Рішення

від 01.03.2021 по справі 761/5898/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/5898/20

Провадження № 2/761/1591/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 березня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-Дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та інфляційних витрат, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року до Шевченківського районного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства "Науково-Дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва "Київдіпротранс" про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та інфляційних витрат.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного підприємства «Науково-Дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» на користь позивачки 34 357,10 грн., що складається з: 10 409,14 грн. - борг по нарахованій та не виплаченій заробітній платі; 2 829,56 грн. - інфляційні втрати щодо нарахованої та не виплаченої заробітної плати; 984,73 грн. - 3% річних щодо нарахованої та не виплаченої заробітної плати; 17 732,16 грн. - середній заробіток за час затримки проведення розрахунку; 1 625,35 грн. - інфляційні втрати за час затримки проведення розрахунку; 776,16 грн. - 3% річних за час затримки проведення розрахунку, та судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 з 10 травня 2005 року працювала на Державному Підприємстві «Науково-Дослідний та Проектно-Вишукувальний Інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» та обіймала посаду провідного інженера відділу штучних споруд. Відповідно до Наказу від 14 лютого 2017 року № 26/К позивачку було звільнено з посади за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України з 20.02.2017 року. На час звільнення Відповідач мав заборгованість переді мною по виплаті заробітної плати у розмірі 10 988 грн. 97 коп., яка виникла з листопада 2013 року. У зв`язку з тим, що на момент звернення з позовом до суду, відповідачем не було здійснено відповідних розрахунків з позивачкою, остання просить стягнути заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням інфляційних збільшень та 3% річних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2020 року матеріали позовної заяви було передано для розгляду Кондратенко О.О .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року позовну заяву було залишено без руху.

28 липня 2020 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-958 від 05 жовтня 2020 року за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О., протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В., у зв`язку із наданням судді Кондратенко О.О. відпустки по вагітності та пологам.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року справу було прийнято у провадження судді Фролової І.В.

15 жовтня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності.

18 січня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, однак судом враховано наявність клопотань від останньої про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ДП «Науково-Дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Відповідно до Наказу віл 05 травня 2005 року №59/к ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду техніка 1 категорії у відділ штучних споруд за направленням після закінчення Київського технікуму менеджменту транспортного будування.

Відповідно до Наказу від 14 лютого 2017 року № 26/к ОСОБА_1 було звільнено з посади за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України з 20 лютого 2017 року.

На час звільнення, тобто, станом на 20 лютого 2017 року, Відповідач мав заборгованість перед Позивачкою по виплаті заробітної плати у розмірі 10 988 грн. 97 коп. (десять тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім гривень дев`яносто сім копійок), яка виникла з листопада 2013 року, що підтверджується розрахунковими листами наданими, Довідкою за формою 5-ОК з Пенсійного фонду України та підтверджується банківською випискою Позивачки за період з 01 січня 2015 року по лютий 2020 року

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Таким чином, право на працю та захист від незаконного звільнення гарантується Конституцією України, у зв`язку із чим, за переконанням Позивача, реалізація зазначеного конституційного права та гарантій працівника полягає в обов`язку роботодавця неухильно дотримуватися вимог трудового законодавства у правовідносинах з працівником, забезпечувати гарантії, що надані працівнику трудовим законодавством. Безпосередній захист прав працівника судом у випадку порушення роботодавцем трудового законодавства гарантовано Конституцією України.

Згідно статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до положень статті 5 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

За змістом зазначеної норми цивільного права, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово- господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Щодо стягнення боргу по нарахованій та не виплаченій заробітній платі, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 30 серпня 2016 року, борг Підприємства (Відповідача) перед Позивачем становив 8 130 грн. 86 коп. (вісім тисяч сто тридцять гривень вісімдесят шість копійок), що підтверджується розрахунковими документами, які надавалися Відповідачем.

За серпень 2016 року вбачається, що борг підприємства на початок місяця становить 7 207,48 грн., та нараховано з/п згідно Довідки 5- ОК становить 1 005,48 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 8 130,86 грн.

За вересень 2016 року вбачається, що борг підприємства на початок місяця становить 8 130,86 грн., та нараховано з/п згідно Довідки 5- ОК становить 845,68 грн.

26 вересня 2016 року було здійснено відрахування заробітної плати згідно банківської виписки за відповідний місяць на суму 286,32 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 8 690,22 грн.

За жовтень 2016 року вбачається, що борг підприємства на початок місяця становить 8 690,22 грн., та нараховано з/п згідно Довідки 5- ОК становить 553,32 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 9 243,64 грн.

За листопад 2016 року вбачається, що борг підприємства на початок місяця становить 9 243,64 грн., та нараховано з/п згідно Довідки 5- ОК становить 500,00 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 9 743,64 грн.

За грудень 2016 року вбачається, що борг підприємства на початок місяця становить 9 743,64 грн., та нараховано з/п згідно Довідки 5- ОК становить 537,45 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 10 281,09 грн.

За січень 2017 року вбачається, що борг підприємства на початок місяця становить 10 281,09 грн., та нараховано з/п згідно Довідки 5- ОК становить 0,00 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 10 281,09 грн.

За лютий 2017 року вбачається, що борг підприємства на початок місяця становить 10 281,09 грн., та нараховано з/п згідно Довідки 5- ОК становить 707,88 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 10 988,97 грн.

20 березня 2017 року було здійснено відрахування заробітної плати згідно банківської виписки за відповідний місяць на суму 279,83 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 10 709,14грн.

