Постанова

від 22.08.2022 по справі 200/15094/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2022 року справа №200/15094/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі №200/15094/21 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням змінених позовних вимог (а.с.156-158) просила визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.05.2021 № 762159-2411-0516 і № 762160-2411-0516 та податкове повідомлення-рішення від 19.11.2020 № 66124-0428-0516.

В обґрунтування позову зазначила, що в силу положень ст.6 Закону №1669 є звільненою від плати за користування земельними ділянками державної і комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими ч.4 ст. 4 цього Закону, оскільки здійснює господарську діяльність у населеному пункті, що знаходиться на лінії розмежування.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 18.05.2021 № 762159-2411-0516.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 18.05.2021 № 762160-2411-0516.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 19.11.2020 № 66124-0428-0516.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області суму судових витрат у розмірі 11267,83 грн.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що договір оренди земельної ділянки укладено з позивачем як з фізичною особою, а не як з фізичною особою підприємцем. Тому, з огляду на приписи пп.38.7 п.38 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України позивач була звільнена від орендної плати за землю у період з 14.04.2014 року по 29.02.2020 року. За цей період позивачу не нараховувалися податкові зобов`язання з орендної плати за землю. Спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу визначена орендна плата за землю за періоди з 07.11.2020 по 31.12.2020 і з 01.01.2021 по 31.12.2021, яку вона повинна сплатити як фізична особа.

При цьому наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не вказує, що всі правовідносини за її участю є господарськими.

Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн, оскільки ці витрати не підтверджені належними доказами і є необґрунтовано завищеними.

Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційні скарги в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 з 16.02.2004 зареєстрована як фізична особа-підприємець, місцезнаходження: АДРЕСА_1 . Основний вид діяльності - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.12.2021 № 28600591.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 14.09.2012 № 9418766 позивач є орендарем, а Авдіївська міська рада орендодавцем земельної ділянки кадастровий номер 1410200000:01:006:0073 (Донецька обл., м. Авдіївка, вул. Чапаєва)

Відповідно до копії договору оренди землі від 11.11.2019, укладеного між Військово-цивільною адміністрацією міста Авдіївка Донецької області (орендодавець) і позивачем (орендар), орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування центру відпочинку з дитячим та молодіжним кафе, кадастровий номер 1410200000:01:006:0073, за адресою: АДРЕСА_2 .

Додаткова угода від 07.11.2020 про поновлення договору оренди землі укладена між Військово-цивільною адміністрацією міста Авдіївка Донецької області (орендодавець) і позивачем (орендар) , щодо оренди земельної ділянки для обслуговування центру відпочинку з дитячим та молодіжним кафе, кадастровий номер 1410200000:01:006:0073, за адресою: АДРЕСА_2 . Орендна плата визначена в розмірі 9 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік (а.с.67-70)

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС від 19.11.2020 № 66124-0428-0516 позивачу визначене податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2020 рік у розмірі 47344,18 грн.

Розрахунок плати за землю свідчить, що податкове зобов`язання з орендної плати за землю визначене за період з 01.03.2020 по 06.11.2020 за земельну ділянку з кадастровим номером 1410200000:01:006:0073 за адресою: м. Авдіївка, вул. Грушевського, 38 (вул. Чапаєва).

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС від 18.05.2021 № 762159-2411-0516 позивачу визначене податкове зобов`язання з орендної плати за землю в розмірі 10402,65 грн.

Згідно розрахунку плати за землю податкове зобов`язання з орендної плати за землю визначене за період з 07.11.2020 по 31.12.2020 за земельну ділянку з кадастровим номером 1410200000:01:006:0073 за вищезазначеною адресою.

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС від 18.05.2021 № 762160-2411-0516 позивачу визначене податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2021 рік у розмірі 69035,74 грн.

Розрахунок плати за землю свідчить, що податкове зобов`язання з орендної плати за землю визначене за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 за земельну ділянку з кадастровим номером 1410200000:01:006:0073 за адресою: м. Авдіївка, вул Грушевського, 38 (Чапаєва).

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до податкового органу.

Рішенням Державної податкової служби України від 30.09.2021 № 22201/6/99-00-06-01-04-06 від 30.09.2021 скарга позивача залишена без задоволення.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до ст.6 Закону №1669 позивач є звільненою від плати за користування земельними ділянками державної і комунальної власності в населених пунктах, що знаходиться на лінії розмежування.

Стягуючи витрати на правничу допомогу на користь позивача у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що їх рівень відповідає критеріям співмірності, необхідності та достатності.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 286.2. статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Зазначена норма стосується суб`єктів господарювання - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Матеріали справи свідчать, що позивач є користувачем земельної ділянки як фізична особа (відповідно до договору), тому податковим органом позивачу визначено податкове зобов`язання з орендної плати за землю як фізичній особі відповідно до приписів п. 286.5 ст. 286 ПК України, за якимнарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

На підставі статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення було прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі Закон №1669)

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Згідно з нормами ст. 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Отже, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014.

Стаття 6 Закону №1669 передбачає звільнення суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.

На підставі частину четвертої статті 4 Закону №1669 перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Розпорядженням КМУ №1085-р від 07.11.2014 року затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та Перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

До Переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення включено місто Авдіївка Донецької області.

Як свідчать матеріали справи позивач ОСОБА_1 з 16.02.2004 року зареєстрована як фізична особа- підприємець, основним видом економічної діяльності є «56.60 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування».

