Ухвала

від 21.08.2022 по справі 420/11287/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11287/22

УХВАЛА

22 серпня 2022 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, в якому позивач просить протиправним та скасувати розпорядження Ізмаїльського міського голови Ізмаїльського району Одеської області Абрамченко Андрія В`ячеславовича № 288-к від 13.07.2022 р. «Про застосування дисциплінарного стягнення до директора комунальної установи «Ізмаїльський архів» Шморга С.В.».

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до ч. 6 ст. 21 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відповідно до п.п. 1, 2, 7, 9 ч. 1 ст. 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

- відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового.

Водночас, помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в цій справі є визнання протиправним та скасування розпорядження Ізмаїльського міського голови Ізмаїльського району Одеської області Абрамченко Андрія В`ячеславовича № 288-к від 13.07.2022 р. «Про застосування дисциплінарного стягнення до директора комунальної установи «Ізмаїльський архів» Шморга С.В.».

Відповідно до записів копії трудової книжки позивача, доданої до позову, зокрема, 04.03.2011 року позивач призначений на посаду директора Комунальної установи «Ізмаїльський архів» на умовах укладеного контракту.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Комунального установи Ізмаїльській архів (скорочена назва: КУ «Ізмаїльській архів»), ідентифікаційний код юридичної особи: 03494379, зокрема:

- організаційно-правова форма: комунальна організація (установа, заклад).

Пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 вказаного Закону посадою державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Зі змісту встановлених судом обставин та наведених приписів законодавства випливає, що посада директора комунальної установи не є посадою державного (місцевого) органу та його апарату, а робота на ній не належить до публічної служби.

Також, згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.02.2020 у справі № 693/1140/16-ц, спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ.

Наведена правова позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2021 року у справі № 361/5784/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, по суті: предметом спору у справі № 420/11287/22 є захист трудових прав, а оскаржуване розпорядження щодо дисциплінарного стягнення, яке застосоване відповідачем, керуючись ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 147 КЗпП України, не відноситься до публічної служби; позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених ЦПК України, що виключає можливість вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд вважає, що дану позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, відповідно суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за даним позовом.

На виконання ч. 6 ст. 170 КАС України суд роз`яснює позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції загального суду за правилами цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 170, 171, 242, 243, 248, 256, 287, 294, 295 Розділом VІІ Перехідних положень КАС України, суд -

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Суд роз`яснює, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції загального суду за правилами цивільного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України.

Суддя М.Г. Цховребова