Рішення

від 24.08.2022 по справі 240/43869/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2022 року м. Житомир справа № 240/43869/21

категорія 113070200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Сокільча" до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 14.12.2021 №309505.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що посадовими особами відповідача була проведена перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. За наслідками проведення вказаної перевірки були встановлені порушення, які зафіксовані у відповідному акті. Разом з тим, позивач вказує про відсутність зафіксованих порушень, оскільки у водія на час проведення перевірки була наявна товарно-транспортна накладна та індивідуальна контрольна книжка водія для транспортного засобу не обладнаного тахографом.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що у ході проведення перевірки було встановлено, що надана водієм товарно-транспортна накладна не оформлена належним чином, оскільки не зазначені необхідні дані. Окрім того, зазначає про відсутність оформленої належним чином індивідуальної контрольної книжки водія на момент перевірки. Будь які зауваження на акт водій не надавав.

Позивачем було направлено до суду відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідні документи, а саме індивідуальна контрольна книжка та товарно-транспортна накладна були наявні на момент перевірки та надані посадовим особам Укртрансбезпеки.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

15.11.2021 року посадовими особами Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки на 161 км а/д М-07 Київ-Ковель, Житомирська область під час проведення рейдової перевірки на підставі направлення на перевірку №013869 від 15.11.2021, було проведено перевірку транспортного засобу Камаз-45144-061 реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом марки НЕФОЛ 7560-082-02, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

За результатами перевірки транспортного засобу складено акт від 15.11.2021 №297707 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Під час перевірки даного транспортного засобу встановлено, що водієм ОСОБА_1 здійснювалося перевезення вантажу у відповідності до товарно-транспортної накладної від 15.11.2021 б/н, оформленої неналежним чином, у тому числі, встановлено порушення, відповідальність за що передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт": відсутня належним чином оформлена ттн, індивідуальна контрольна книжка водія, чим порушено ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт".

На підставі акту, відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач вважає таку постанову протиправною, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною чотирнадцятою статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

В розумінні статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006№ 1567(далі - Порядок № 1567).

Згідно пункту 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акту перевірки суб`єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

Підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Підставою для застосування штрафу до позивача стала відсутня належним чином оформлена ттн, індивідуальна контрольна книжка водія.

Позивач зазначає, що вказані документи були у водія у наявності при перевірці, тому підстави для застосування штрафу відсутні.

Суд критично оцінює доводи позивача, та, водночас, погоджується з доводами відповідача, з огляду таке.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів тощо.

Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III встановлено відповідальність автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 року №340 затверджене Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (надалі - Положення № 340) Згідно з пунктом 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Відповідно до пункту 6.3 Положення водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Пунктом 7.2. Положення № 340 визначено, що головний орган, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснює перевірку встановленого режиму праці і відпочинку водіїв відповідно до чинного законодавства України.

Автомобільний перевізник несе відповідальність за належне використання водіями індивідуальної контрольної книжки водія або протоколу перевірки та адаптації тахографа.

Приписи статті 48 Закону №2344-III зобов`язують автомобільних перевізників та водіїв мати при собі і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Таким чином, вказане положення зобов`язує водія ТЗ, який не обладнаний тахографом, пред`явити інспектору індивідуальну контрольну книжку водія незалежно від того, чи надійшла окремо така вимога, чи ні.

Доказами у адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем до матеріалів справи долучено копію індивідуальної трудової книжки водія.

Посилання позивача на ведення водієм індивідуальної контрольної книжки та її наявність на момент перевірки, суд оцінює критично, оскільки, як стверджує відповідач та було зафіксовано в акті перевірки, зазначена контрольна книжка співробітникам управління Укртрансбезпеки під час рейдової перевірки не надавалась.

На користь зазначеного свідчить і те, що будь-яких зауважень з приводу встановленого співробітниками управління Укртрансбезпеки порушення з боку водія транспортного засобу на момент перевірки і при складенні акту перевірки не надходило.

З акту слідує, що такий містить підпис водія та жодні зауваження у акті відсутні щодо встановлених порушень.

Крім того, суд звертає увагу, що копія контрольної книжки долучена не одразу до позовної заяви, а майже через місяць після відкриття провадження.

Таким чином, зазначене у своїй сукупності спростовує доводи позивача щодо наявності на момент перевірки та надання перевіряючим індивідуальної контрольної книжки водія.

Непред`явлення вказаного документу під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, та є самостійною підставою для застосування санкцій, визначених ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Щодо доводів відповідача про відсутність усіх реквізитів у товарно-транспортній накладній.

Суд наголошує, що відповідальність перевізника на підставі норм ст.60 Закон від 05.04.2001 за №2344-III настає лише у випадку здійснення перевезень за відсутності ТТН, а не за порушення правил її оформлення.

Цей висновок узгоджується із нормами Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за №363 Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила №363).

Так, згідно п.11.3 Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

Після прийняття вантажу згідно з товарно - транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники (п.11.4 Правил №363).

Більше того, п.11.1 Правил №363 передбачає, що товарно - транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Стаття 48 Закону від 05.04.2001 за №2344-III передбачає відповідальність перевізника за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки товарно- транспортної накладної. Відтак, достатньою і такою, що ґрунтується на Законі від 05.04.2001 за №2344-III підставою для відповідальності перевізника є фізичне не існування у його водія на момент проведення перевірки такого документу як товарно - транспортна накладна, а не певні формальні недоліки у її заповненні, адже перевізник взагалі не є суб`єктом, що здійснює оформлення цього документу.

Тому посилання відповідача на окремі недоліки у ттн, наданій водієм позивача суд вважає безпідставними.

Разом з тим, зазначені обставини не спростовують факту відсутності у водія на момент перевірки індивідуальної контрольної книжки, а відтак, відсутність необхідних документів, що визначені ст. 48 Закону України про автомобільний транспорт.

Крім того, згідно пункту 21 Порядку №1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно п.25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Так, повідомлення про розгляд справи від 22.11.2021 за вих. №98308/21.2/24-21 рекомендованим листом з повідомленням з копією акту від 15.11.2021 №297675, скеровано завчасно ПСП "Сокільча" та отримано ним 26.11.2021.

На розгляд справи для надання пояснень стосовно порушення, вказаного в акті перевірки від 15.11.2021 №297 представник ПСП "Сокільча" не з`явився та свої заперечення з приводу встановлення таких порушень не висловив, відтак, з такими погодився, у зв"язку з чим, керівник органу державного контролю виніс оскаржувану постанову.

З огляду на викладене, суд вважає, відповідачем доведено суду наявність підстав для винесення оскаржуваної постанови. Протилежні доводи позивача не підтверджені жодними доказами.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи цей спір, суд, керуючись ч.2 ст. 2 КАС України, зобов`язаний перевірити рішення суб`єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

В задоволенні позову Приватного сільськогосподарського підприємства "Сокільча" (вул. Шкільна, 1, Сокільча, Попільнянський район, Житомирська область, 13525, код ЄДРПОУ 03744959) до Подільського міжрегіональне управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті (майдан Корольова, 12, Житомир, 10014)про визнання протиправною та скасування постанови, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос