Рішення

від 13.07.2022 по справі 640/14787/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2022 року м. Київ № 640/14787/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротек" простягнення заборгованості у сумі 47 627, 13 грн

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротек" про стягнення заборгованості у сумі 47 627, 13 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Адміністративний позов мотивовано тим, що відповідачем в установленому порядку у 2019 році не виконано встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Так, згідно звіту за формою 10-ПІ, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2019 році становила 334 осіб, відповідно до нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 4% осіб, тобто 13 осіб з інвалідністю, але відповідачем працевлаштовано 12 осіб з інвалідністю. Таким чином, відповідачем не виконано встановлений законодавством норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів та не зайняте ними, відповідач до 15.04.2019 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 46 656, 68 грн., чого ним зроблено не було, у зв`язку з чим, останньому було нараховано пеню у розмірі 970,45 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзив на позовну заяву до суду не скористався, у зв`язку з чим, суд згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агротек» надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2019 рік по формі 10- ПІ (Річна Поштова), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики від 10.02.2007 р. № 42.

Згідно вказаного звіту Відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2019 році становила 334 осіб, відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 13 осіб з інвалідністю, але Відповідачем працевлаштовано 12 осіб з інвалідністю.

Таким чином, відповідачем не було виконано нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 47 627, 13 грн.

У зв`язку із несплатою відповідачем вказаних адміністративних санкцій у добровільному порядку, позивач нарахував останньому пеню та у розмірі 970,45 грн. та звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Згідно приписів ч.9 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон № 875-ХІ), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.1 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70 (далі - Положення №70), звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Тобто, відповідною нормою для підприємств, установ, організацій, зокрема, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

У поданому відповідачем звіті за формою 10-ПІ за 2019 рік вказано, що середньооблікова кількість працівників облікового складу у 2019 році становила 334 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 15 583, 33 грн. та середньорічна заробітна плата штатного працівника - 46 656, 68 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 46 656, 68 грн.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З аналізу вищенаведених норм ст.18, ст.19 Закону № 875-ХІІ, вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У той же час підприємство зобов`язане створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Разом з тим, як вбачається з приписів частини третьої статті 18 Закону № 875, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067 (далі - Закон № 5067) визначено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Наказ № 316).

Відповідно до приписів пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й).

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній з 07.02.2017) форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

В контексті прийнятого Закону №5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й) (до 07.02.2017 року), а починаючи з 07.02.2017 року - не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб для працевлаштування.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, згідно висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 встановлено, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у визначений строк з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово (або декілька разів на рік) подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 10 робочих днів (до 07.02.2017 року) та 3 робочих днів (з 07.02.2017 року) з дати відкриття вакансії, він виконав свій обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі.

Таким чином, до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й) (у період до 07.02.2017 року) та не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії (починаючи з 07.02.2017 року) може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування осіб з інвалідністю і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" . Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Відтак, у справах цієї категорії визначальним є дослідження факту подання роботодавцями звітності форми № 3-ПН.

Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 липня 2013 року та 19 листопада 2013 року (справи №№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно), у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі 825/1276/18 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

В свою чергу, суд зазначає, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Вказані обставини не були підтверджені або спростовані відповідачем, в зв`язку із неподання відзиву на позовну заяву.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем самостійно у звіті за формою 10-ПН підтверджено обставини щодо не працевлаштування 1 особи з інвалідністю, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідно до чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, норматив робочих місць протягом 2019 року на підприємстві відповідача не виконано, оскільки кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю становить 1 особа.

Таким чином, з огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що в даному випадку, відповідач, як учасник господарських відносин, не вжив усіх залежних від нього та передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто, не здійснив заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

При цьому, передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплати адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як вбачається з позовної заяви, у зв`язку з несплатою відповідачем вказаних адміністративно-господарських санкцій у строк до 15.04.2019 року, останньому була нарахована пеня у розмірі 657 грн., детальний розрахунок якої долучено до позовної заяви.

Згідно ч.2 ст. 218 ГК України - учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відповідач протягом 2019 року не вжив залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до законодавства, а отже відповідачем не було вчинено необхідні дії для недопущення правопорушення, за яке передбачається адміністративного-господарська санкція.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний судміста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротек" ( 03035, м. Київ, вул. Льва Толстого, буд. 63, корп.2, оф. 5, код ЄДРПОУ39448547) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 47 627 (сорок сім тисяч шістсот двадцять сім) грн. 13 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя А.С. Мазур