Рішення

від 28.08.2022 по справі 910/18252/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.08.2022Справа № 910/18252/21Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВР Технологія"

про стягнення 35059,29 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВР Технологія" про стягнення 35059,29 грн., з яких: 9750,00 грн. основного боргу, 6084,78 грн. пені, 16691,40 грн. штрафу, 830,00 грн. трьох процентів річних та 1703,11 грн. інфляційних втрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив строк виконання грошового зобов`язання за договором поставки з відстроченням платежу №1610-1/18 від 16.10.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Дана ухвала суду направлялася, зокрема, відповідачу на поштову адресу, вручення якої підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням із відміткою про вручення.

Разом із цим, у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.10.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки з відстроченням платежу № 1610-1/18, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товари, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари у відповідності до положень цього договору.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору ціна на товар визначається в рахунку-фактурі. Загальна заборгованість за відвантажений та неоплачений товар за цим договором не повинна перевищувати 100000 грн. з ПДВ.

Форма оплати - оплата з відстроченням платежу. Строк відстрочення платежу з оплати товару складає 10 календарних днів з дати відвантаження товару (пункт 6.1 договору).

У пункту 8.1 договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 12 календарних місяців. Якщо не пізніше ніж за 1 календарний місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не попередить іншу сторону про припинення цього договору в письмовій формі, цей договір вважається продовженим на наступні 12 календарних місяців на таких самих умовах.

Додатковою угодою від 29.11.2018 до договору сторони домовились про поставку товару понад ліміт, визначений у договорі, згідно рахунку-фактури від 28.11.2018 № РУ-0066928 на загальну суму 166914 грн. з ПДВ.

Із матеріалів справи слідує, що позивач поставив відповідачу товар за підписаною обома сторонами видатковою накладною від 14.12.2018 № РУ-0021812 за рахунком-фактурою від 28.11.2018 № РУ-0066928 на суму 166914 грн.

Також сторонами укладено додаткову угоду від 18.11.2020 до договору, згідно з пунктом 1 якої покупець підтверджує та визнає існування дебіторської заборгованості перед постачальником згідно договору в розмірі 13000,03 грн. з ПДВ, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 18.11.2020 року.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 18.11.2020 покупець зобов`язується оплатити заборгованість, визначену в пункті 1 додаткової угоди, за таким графіком: по 3250 грн. у строки не пізніше 20.11.2020, 26.11.2020, 06.12.2020 та в розмірі 3250,03 грн. - не пізніше 18.12.2020 року.

Водночас, оскільки відповідач залишок заборгованості в розмірі 9750 грн. не сплатив, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар за договором згідно з підписаною обома сторонами видатковою накладною від 14.12.2018 № РУ-0021812 за рахунком-фактурою від 28.11.2018 № РУ-0066928 на суму 166914 грн.

У свою чергу, відповідач оплату поставленого товару здійснив не в повному обсязі, заборгувавши 13000,03 грн., що визнано відповідачем шляхом підписання додаткової угоди від 18.11.2020 до договору.

З огляду на те, що наразі сума основного боргу відповідача становить 9750,00 грн. та останнім не надано доказів її погашення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивачем нараховані на суму боргу 9750,00 грн. за період з 25.12.2018 по 26.10.2021 пеня в розмірі 6084,78 грн., 830,00 грн. трьох процентів річних та 1703,11 грн. інфляційних втрат, а також 16691,40 грн. штрафу.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 9.1 договору у випадку порушення покупцем строків платежів, визначених цим договором, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Крім пені, за порушення умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми вартості поставленого товару.

У пункті 9.3 договору сторони погодили, що нарахування та сплата неустойки (штрафу, пені) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження певним строком, протягом усього періоду від дня, коли грошові зобов`язання повинні були виконані, до дня їх фактичного виконання.

Таким чином, сторонами згідно з частиною 6 статті 232 ГК України погоджено в договорі нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання протягом усього періоду прострочення, без обмеження строком, до дня фактичного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Здійснивши арифметичний перерахунок штрафу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат за визначений позивачем період, суд дійшов висновку про задоволення відповідних позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВР Технологія" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 29; ідентифікаційний код 33545105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська,4а; ідентифікаційний код 32346937) 9750 (дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят) грн. основного боргу, 6084 (шість тисяч вісімдесят чотири) грн. 78 коп. пені, 16691 (шістнадцять тисяч шістсот дев`яносто одну) грн. 40 коп. штрафу, 830 (вісімсот тридцять) грн. трьох процентів річних, 1703 (одну тисячу сімсот три) грн. 11 коп. інфляційних втрат, а також 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова