Рішення

від 28.08.2022 по справі 910/1352/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.08.2022Справа № 910/1352/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" (18001, м. Черкаси, вул. Надпільна, 261, офіс 7, код ЄДРПОУ 40111046)

до Комунального некомерційного підприємства "Фтизіатрія" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 35, код ЄДРПОУ 01993865)

про стягнення 48 776,93 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального некомерційного підприємства "Фтизіатрія" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення заборгованості за договором № 2273 від 19.04.2021 про постачання електричної енергії споживачу у розмірі 48 776,93 грн, з яких: 47 608,98 грн основного боргу, 908,97 грн інфляційних втрат та 258,98 грн трьох процентів річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.01.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

21.02.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13.05.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що КНП «Київська міська туберкульозна лікарня №2» оплатила позивачу вартість використаної (купованої електричної) енергії в повному обсязі, що передбачений умовами договору, обраною споживачем комерційною пропозицією, а саме 457 506, 99 грн. Також відповідач зазначає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів щодо підтвердження у відповідача заборгованості у розмірі 48 776,93 грн.

05.05.2022 на електронну адресу суду позивачем подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

25.05.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив та клопотання про розподіл судових витрат. У відповіді на відзив позивач зазначає, що належним, допустимим та достовірним доказом споживання електричної енергії споживачем в листопаді 2021 року є відповідь на адвокатський запит ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» за № 08/100/509 від 13.01.2022 (додаток № 20 до позовної заяви). Як зазначає у відповіді на відзив позивач, 47 608,98 грн (3,7451 грн. *12 712 кВт/год.) є обґрунтованим розміром заборгованості відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2021 року між Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" (далі - постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством "Київська міська туберкульозна лікарня № 2" (далі- споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу № 2273, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

18 січня 2022 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 1000691120007044652 про державну реєстрацію припинення юридичної особи КНП «Київська міська туберкульозна лікарня № 2» на підставі рішення щодо організації та зазначено правонаступником останнього Комунальне некомерційне підприємство «Фтизіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 01993865).

Пунктом 3 Комерційної пропозиції, що є додатком 2 до договору, встановлено що строк оплати рахунку до 5 числа місяця наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційно пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.

Споживач, відповідно до підпункту 1 пункту 6.2. договору, взяв на себе зобов`язання, забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.

На час укладення договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 віч 05.05.2021, його загальна вартість складала 457 506,99 грн, а вартість 1 кВт/год. становила 2,11671597 грн з ПДВ. Загальний обсяг поставки 216 140 кВт/ год.

В ході постачання енергоносія між Сторонами укладались додаткові угоди, так 27 травня 2021 року, у зв`язку з коливанням ціни на ринку електричної енергії в бік збільшення, укладено додаткову угоду № 3, якою з 01 травня 2021 року збільшено ціну 1 кВт/год. до 2,328168 грн. з ПДВ.

27.08.2021 між постачальником та споживачем укладено додаткову угоду № 5, якою визначено нову вартість 1 кВт/год. з 01 серпня 2021 року на рівні 2,56075 грн.

Додатковою угодою № 6 від 27 серпня 2021 року, через коливання ціни на ринку, з 10 серпня 2021 року сторонами збільшено вартість 1 кВт/год. до 2,816568 грн.

20 вересня 2021 року між сторонами укладено додаткову угоду № 9, якою збільшено вартість 1 кВт/год. до 3,0979 грн з 01 вересня 2021 року.

15.11.2021 укладено додаткову угоду № 10 та збільшено вартість 1 кВт/год. до 3,4074 грн. з 01 листопада 2021 року.

Остання додаткова угода № 11 укладена 26 листопада 2021 року, з тих самих підстав, що і попередні, та визначено вартість 1 кВт/год. в розмірі 3,7451 грн з 10 листопада 2021 року.

Позивач у позовній заяві зазначає, що в період з 01 по 26 листопада 2021 року, спожито 28 510 кВт/год. електричної енергії на загальну суму 103 886,45 грн, з яких 56 277, 47 грн було сплачено споживачем 17.12.2021 за платіжним дорученням № 37.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідачем не повернуто актів прийому-передачі електричної енергії та залишаються несплаченими на загальну суму 47 608,98 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, сплативши не у повному обсязі кошти за отриману електричну енергію та з порушенням строку, передбаченого договором. Відтак, у відповідача існує заборгованість за спожиту електричну енергію, яка становить 47 608,98 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач згідно з наданим останнім розрахунку також просить суд стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Фтизіатрія" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 908,97 грн інфляційних втрат та 258,98 грн трьох процентів річних за період з 06.12.2021 по 26.01.2022.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Судом встановлено, що відповідно до Актів прийому - передачі елекричної енергії №00000007378 та № 00000007649 Комунальним некомерційним підприємством "Фтизіатрія" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листопаді 2021 року було отримано 28 510 кВт.год. електричної енергії на загальну суму 103 886,45 грн.

Також в матеріалах справи наявний відповідь на адвокатський запит ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» за № 08/100/509 від 13.01.2022, в якому зазначені обсяги спожитої електричної енергії, зокрема, відповідач спожив електричної енергії в загальному розмірі 28 510 кВт.год.

Судом встановлено, що через продовження зростання вартості енергоносія, 15.11.2021 укладено додаткову угоду № 10 та збільшено вартість 1 кВт/год. до 3,4074 грн з 01 листопада 2021 року; додаткової угодою № 11 від 26.11.2021, визначено вартість 1 кВт/год. в розмірі 3,7451 грн з 10 листопада 2021 року.

Проте відповідач не сплатив заборгованість за спожиту електричну енергію в повному обсязі.

Зокрема, в період з 10.11.2021 по 26.11.2021 споживач отримав 19 957 кВт/год, але здійснив оплату лише за 7 245 кВт/год. В період з 01 по 09 листопада 2021 року Київська міська туберкульозна лікарня № 2 спожила 8 553 кВт на суму 29 143,49 грн.

Отже, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманих послуг з розподілу електричної енергії, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 47 608,98 грн, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати наданих послуг на суму 47 608,98 грн.

Разом з тим, твердження відповідача щодо відсутності належних та допустимих доказів підтвердження у відповідача заборгованості у розмірі 47 608,98 грн, суд визнає помилковими, оскільки дані твердження спростовуються встановленими вище фактами.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати отриманих послуг та факту наявності заборгованості за отримані послуги у розмірі 47 608,98 грн, вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 47 608,98 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 908,97 грн інфляційної складової боргу та 258,98 грн 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно з приписами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що нараховані суми інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних від простроченої суми за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням у розмінні ст. 625 ЦК України, оскільки наявний факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у частині своєчасної оплати за використану електричну енергію.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, інфляційних втрат та періоду їх нарахування, та встановлено, що розрахунок є арифметично вірним.

За таких умов, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача 258,98 грн 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 908, 97 грн.

Отже, суд задовольняє позов в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з матеріалами справи, 20.01.2021 між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Право, бізнес і фінанси» було укладено договір про надання правової допомоги №25-01.

Відповідно до акту наданих послуг (детальний опис робіт) №8 до договору про надання правової допомоги №25-01 загальна сума наданих послуг становить 7000,00грн.

Судом встановлено, що Владислав Драченко є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №000897, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.

Разом з тим, суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, відповідач не надав, у зв`язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.

Разом з тим, суд зазначає, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, зокрема детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з якого вбачається обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість окремо кожної послуги.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/1352/22 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, враховуючи що такі витрати у сумі 7 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 7 000,00 грн витрат на послуги адвоката.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Фтизіатрія" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 35, код ЄДРПОУ 01993865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" (18001, м. Черкаси, вул. Надпільна, 261, офіс 7, код ЄДРПОУ 40111046) суму основного боргу у розмірі 48 608 (сорок вісім тисяч шістсот вісім) грн 98 коп., 3% річних у розмірі 258 (двісті п`ятдесят вісім) грн 98 коп., інфляційні втрати у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 97 коп., 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.08.2022

Суддя І.О. Андреїшина