Рішення

від 18.08.2022 по справі 357/1913/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/1913/22

2/357/1696/22

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кошель Б. І. ,

при секретарі Нізова А. Р.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Довгопол О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-Україна» про стягнення поворотної фінансової допомоги,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищевказаним позовом, мотивуючи тим, що на підставі Договору № ПФД4 від 14.11.2018 року про надання поворотної фінансової допомоги, позивачка перерахувала відповідачу поворотну фінансову допомогу в наступному розмірі і порядку: 16.11.2018 року 245 000 грн.; 27.11.2018 року 210 000 грн.; 30. Всього позивачкою перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Гриби-Україна» поворотну фінансову допомогу на суму 455 000 грн. 12 серпня 2021 року та 25 жовтня 2021 року позивачка надіслала на адресу відповідача вимоги про повернення фінансової допомоги у розмірі 455 000 грн., але станом на сьогодні відповідач ухиляється від обов`язку повернути сплачені позивачем кошти. Так, вперше позивачка надіслала відповідачу вимогу 12.08.2021 року, строк повернення грошових коштів настав 12.09.2021 року. Нарахування інфляційних втрат та 3% починається з 12.09.2021 року. Так, за період з 12.09.2021 року по 01.02.2022 року розмір 3% річних становить 5 347,81 грн., розмір інфляційних втрат 16 130,90 грн. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд стягнути з ТОВ «Гриби-України» на користь ОСОБА_3 455 000 грн. поворотної фінансової допомоги, 5 347,81 грн. 3% річних, 16 130,90 грн. інфляційних втрат, 4 764,79 грн. судового збору, витрат на професійну правничу допомогу та витрат позивача та представника, що пов`язані з явкою до суду.

Ухвалою суду від 09 березня 2022 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

06 липня 2022 року на адресу суду від відповідача ТОВ «Гриби-Україна» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив залишити позовну заяву ОСОБА_3 без задоволення, мотивуючи тим, що жодного договору у письмовій формі про надання поворотної фінансової допомоги між ОСОБА_3 та ТОВ «Гриби-України» не укладалося. З боку позивача не було надано такого договору, який мав би бути вчинений у письмовій формі, де сторони повинні погодити порядок повернення фінансової допомоги.

25 липня 2022 року від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в задоволенні якої протокольною ухвалою суду від 27 липня 2022 року відмовлено.

Ухвалою суду від 27 липня 2022 року закрито підготовче провадження у вказаній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 адвокат Кіндрась Я.І. підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та надав пояснення аналогічні викладеним.

Представники відповідача ТОВ «Гриби-Україна» - Борисенко Є.С. та Довгопол О.М. заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити в його задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що 16 листопада 2018 року ОСОБА_3 перераховано ТОВ «Гриби-Україна» грошові кошти в розмірі 245 000,00 грн, що підстверджується копією дубліката чеку №TS205487 від 19.10.2021 року /а.с. 9/

Судом також встановлено, що 27 листопада 2018 року ОСОБА_3 перераховано ТОВ «Гриби-Україна» грошові кошти в розмірі 210 000,00 грн, що підстверджується копією дубліката чеку №TS205487 від 19.10.2021 року /а.с. 10/

У вказаних платіжних квитанціях, призначення платежу зазначено, як поворотна фінансова допомога по договору №ФП4 від 14.11.2018 року.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3 посилається на те, що між нею та відповідачем ТОВ «Гриби-України» було укладено Договір № ПФД4 від 14.11.2018 року про надання поворотної фінансової допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що 12 серпня 2021 року та 25.10.2021 року позивачка направляла ТОВ «Гриби-України» вимоги про повернення поворотної фінансової допомоги /а.с. 11-14/.

Позивачка зазначила, що вказані вимоги залишилися без задоволення з боку відповідача.

Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами позивачка вважає, що порушене її право, яке підлягає судовому захисту та з відповідача підлягають стягненню на її користь поворотну фінансову допомогу, 3% та інфляційні втрати.

Відповідно ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ( ч. 1 ст. 202 ЦК України ).

Відповідно до ч. 4 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з приписами ст.208 ЦКУ у письмовій формі належить вчиняти правочини, зокрема, між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Статтею 207 ЦКУ передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч.2).

Положеннями частини 1 статті 638 цього Кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти. Чинним цивільним законодавством не передбачені обмеження також й щодо суми позики.

Зазначений висновок також узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 1-7/158-09-3124.

Згідно з статтею 1049 ЦКУ позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1). Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.2).

Отже, виходячи із доводів позивача та враховуючи вказані положення чинного законодавства лише договір позики, укладений у письмовій формі, породжує певні права і обов`язки, що обумовлені ним.

Також, враховуючи наведені вище положення процесуального законодавства належним доказом в підтвердження своїх вимог щодо стягнення заборгованості за договором позивачем повинно було бути подано примірник договору, на підставі якого у відповідача виникла заборгованість, як вважає позивач.

Так, частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак, з боку позивача не було надано належних доказів в підтвердження обставин укладення між сторонами договору поворотної фінансової допомоги, отже не доведено, що такий договір був укладений.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу, відповідач заперечував щодо укладання з позивачем будь-яких договорів.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу, адже у силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник, але, такі докази відсутні.

При цьому, надані позивачем копії квитанції не підтверджують укладення між сторонами договору, оскільки не підтверджують факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язок повернути ці кошти, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором поворотної фінансової допомоги.

Саме по собі посилання у квитанціях на договір про поворотну фінансову допомогу не свідчить про його укладення та не дозволяє з`ясувати умови, щодо яких між сторонами досягнута згода.

Із вказаних суперечливих доказів, досліджених судом, неможливо встановити дійсний характер спірних правовідносин сторін.

Відповідно до наведених вище положень процесуального законодавства обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Із встановлених судом обставин справи не вбачається, що позивач довів обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх позовних вимог.

Таким чином суд дійшов висновку, що існування заборгованості у відповідача перед позивачем без належного обґрунтування підстав виникнення такої заборгованості, існування договірного характеру сторін є припущенням.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2019 року у справі № 633/444/17, провадження № 61-39142ск18.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 29 січня 2020 року у справі № 905/304/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ТОВ «Гриби-України» в частині стягнення поворотної фінансової допомоги є такими, що не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Оскільки не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення поворотної фінансової допомоги у розмірі 455 000 грн., не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, з огляду на відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки понесених останнім судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 206-208, 526, 598, 599, 610, 612, 638, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 187, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 353-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга подається до Київського аеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.08.2022 року.

СуддяБ. І. Кошель