Рішення

від 24.08.2022 по справі 344/14928/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/14928/20

Провадження № 2/344/383/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Польської М.В.,

секретаря c/з: Федоришин М.З.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , державного реєстратора Поберезької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ТзОВ «Прикарпаття-Авто» про визнання протиправним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на торгове приміщення за ОСОБА_3 , скасування реєстраційного запису про право власності, визнання майнових прав на торгове приміщення за ОСОБА_1 , визнання факту передачі даного приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в листопаді 2020р. в суд із позовною заявою до ОСОБА_3 , державного реєстратора Поберезької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ТзОВ «Прикарпаття-Авто» про: визнання протиправним рішення державного реєстратора від 13.07.2020р. інд.н.53085916 про реєстрацію права власності на торгове приміщення АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , скасування реєстраційного запису 37279903 від 09.07.2020р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на торгове приміщення АДРЕСА_1 заг.пл.198.1 м.кв, визнання за ОСОБА_1 право власності на торгове приміщення АДРЕСА_1 заг.пл.198.1 м.кв., стягнення судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 30.11.2012р. між позивачем, як покупцем, та відповідачем3 ТзОВ «Прикарпаття-Авто», як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого продавець зобов`язаний був передати покупцю у власність торговий зал за проектним №3 (на даний час торгове приміщення №82) на 0 поверсі житлового будинку по АДРЕСА_2 ), покупцем оплачено 945 000грн. Введення в експлуатацію заплановане у 2013 році не відбулось і 20.03.2014р. була подана Декларація про готовність об`єкта та прийняття будівлі в експлуатацію. Після чого у 2015 році відповідач3 здійснив реальну передачу приміщення та ключів від нього та технічну документацію позивачу. В 2017 році позивачем укладено ряд договорів по утриманню нежитлового приміщення, а також вживались заходи щодо підписання Акту прийманняпередачі приміщення з продавцем. Державним реєстратором було зареєстроване 12.11.2018р. право власності на спірне майно за позивачем, однак рішенням Івано-Франківського міського суду від 30.09.2019р., яке залишене без змін 16.12.2019р. за позовом ТзОВ «Прикарпаття-Авто» право власності за ОСОБА_1 було скасоване, із-за відсутності Акту приймання-передачі на торгове приміщення АДРЕСА_1 заг.пл.198.1 м.кв.. Але, ОСОБА_1 оскаржив дані рішення до ВС, де на даний час перебуває справа на розгляді. Водночас, 09.07.2020р. належне позивачу торгове приміщення АДРЕСА_3 було незаконно зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 на підставі якогось договору від 11.07.2012р. та Акту приймання-передачі від 02.08.2016р. підписаних з ТзОВ «Прикарпаття-Авто», які ймовірно укладені заднім числом, а право власності позивача при цьому не виключалось з реєстру на той час, а тільки 09.07.2020р. на підставі рішення суду від 30.09.2019р. у справі №344/6152/19 та постанови Апеляційного суду від 16.12.2019р.. При цьому, скасування 09.07.2020р. права власності за позивачем та реєстрація права власності за відповідачем1 проведено відповідачем2 державним реєстратором протягом 10хв (21год.28хв та 21год 38хв відповідно) та не взято до уваги, що справа перебуває на оскарженні в касаційному суді, про що достеменно знав відповідач2.

Ухвалою суду від 06.11.2020р. у даній справі забезпечено позов (а.с.159 т.1).

Ухвалою суду від 25.05.2021р. за клопотанням представника відповідача3 була призначена у справі судово-почеркознавча експертиза, однак оскільки суду не було надано позивачем оригіналу документу по якій мала б проводитися експертиза, актуальність проведення такої у даних правовідносинах відпала.

