Рішення

від 14.08.2022 по справі 148/1567/21

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 148/1567/21

Провадження №2/148/87/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2022 року Тульчинський районний суд Вінницької області

в складі: судді Штифурко Л.А.

секретаря Лиженко Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданим представником, адвокатом Кугутюком Олександром Васильовичем, до ОСОБА_3 про визнання державного акту недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,-

встановив:

Позивачі звернулися в суд з вказаним вище позовом. В обгрунтування позовних вимог послалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько, ОСОБА_4 . Після смерті останнього відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема і на земельну частку (пай), право на яку оформила дружина покійного, відповідач ОСОБА_3 , отримаши свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай). Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 14.11.2018, ухваленим в справі № 148/1271/17, свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай), видане ОСОБА_3 , визнано недійсним. Однак до визнання вказаного свідоцтва недійсним, на його підставі, відповідач оформила земельну ділянку у власність, про що їй 12.09.2002 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ВН № 004559, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 226, кадастровий номер земельної ділянки 0524384800:03:000:0206.

З огляду на викладене, позивачі вважають, що оскільки свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) визнано недійсним, недійсним слід визнати і Державний акт на право приватної власності на землю серії ВН № 004559, виданий 12.09.2002 на ім`я ОСОБА_3 , скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524384800:03:000:0206 за відповідачем та визнати за ними право власності на 1/3 частку за кожним на земельну ділянку, кадастровий номер 0524384800:03:000:0206 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Позивачі, повідомлені про дату, час та місце судового засідання належним чином, в судове засідання не з`явилися.

В судовому засіданні представник позивачів, адвокат Кугутюк О.В., позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Суду пояснив, що позивачі та відповідач є спадкоємцями першої черги за законои після смерті ОСОБА_4 . Спадщину всі вони прийняли та оформили спадщину по 1/3 частці на будинок, належний спадкодавцю. Про те, що останньому належало право на земельну частку (пай) позивачам стало відомо згодом, після того, як відповідач оформила право власності на земельну ділянку, не повідомивши нотаріусу про позивачів як спадкоємців. Вважає, що є всі підстави для скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки він отриманий відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай), яке визнано недійсним. Разом з цим слід скасувати і державну реєстрацію права власності за відповідачем та визнати за позивачами право власності по 1/3 на земельну ділянку в порядку спадкування.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Її представник в судовому засіданні заперечила проти позову, оскільки ставить під сумнів прийняття позивачами спадщини, так як спадкова справа, на її думку, відкрита за заявою саме її довірительки, а заяви позивачів про прийняття спадщини від 2016 року. Не заперечила того факту, що Державний акт на право власності на земельну ділянку відповідач ОСОБА_3 отримала на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), яка належала її чоловіку ОСОБА_4 . Судове рішення про скасування свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) її довірителькою нею не оскаржувалось. Вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, тому просила відмовити в позові в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників позивачів та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 судом встановлено, що батькам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ( а.с. 7).

Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ( а.с. 10).

З копії свідоцтва про смерть, виданого Виконкомом Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, судом встановлено, що ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 52 роки в с. Маньківка Тульчинського району Вінницької області (а.с.11).

Згідно листа Тульчинської нотаріальної контори № 841/02-14 від 17.07.2021 ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку з ненаданням ним правовстановлюючих документів на спадкове майно вирішити питання про видачу свідоцтва про право на спадщину, а саме 1/3 частину земельного паю після смерті батька ОСОБА_4 неможливо (а.с.14).

З копії спадкової справи № 634/2000, відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що 13.09.2001 ОСОБА_3 звернулася з заявою про прийняття спадщини на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП ім. Щорса с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області розміром 2.54 в умовних кадастрових гектарах та належела померлому. В даній заяві ОСОБА_3 повідомила, що крім неї інших спадкоємців у спадкодавця немає. Факт прийняття спадщини перевірено по пред`явленому сертифікату серії ВН №0365330, виданого на ім`я спадкодавця (а.с. 105).

З копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0365330 від 22.07.1997 вбачається, що на його підставі члену КСП ім. Щорса с. МихайлівкаТульчинського району Вінницької області ОСОБА_4 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Щорса розміром 2.54 в умовних кадастрових кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с.108).

Згідно копії виписки від 13.09.2001 із списку громадян КСП ім. Щорса с. Михайлівка, що додається до Державного акту на право колективної власності на землю, виданого КСП ім. Щорса с. Михайлівка серія І-ВН №003447 від 26.01.1996, ОСОБА_4 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Щорса розміром 2.54 в умовних кадастрових кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с. 110).

Встановлено судом і те, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спадщину після смерті батька ОСОБА_4 прийняли, звернувшись 21.06.2000 до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини (а.с. 115).

Факт подачі вказаної вище заяви та відкриття спадкової справи № 634/2000 після смерті ОСОБА_4 саме за заявою позивачів в червні 2000 року підтверджується також листом завідувача Державного нотаріального архіву Вінницької області (а.с. 183).

Як вбачається з копій свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори 16.12.2016, спадкоємцями майна після смерті ОСОБА_4 ,померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/3 долі спадкового майна кожен. Спадщина, на яку видано дані свідоцтва, складається з житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 (а.с. 138, 139).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори 14.03.2017, спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_7 на 1/3 долю спадкового майна. Спадщина, на яку видано дане свідоцтво, складається з житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 148).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13.09.2001 державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори, реєстраційний запис АЕВ 909865, спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_3 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з земельної частки (паю) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Щорса с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області, розміром 2.54 в умовних кадастрових кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належного померлому на підставі сертифікату серії ВН №0365330 (а.с.114).

З копії державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 004559, виданого 12.09.2002 Михайлівською сільською радою народних депутатів, вбачається, що даний державний акт виданий ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом номер АЕВ 909865 та їй передається в приватну власність земельна ділянка площею 2.46 гектарів в межах згідно з планом на території Михайлівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 219, 220).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, від 03.08.2021, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0524384800:03:000:0206 зареєстровано за ОСОБА_3 06.06.2018 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 004559, виданого 12.09.2002. Вказана земельна ділянка передана власником в оренду Фермерському господарству «ХАРВЕСТ», право оренди зареєстровано 03.07.2018 (а.с. 12).

З рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14.11.2018, ухваленого у справі №148/1271/17, встановлено, що свідоцтво про право наспадщину за законом, видане після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 на земельну частку (пай) площею 2,54 га в умовних кадастрових гектарах на території Михайлівської сільської ради визнано недійсним. Підставою стало те, що при його видачі не враховано наявність інших спадкоємців першої черги, а саме синів спадкодаця, які спадщину прийняли.

Як установлено судом та не заперечено представником відповідача, вказане судове рішення ОСОБА_3 не оскаржувалося.

Вирішуючи даний спір при встановлених обставинах, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ст. 15 ЦК Цкраїни кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статетю 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 01.07.2015 № 6-319цс15, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

За правилами ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Суд доходить висновку, що в даних правовідносинах підлягає захисту порушене право позивачів на спадщину, адже у зв`язку з видачею лише відповідачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) та в подальшому оформлення нею на підставі цього документа права власності на земельну ділянку, позивачі були позбавлені можливості оформити своє право на спадщину на належну їм частку земельного паю.

Визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю в даних правовідносинах є належним способом захисту порушенного права та з огляду на те, що підставою видачі ОСОБА_3 . Державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 004559 від 12.09.2002 про передачу у власність їй земельної ділянки стало свідоцтва про право на спадщину за законом номер АЕВ 909865 від 14.03.2017, яке визнано недійсним згідно судового рішення від 14.11.2018, яке набуло законної сили, суд доходить висновку, що позовна вимога про визнання державного акту недійсним підлягає задоволенню.

Щодо стосується вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухоме майно, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За положеннями ст. 126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п.1 гч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Отже, вимога про скасування реєстрації права власності є похіднию й залежать від законності рішення відповідного органу, на підставі якого вона здійснюється.

Судом встановлено, що право власності на земельну ділянку за відповідачем зареєстровано на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 004559. Оскільки вказаний державний акт судом визнано недійсним, то відповідно до вищевказаних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності відповіда ОСОБА_3 припинилося. Підставою для внесення державним реєстратором відповідних змін до Державного реєстру речових прав є судове рішення, яке набере законної сили, однак перебирати на себе дані повноваження державного реєстратора суд не може, а тому не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності за відповідачем.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, суд вважає, що вона не може бути задоволена з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини: кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України, і строк на її прийняття не закінчився до 01.01.2004, спадкові відносини регулюються ЦК України.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Так, ст. 524 ЦК України (в ред. 1963 року) передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого, які відповідно прийняли спадщину.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Судом встановлено, що і позивачі і відповідач прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Нормами ЦК УРСР, які діяли на момент відкриття спадщини в даних правовідносинах, чітко не врегульовано питання, що входить до складу спадщини, деякі статті містять лише посилання на спадкове майно.

Натомість ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 1216 ЦК України визначає спадкування, як перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як установлено судом, на момент смерті спадкодавцеві ОСОБА_4 не належало право власності на земельну ділянку, йому належало лише право на земельну частку (пай), яке після його смерті увійшло до складу спадкової маси, а отже і підстав для визнання за позивачами права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом суд не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Належними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З огляду на викладене суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню понесені позивачами судові витрати по оплаті судового збору в розмірі по 908 грн. судового збору кожному пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ( а.с. 1, 2).

Керуючись ст. 524, ст. 549 ЦК УРСР, ст. ст. 126, 152, 155,158 ЗК України, ст. ст. 15, 16, 328, 373, 386, 391, 393, 1216, 1218, 1261 ЦК України, ст.ст. 4, 7, 12, 13, 76-82, 89, 141, 244, 263-265, 268, 273 ЦПК України суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ВН № 004559, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 266, виданий 12.09.2002 на ім`я ОСОБА_3 .

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 908 грн. судового збору кожному.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.А. Штифурко