Ухвала

від 21.08.2022 по справі 380/6240/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про продовження процесуального строку

22 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/6240/22 пров. № А/857/10156/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Ільчишин Н. В.суддів -Довгополова О. М. Святецького В. В.

розглянувши клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про продовження процесуального строку для усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у справі № 380/6240/22 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІДБЕРРІ» до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою судді-доповідача Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без руху, у зв`язку з тим, що до апеляційної скарги не додано документа про сплату судового збору, та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків .

Копію зазначеної ухвали скаржник отримав 29 липня 2022 року до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд", що підтверджується довідкою Восьмого апеляційного адміністративного суду про доставку електронного листа.

08 серпня 2022 року на адресу суду надійшла заява Головного управління ДПС у Львівській області про продовження процесуального строку в якій просить забезпечити розгляд апеляційної скарги та дозволити здійснити сплату судового збору після закінчення воєнного стану в Україні. ЇЇ доводи полягають у несвоєчасному фінансуванні та недостатності коштів, які пов`язані в тому числі із військовим вторгнення російської федерації на територію України, що негативно впливає на економіку України та виконанні бюджетних програм.

Вирішуючи заяву про продовження процесуального строку, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. В частині 2 закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Вказане дає підстави дійти висновку, що заявлене клопотання безпідставне, оскільки Законом України "Про судовий збір" не передбачено такої умови як відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати у зв`язку із з відсутністю асигнувань за відповідним кодом економічної класифікації.

Варто зазначити, що фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

Таким чином, особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною при вирішенні питання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Також судом враховується, що законодавством надано прерогативу застосування положень частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" виключно у справах щодо звернення із такими клопотаннями фізичними особами, а не органами державної влади.

При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв`язку із цим обставини, пов`язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов`язані з фінансуванням суб`єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

Разом з тим, Європейський Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).

Зазначена позиція збігається з висновками Верховного Суду, викладеними в його ухвалі від 17 квітня 2019 року у справі №0240/3680/18-а.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про неможливість задоволення заяви скаржника про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати після закінчення воєнного стану в Україні.

Разом з тим, заява Головного управління ДПС у Львівській області про продовження строку після закінчення воєнного стану в Україні підлягає частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Відповідно до частини 2 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо неможливості усунення недоліку апеляційної скарги в межах наданого суддею-доповідачем строку, суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги на 15 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

Водночас необхідно звернути увагу на те, що статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання апеляційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.

При цьому, обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Таким чином, особа, яка подає апеляційну скаргу, несе обов`язок належним чином користуватися процесуальними правами, а у випадку неможливості виконання такого обов`язку звертатись до суду із відповідними клопотаннями (заявами) та додавати у підтвердження обставин, на які покликається, належні та допустимі докази.

Керуючись статтею 121, 133 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені заяви Головного управління ДПС у Львівській області про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати після закінчення воєнного стану в Україні.

Заяву Головного управління ДПС у Львівській області про продовження процесуального строку - задоволити частково.

Продовжити строк для усунення Головному управлінню ДПС у Львівській області недоліків апеляційної скарги на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у справі № 380/6240/22, зазначених в ухвалі судді-доповідача Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2022 року, на 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Ільчишин судді О. М. Довгополов В. В. Святецький