Рішення

від 17.07.2022 по справі 640/28377/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2022 року м. Київ № 640/28377/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком» (04119, м. Київ, вулиця Дорогожицька, 1, код ЄДРПОУ 31901655)

до Київської митниці Держмитслужби ( 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8А, код ЄДРПОУ 39422888)

про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестком» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці Держмитслужби в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100020/2020/000057/2 від 08.09.2020 року Київської митниці Держмитслужби.

- визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100020/2020/00450 Київської митниці Держмитслужби.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки оскаржуване рішення відповідача не містило передбачених законодавством відомостей про підстави невизнання заявленої митної вартості та посилається на те, що вказане рішення було прийняте з порушенням визначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, а розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

На адресу суду, від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що, оскаржуване рішення є правомірним, оскільки в документах, які надані позивачем до Київської міської митниці ДФС разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена та підлягає сплаті за ці товари, а декларантом або уповноваженою особою декларанта не подано всіх додаткових документів, які витребувані митницею згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України.

З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що для здійснення митного оформлення товару Посуд столовий, кухонний, для пиття, із зміцненого скла Набір склянок з графином (7 предметів у наборі) L4985 - 90 комп. - 630 шт.; L4986 - 501 комп. - 3507 шт.; торгівельна марка: ARCOPAL; виробник: ARC Middle East: країна виробництва: АЕ». Товар №2: «Посуд столовий, кухонний, для пиття, із зміцненого скла: Набір стаканів (6 шт. у наборі) N0754 - 40 комп. - 240 шт.; N1323 - 40 комп. 240 шт.; N9066 - 152 комп. - 912 шт.: торгівельна марка: LUMINARC; виробник: ARC Middle East; країна виробництва: АЕ». Товар №3: «Посуд столовий, кухонний, із зміцненого скла: Набір банок (3шт. в наборі) р9214 - 120 комп. - 360 шт.; Набір креманок (6шт. у наборі) N2322 - 120 комп. - 720 шт.; Банка для зберігання N1838 - 3000 шт.; N1839 - 702 шт.; N1840 - 2502 шт.; Каструля з кришкою р7659 1002 шт; P7669 - 800 шт.; р7670 - 800 шт.; кувшин N1023 - 360 шт.; N1101 - 240 шт.; кувшин із кришкою N1103 - 1200 шт.; N1105 - 498 шт.; Піала Р8014 - 1008 шт.; Салатник М0092 - 400 шт.; N2615 - 300 шт.; N3695 - 402 шт.; Р4396 - 240 шт.; р4428 - 240 шт.; р4467 - 192 шт.; Форма для зберігання Р3547 - 252 шт.; Р3548 - 252 шт.; Р3549 - 102 шт.; Р3552 - 90 шт.; р5516 - 504 шт.; Р5517 - 702 шт.; Р5518 - 702 шт.; р5519 - 150 шт.; Р5523 - 192 шт.; Р5524 - 204 шт.; P5525 - 102 шт.; торгівельна марка: LUMINARC; виробник: ARC Middle East; країна виробництва: АЕ»., Товар №4 «Посуд столовий, кухонний, для пиття, із зміцненого скла: кувшин з кришкою L7781 - 552 шт.: торгівельна марка: ARCOPAL; виробник: ARC Middle East; країна виробництва: АЕ» до Київської міської митниці ДФС подано митну декларацію (МД) №UА10020/2020/039070 від 03.09.2020 року.

Позивач визначив митну вартість імпортованого товару за основним методом- за ціною договору.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем разом з ЕМД №UА10020/2020/039070 від 03.09.2020 року були подані наступні документи: пакувальний лист (Packing list) б/н від 31.07.2020 року (код документа 0271*); iнвойс (Invoice) №29041702 від 31.07.2020 (код документа 0380*); коносамент (Bill of landing) № DWC0003994 від 11.08.2020 р. (код документа 0705*); автотранспортна накладна (CMR) №6390 від 02.09.2020 року (код документа 0730*); платіжне доручення в іноземній валюті чи банківських металах №3702 від 19.08.2020 р. (код документа 3001*); рахунок на оплату ТОВ «ДСВ Логістик» №UA00033380 від 01.09.2020 року (код документа 3004*); прайс лист (Price list) від 01.06.2020 року (код документа 3014*); страховий сертифікат №12268/03/380/752 від 11.08.2020 (код документа 3530*); додаткову угоду №1 до контракту (код документа m4103*) від 10.06.2016; додаткову угоду №3 від 20.11.2017 року (код документа m4103*); додаткова угода №4 від 21.11.2018 року (код документа m4103*); додаткову угоду №5 від 10.12.2018 р. (код документа m4103*); додаткову угоду №6 від 25.09.2019 року (код документа m4103*); контракт на постачання товарів №2015-0111 від 10.12.2015 року (код Документу m4104*); договір на транспортно-експедиторське обслуговування №SC-4180 від 09.02.2016 (код документа 4301*); декларацію країни відправлення (Federal Customs Authority DUBAI CUSTOMS) №201-04675982-20 від 01.08.2020 року (код документа 9610*).

Додатково, позивачем було надано: накладна №040135 від 04.01.2018 року (код документа 9000*), накладна №2504176 від 25.04.2018 року (код документа 9000*), генеральний договір страхування вантажів №12268/03/380 від 12.09.2019 року, (код документа 9000*), заявка на організацію перевезення та експедирування вантажів №SDWC0003994 від 28.07.2020 року (код документа 9000*).

08.09.2020 року відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA100020/2020/000057/2.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, Київською міською митницею ДФС було прийнято картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100020/2020/00450.

Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару: митна декларація від 25.08.2020 року №UA110130/2020/23705, від 14.08.2020 №UA500500/2020/501855.

Крім того, проведено процедуру консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товарів.

Також під час здійснення Київською міською митницею ДФС контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, як зазначив відповідач в оскаржуваному рішенні, оскільки в документах, які надані позивачем до митниці разом з митною декларацією (МД) №UА100020/2020/039970 містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а декларантом або уповноваженою особою декларанта не подано всіх додаткових документів, які були витребувані митницею згідно з переліком, митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів 08.09.2020 року №UA100020/2020/000057/2.

Незгода позивача із вказаним рішенням про коригування митно вартості товарів зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України визначає Митний кодекс України.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 34-1 частини 1 статті 4 Митного кодексу України, органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, митниці та митні пости.

Статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 51 Митного кодексу Украни регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 та 2 якої митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина перша статті 52 Митного кодексу України).

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина друга статті 52 Митного кодексу Украни).

Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті....;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню:

1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;

2) витрати на транспортування після ввезення;

3) податки, які справляються в Україні.

Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об`єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Стаття 57 Митного кодексу України регулює методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, а саме:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Згідно зі статтею 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

За приписами частин п`ятої - восьмої статті 57 Митного кодексу України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 59 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Відповідно до частини першої статті 60 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Згідно статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Системний аналіз наведених вище норм Митного кодексу України дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.

Верховний Суд у постанові від 23 січня 2020 року у справі №804/4365/16 вказав, що митний орган повинен витребувати документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зі спірного рішення про коригування митної вартості товарів судом встановлено, що відповідач лише зазначив про наявність вказаних розбіжностей у поданих позивачем документах без зазначення конкретного переліку документів.

Визначаючись щодо обґрунтованості доводів митниці щодо неможливості підтвердження поданими позивачем документами митної вартості товару, заявленого у МД №UА100020/2020/039970 від 03.09.2020 року, суд зважає на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, для здійснення митного оформлення поставлених товарів подано митну декларацію, в якій зазначено вартість товарів на загальну суму за товар №1 - 1427,150 доларів США., за товар №2 - 520,5800 доларів США, за товар №3 - 20852,93 доларів США, за товар №4 - 650,8800 доларів США, яка була розрахована з урахуванням вартості товарів та вартості перевезення до державного кордону України за курсом НБУ станом на дату подання митної декларації, який склав 27,6428 грн. за 1 долар США.

Представником позивача надано документи, які підтверджують митну вартість товару за першим методом- щодо ціни договору, а саме: iнвойс (Invoice) №29041702 від 31.07.2020 (код документа 0380*); коносамент (Bill of landing) № DWC0003994 від 11.08.2020 р. (код документа 0705*); автотранспортна накладна (CMR) №6390 від 02.09.2020 року (код документа 0730*); платіжне доручення в іноземній валюті чи банківських металах №3702 від 19.08.2020 р. (код документа 3001*); рахунок на оплату ТОВ «ДСВ Логістик» №UA00033380 від 01.09.2020 року (код документа 3004*); прайс лист (Price list) від 01.06.2020 року (код документа 3014*);страховий сертифікат №12268/03/380/752 від 11.08.2020 (код документа 3530*); додаткову угоду №1 до контракту (код документа m4103*) від 10.06.2016; додаткову угоду №3 від 20.11.2017 року (код документа m4103*); додаткова угода №4 від 21.11.2018 року (код документа m4103*); додаткову угоду №5 від 10.12.2018 р. (код документа m4103*); додаткову угоду №6 від 25.09.2019 року (код документа m4103*); контракт на постачання товарів №2015-0111 від 10.12.2015 року (код Документу m4104*); договір на транспортно-експедиторське обслуговування №SC-4180 від 09.02.2016 (код документа 4301*); декларацію країни відправлення (Federal Customs Authority DUBAI CUSTOMS) №201-04675982-20 від 01.08.2020 року (код документа 9610*), накладна №040135 від 04.01.2018 року (код документа 9000*), накладна №2504176 від 25.04.2018 року (код документа 9000*), генеральний договір страхування вантажів №12268/03/380 від 12.09.2019 року, (код документа 9000*), заявка на організацію перевезення та експедирування вантажів №SDWC0003994 від 28.07.2020 року (код документа 9000*).

Вказані документи містять всі відомості щодо заявленої митної вартості та її складових, не мають розбіжностей чи ознак підробки в розумінні положень Митного кодексу України.

Щодо доводів відповідача про не підтвердження позивачем витрат на транспортування, та що на момент митного оформлення надано лише рахунок на оплату морського перевезення, то слід зазначати, що згідно частини десятої статті 58 Митного кодексу України до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), зокрема:

- витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

- витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до наяних матерівлів справи, ціни на товар вказані у специфікаціях і включають в себе всі витрати продавця, у тому числі витрати на доставку та навантаження на борт судна, упаковку, маркування, митне очищення в країні експорту, оформлення сертифіката походження.

Суд зауважує, що зазначені супутні витрати продавця не є складовими митної вартості в розумінні частини десятої статті 58 Митного кодексу України, оскільки такі витрати включені до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті, а тому не впливають на числові значення митної вартості товарів. При цьому, правилами міжнародної торгівлі, Митного кодексу України та жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку продавця окремо зазначати в рахунку (інвойсі) числові складові витрат на супутні послуги, якщо згідно з умовами поставки вони включені до ціни товару.

Крім того, представник позивача надав рахунок-фактура від експедитора за надані транспортно-експедиторські послуги, рахунок на оплату експедитора ТОВ «ДСВ Логістика» №UA00033380 від 01.09.2020 року на суму 28 939,89 грн., яким підтверджується розмір витрат на транспортування імпортованого товару до місця ввезення на митну територію України, заявку на організацію перевезення та експедирування вантажів №SDWC0003994 від 28.07.2020 року, до договору, згідно якої вартість морського перевезення за межами державного кордону України складає 1050 доларів США.

З приводу того, що в копії митної декларації країни відправлення від 01.08.2020 року зазначено коди товарів, які відрізняються від заявлених кодів товарів, згідно УКТ ЗЕД в митній декларації, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем визначено та задекларовано імпортований товар за кодом УКТ ЗЕД, який встановлений Законом України «Про митний тариф України», що підтверджується відсутністю рішення митного органу про визначення коду товару за митною декларацією.

Також, проаналізувавши надані при митному оформленні документи, суд дійшов висновку, що такі документи відповідають умовам решти документів і не містять розбіжностей з іншими документами, поданими разом з митною декларацією, наведені у них дані не викликають обґрунтованих сумнівів в їх достовірності.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 за результатом розгляду справи №809/1884/16, згідно якої положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Також суд вважає обґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем вимог Митного кодексу України при визначенні митної вартості товару.

За приписами статті 57 Митного кодексу України, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, митна вартість визначається за резервним методом у відповідності до статті 64 Митного кодексу України у разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів.

За змістом оскаржуваних рішень про коригування митної вартості, відповідач використав резервний метод.

Обов`язок доведення митної вартості товару покладено на декларанта. Орган доходів і зборів має виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, такий контроль може здійснюватися, у тому числі, шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням бази даних Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України, яка містить відповідну інформацію.

Зокрема, як вбачається із матеріалів справи, митницею на підставі Джерел інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару, митну вартість товару№1 скориговано до рівня 3032,42 доларів США, за товар №2 скориговано до рівня 807,361392 доларів США, товар №3 скориговано до рівня 24 776,48 доларів США, товар №4 скориговано до рівня 1148,16552 доларів США.

Проте, вказана графа оскаржуваного рішення не містить інформації - який саме товар було використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості такого товару, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товару, відсутнє її коригування, не зазначено фактів, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості, тощо.

До того ж, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару, та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом.

Також, наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю вищою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не є підставою для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Вищевикладене, а також та обставина, що відповідачем наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару за основним методом не доведено, як і не доведено того, що подані декларантом документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності та/або наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, натомість позивач підтвердив заявлену митну вартість товару необхідними документами, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товарів та протиправність прийнятого митним органом рішення про коригування митної вартості товарів від 08.09.2020 року №UA100020/2020/000057/2.

За таких обставин, відповідачем необґрунтовано відмовлено позивачу у митному оформленні ввезеного на митну територію України товару, за заявленою у митній декларації №UА100020/2020/039970 від 03.09.2020 року митною вартістю, а тому оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA100020/2020/00450 підлягає скасуванню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем належними доказами не доведено, що позивачем до митного органу не надано усіх необхідних документів для підтвердження заявленої у митній декларації митної вартості товару, внесено до декларацій недостовірні або неточні відомості, або надано документи, котрі містили розбіжності, що у свою чергу унеможливлювало б визначення митної вартості товару за ціною договору.

При цьому, повноваження митниці щодо витребування додаткових документів для перевірки правильності визначення митної вартості товару можуть бути реалізовані за наявності обґрунтованих підстав для сумніву у правильності митної оцінки товару.

Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Відомості з інформаційних систем фіскальних органів не можуть слугувати беззаперечним джерелом інформації про митну вартість конкретного товару.

Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, митну вартість товару, що імпортується скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до ст. 64 Митного кодексу. Визначена митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару, подібного за якісними характеристиками, митне оформлення якого вже здійснене.

Відтак, враховуючи, що позивачем до відповідача надано усі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, котрі цілком достатні для підтвердження кількісних та вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, суд дійшов висновку, що визначення відповідачем митної вартості не за основним методом визначення митної вартості товарів (за ціною договору), не є обґрунтованим, а тому суперечить основним принципам здійснення державної митної справи, визначеним статтею 8 Митного кодексу України, зокрема, законності, додержання прав, та охоронюваних законом інтересів осіб, та відповідно відсутності підстав для коригування митним органом митної вартості товару.

До того ж, Київською міською митницею ДФС не доведено, та суду не надано належних доказів на підтвердження правомірності застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком» саме другорядного методу визначення митної вартості - резервного, та послідовного вибору методів, як того вимагають положення частини 3 статті 57 Митного кодексу України.

Крім того, однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Щодо невідповідності рішень про коригування митної вартості товарів вимогам законодавства з цієї підстави, що митницею у спірних рішеннях не наведено пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії, умови поставки, комерційні умови тощо та не зазначено докладної інформації і джерел, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, свідчать також постанови Верховного Суду від 31.01.2018 р. № 813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 р. по справі № 804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного суду від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу представником позивача надано: детальний опис робіт за договором про надання правничої допомоги та додаткової угоди №1 від 20.10.2020 року, договір про надання правничої допомоги №І-85/21-10/20 від 21.10.2020 року, додаткова угода №1 від 21.10.2020 року, Акт здачі-прийняття робіт від 05 серпня 2021 року, платіжне доручення №48296 від 22.10.2020 року про оплату послуг у розмірі 30 000 грн., Ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати на правову професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 30 000,00 грн.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Частинами першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжного доручення №49483 від 23.11.2020 року та квитанції від 23.11.2020 року №49483 позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у загальному розмірі 4 204,00 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 204,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 132, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком» (04119, м. Київ, вулиця Дорогожицька, 1, код ЄДРПОУ 31901655) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100020/2020/000057/2 від 08.09.2020 року.

Визнати протиправним та скасувати картку відмови Київської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, у митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100020/2020/00450.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком» (04119, м. Київ, вулиця Дорогожицька, 1, код ЄДРПОУ 31901655) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири грн. 00 копійок) та витрати на правову професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн ( Тридцять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби ( 03124, м.Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8А, код ЄДРПОУ 39422888).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук