Рішення

від 25.08.2022 по справі 910/3629/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.08.2022Справа № 910/3629/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/3629/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Білецької Анни Миколаївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Є ЕЛ ІКС ЛАЙТІНГ"

про стягнення 305 483,81 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Білецька Анна Миколаївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Є ЕЛ ІКС ЛАЙТІНГ" про стягнення 305 483,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 1212 ЦК України, оскільки відповідач без достатньої правової підстави заволодів коштами позивача в розмірі 242800,49 грн. При цьому, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 на суму заборгованості додатково нараховані 3% річних у сумі 12423,62 грн та інфляційні втрати - 50259,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 відкрито провадження у справі №910/3629/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.05.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Радистів, 64, м. Київ, 02089.

Відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 25.05.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.08.2020 на підставі платіжного доручення № 1052 на рахунок відповідача були перераховані кошти в розмірі 242 800,49 грн з призначенням платежу «оплата за світильники згідно рах. № 1052 від 17.08.2020 у сумі 202 333,74 грн, ПДВ - 20% 40 466,75 грн.».

Як стверджує позивач, у нього були відсутні будь-які домовленості з відповідачем та кошти перераховані в розмірі 242 800,49 грн помилково.

28.01.2022 позивачем було надіслано на адресу відповідача Вимогу за вих. № 27/01 від 27.01.2022 про повернення безпідставно одержаних грошових коштів, перерахованих на підставі платіжного доручення № 1052 від 17.08.2022.

Проте, відповідачем вказана вимога була залишена без виконання та кошти позивачу повернуті не були.

З огляду на викладене, позивач вважає, що кошти в сумі 242 800,49 грн отримані відповідачем без достатньої правової підстави та просить суд стягнути їх з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними умовами договору є предмет, ціна та строк. Договір, в якому сторони не досягли згоди щодо таких умов не може вважатися укладеним.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, та відповідно, відсутній факт укладення договору.

Також, в матеріалах справи відсутні докази передачі відповідачем будь-якого майна або надання відповідачем послуг на сплачені позивачем кошти матеріали справи також не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадання достатньої правової підстави.

Таким чином, правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів нерозривно пов`язана із відсутністю правових підстав набуття відповідачем спірної суми коштів.

Судом враховано, що в матеріалах справи відсутні докази будь-яких договірних зобов`язання, щодо поставки товару, які б стосувались перерахованих коштів, таким чином ці кошти є такими що є безпідставно набуті відповідачем.

Відповідно до ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.

Відповідачем заявлених до нього вимог не спростовано, доказів належного повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 813 000,00 грн до суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, і, як наслідок, зобов`язана повернути позивачу це майно (кошти) у розмірі 242 800,49 грн, а відтак - вимоги позивача про стягнення таких коштів визнаються судом обґрунтованими.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 3% річних у сумі 12423,62 грн (нараховані за період з 18.08.2020 по 04.05.2022) та інфляційні втрати у сумі 50259,70 грн (нараховані за період з вересня 2020 року по березень 2022 року).

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Правовідношення, в якому виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Водночас, зі змісту статей 1212, 1214 ЦК України слідує, що строк повернення набутих особою без достатньої правової підстави грошових коштів не встановлений.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

Відтак, у розумінні частини 1 статті 612, частини 2 статті 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, після спливу строку, визначеного з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою претензією щодо повернення грошових коштів лише 28.01.2022, проте, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення повернення грошового зобов`язання здійснено позивачем за період, починаючи з наступного дня після перерахування коштів на рахунок відповідача, що суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з лютого по березень 2022 року (кінцевий строк нарахування визначений позивачем), що становить 14 985,65 грн, та 3% річних за період з 05.02.2022 по 04.05.2022 у сумі 1 776,10 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг, встановив, що надання відповідачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме:

- договір № 30 про надання правової допомоги від 27.01.2022, укладеного між адвокатом Александровою Д.С. та Білецькою А.М., відповідно п.3.1. якого визначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, що є невід`ємною частиною цього договору;

- додаткову угоду № 1 від 04.05.2022 до договору № 30 про надання правової допомоги від 27.01.2022;

- звіт про надання правової допомоги № 1 від 04.05.2022;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 0.05.2022 на суму 10 000,00 грн до договору № 30 про надання правової допомоги від 27.01.2022;

- платіжне доручення № 321 від 04.05.2022 на суму 10 000,00 грн, на підставі якого ФОП Білецька А.М. перерахувала кошти на рахунок адвоката Александрової Д.С. за надання юридичних послуг згідно договору № 30 від 27.01.2022;

- Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2617 від 26.03.2019.

Таким чином, судом встановлено, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. є підтвердженими, а відповідачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, відсутність заперечень позивача щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Є ЕЛ ІКС ЛАЙТІНГ" (ідентифікаціний код 40541628, адреса: вул. Радистів, 64, м. Київ, 02089) на користь Фізичної особи-підприємця Білецької Анни Миколаївни (ідентифікаціний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість у сумі 242 800 грн 49 коп., інфляційні втрати в сумі 14 985 грн 65 коп., 3% річних - 1 776 грн 10 коп., судовий збір у розмірі 3893 грн 43 коп. та 8 496 грн 76 коп. витрат на правову допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 26.08.2022.

Суддя А.І. Привалов