Ухвала

від 29.08.2022 по справі 695/3463/18

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 695/3463/18

номер провадження 1-кп/695/65/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2022 рокум. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_2 ,

потерпілої ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

захисників - адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши в судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення цивільного позову, поданого у кримінальному провадженні № 12018250150000501, по обвинувальному акту стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , що обвинувачуються за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження № 12018250150000501, по обвинуваченю ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , які обвинувачуються за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження, потерпілими, серед інших, визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , якими було заявлено цивільні позови.

У ході розгляду матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали клопотання про забезпечення їх позовної заяви, у якій просили накласти арешт на всі об`єкти рухомого та нерухомого майна у тому числі грошові кошти, які знаходяться на рахунках, що належать ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що відкриті в фінансових та банківських установах України.

Вказане клопотання мотивовано тим, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які є відповідачами за цивільним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , можуть ухилятися будь-яким способом від виконання рішення суду за їх позовом, а враховуючи ціну позову, вжиття наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав цивільних позивачі, адже забезпечить реальну та справжню можливість виконання вироку суду в частині цивільного позову.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на задоволенні вказаного клопотання наполягли з підстав, які вказані у ньому.

Прокурор в судове засідання не з`явився, однак скерував до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 проти задоволення клопотання заперечував та вказував на його необґрунтованість та відсутність чітко визначеного майна, яке підлягає арешту, що не відповідає вимогам до клопотання про накладення арешту, які встановлені нормами КПК України.

Захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 проти задоволення клопотання заперечував вказуючи та підтримав думку адвоката ОСОБА_6 .

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав свого захисника, проти задоволення клопотання заперечував.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши вказане клопотання про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

У відповідності до ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач

Згідно з ч. 1 ст. 172 КПК України клопотання проарешт майнарозглядається слідчимсуддею,судом непізніше двохднів здня йогонадходження досуду,за участюслідчого та/абопрокурора,цивільного позивача,якщо клопотанняподано ним,підозрюваного,обвинуваченого,іншого власникамайна,і занаявності -також захисника,законного представника,представника юридичноїособи,щодо якоїздійснюється провадження.Неприбуття цихосіб усудове засіданняне перешкоджаєрозгляду клопотання.

Таким чином, суд вважає за необхідне здійснювати розгляд клопотання про забезпечення позову за відсутності прокурора.

Судом встановлено, що в рамках даного кримінального провадження потерпілими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було подану цивільний позов про відшкодування майнової та моральної шкоди з ціною позову 901923,00 грн.

Зокрема, цивільні позивачі просили: стягнути солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду в сумі 601442,25 грн. та завдану моральну шкоду в сумі 50000 грн. та стягнути солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 завдану матеріальну шкоду в сумі 200480,75 грн. та завдану моральну шкоду в сумі 50000 грн.

Відповідно до ст. 94, 132, 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб, тощо.

Такі дані мають міститися й у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь- яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті (відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Разом із тим вказана заява про забезпечення позову зазначеним вище критеріям не відповідає.

Так потерпілими не було надано суду жодних доказів про наявність у обвинувачених будь-якого майна чи відповідних банківських рахунків, на яких знаходяться певні суми, за таких обставин накладення арешту на все майно обвинувачених чи їх банківські рахунки може призвести до порушення правил співмірності заходів забезпечення позову.

Вимога співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що продиктована ч. 3 ст. 150 ЦПК України є обов`язковою для врахування судом при вирішенні питання забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.

Крім того матеріали справи не містять жодних відомостей про наміри обвинувачених відчужити будь-яким способом своє рухоме чи нерухоме майно з метою уникнення виконання судового рішення у випадку його задоволення.

Стаття 170 КПК України передбачає, що заборона, обмеження користування або розпорядження майном може бути застосоване лише в разі доведеності існування обставин, які підтверджують, що незастосування таких заходів призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, передачі такого майна, проте, вказані обставини не підтверджені достатніми доказами.

Відтак, при вирішенні даного клопотання суд зауважує, що цивільними позивачами не доведена необхідність застосування саме такої забезпечувальної цілі кримінального провадження заходу, як арешт майна і не доведена наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»),

Крім того, ЄСПЛ, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.

ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, на підставі викладеного вище, враховуючи, що цивільними позивачами не доведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в даному клопотанні, суддя приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного клопотання на даному етапі судового розгляду.

Отже, матеріалами справи взагалі ніяк не доведено, в чому саме полягає загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку його задоволення та з яких підстав цивільні позивачі пов`язують виконання рішення цього суду лише шляхом накладення арешту на на дане майно.

Фактично клопотання про забезпечення позову містить лише формальне посилається на необхідність вжиття заходів забезпечення позову, вказуючи на те, що обвинувачені можуть ухилятися від виконання судового рішення, однак будь-яких доказів того, що вони мають намір вчинити такі перешкоди щодо виконання рішення суду, заявниками при поданні заяви про забезпечення позову надано не було.

Посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц.

Відтак, клопотання про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню.

На підставі зазначеного та керуючись

ст., ст. 149, 150, 153, 157 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення цивільного позову, поданого у кримінальному провадженні № 12018250150000501, по обвинувальному акту стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , що обвинувачуються за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 КК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_1