Ухвала

від 28.08.2022 по справі 155/729/22

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №155/729/22

Провадження №4-с/155/4/22

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2022 року місто Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Яремчук С.М.,

за участю секретаря судового засідання Задурської К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність в.о. начальника Горохівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Міщука Тараса Миколайовича та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до суду на бездіяльність в.о. начальника Горохівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Міщука Тараса Миколайовича та зобов`язання вчинити дії.

Скаргу обґрунтовує тим, що він 09 серпня 2022 року під час звернення до Горохівського ВДВС з метою отримання інформації про наявність (відсутність) щодо нього виконавчих проваджень та заборгованості дізнався, що станом на 09 серпня 2022 року щодо нього виконавчих проваджень не існує, однак за даними РВ ДВС наявний не знятий арешт нерухомого майна (земельна ділянка №0720810100:01:001:0152), який виник 03 грудня 2009 року і обтяжувачем виступає ВДВС Горохівського РУЮ (постанова АА №608080). Також дізнався, що самого виконавчого провадження на даний час не існує, так як воно знищене по закінченню строку зберігання, а виконавець арешту ОСОБА_2 не працює, а тому зняти арешт останні не можуть.

Заявник вказує, що заборгованість накладалася за виконавчим листом №1-199-05, виданим Горохівським районний судом Волинської області 21 грудня 2005 року, яка була ним повністю погашена, а тому виконавче провадження було закінчене через фактичне повне виконання рішення суду. Оскільки жодних виконавчих проваджень щодо заявника не існує, тому й не може існувати арешт на нерухоме майно поза виконавчим провадженням.

З огляду на це, заявник просить визнати протиправною бездіяльність виконуючого обов`язки начальника Горохівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Міщука Тараса Миколайовича, що полягає у не знятті арешту з належного йому майна як боржника, накладеного у виконавчому провадженні №14725515 та зобов`язати останнього зняти арешт із усього належного заявнику рухомого та нерухомого майна, який накладений в рамках виконавчого провадження №14725515.

Представник заявника, Овсієнко С.А., в судове засідання не з`явився, у поданій заяві просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Державний виконавець Міщук Т.М. в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся про час та місце розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань не подавав.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з положеннями частин 2 і 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Горохівського районного управління юстиції Паляниці Наталії Олександрівни серії АА №608080 від 03 грудня 2009 року накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . Дані обставини підтверджуються відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а. с. 6).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0720810100:01:001:0152 площею 0,1 га, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Право власності на дану ділянку зареєстроване приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Кудимом Романом Анатолійовичем 08 червня 2021 року (а. с. 7).

Згідно з інформацією ВП-спецрозділ від 09 серпня 2022 року, виконавче провадження №14725515, яке було розпочате 03 вересня 2009 року на підставі виконавчого листа №1-199-05 від 21 грудня 2005 року, про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 15000 гривень закінчене 24 грудня 2013 року на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення).

Згідно з відповіддю Горохівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) №18.14-24/13392 від 09 серпня 2022 року, у відділі ДВС виконавчі документи, за якими ОСОБА_1 виступає боржником, станом на 09 серпня 2022 року на виконанні не перебувають, заборгованість по виконавчих провадженнях відсутня. Згідно даних реєстру АСВП виконавче провадження №14725515 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, яке було підставою для накладення арешту на все невизначене майно, нерухоме майно було фактично закінчено 24 грудня 2013 року (п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»), зняти арешт з нерухомого майна, накладеного на підставі даного виконавчого провадження, неможливо у зв`язку із відсутністю на виконанні даного виконавчого провадження (виконавче провадження знищене у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а. с. 5).

ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність виконавчої служби за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Судом встановлено, що виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 15000 гривень моральної шкоди було закінчене у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду, однак арешт із належного йому майна знято не було. При цьому виконавчою службою факт погашення боргу за виконавчим документом не оспорювався.

В судовому засіданні державний виконавець підтвердив, що виконавче провадження за яким проводилось стягнення з ОСОБА_1 , знищене.

За таких обставин суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Крім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

А відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №14725515, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна.

Такий спосіб захисту прав відповідає висновкам, викладених у Постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №2/0301/806/11.

На підставі наведеного вище, суд погоджується із доводами заявника про те, що не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання в.о. начальника Горохівського відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Міщука Т.М. зняти арешт з майна боржника, а тому скаргу задовольняє.

Керуючись ст. 447, 451 ЦПК України, ст. 321 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність виконуючого обов`язки начальника Горохівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Міщука Тараса Миколайовича, що полягає у не знятті арешту з належного ОСОБА_1 майна як боржника, накладеного у виконавчому провадженні №14725515.

Зобов`язати виконуючого обов`язки начальника Горохівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Міщука Тараса Миколайовича зняти арешт із усього належного ОСОБА_1 рухомого та нерухомого майна, який накладений в рамках виконавчого провадження №14725515, а саме: номер запису про обтяження: 9312458; дата та час державної реєстрації обтяження: 03 грудня 2009 року 17:04:01; вид обтяження: арешт невизначеного майна, всього нерухомого майна; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА 608080, видана 03 грудня 2009 року, видавник: головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Горохівського районного управління юстиції Паляниця Наталія Олександрівна; обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Горохівського районного управління юстиції (м. Горохів, вул. Возз`єднання, 8).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області Яремчук С.М.