Рішення

від 21.08.2022 по справі 461/2722/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/2722/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

22 серпня 2022 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Євтушенко В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_4; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (АДРЕСА_4), третя особа об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Спокій» (79000, м. Львів, пр. Свободи, 43; ЄДРПОУ 35444398) про вселення в житлове приміщення,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Спокій» про вселення в житлове приміщення.

В обґрунтування позову позивач покликається на те, що він народився в 1997 році і був зареєстрований за місцем реєстрації його матері ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2 і ця квартира була єдиним житловим приміщенням для них. Його батько отримав право на проживання в гуртожитку, де і був зареєстрований. Мати була змушена поїхати на заробітки за кордон, оскільки батьки не були працевлаштовані в Україні. Позивач, будучи неповнолітнім, після виїзду матері на роботу за кордон, проживав у батька в гуртожитку. Позивач вказує, що був зареєстрований у спірній квартирі за місцем реєстрації матері, а тому набув право користування цим житлом на законних підставах. Звертає увагу, що ніколи не втрачав інтерес до спірної квартири і мав намір проживати в ній. Позивач намагався вселитися у квартиру, але відповідачі перешкоджають йому у цьому. Вказує на те, що іншого житла, ніж квартира АДРЕСА_2 , у нього немає, він не втрачав право користування зазначеним житлом, а дії відповідачів щодо недопуску його у спірне житлове приміщення порушують його право на житло, гарантоване Конституцією України. На підставі вищевикладеного, просить зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні житлом шляхом вселення позивача у вказану квартиру.

Представник позивача ОСОБА_5 подала до суду заяву, згідно якої позов підтриала з підстав, наведених у ньому. Просить проводити розгляд справи без її участі.

Відповідачі та представник третьої особи в судове засідання не з`явились, належно були повідомлені про час та місце слухання справи, а тому, згідно ст. 223 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у їх відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно довідки №94607 про реєстрацію місця проживання, позивач ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 (а.с.7).

Встановлено, що на даний час в даній квартирі ніхто не проживає, однак відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкоджають позивачу ОСОБА_1 вселитися до квартири та користуватися нею.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Галицького районного суду міста Львова від 29 жовтня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстрації.

Вказане свідчить, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірною квартирою, при цьому будь-яких доказів того, що позивач ОСОБА_1 визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням, матеріали справи не містять, однак своїми діями відповідачі фактично позбавляють позивача можливості доступу до квартири.

У відповідності до вимог ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно положення ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що в нього немає іншого житла окрім місця його реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач народився у 1997 році і був зареєстрований за місцем реєстрації своєї матері ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2 , тривалий час проживав за вказаною адресою і ця квартира була єдиним житловим приміщенням для них.

Позивач вказує, що він не втратив інтерес до вказаного житла, незалежно від його правового режиму, що є підставою вважати зазначену вище квартиру житлом позивача в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, вселення позивача у належну відповідачу квартиру за обставинами цієї справи буде відповідати пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Керуючись ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір.

Керуючись ст. ст. 12-13, 19, 141, 247, 258-259, 265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщення шляхом вселення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у квартиру АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1984,8 грн, тобто по 992,4 з кожного.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р.Волоско