Рішення

від 25.08.2022 по справі 160/7755/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2022 року Справа № 160/7755/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області вимогами:

- визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2021 року № Ф-11382-53/64 на суму 34871,43 грн. сформованої Головним управлінням ДПС України у Дніпропетровській області;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом виключення суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 34871, 43 грн. з облікової картки платника податків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2021 року № Ф-11382-53/64 на суму 34871,43 грн. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач не здійснює підприємницьку діяльність, а з 24.07.2013 року є найманим працівником КП «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради. Також зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Отже, позивач вважає, що таке рішення відповідача суперечить приписам чинного законодавства.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

26.07.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що частиною 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску: є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до значених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також вказує, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 02.03.2011 року по 13.12.2021 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на податковому обліку в Головному управлінні Державної податкової служби у Дніпропетровській області.

Згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_3 , останній 24.07.2013 року прийнятий прибиральником службових приміщень КП «Міське комунальне підприємство Дніпропетровський електротранспорт», 12.09.2017 року прийнятий за переведенням у відділ експлуатації водієм тролейбуса КП «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради (наказ № 36к від 11.09.2017 р.).

Також, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період, зокрема з 01.01.2017 року по 31.03.2022 року містяться відомості щодо нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 роботодавцем Депо №1 КП «Дніпровський електротранспорт» (ІК в ЄДРПОУ 26372408), а також сплати страхових внесків.

Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-11382-53/64 від 02 листопада 2021 року на суму 34871,43 грн., у тому числі: недоїмка 34871,43 грн.

За даними особової картки платника податків нарахування єдиного внеску здійснювалось: 09.02.2018 року в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік); 19.04.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 року в розмірі 2457,18 грн., (за перший - четвертий квартал 2018 року), 19.04.2019 року в розмірі 2754,18 грн., 19.07.2019 року в розмірі 2754,18 грн., 21.10.2019 року в розмірі 2754,18 грн., 20.01.2020 року в розмірі 2754,18 грн. (за перший - четвертий квартал 2019 року), 21.04.2020 року в розмірі 2078,12 грн., 20.07.2020 року в розмірі 1039,06 грн., 19.10.2020 року в розмірі 3178,12 грн., 19.01.2021 року в розмірі 2200,00 грн. (за перший - четвертий квартал 2020 року).

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_3 , останній 24.07.2013 року прийнятий прибиральником службових приміщень КП «Міське комунальне підприємство Дніпропетровський електротранспорт», 12.09.2017 року прийнятий за переведенням у відділ експлуатації водієм тролейбуса КП «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради (наказ № 36к від 11.09.2017 р.).

Також, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період, зокрема з 01.01.2017 року по 31.03.2022 року містяться відомості щодо нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 роботодавцем Депо №1 КП «Дніпровський електротранспорт» (ІК в ЄДРПОУ 26372408), а також сплати страхових внесків.

Отже, позивач є найманим працівником, однак за період 2017-2020 роки йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Проте слід звернути на те, що пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Так, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийнято воно з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищезазначені висновки суду, оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної вимоги, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2021 року № Ф-11382-53/64 на суму 34871,43 грн..

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Скасування ж вимоги про сплату боргу (недоїмки) свідчить про відсутність податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 2 підрозділу 13 розділу IV Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 12 січня 2021 року № 5 (далі Порядок № 5), у разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.

Згідно пункту 2 підрозділу 3 розділу V Порядку № 5, у разі скасування у встановлених законом випадках не в межах процедури адміністративного або судового оскарження податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску після його вручення платнику податків у підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, вноситься рішення керівника (заступника керівника або уповноваженої особи) територіального органу ДПС або особи, яка виконує його обов`язки, про скасування податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, статус податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску змінюється на «Скасовано».

У разі внесення вказаної інформації:

до настання граничного строку сплати/зменшення відповідні облікові показники (операції) в ІКП блокуються, а донараховані/зменшені суми не відображаються та не беруть участі у розрахунках;

після настання граничного строку сплати/зменшення в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо скасування донарахованих/зменшених сум у зв`язку із прийняттям рішення про скасування.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Стаття 13 Конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п.9).

Отже, в даному випадку, з урахуванням скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2021 року № Ф-11382-53/64 на суму 34871,43 грн., належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Головне управління ДПС у Дніпропетровській області провести коригування даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за платежем з сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом його виключення на суму 34871,43 грн..

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1984,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 5634-4805-9391-8865 від 27.05.2022 року та № 6245-7043-3406-1765 від 22.06.2022 року.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 1984,80 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (вул. Сімферопольська, буд. 17-а, м. Дніпро, 49000, ІК ВП в ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2021 року № Ф-11382-53/64 на суму 34871,43 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області провести коригування даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за платежем з сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом його виключення на суму 34871,43 грн..

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-а, м. Дніпро, 49000, ІК ВП в ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати на оплату судового збору у розмірі 1984,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 26 серпня 2022 року.

Суддя Е.О. Юрков