Відповідно до договору оренди землі від 11.11.2019 року позивач-орендар користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , яка надана для обслуговування центру відпочинку з дитячим та молодіжним кафе.

Таким чином, земельна ділянка використовується позивачем для здійснення господарської діяльності, отже позивач, як суб`єкт господарювання фізична особа-підприємець є звільненою від плати за користування цією земельною ділянкою, яка знаходиться в населеному пункті, що розташований на лінії зіткнення в силу статті 6 Закону №1669.

Зазначене обумовлює протиправність податкових повідомлень-рішень від 18.05.2021 № 762159-2411-0516 і № 762160-2411-0516, та податкового повідомлення-рішення від 19.11.2020 № 66124-0428-0516, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх скасування.

Суд не приймає доводи апелянта, що позивач повинна сплатити орендну плату за землю як фізична особа, оскільки, як визначено вище, позивач зареєстрована як ФОП та використовує земельну ділянку, як суб`єкт господарювання для здійснення своєї господарської діяльності.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн суд зазначає наступне.

За приписамипункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

На підставі пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно частини четвертої статті 134 КАС України -для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною сьомою статті 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підставі статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, згідно зі статтею 13 Закону № 5076-VI є самозайнятою особою.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справіСхід/Захід Альянс Лімітедпроти України(заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження№ 14-382цс-19).

Відповідно до статті 134 КАС України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору про надання правничої допомоги від 20.10.2021 позивач звернулася за правовою допомогою до адвоката Літвінова Є.В. (а.с.50)

Пунктом 3.1 вказаного Договору визначено, що гонорар адвоката встановлюється у додатковій угоді до даного Договору.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 20.10.2021 адвокат надає позивачу професійну правничу допомогу з представництва інтересів клієнта в Донецькому окружному адміністративному суді щодо оскарження дій ГУ ДПС і податкових повідомлень-рішень від 18.05.2021 № 762159-2411-0516 і № 762160-2411-0516 (а.с.51)

Вартість професійної правничої допомоги становить 10000,00 грн.

На підставі пункту 1.3 додаткової угоди після надання професійної правничої допомоги сторони підписують акт виконаних робіт, де зазначається детальний опис робіт, виконаних Адвокатом.

Проте, до суду першої інстанції позивачем та його представником не були надані докази на підтвердження сплати позивачем гонорару адвокату в розмірі 10000 грн, як і не був наданий акт виконаних робіт з зазначенням детального опису робіт, виконаних адвокатом.

Тому є слушними доводи апелянта про відсутність доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу на час постановлення рішення судом першої інстанції.

Однак, до суду апеляційної інстанції позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу надано акт виконаних робіт №1 по Договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.10.2021 року та Додаткової угоди №1 від 20.10.2021 року від 08.12.2021 року.

Пунктом 3 цього акту визначено, що вартість наданої правничої допомоги складає 10000 грн, яка повністю сплачена Клієнтом до підписання даного Акту.

Акт містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом:

-детальне вивчення та аналіз документів Клієнта, консультування щодо перспектив судового оскарження дій ГУ ДПС у Донецькій області , визначення тактики судового захисту порушених прав Клієнта 1 година 30 хвилин;

-підготовка позовної заяви 5 годин;

-підготовка клопотання про виконання вимог ухвали суду щодо долучення та витребування доказів від 15.11.2021 року та адвокатського запиту до ГУ ДПС у Донецькій області 2 години;

-вивчення відзиву на позовну заяву, підготовка відповіді на відзив 4 години;

-підготовка заяви про зміну предмету позову 1 година.

Отже, представником позивача надані послуги, визначені у акті виконаних робіт, які відповідають послугам, надання яких передбачено Додатковою угодою №1 від 20.10.2021 року до Договору про надання правничої допомоги №1 від 20.10.2021 року.

Таким чином, суд зазначає, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн. є співмірною та відповідає принципу розумності, саме така сума витрат, з урахуванням матеріалів справи та умов договору про правову допомогу, домовленостей сторін, була фактичною, а їхній розмір обґрунтованим з врахуванням складності справи, кількості часу, витраченого адвокатом на виконання робіт з надання позивачу у цій справі правничих послуг.

Відповідач не довів неспівмірність витрат, заявлених позивачем до відшкодування, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.

Доводи апелянта щодо завищення витрат на правничу допомогу позивача в розрізі предмету спору та складності справи нічим не підтверджені та спростовуються наданими представником позивача документами на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, а також іншими, вищезазначенимидокументами зі спірного питання.

Враховуючи вищевикладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відмови позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Представник позивача при розгляді справи в суді апеляційної інстанції просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

На підтвердження понесення витрат представником надана додаткова угода №2 від 10.02.2022 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.10.2021 року, пунктом 1.2 якого визначена вартість такої допомоги в розмірі 5000 грн.

Пунктом 1.3 Додаткової угоди №2 встановлено, що після надання професіональної правничої допомоги Сторони підписують Акт виконаних робіт, де зазначається детальний опис робіт, виконаних Адвокатом.

Однак, до суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу, а саме акту виконаних робіт з детальним їх описом, що, відповідно до приписів статті 134 КАС України, обумовлює відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. при апеляційному розгляді справи.

Як визначено пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства Українидля цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 139,308,311,315,316,321,322,325,327,328,329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі №200/15094/21 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі №200/15094/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 23 серпня 2022 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначенихст.328 КАС України.

Повне судове рішення складено 23 серпня 2022 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв