаманці, є саме оплатою за реалізований товар, а не безповоротною фінансовою допомогою.

При цьому, судом встановлено, що дохід від реалізації кінцевим споживачам за правилами бухгалтерського обліку враховано при визначенні фінансового результату і відображено в Декларації з податку на прибуток.

Згідно регістрів бухгалтерського обліку, а саме рах. 702 оборотно-сальдової відомості (Додаток № 21), дохід від продажу ювелірних виробів становить 18 473 536 грн., тобто весь дохід від реалізації товарів належним чином проведено через реєстратор розрахункових операцій, зареєстрований на Позивача.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось податковим органом ні під час перевірки, ані під час судових засідань касовий чек оформлювався виключно у день реалізації ювелірних виробів та фактичного надходження безготівкових коштів на банківський рахунок Платника податків, тоді як придбання ними електронних грошей передувало такому зарахуванню.

Відповідно до п.1 розділу II Наказу Міністерства фінансів України 21.01.2016 № 13 "Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов`язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)" фіскальний чек має містити такі обов`язкові реквізити, зокрема позначення форми оплати (готівкою, електронним платіжним засобом, у кредит, тощо), суму коштів за цією формою оплати та валюту операції.

Таким чином, Положення №13 не визначає чіткого і вичерпного переліку позначень форми оплати у фіскальному чеку, тому твердження Відповідача про те, що розрахунковий документ повинен містити форму оплати "за рахунок електронних грошей ТОВ «ЕЛЕКТРУМ ПЕЙМЕНТ СІСТЕМ»» не відповідає положенням законодавства.

Відтак, суд зауважує, що, помилковими є доводи контролюючого органу щодо наявності порушення у вигляді заниження доходу на суму безповоротної фінансової допомоги внаслідок фінансово-господарських правовідносин.

Щодо неподання інформації по наявних приміщених відповідно до форми 20-ОПП, то суд зауважує наступне.

Пунктом 117.1 статті 117 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) визначено, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Згідно з пунктом 63.3. статті 63 Податкового кодексу України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

У пункті 22.1. статті 22 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Пунктами 8.1 та 8.2 Порядку №1588 передбачено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом (форма 20-ОПП).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 8.4 Порядку №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Згідно п.п. 16.1.3 п. 16.1. ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідальність за неподання у строки та у випадках, передбачених Податковим кодексом України, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим передбачена пунктом 117.1 статті 117 ПК України.

Відтак, норми Податкового кодексу України не встановлюють строки подання повідомлення за формою №20-ОПП, що в свою чергу виключає одну з необхідних складових для притягнення особи до відповідальності згідно з пунктом 117.1 статті 117 ПК України.

Посилання відповідача на строки, встановлені наказом Мінфіну "Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів" №1588 від 09.12.2011 є помилковим, оскільки санкція статті 117 ПК України передбачає відповідальність за порушення строків, встановлених виключно цим кодексом.

Відповідно до п. 8.4. Порядку №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Тобто, Платники податків були зобов`язані повідомляти Контролюючий орган про об`єкти, які безпосередньо пов`язані з оподаткуванням та були безпосередньо пов`язані з виникненням доходу.

З огляду на це, ТОВ «ЛЮКСО» було подано повідомлення за формою № 20-ОПП про Бутік, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. В. Городецького, 10/1.

Водночас, згідно з наказом Міністерства фінансів № 323 від 24.06.2020 пункт 8.4 розділу VIII було доповнено новим абзацом наступного змісту:

У повідомленні за формою № 20-ОПП надається інформація про всі об`єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.

Тобто, саме 24.06.2020 року у Платників податків міг виникнути обов`язок подавати повідомлення про всі об`єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.

Враховуючи положення п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, відповідно до якого за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються.

Крім того, в Порядку №1588 є строки виключно повідомлення про об`єкт оподаткування (яких в Податковому кодексі України не міститься) за формою 20-ОПП, однак повідомлення про об`єкт оподаткування не є тотожним заяві про взяття на облік. Отже, неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП не є підставою для відповідальності згідно з п. 117.1 ст. 117 ПК України.

Отже, суд вважає, що контролюючий орган помилково застосував до спірних правовідносин норму пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України.

Ураховуючи викладене, відповідач на час виникнення спірних правовідносин не мав повноважень приймати податкові повідомлення-рішення від 15.04.2021 №00290710704, №00290690704 та від 23.06.2021 №00483280704, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас, в судовому засіданні було допитано свідків головного державного ревізора-інспектора відділу аналізу податкової інформації управління спеціалізованого аудиту Головного управління ДПС у м. Києві - Сірка О.С та начальника відділу аналізу податкової інформації управління спеціального аудиту Головного управління ДПС у м. Києві - Чубарова Д.М. для дачі відповідних свідчень та пояснень в частині встановлених порушень, яких попереджено про кримінальну відповідальність передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.

Так, під час допиту у якості свідків останні надали пояснення та твердження аналогічні, викладених в акті перевірки, які спростовані судом вище.

Крім того, відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Представник позивача у письмових поясненнях від 31.01.2022 просив стягнути понесені судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у розмірі 22 700 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 85 230,30 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

З метою надання юридичних послуг у цій справі Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСО" укладено Договір про надання правової допомоги № 15072021 від 15 липня 2021 р. із адвокатом Причепою Тетяною Вікторівною (Додаток № 59) (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВН №000637 від 22.01.2020 року), відповідно до Додатку до якого погоджено оплату послуг щодо надання правової допомоги у суді першої інстанції на підставі рахунку адвоката у розмірі, що становить суму у гривні, що еквівалента 3000,00 (три тисячі) доларам США 00 центів.

Відповідно до рахунку на оплату №1/19012022 від 19.01.2022 року (Додаток № 3) та на підставі п. 2 Додатку № 1 Адвокатом було отримано гонорар за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до долару. США - 28,4101 грн. за 1 долар США станом на 19.01.2022, у сумі 85 230,30 грн. (вісімдесят п`ять тисяч двісті тридцять гривень тридцять копійок) та еквівалентно 3000,00 (три тисячі) доларам США. Оплата гонорару підтверджується платіжним дорученням від 20.01.2022 № 783 .

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

При цьому, суд враховує, що факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №160/12268/19, від 29 жовтня 2020 року в справі №686/5064/20, від 04 червня 2021 року в справі №160/13273/19.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною. Зокрема, адвокатом необґрунтовано кількість часу, який був потрачений за надання вказаних в орієнтовному розрахунку робіт та послуг. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що вивчення матеріалів справи та судової практики, підготовка до судових засідань є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката, а визначення суми гонорару за кожну з зазначених дій не є виправданим, а тому підлягає зменшенню.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи те, що заявлена кількість годин на надання адвокатом правової допомоги є неспівмірною, виходячи зі складності справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правову допомогу до 73 414,57 грн.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

\У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 134, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСО" ( вул. Велика Житомирська, 20, м.Київ, 01034) задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 15.04.2021 №00290710704, №00290690704 та від 23.06.2021 №00483280704.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСО" ( вул. Велика Житомирська, 20, м. Київ, 01034) судовий збір у сумі 22 700 (двадцять дві тисячі сімсот) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСО" ( вул. Велика Житомирська, 20, м. Київ, 01034) понесені ним судові витрати на правову допомогу в розмірі 73 414,57 грн. (сімдесят три тисячі чотириста чотирнадцять гривень 57 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2022 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа


Суд	Окружний адміністративний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	06.06.2022
Оприлюднено	25.08.2022
Номер документу	105867265
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них

Судовий реєстр по справі —640/20905/21

Ухвала від 03.12.2024

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Жукова Є.О.