17 жовтня 2017 року було здійснено відрахування заробітної плати згідно банківської виписки за відповідний місяць на суму 300,00 грн., у зв`язку з чим борг підприємства на кінець місяця становить 10 409,14 грн.

Таким чином, судом встановлено, що борг по заробітній платі становить 10 409,14 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов наступних висновків.

Також суд враховує положення ст. 34 Закону України «Про оплату праці», згідно якої компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно то індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці грошове забезпечення-); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Аналогічне положення закріплено в ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Постанови КМУ від 21.02.2001 № 159, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з 01 січня 2001 року.

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає. Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Стаття 3 Закону України визначає, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

За період заборгованості з 01 лютого 2017 року по 01 березня 2017 року сукупний індекс інфляції становив 1.010.

Сума боргу підприємства становила 10 988,97 грн.

Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 11 098.86 грн.

За період заборгованості з 01 березня 2017 року по 01 жовтня 2017 року сукупний індекс інфляції становив 1.079.

Сума боргу підприємства становила 10 709.14 грн.

Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 11 555.16 грн.

За період заборгованості з 01 жовтня 2017 року по 14 лютого 2020 року сукупний індекс інфляції становив 1.180.

Сума боргу підприємства становила 10 409.14 грн.

Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 12 282.79 грн.

На підставі вищевикладених розрахунків суд доходить висновку, що інфляційні втрати (збільшення) щодо нарахованої та не виплаченої заробітної плати становить 2 829,56 грн.

Щодо розрахунку 3% річних щодо нарахованої та не виплаченої заробітної плати, суд дійшов наступних висновків.

За період заборгованості з 01 лютого 2017 року по 01 березня 2017 року кількість днів прострочення становить 29.

Сума боргу підприємства становила 10 988.97 грн.

Таким чином, загальна сума процентів складає 26.19 грн.

За період заборгованості з 01 березня 2017 року по 01 жовтня 2017 року кількість днів прострочення становить 215.

Сума боргу підприємства становила 10 709,14 грн.

Таким чином, загальна сума процентів складає 189.24 грн.

За період заборгованості з 01 жовтня 2017 року по 14 лютого 2020 року кількість днів прострочення становить 874.

Сума боргу підприємства становила 10 409,14 грн.

Таким чином, загальна сума процентів складає 769.30 грн.

На підставі вищевикладених розрахунків суд доходить висновку, що 3% річних щодо нарахованої та не виплаченої заробітної плати становить 984,73 грн.

Щодо розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні, а також інфляційних втрат та 3%, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», надалі за текстом Постанова № 100, вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. Відповідно до п. 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями пункту 3 Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Пунктом 5 Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, розрахунок середньої заробітної плати здійснюється виходячи із середньоденного заробітку помноженого на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Для розрахунку середньої заробітної плати, судом були використано дані, які містяться в Довідці за формою 5-ОК з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу від 05 грудня 2019 року.

Згідно Довідки за формою 5-ОК, належна заробітна плата за:

- листопад 2016 року - 500,00 грн.

- грудень 2016 року - 537,45 грн.

Отже, середня заробітна плата за 2 останніх місяці становить - 1 037,45 грн.

Середньоденна заробітна плата становить: 1 037.45 / 44 робочих днів = 23.58 грн.

З наступного дня після звільнення, тобто з 21 лютого 2017 року по 21 лютого 2020 року Позивачці повинна нараховуватися середня заробітна плата за 752 робочих днів.

Таким чином, сума компенсації за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 17 732,16 грн.

На підставі вищевикладених розрахунків суд доходить висновку, що інфляційні втрати (збільшення) становить 1 625,35 грн.

На підставі вищевикладених розрахунків суд доходить висновку, що 3% річних становить 776,16 грн.

Статтею 7 Закону України передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Абзацом 2 статті 233 КЗпП України регламентовано, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013р. №9-рп/2013 спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин (абзац 5 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012р. № 4- рп/2012).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Крім того, Верховний Суду України в постанові від 14 грудня 2016р. у справі № 6- 788цс16 зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

Дослідивши докази по справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд доходить висновку щодо задоволення позову, оскільки дійсно вбачається факт заборгованості по сплаті заробітної плати, а також затримки розрахунку при звільненні, а від так і обґрунтованість стягнення середнього заробітку за цей період з урахуванням інфляційних втрат (збільшення) та 3% річних.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 840,80 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, Загальної декларації прав людини, Конституції України, ст.ст. 4, 5, 116, 117 КЗпП України, з урахуванням Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», керуючись ст. ст. 11, 12,13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 82, 88, 137, 141, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280-282, 352 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-Дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та інфляційних витрат- задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-Дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» на користь ОСОБА_1 34 357,10 грн., що складається з:

- 10 409,14 грн. - борг по нарахованій та не виплаченій заробітній платі;

- 2 829,56 грн. - інфляційні втрати щодо нарахованої та не виплаченої заробітної плати;

- 984,73 грн. - 3% річних щодо нарахованої та не виплаченої заробітної плати;

- 17 732,16 грн. - середній заробіток за час затримки проведення розрахунку;

- 1 625,35 грн. - інфляційні втрати за час затримки проведення розрахунку;

- 776,16 грн. - 3% річних за час затримки проведення розрахунку.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-Дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Державне підприємство «Науково-Дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс», адреса місцезнаходження - 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 15, код ЄДРПОУ 04726917.

Повний текст рішення виготовлений 13 квітня 2021 року.

Суддя: