Рішення

від 22.08.2022 по справі 914/1447/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2022 Справа № 914/1447/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс Д», Львівська область, м.Жидачів;

до Відповідача: Управління житлового-комунального господарства та енергозбереження Бориславської міської ради, Львівська область, м.Борислав;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 424932,72грн.

Представники:

Позивача: Янклевич Я.Є. представник, адвокат (довіреність від 22.06.2022р. №7);

Відповідача: Корпан Р.В. представник, керівник.

ВСТАНОВИВ:

04.07.2022р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс Д» від 28.06.2022р. вих. №28-06/22 (вх. №1582) до Управління житлового-комунального господарства та енергозбереження Бориславської міської ради про стягнення заборгованості; ціна позову: 424932,72грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів від 22.03.2021р. №22/03.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.07.2022р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін задоволити; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 02.08.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

В судовому засіданні 02.08.2022р. у цій справі судом оголошено перерву до 23.08.2022р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили. Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зазначив про неможливість врегулювання спору між Сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив у повному обсязі, зазначив про неможливість врегулювання спору між Сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог.

27.07.2022р. за вх. №15856/22 від Відповідача до суду засобами поштового зв`язку надійшов Відзив на позовну заяву від 21.07.2022р. вих. №139, у якому наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог, вважає позов безпідставним та необґрунтованим і просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні. В судовому засіданні 02.08.2022р. вказаний відзив оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

02.08.2022р. за вх. №16277/22 Відповідачем подано до суду клопотання, у якому просить суд долучити до матеріалів справи докази згідно переліку. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 424932,72грн. вартості виконаних Позивачем та неоплачених Відповідачем робіт за Договором про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів від 22.03.2021р. №22/03, за умовами якого (з врахуванням укладеної 23.03.2021р. Додаткової угоди №1 до Договору).

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що 22.03.2021р. між Сторонами укладено Договір про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів від 22.03.2021р. №22/03 Позивач як Підрядник зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених Договором, своїми силами і засобами на власний ризик та/або із залученням субпідрядника виконати та здати в установлений цим Договором термін, згідно з графіком виконання робіт, що є невід`ємною частиною Договору, завершені роботи з капітального ремонту проїзної частини дороги по вул.Коваліва в районі магазину АТБ та будинків №14А: №41-31 в м.Бориславі Львівської області ('45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) згідно технічної специфікації викладеної в тендерній документації, а Відповідач, як Замовник, зобов`язувався прийняти згідно із цим Договором та чинним законодавством України належним чином виконані роботи після перевірки фізичних та вартісних показників та сплатити їх вартість по мірі надходження коштів на його рахунок передбачених на ці цілі.

Згідно доводів Позивача, ним на виконання умов даного договору виконано роботи по капітальному ремонту проїзної частини дороги по вул.Коваліва в районі магазину АТБ та будинків №14А; №41-31 в м.Бориславі Львівської області (ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) на загальну суму 1794918,02грн. Найменування виконаних робіт та їх вартість вказані в Довідках про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3) та в Актах приймання виконаних будівельних робі (форма №КБ-2в) від: 21 липня 2021 року на суму 197509,81грн. в т.ч. ПДВ: від 30 вересня 2021 року на суму 1172475,49грн. в т.ч. ПДВ та від 22 лютого 2022 року на суму 424932,72грн. в т.ч. ПДВ. Зазначені Довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3) та Акти приймання виконаних будівельних робі (форма №КБ-2в) підписані Сторонами Договору, які по одному примірнику знаходяться у сторін по даній справі.

При цьому, згідно доводів Позивача, Відповідачем зобов`язання, передбачені Договором, щодо оплати за виконані роботи виконано частково, а саме: 22.07.2021р. оплачено Позивачу кошти в сумі 197509,81грн. згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3) та Акту приймання виконаних будівельних робі (форма №КБ-2в) за липень 2021 року, що підтверджується випискою по рахунку від 27.07.2021р., та 01.10.2021р. оплачено Позивачу кошти в сумі 1172475,49грн. - згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3) та Акту приймання виконаних будівельних робі (форма NКБ-2в) за вересень 2021 року, що підтверджується випискою по рахунку від 05.10.2021р., решта кошти в сумі 424932,72 грн. (згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3) та Акту приймання виконаних будівельних робі (форма №КБ-2в) за лютий 2022 року) не оплачено Позивачу по даний час.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 17.03.2022р. звертався до Відповідача Претензією від 15.03.2022р. №82 із вимогою здійснити оплату робіт за Договором на суму 424932,72грн.

01.04.2022р. Позивачем отримано відповідь Відповідача на претензію, у якій зазначає, що, з врахуванням того, що договір є чинним, зобов`язання за ним будуть виконані в повному обсязі.

Крім того, Позивач наводить попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у якому зазначає, що внаслідок невиконання Відповідачем договірних зобов`язань в частині непроведення Позивачу оплати коштів в повному розмірі за виконані роботи згідно договору № 22/03 про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів від 22 березня 2021 року, Позивачем понесені грошові витрати по оплаті коштів за надання правничої допомоги в сумі 2700грн., які, згідно зі ст.ст. 123, 126 ГПК України, належать до складу судових витрат і підлягають до відшкодування.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 27.07.2022р. за вх. №15856/22 Відзиві на позовну заяву від 21.07.2022р. вих. №139 проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим і просить суд відмовити Позиваку в його задоволення з підстав того, що 24.02.2022 р. виникли обставини непереборної дії, що передбачені в п.8.1 Договору. Зокрема, обставинами непереборної сили можуть бути: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, акти тероризму.

Як відомо в Україні із 05год. 30хв. 24 лютого 2022 року настали форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Вказані обставини підтверджені листом Торгово промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1.

Відтак, згідно доводів Відповідача, зазначена обставина унеможливила здійснення вчасної оплати за виконані роботи по спірному акті за лютий місяць 2022 року.

Також Відповідач зазначає, що 17.03.2022р. Позивачем надіслано на адресу Управління претензію від 15.03.2022р. №82 на суму 424932,72грн., у відповідь на яку Відповідачем наголошено Позивачу, що під час дії обставин непереборної сили Управління не має можливості здійснити фінансування таких виплат.

При цьому Відповідач звертає увагу суду на те, що Позивачем рахунок №10 від 22.02.2022р. надіслано на адресу Відповідача лише разом з претензією 15.03.2022р. №82, а, п.3.9 Договору визначено, що замовник подає на оплату в органи Державного казначейства виконані роботи в 5-ти денний термін з моменту надходження бюджетних коштів.

З наведеного Відповідач підсумовує, що після отримання рахунків на оплату за виконані роботи за грудень 2021 року, настали обставини непереборної сили, що засвідчується довідкою Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1, про виникнення таких обставин Позивача було проінформовано листом від 23.03.2022 року №01-10/71.

Крім того, Відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2022р. №590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» визначено механізм виконання в особливому режимі повноважень Казначейством та органами Казначейства, пов`язаних із здійсненням казначейського обслуговування бюджетних коштів та коштів інших клієнтів в умовах воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, яким встановлені обмеження на здійснення платежів за видатками бюджетної сфери.

Відповідачем у Відзиві на позовну заяву наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, який може складатись з вартості відправки поштової кореспонденції в розмірі близько 80грн. за 1 лист та оплати відряджень для участі в судовому розгляді справи в розмірі 652грн. за 1 судове засідання (проїзд Борислав АС Львів АС 176грн.; проїзд Львів АС Борислав АС 176грн.; добові 300грн.).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст.ст.202, 216 та 252 ГПК України, беручи до уваги строки розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, а також подане Позивачем клопотання та наведені в ньому доводи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

22.03.2021р. між Управлінням житлово-комунального господарства та енергозбереження Бориславської міської ради (надалі Відповідач, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс -Д» (надалі Позивач, Підрядник) укладено Договір про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів №22/03 (надалі Договір) за умовами якого (п.1.1. Договору) Підрядник зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених Договором, своїми силами і засобами на власний ризик та/або із залученням субпідрядника виконати та здати в установлений цим Договором термін, згідно з Графіком виконання робіт, що є невід`ємною частиною Договору, завершені роботи з капітального ремонту проїзної частини дороги по вул.Коваліва в районі магазину АТБ та будинків №14А: №41-31 в м.Бориславі Львівської області (45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) згідно Технічної специфікації викладеної в тендерній документації, а Замовник зобов`язується прийняти згідно із цим Договором та чинним законодавством України належним чином виконані роботи після перевірки фізичних та вартісних показників та сплатити їх вартість по мірі надходження коштів на його рахунок передбачених на ці цілі.

Найменування робіт: «Капітальний ремонт проїзної частини дороги по вул.Коваліва в районі магазину АТБ та будинків №14А: №41-31 в м.Бориславі Львівської області» (ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) (п.1.2. Договору).

Відповідно до п.1.3. Договору Підрядник приймає від Замовника право на капітальний ремонт проїзної частини дороги по вул.Коваліва в районі магазину АТБ та будинків №14А: №41-31 в м.Бориславі Львівської області, встановлення технічних засобів організації дорожнього руху, об`єктів дорожнього сервісу, інженерних споруд, для проведення робіт по створенню і утриманню придорожніх зелених насаджень на об`єкті будівництва.

Згідно п.2.1. Договору Підрядник повинен виконати передбачені цим Договором роботи, якість та технологія яких відповідає вимогам нормативно-технічних документів, державних стандартів України, технічній специфікації та робочому проекту.

Пунктом 2.6. Договору Сторонами погоджено, що закупівлю, одержання, складування, збереження необхідних для виконання робіт матеріалів, устаткування та інших ресурсів здійснює Підрядник. Він відповідає за кількість, якість і комплектність постачання цих ресурсів, на ньому лежить ризик їх випадкової втрати та пошкодження. Підрядник забезпечує відповідність якості будівельних матеріалів, конструкцій, устаткування, що постачається ним, шляхом оперативного лабораторного контролю та відповідності специфікаціям, державним стандартам, технічним умовам, а також наявність самих сертифікатів, технічних паспортів, інших документів, що засвідчують їх характеристики і якість, надаючи Замовнику їх в складі документів при перевірці і прийманні виконаних робіт для оплати на вимогу останнього.

Відповідно до п.3.1. Договору Замовник бере на себе зобов`язання по оплаті виконаних робіт виключно в межах затверджених бюджетних призначень, виділених бюджетних асигнувань та фактично отриманих бюджетних коштів.

Згідно п.3.2. Договору Замовник здійснює оплату за виконані роботи в межах виділених бюджетних асигнувань та фактичного надходження бюджетних коштів на підставі Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ № 3), підписаних Сторонами. Здача до оплати виконаних робіт може проводитись подекадно.

Розрахунки проводяться в порядку встановленому Договором, шляхом оплати Замовником після пред`явлення Підрядником рахунка на оплату робіт та після підписання Сторонами Акту приймання виконаних будівельних робіт (або поетапної оплати Замовником виконаних робіт); до рахунка додаються належним чином оформленні Акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ № 3) підписані Сторонами, реєстри, підсумкові відомості ресурсів та інші необхідні документи (п.п.3.5., 3.6. Договору).

Пунктом 3.15. Договору Сторонами передбачено, що надання документів до оплати Замовнику - Акти приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) підписані Сторонами, рахунки, реєстри, підсумкові відомості ресурсів та інші необхідні документи, визначені даним Договором, здійснюється Підрядником не пізніше, ніж за 5 робочих днів до кінця звітного місяця.

Відповідно до п.3.19. Договору кінцеві розрахунки за виконані роботи з Підрядником у розмірі 10 відсотків (від суми Договору) здійснюються Замовником після видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю Сертифіката про готовність Об`єкта до експлуатації.

Ціна цього Договору становить 1836831грн. з врахуванням ПДВ та підтверджується Договірною ціною, що є невід`ємною частиною Договору, у тому числі: сума зобов`язань Замовника становить 1836831грн. з врахуванням ПДВ.

Відповідно до п.4.3. Договору Договірна ціна є твердою і може бути уточнена за наступних умов: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків Замовника; узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни обсягу та якості робіт); зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок; зміна тарифів, що встановлюється на законодавчому рівні (в т. ч. державними регуляторами).

Згідно п.5.1. Договору Підрядник виконує роботи в строк передбачений Графіком виконання робіт, що є невід`ємною частиною Договору, який погоджується та підписується Сторонами при наявності фінансування за даним предметом Договору.

Згідно п.5.2. Договору Графік виконання робіт є обов`язковим до виконання Підрядником і порушення зазначених у ньому строків визначається Сторонами як не виконання істотних умов Договору, та підставою для розірвання Договору Замовником в односторонньому порядку.

Пунктом 6.1. Договору Сторонами передбачено, що Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за належним чином виконані роботи в порядку, передбаченому Розділом 3 Договору.

Відповідно до п.8.1. Договору Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін. Обставинами непереборної сили можуть бути: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, акти тероризму, диверсії, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, страйк, аварія, катастрофа, пожежа, вибух, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, а також викликані винятковими погодними умовами та стихійним лихом, а саме: епідемія епізоотія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, землетрус, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха.

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за Договором унаслідок дій обставин непереборної сили, повинна не пізніше 3 робочих днів з моменту їх виникненні повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. У цьому випадку виконання умов цього Договору відкладається на термін, протягом якого будуть діяти обставини непереборної сили (п.8.2. Договору).

Згідно п.8.3. Договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше, ніж 60 днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір. У разі попередньо оплати Підрядник повертає Замовнику кошти протягом трьох днів з дня розірвання Договору.

Пунктом 8.4. Договору Сторонами погоджено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються компетентним органом відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п.10.1. Договору Договір набирає чинності з дня укладання його Сторонами і діє до 31.12.2022р.

Невід`ємною частиною даного Договору є Додаток 1 - Договірна ціна; Додаток 2 - Графік виконання робіт (Розділ 12 Договору).

Додатковою угодою від 23.03.2021р. №1 до Договору (надалі- Додаткова угода) у звязку із затвердженими бюджетними призначеннями на 2021р. Сторони погодились внести зміни в п. 4.1 Договору та викласти у такій редакції:

« 4.1. Ціна цього Договору становить - 1836831,00грн. (один мільйон вісімсот тридцять шість тисяч вісімсот тридцять одна ) з врахуванням ПДВ - 306138,50грн. та підтверджується Договірною ціною, що є невід`ємною частиною Договору, у тому числі: сума зобов`язань Замовника у 2021році становить - 1369985,30грн. (один мільйон триста шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять грн.30 коп.) з врахуванням ПДВ - 228330,88грн., а у 2022 році становить - 466845,70грн. (чотириста шістдесят шість тисяч вісімсот сорок п`ять грн. 70 коп.) з врахуванням ПДВ - 77807,62 грн.».

Крім того, Сторонами досягнуто згоди про внесення змін до п.12.2. Договору і викладення такого в новій редакції.

Договірною ціною (Додаток до Договору) Сторонами встановлено ціну робіт на капітальний ремонт проїзної частини дороги по вул.Коваліва в районі магазину АТБ та будинків №14А: №41-31 в м.Бориславі Львівської області (ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація), що здійснюються в 2021 році в розмірі твердої ціни, що визначена відповідно до ДСТУ Б.Д. 1.1-1-2013, в розмірі 1369985,30грн.

Графіком виконання робіт «Капітальний ремонт проїзної частини дороги по вул.Коваліва в районі магазину АТБ та будинків №14А: №41-31 в м.Бориславі Львівської області (ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація)» (Додаток до Договору) встановлено вартість робіт на 2021р. за Договором в розмірі 1369985,30грн., на 2022р. 466845,70грн.

Вказаний Договір, Додатки до нього та Додаткову угоду від 23.03.2021р. №1 підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

На виконання умов укладеного із Відповідачем Договору Позивачем на підставі Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) від 20.07.2021р. №1 за липень 2021р. на суму 197509,81грн., від 29.09.2021р. №2 за вересень 2021р. на суму 1172475,49грн. та від 22.02.2022р. №3 за лютий 2022р. на суму 424932,72грн. та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) від 20.07.2021р. б/н за липень на суму 197509,81грн., від 29.09.2021р. б/н за вересень 2021р. на суму 1172475,49грн. та від 22.02.2022р. б/н за лютий 2022р. на суму 424932,72грн. виконано та передано Позивачу роботи за Договором на загальну суму 1794918,02грн.

Вказані Акти приймання виконаних будівельних робіт та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

22.02.2022р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок на оплату №10 на оплату капітального ремонту проїзної частини дороги по вул.Коваліва в районі магазину АТБ та будинків №14А: №41-31 в м.Бориславі Львівської області на суму 424932,72грн. Доказів надіслання вказаного рахунку Відповідачу станом на час вирішення спору по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, однак, обставина надіслання Відповідачу вказаного рахунка на оплату разом із Претензією від 15.03.2022р. №82 визнається Відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву та представником Відповідача в судових засіданнях 02.08.2022р. та 23.08.2022р. у цій справі.

Відтак, Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором належним чином не виконано, 22.07.2021р. сплачено на користь Позивача 197509,81грн., 01.10.2021р. 1172475,49грн., внаслідок чого утворився борг з оплати виконаних Поизвачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором в розмірі 424932,72грн.

Обставина сплати Відповідачем на користь Позивача 1370255,30грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Платіжних доручень від 22.07.2021р. №211 на суму 197509,81грн. та від 01.10.2021р. №306 на суму 1172475,49грн., а також Банківських виписок з рахунку Позивача за відповідні дати.

Листом-роз`ясненням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 ТПП України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997р. №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

З метою досудового врегулювання спору Позивач 17.03.2022р. звертався до Відповідача Претензією від 15.03.2022р. вих. №82 із вимогою про безвідкладну, але не пізніше 28.03.2022р., сплату на користь Позивача 424932,72грн. заборгованості з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором.

Відповідачем у відповідь на Претензію листом від 23.03.2022р. вих. №01-10/71 повідомлено Позивача про те, що, відповідно до листа-роз`яснення Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1, введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року до його офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Також Відповідач у вказаному листі повідомив, що, з врахуванням того, вищезазначений договір від 22 березня 2021 року №22/03 діє до 31 грудня 2022 року, при наявності коштів всі зобов`язання будуть виплачені в повному обсязі.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 424932,72грн. вартості виконаних Позивачем та неоплачених Відповідачем робіт за Договором про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів від 22.03.2021р. №22/03, за умовами якого (з врахуванням укладеної 23.03.2021р. Додаткової угоди №1 до Договору).

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019р.) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно з ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст.875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Приписами ч.1 ст.853 ЦК України встановлено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до ч.1 ст.882 ЦК України передбачено, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття.

Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.882 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані Учасниками справи на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору, здійснення на його підставі господарських операцій виконання робіт підряду, неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором, внаслідок чого станом на час проведення судового засідання з розгляду спору по суті утворився борг з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором в розмірі 424932,72грн.

Відтак право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 424932,72грн. суми основної заборгованості за Договором є мотивованими та обґрунтованими.

В судовому засіданні 23.08.2022р. представник Позивача із покликанням на судову практику у подібних правовідносинах (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21), що обставини форс-мажору не мають преюдиційного характеру, а обставина їх настання, а також невідворотності та надзвичайності підлягає доказуванню стороною, яка покликається на настання такого форс-мажору.

На запитання суду щодо обставин впливу форс-мажорних обставин на неможливість виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт представник Відповідача зазначив, що, в силу приписів п.19 Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021р. №590, Відповідач не може нести видатки капітального характеру.

Крім того, представник Відповідача зазначив, що Договір не діє, додаткової угоди на продовження строку його дії Сторонами не укладено, а відтак, кошти на оплату робіт відсутні. В силу Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану видатки капітального характеру не проводяться.

Також, представник Відповідача звернув увагу суду на те, що Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) від 22.02.2022р. б/н за лютий 2022р. на суму 424932,72грн. підписано попереднім керівником Відповідача та не завірено відтиском печатки Відповідача.

В спростування викладених представником Відповідача доводів представник Позивача зазначив, що між Сторонами наявна Додаткова угода на виконання робіт за Договором у лютому 2022р., а зобов`язання щодо оплати виконаних робіт за Договором, стягнення вартості яких є предметом спору у цій справі, виникло 22.02.2022р., тобто, до початку введення в Україні воєнного стану.

Таким чином, з врахуванням вказаного, а також того, що представником Відповідача визнається обставина підписання Довідки попереднім керівником Відповідача, а відтиск печатки відсутній тільки на Довідці від 22.02.2022р., Відповідач ще 22.02.2022р. мав змогу подати на реєстрацію до органу ДКСУ бюджетне зобов`язання з їх оплати.

Суд критично оцінює і відхиляє доводи Відповідача щодо того, що Договір не діяв у 2022 році, а у Відповідача були відсутні бюджетні призначення для оплати робіт за Договором у лютому 2022р., оскільки згідно п.5.1. Договору Підрядник виконує роботи в строк передбачений Графіком виконання робіт, що є невід`ємною частиною Договору, який погоджується та підписується Сторонами при наявності фінансування за даним предметом Договору., а Графік виконання робіт є обов`язковим до виконання Підрядником і порушення зазначених у ньому строків визначається Сторонами як не виконання істотних умов Договору, та підставою для розірвання Договору Замовником в односторонньому порядку (п.5.2. Договору).

При цьому, в силу п.10.1. Договору, Договір набирає чинності з дня укладання його Сторонами і діє до 31.12.2022р., а відповідно до п.4.1. Договору та Графіку виконання робіт (невід`ємний додаток до Договору (розділ 12 Договору)) в редакції Додаткової угоди від 23.03.2021р. №1 до Договору ціна Договору становить - 1836831грн., у тому числі: сума зобов`язань Замовника у 2021році становить - 1369985,30грн., а у 2022 році становить - 466845,70грн.

Відтак, Договір діє до 31.12.2022р., а погодженими Сторонами його умовами узгоджено виконання робіт у 2022 році на суму 466845,70грн.

Щодо доводів Позивача про можливість подання Відповідачем органу ДКСУ на реєстрацію бюджетного зобов`язання з оплати вартості робіт, стягнення вартості яких є предметом спору у цій справі 22.02.2022р., суд зазначає, що Позивачем не доведено обставину надіслання Відповідачу рахунка на оплату робіт, як обов`язкової передумови до проведення розрахунків (п.3.5. Договору) раніше, аніж разом із Претензією від 15.03.2022р. №82.

Щодо покликань Відповідача на неможливість виконання грошового зобов`язання з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором на суму 424932,72грн. з підстав форс-мажору суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 22.08.2018р. у справі №910/4320/17 та від 17.11.2020р. у справі №925/1289/19, що право замовника на звільнення від оплати виконаних підрядником та прийнятих замовником робіт за договором через обставини, за які він не відповідає, та які впливають на можливість користування майном, повинно бути передбачено законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об`єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об`єднання.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв`язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

Приписами ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Згідно ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом-роз`ясненням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 ТПП України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997р. №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, господарський суд доходить таких висновків.

У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28 лютого 2022 року зазначено, що його видано на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.

Проте, в ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус, а статут ТПП України у вільному доступі відсутній.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить (та і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинен супроводжуватися принаймні і іншими докази на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що Відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.

Суд також звертає увагу на те, що п.8.4. Договору Сторонами погоджено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються компетентним органом відповідно до чинного законодавства України.

Як вбачається з листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 форс-мажорною обставиною в Україні визнано військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення 24 лютого 2022 року воєнного стану в нашій державі. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року і до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, в силу приписів ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

28 лютого 2022 р. ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім, такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань, як помилково вказує відповідач.

Тобто головним є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності Відповідач у відзиві на позов не вказує, які саме на його думку зобов`язання за Договором були ним порушені або невиконані. Разом з тим, посилаючись на введення воєнного стану в Україні стверджує, що ці обставини (форс-мажорні) зумовили неможливість оплати робіт за Договором.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021р. у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018р. у справі №915/531/17, від 26.05.2020р. у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Відтак, твердження Відповідача про те, що затримка оплати послуг Відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим. Окрім того, нарахування штрафних санкцій Позивачем не здійснюється.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором. Слід відзначити, що воєнний стан на території України не означає, що Відповідач не може здійснювати господарської діяльності та набувати чи сплачувати кошти, адже протилежного Відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало Відповідачу здійснювати господарську діяльність під час введеного воєнного стану.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що Позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін Договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Також, суд зазначає, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування обставину звернення до органів ТПП про засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання грошового зобов`язання з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором на суму 424932,72грн. та видачі органами ТПП сертифікату про такі обставини.

Окрім того, суд критично оцінює та відхиляє за безпідставністю та необґрунтованістю викладені у Відзиві на позовну заяву доводи Відповідача про обмеження витрат Відповідача на підставі Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021р. №590 (надалі Порядок), оскільки відповідно до п.3. Порядку, Голова Казначейства на підставі Конституції України, закону та указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях може приймати рішення про виконання повноважень органами Казначейства в особливому режимі (без переміщення, з переміщенням та розгортанням на іншій території, з тимчасовим припиненням роботи, з відновленням роботи тощо).

Згідно п.8 Порядку повноваження органів Казначейства, що не працюють у штатному режимі, щодо казначейського обслуговування бюджетних коштів за рішенням Казначейства можуть бути передані іншим органам Казначейства.

Пунктом 19 Порядку визначено черговість здійснення казначейством та органами Казначейства платежів за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка.

В особливому режимі розрахунково-касове обслуговування розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів здійснюється Казначейством та органами Казначейства з урахуванням таких особливостей: реєстрація бюджетних зобов`язань, бюджетних фінансових зобов`язань та проведення платежів здійснюються в установленому законодавством порядку. Підтвердними документами для реєстрації бюджетних зобов`язань можуть бути договори та/або рахунки-фактури / накладні / акти виконаних робіт (наданих послуг) / тощо. Казначейство або орган Казначейства протягом одного операційного дня опрацьовує надані документи та здійснює платежі з рахунків розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, залучених до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану (п.20 Порядку).

Доводи Відповідача про те, що п.19 Порядку заборонено фінансування капітальних видатків відхиляються судом за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки вказаним пунктом не передбачено заборони на здійснення видатків, а лише встановлено черговість здійснення платежів за дорученням клієнтів.

Відтак, Відповідачем не доведено належними засобами доказування обставини прийняття Головою Казначейства рішення про виконання повноважень органами Казначейства в особливому режимі (без переміщення, з переміщенням та розгортанням на іншій території, з тимчасовим припиненням роботи, з відновленням роботи тощо) щодо органу Державної казначейської служби України, яка здійснює розрахунково-касове обслуговування Відповідача, а також неможливості виконання бюджетного зобов`язання Відповідача в порядку, передбаченому п.20 Порядку з підстав введення в Україні воєнного стану.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між Сторонами Договору та здійснення Позивачем господарських виконання робіт Відповідачу, прийняття Відповідачем таких робіт та порушення ним взятих на себе договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати виконаних Позивачем та прийнятих відповідачем робіт за Договором, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати та недоведеність належними засобами доказування обставин існування форс-мажору, внаслідок чого Відповідач не має змоги виконати грошове зобов`язання з оплати робіт за Договором, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 424932,72грн. суми основного боргу з оплати виконаних Позивачем та прийнятих Відповідачем робіт за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач поніс у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2481грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 2700грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 27.06.2022р. №715 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 6373,99грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №22 до позовної заяви.

В підтвердження розміру понесених Позивачем судових витрат Позивачем долучено до позовної заяви копію укладеного 22.06.2022р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д» (за Договором Замовник) та адвокатом Янклевичем Яремою Євстаховичем (за Договором Виконавець) Договору про надання правничої допомоги б/н (надалі Договір б/н), за умовами якого (п.1.1. Договору б/н) Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по підготовці та наданню послуг по представництву інтересів Замовника в Господарському суді Львівської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д» до відповідача - Управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Бориславської міської ради, про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів від 22 березня 2022 року.

Відповідно до п.2.1. Договору б/н Виконавець, на виконання умов даного договору, зобов`язується здійснити правовий аналіз правовідносин, що виникли між ТОВ «Шляхбудсервіс-Д» та Управлінням житлово-комунального господарства та енергозбереження Бориславської міської ради, з приводу невиконання Управлінням житлово-комунального господарства та енергозбереження Бориславської міської ради умов Договору про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів № 22/03 від 22 березня 2021 року; виготовити та підписати від імені ТОВ «Шляхбудсервіс-Д» позовну заяву в Господарський суд Львівської області про стягнення коштів з відповідача - Управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Бориславської міської ради в сумі 424932,72грн. за виконані Підрядником по цьому договору роботи згідно Договору про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів № 22/03 від 22 березня 2021 року, а також інші документи, необхідні для подання позову та його судового розгляду, та направити позовну заяву разом із додатками відповідачу по справі і в Господарський суд Львівської області; представляти інтереси ТОВ «Шляхбудсервіс-Д» як позивача в судових засіданнях Господарського суду Львівської області під час розгляду судом даної справи. Поїздки в Господарський суд Львівської області та в зворотному напрямку здійснюються Виконавцем власним транспортом та за власні кошти; готувати на вимогу суду необхідні для ведення справи в суді документи правового характеру, та подавати їх у встановленому порядку від імені Замовника в Господарський суд Львівської області та відповідачу по справі; забезпечити конфіденційність інформації, отриманої при виконанні договору, не розголошувати та не використовувати в своїх інтересах та інтересах третіх осіб відомості, що становлять комерційну таємницю Замовника.

Згідно п.3.1. Договору б/н Замовник зобов`язується своєчасно забезпечувати Виконавця всіма необхідними для ведення справи в суді документами та інформацією, гарантуючи їх достовірність; оплатити послуги Виконавцю згідно умов цього договору.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що за виконання Виконавцем обов`язків, передбачених розділом 2 цього договору. Замовник оплачує Виконавцеві кошти в сумі 2700грн. без ПДВ; сума договору не включає ПДВ, оскільки Виконавець не є платником вказаного податку.

Акт прийняття-передачі виконаних робіт по даному договору складається сторонами після вступу рішення суду по даній справі в силу (п.4.3. Договору б/н).

Відповідно до п.6.1. Договору б/н початок дії договору - з моменту підписання договору сторонами.

Згідно п.6.2. Договору закінчення дії договору - після вступу рішення суду по даній справі в законну силу та підписання сторонами двостороннього акту передачі - приймання виконаних робіт.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток сторін Договору б/н.

27.06.2022р. Замовником на підставі Платіжного доручення №716 перераховано на користь Виконавця 2700грн. Призначення платежу: «Оплата послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 22.06.2022р. Без ПДВ».

ОСОБА_1 є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1095 та Довіреності від 22.06.2022р. №7.

Відповідачем в обґрунтування понесених ним судових витрат на відправку поштової кореспонденції долучено до матеріалів справи Поштову квитанцію (касовий чек) від 22.07.2022р. №8230000528832 про оплату поштових послуг на суму 70грн.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Приписами ч.2 ст.128 ГПК України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно ч.2 ст.128 ГПК України розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Граничний розмір компенсації витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.128 ГПК України).

При цьому, суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006р. №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції постанови КМУ від 28.02.2018р. №155) визначено, що компенсація за витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, не можуть перевищувати 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сукупність дій, необхідних для розгляду справи, а за витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові - не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно Законом "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Приписами ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд звертає увагу на те, що в рішенні Національної асоціації адвокатів України від 04-05.07.2014р. №61 «Про надання роз`яснень щодо інформації, яка зазначається в ордері адвоката та можливості його подання у декілька установ» зазначено, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у статті 26 визначив підстави для здійснення адвокатської діяльності. Так, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, ордер (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з положеннями вищезазначеної статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Рішенням Ради адвокатів України №36 від 17.12.2012р. затверджено Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів (далі - Положення), яке встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.

Крім того метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2022р. у справі №911/2737/17.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій ухвалі від 21.07.2020р. у справі № 915/1654/19.

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

Поряд з цим суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №905/1800/19 від 14.04.2020р. у справі №905/2155/19, Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019р. у справі №910/9709/19, що з аналізу вказаних положень ГПК України вбачається, що, оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, тому процесуальну дію подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат Позивач мав право вчинити або до закінчення розгляду справи по суті, або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судового розгляду у справі зробив про це відповідну заяву.

Суд зазначає, що станом на час закінчення розгляду справи та виходу суду до нарадчої кімнати інших доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат у справі Учасниками справи суду не заявлено та не подано, заяву про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку ,передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України суду не заявлено та не подано.

З врахуванням вищенаведеного, оцінивши подані Сторонами докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу та подані Відповідачем в обґрунтування розміру інших судових витрат, пов`язаних із вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду (відправка поштової кореспонденції) докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 2700грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача та в розмірі 70грн. для забезпечення належного захисту прав Відповідача під час розгляду справи №914/1447/22 Господарським судом Львівської області.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а відтак, не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України належними засобами доказування обставини неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 6373,99грн. та судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 2700грн., недоведення Відповідачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми судових витрат, пов`язаних з вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду в розмірі 70грн., оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд встановив доведеність, дійсність, необхідність та розумність понесення Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 2700грн., та Відповідачем на відправку поштової кореспонденції в розмірі 70грн., і, беручи до уваги недоведеність Відповідачем неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 6373,99грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 6373,99грн. судового збору; судові витрати Позивача на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 2700грн. покласти на Відповідача і стягнути з Відповідача на користь Позивача 2700грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги; судові витрати Відповідача, пов`язані з вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду в розмірі 70грн. покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 128, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 599, 610-612, 627, 629, 632, 837, 853, 875, 882 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Управління житлового-комунального господарства та енергозбереження Бориславської міської ради (82300, Львівська область, м.Борислав, вул.Шевченка, буд.42; ідентифікаційний код: 26412705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс Д» (81700, Львівська область, м.Жидачів, вул.Залізнична, буд.5; ідентифікаційний код: 03580920) 424932,72грн. суми основного боргу, 6373,99грн. судового збору та 2700грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 29.08.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.