Ухвала

від 26.08.2022 по справі 308/10726/22

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10726/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.08.2022 місто Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у рамках кримінального провадження № 12019070030002917, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна у рамках кримінального провадження № 12019070030002917, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що як встановлено досудовим розслідуванням, до Ужгородського ВП надійшла заява про те, що колишній директор ПАТ «Будівельні матеріали» реалізував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає заявниця.

Крім того, до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області надійшла заява від ОСОБА_4 про те, що вона була акціонером ВАТ «Будівельні матеріали», в 2004-2005 роках відбулася ліквідація ВАТ «Будівельні матеріали» та внаслідок даної ліквідації остання не отримала грошових коштів.

Разом з тим, до Закарпатської обласної прокуратури надійшло звернення від мешканців будинку АДРЕСА_2 , про те, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інші невстановлені особи, на їх думку, у період з 2001 по 2005 років, незаконно, шляхом банкрутства заводу, назву якого не зазначено, та подальшого продажу через аукціон, реалізували будинок за адресою: АДРЕСА_2 , позбавивши мешканців цього будинку (акціонерів заводу) права на житло.

12.09.2019 відомості про зазначене кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070030002917 з визначенням правової кваліфікації кримінальних правопорушень (проступків), передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

11.02.2022 процесуальним керівником було прийнято рішення про об`єднання кримінальних проваджень № 12021075030000049, № 42021070000000341 та визначено головний номер № 12019070030002917 від 12.09.2019, оскільки є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення щодо даних матеріалів вчиненні однією особою.

Згідно з відповіддю КП «Архітектурно-планувальне бюро» Ужгородської міської ради за відомостями, що містяться в інвентаризаційній справі № 5375. будівля за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить ТОВ «Епос-Центр», код ЄДРПОУ: 13838806, адреса: м. Львів, Галицький район, вул. Гнатюка, 8.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна будинок за адресою: АДРЕСА_2 , на праві власності належить ТОВ «Епос-Центр», код ЄДРПОУ: 13838806, країна реєстрації Україна, 79007, Львівська область, м. Львів, вул. Гнатюка, 8.

Згідно з відповіддю з Ужгородської міської ради земельна ділянка по АДРЕСА_2 , відноситься до земель комунальної власності, право на яку не оформлено. Також зазначено, що звернень щодо передачі у власність чи користування земельної ділянки по проспекту Свободи, 26, не надходило.

28.06.2022 до сектору дізнання надійшло клопотання від потерпілої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 за № 3412, в якому остання просить накласти арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , з метою їх незаконного заволодіння іншими особами.

Прокурор вказує, що у даному випадку арешт накладається на майно з метою збереження речових доказів.

На підставі викладеного, прокурор просить накласти арешт на будинок типу гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ТОВ «Епос Центр», код ЄДРПОУ: 13838806, країна реєстрації Україна, 79007, Львівське область, м. Львів, вул. Гнатюка, 8, та прибудинкову територію за вказаною адресою, яка відноситься до земель комунальної власності Ужгородської міської ради.

Прокурор у судове засідання не з`явився, при цьому подав заяву, згідно з якою просить провести розгляд поданого ним клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно в рамках даного кримінального провадження без його участі у зв`язку із великою завантаженістю на роботі. Подане клопотання підтримує в повному обсязі та просить задовольнити. Одночасно прокурором повідомлено, що власників майна, а саме представників ТОВ «ЕПОС-ЦЕНТР», повідомлено про час і дату розгляду клопотання.

Представник володільця (власника) майна у дане судове засідання не з`явився, однак його неприбуття у відповідності до ч. 1 ст. 172 КПК України не перешкоджає розгляду даного клопотання про арешт майна.

Розглянувши клопотання про арешт майна та дослідивши додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Як встановлено у судовому засіданні, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12019070030002917 підтверджується, що органом досудового розслідування сектором дізнання Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 4 ст. 358 КК України.

Досудове розслідування розпочато на підставі заяв ОСОБА_4 про те, що колишній директор ПАТ «Будівельні матеріали» реалізував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає заявниця, а також про те, що вона була акціонером ВАТ «Будівельні матеріали» та в 2004-2005 роках відбулася ліквідація ВАТ «Будівельні матеріали» і внаслідок даної ліквідації остання не отримала грошових коштів. Крім того, до Закарпатської обласної прокуратури надійшло звернення від мешканців будинку АДРЕСА_2 про те, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інші невстановлені особи, на їх думку, у період з 2001 по 2005 років, незаконно, шляхом банкрутства заводу, назву якого не зазначено, та подальшого продажу через аукціон, реалізували будинок за адресою: АДРЕСА_2 , позбавивши мешканців цього будинку (акціонерів заводу) права на житло.

Звертаючись до слідчого судді з даним клопотанням прокурор просить накласти арешт на будинок типу гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ТОВ «Епос Центр», та прибудинкову територію за вказаною адресою, яка відноситься до земель комунальної власності Ужгородської міської ради.

Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із таких заходів є арешт майна.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються. До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання (ч. ч. 5, 6 ст. 132 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

За приписами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

В обґрунтування доводів внесеного клопотання прокурор вказує, що вказане майно є речовим доказом в даному кримінальному провадженні, у зв`язку із чим виникає необхідність накласти на нього арешт.

Частиною 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).

Вищезазначених прокурор при зверненні до слідчого судді з даним клопотанням про арешт майна не дотримався, а саме усупереч імперативним вимогам п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні не зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

Прокурором у клопотанні не наведено відповідного обґрунтування щодо можливості використання майна, що належить арештувати, як доказу в кримінальному провадженні № 12019070030002917, у рамках якого проводиться досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Обов`язок ініціатора клопотання довести обставини що вказують на вчинення злочину, правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для власника і третіх осіб, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження слідує із вимог ч. 5 ст. 132, ст. 171 КПК України та відповідає передбаченим ст. ст. 7, 22, 26 КПК України принципам змагальності та диспозитивності.

Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Клопотання не містить виклад обставин на підтвердження того, що майно, яке за твердженням прокурора належить арештувати, відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Разом з тим, вимоги щодо змісту клопотання про арешт майна містяться у ст. 171 КПК України, яка серед іншого зобов`язує учасників кримінального провадження, які звернулися з відповідним клопотанням, не лише зазначити про мету застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, а і вказати на обставини, які дають підстави для застування такого обмежувального заходу та надати докази на підтвердження своїх доводів.

З системного аналізу вищевказаних норм кримінального процесуального закону можна дійти висновку, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

Однак, із тексту клопотання прокурора вбачається, що воно складається з викладення змісту фактичних обставин можливого кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування, та посилання на ст. 170 КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону з фактичними обставинами даного кримінального провадження.

Наведене у свою чергу ставить під сумнів доводи прокурора про достатність підстав для накладення арешту на зазначене в клопотанні майно.

Слідчий суддя зазначає, що при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Між тим, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

З матеріалів провадження вбачається, що органом досудового розслідування під час складання вищевказаного клопотання не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На переконання слідчого судді, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.

Із доданих до клопотання матеріалів не вбачається, що вищевказане майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. При цьому в клопотанні прокурором не вказується на те, що зазначене в клопотанні майно визнано речовим доказом.

При прийнятті рішення слідчий суддя, керуючись принципом диспозитивності, зазначає, що сторона кримінального провадження прокурор у підтвердження доводів клопотання не надав слідчому судді копії процесуального рішення постанови про визнання майна речовим доказом.

Тому, доводи клопотання прокурора про необхідність накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, слідчий суддя вважає належним чином не вмотивованими, такими, що не відповідають вимогам закону.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя також приходить до висновку про те, що у кримінальному провадженні жодна особа не визнавалася підозрюваною, обвинуваченою чи засуджувалася й щодо неї може бути застосовано покарання у виді спеціальної конфіскації.

Між тим, санкції ч. 1 ст. 191, ч. 4 ст. 358 КК України, за вчинені і передбачені цією нормою матеріального права діяння, не передбачають призначення покарання у виді конфіскації майна.

Таким чином, дослідивши доводи клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про те, що у ньому не зазначена мета арешту майна, що, подаючи клопотання, прокурор не врахував положення ч. 1 ст. 170 КПК України, відповідно до якої фізична або юридична особа може бути позбавлена права на відчуження, розпорядження та/або користування майном. При оцінці доводів клопотання, слідчий суддя також вважає, що у клопотанні прокурора не вказується на наявність даних у підтвердження ризиків приховування, втрати, передачі чи відчуження майна, на яке вказується у клопотанні.

Надані слідчому судді матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні та диспозиції статей, за якими здійснюється досудове розслідування, не містять відомостей, які б давали розумні підстави вважати, що нерухоме майно, яка є предметом арешту, відповідає критеріям ст. 98 КПК України, зокрема може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об`єктом кримінально протиправних дій, або набуто кримінально протиправним шляхом.

Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника (володільця) майна, оскільки за викладених у клопотанні та доданих до нього матеріалах обставинах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні внесеного клопотання про арешт майна слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 98, 131, 132, 170-173, 175, 309, 376 КПК України, слідчий суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволення клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у рамках кримінального провадження № 12019070030002917, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області ОСОБА_1