10.11.2021р. позивач подав заяву (а.с.77-87 т.3) про уточнення позовних вимог (зі зміною предмету позову), в якій зазначив, що оскільки укладений 30.11.2012р. договір купівлі-продажу між позивачем ОСОБА_1 , як покупцем, та відповідачем3 ТзОВ «Прикарпаття-Авто», як продавцем, є фактично договором купівлі-продажу майнових прав, умови якого виконані позивачем повністю та відбулась фактична передача приміщення «сирець» та ключів від нього у 2015 році, вподальшому ним вже було проведено комплекс ремонтних робіт на більше як 4 млн.грн., укладено договори обслуговування цього приміщення, оформлено ним Техпаспорт у 2018р., а також було вже наявним й рішення 12.11.2018р. про реєстрацію прав власності за ОСОБА_1 , а тому (замість вимоги про визнання права власності) слід: визнати за ОСОБА_1 майнові права на торгове приміщення АДРЕСА_1 заг.пл.198.1 м.кв, а також визнати факт передачі даного приміщення ОСОБА_1 для оформлення покупцем права власності на об`єкт нерухомості.

Ухвалою суду від 22.12.2021р. закрито підготовче провадження.

В судовому засіданні представник позивача (зміна представництва відбувалась неодноразово на стадії підготовчого провадження) вимоги поданої позовної заяви з уточненнями позовних вимог підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Позивач підтримав пояснення свого представника.

Відповідач1 в судові засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про розгляд справи (а.с.170 т.1, а.с.161-163,191 т.2, а.с.41-43,73,172,188,197,210,227-229 т.3), причини неявки суд не повідомляв, відзив на позов не подавав. Ухвалою суду від 07.10.2021р. явку визнано обов`язковою (а.с.61-62 т.3), але в засідання так і не з`явився.

Відповідач2 в судові засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про розгляд справи (а.с.170 т.1, а.с.154-159,192,193 т.2, а.с.38-40,160-162,173,211-213,224-226 т.3 ), причини неявки суд не повідомляв, відзив на позов не подавав. Ухвалу суду від 03.12.2020р., 07.10.2021р. про витребування доказів (а.с.137-138 т.2, а.с.107-11 т.3) не виконав, як і залишилась невиконаною ухвала суду від 07.10.2021р. спрямована одночасно на виконання до Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району, до якої ввійшла Поберезька сільська рада (згідно відповіді така не володіє даним доказом а.с.75 т.3) та на виконання була надіслана до Тисменицької РДА (остання ліквідована а.с.112-115 т.3). Ухвалою суду від 07.10.2021р. явку державного реєстратора Федорина М.М. також було визнано обов`язковою (а.с.61-62 т.3), але в засідання він так і не з`явився.

Від відповідача3 на стадії підготовчого провадження брав участь представник, який в подальшому подав 07.02.2022р. заяву про припинення представництва, на решта призначені судові засідання відповідач3 не з`явився, належним чином повідомлявся про розгляд справи (а.с.179-182,189-191,198-200,207-210,221-223 т.3), причини неявки суд не повідомляв, відзив на позов не подавав.

Заслухавши пояснення сторони позивача, свідків, дослідивши докази, які надані позивачем на обґрунтування позовних вимог, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.11.2012р. між позивачем ОСОБА_1 , як покупцем, та відповідачем3 ТзОВ «Прикарпаття-Авто», як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу №Т/ДТ-3 (а.с.16-18 т.1), згідно якого (за п.1.1,1.2) продавець як забудівник зобов`язаний був передати покупцю у власність об`єкт нерухомого майна який буде створений у майбутньому - торговий зал за проектним №3 (на даний час торгове приміщення №82) на 0 поверсі, а покупець зобов`язаний прийняти цей об`єкт у відповідності до умов договору. Об`єктом нерухомого майна за цим договором до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майнові права на торговий зал (приміщення громадського призначення) за проектним №3 на 0 (цокольному) поверсі житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 ), проектною площею -189,0 кв.м..

Договором також передбачено, що право власності покупця на об`єкт нерухомого майна виникає з моменту завершення будівництва, виконанням покупцем усіх зобов`язань за договором купівлі-продажу та прийняття його в експлуатацію і підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п.2.1, 2.2., 3.2.1., 3.2.3 даного договору, покупець зобов`язаний сплатити загальну суму 945 000грн. у встановленому договором порядку до кінця І кварталу 2013р. (введення в експлуатацію І квартал 2013р. за п.1.4), а також прийняти об`єкт по акту приймання-передачі.

Водночас, продавець зобов`язувався передати у власність покупця об`єкт нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації, не пізніше 3-х місяців після строку передбаченого п.1.4 договору за взаємопогодженими двохсторонніми актами приймання-передачі по Договору купівлі-продажу (п.3.1.1) та підготувати всі документи для проведення покупцем державної реєстрації права власності (п.3.1.2).

За ст.4,5 Закону України «Про інвестиційну діяльність», на яку посилається сторона позивача в обґрунтування вимог та який спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб`єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції, об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права. Суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Отже, позивач мав право вкладення власних коштів, як інвестор, у визначене сторонами нежитлове приміщення, що будувалось та було об`єктом будівництва, після чого у визначеному сторонами порядку мала відбутись передача об`єкту нерухомості покупцю на умовах, визначених двохстороннім договором.

Позивач стверджував, що ним як покупцем було оплачено 945 000грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового ордера від 12.12.2012р. №451 (а.с.19 т.1, 251 т.2). Іншого не спростовано сторонами.

Введення в експлуатацію заплановане у 2013 році не відбулось і тільки 20.03.2014р. було ТзОВ «Прикарпаття-Авто» подано Декларацію про готовність об`єкта та прийняття будівлі житлового багатоповерхового будинку з вбудованими приміщеннями торгового приміщення по АДРЕСА_4 в експлуатацію (а.с.33-39 т.1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач послався на норми ст.11, 204, 526, 527, 530 ЦК України, які регулюють підстави виникнення цивільних прав та обов`язків (в т.ч. з договорів), презумпцію правомірності правочину, виконання зобов`язань сторонами угоди, в т.ч. в обумовлені строки.

Дійсно, між позивачем та відповідачем3 були зобов`язання на підставі двохстороннього договору, які мали бути виконані саме на умовах такого договору.

Разом з тим, за вимогами ст.328,331,334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону (ч.3 ст.331 згідно із Законом № 3201-IV від 15.12.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010; в редакції Закону№ 2269-VIII від 18.01.2018).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, як зазначено вище, сторона продавця мала б після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, передати у власність покупця об`єкт нерухомого майна і всі необхідні документи за взаємопогодженими двохсторонніми актами приймання-передачі по умовах Договору купівлі-продажу. Натомість, передача об`єкта за умовами договору не відбулась, Акт не підписано сторонами договору, документи не передані, про що буде вказано нижче.

Як доводила сторона позивача, у 2015 році відповідач3 ТзОВ «Прикарпаття-Авто» здійснив реальну передачу позивачу спірного торгового приміщення та ключів від нього, що дозволило ОСОБА_1 розпочати різного роду роботи по їх завершенню із «сирця», долучивши до матеріалів справи фото фіксаж таких робіт за 2017 рік та різні угоди на придбання і використання цього приміщення (а.с.172-250 т.1, а.с.1-97, 199-219,222-232 т.2, а.с.139 т.3). Протягом 2017-2019р. позивачем було укладено ряд договорів по утриманню нежитлового торгового приміщення, як вбачається з долучених позивачем договорів: на водопостачання, утримання будинку, електропостачання, охорону об`єкта, обслуговування установок пожежної сигналізації, і всі вони стосуються нежитлового приміщення №3 (за проектним номером) по АДРЕСА_4 (а.с.84-127 т.1). При цьому, суд не вважає вірним зазначення у всіх укладених договорах, ОСОБА_1 як власника спірного приміщення, оскільки власником він такого не був, окрім періоду - з часу реєстрації за ним права власності на спірне приміщення (з 12.11.2018р.) по час ухвалення рішення суду, яке набрало законної сили щодо скасування права власності на нього (16.12.2019р.), про які буде вказано нижче.

Також, не заслуговують на увагу суду докази позивача про те, що в 2017 році ним укладалися ще й договори оренди цього торгового приміщення №3 (проектний номер) (а.с.140-148 т.3), оскільки жодного права на розпорядження (в т.ч. володіння чи користування) цим нерухомим майном позивач на той час також не мав.

Позивач доводив і те, що ним неодноразово вживались заходи щодо підписання Акту приймання передачі із продавцем (чи й іншими юр.особами, які були причетні до будівництва) за умовами укладеного договору, однак такі були проігноровані (а.с.45-83 т.1, а.с.98-101, 104-134 т.2).

Дійсно, саме на замовлення позивача, 05.11.2018р. був виготовлений Технічний паспорт на громадський будинок торгове приміщення АДРЕСА_1 , але загальною площею вже - 198.1 м.кв.(а.с.25-32 т.1).

Отже, після введення в експлуатацію загальна площа спірного приміщення у порівнянні з запроектованою в договорі площею збільшилась.

Державним реєстратором 12.11.2018р. було зареєстроване право власності на спірне майно за позивачем ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.11.2018р., долученого до матеріалів позову (а.с.20 т.1).

Однак, рішенням Івано-Франківського міського суду від 30.09.2019р. у справі №344/6152/19, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.12.2019р., у справі за позовом ТзОВ «Прикарпаття-Авто» до державного реєстратора, ОСОБА_1 , позов було задоволено та право власності за рішенням Державного реєстратора від 12.11.2018р. щодо проведення реєстрації за ОСОБА_1 торгового приміщення АДРЕСА_1 було скасоване (а.с.128-143 т.1). Підставою задоволення позову вказано те, що державний реєстратор перед реєстрацією права власності на нерухоме майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, повинен перевірити наявність усіх документів, які підтверджують його виконання. Умовами договору купівлі-продажу майнових прав сторони погодили, що документом, який посвідчує факт його виконання є двосторонній акт приймання-передачі до договору. Передача у власність покупця об`єкту нерухомого майна та всіх необхідних документів для подальшої державної реєстрації, здійснюється за погодженим двостороннім актом приймання передачі до договору купівлі-продажу, однак такого акту приймання передачі укладено сторонами договору не було, що свідчить про передчасність рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .

У рішенні апеляційного суду також вказано, що після завершення будівництва та здійснення технічної інвентаризації, загальна площа спірного приміщення фактично становить 198,1 кв.м, а не 189,0 кв.м, як було зазначено у договорі купівлі-продажу. Оплату надлишків площі торгового приміщення відповідачем ОСОБА_1 не здійснено. Пояснення представника ОСОБА_1 в засіданні апеляційного суду щодо відсутності підстав для доплати коштів за збільшення загальної площі спірного приміщення (на 9,1 кв.м) шляхом зарахування коштів, які зайво сплачені за придбання іншого об`єкту нерухомості в цьому ж будинку, судом не приймаються до уваги, оскільки з приводу цих обставин існує судовий спір. Вищенаведене підтверджено і представником ТОВ «Прикарпаття-Авто». Окрім того, такі обставини жодним чином не спростовують фактичних обставин справи та вимог закону з приводу необхідності перевірки державним реєстратором перед реєстрацією за покупцем права власності на нерухоме майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, наявності усіх документів, які підтверджують його виконання, зокрема, двостороннього акту приймання - передачі до договору купівлі-продажу.

А тому, за ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звідси, слід прийти до висновку, що право власності набуте ОСОБА_1 на спірне приміщення №82 (проектний №3) було предметом судового розгляду, і судом вірно зазначено, що сторонами обумовлено договором порядок передачі такого за двохстороннім Актом, окрім того є збільшена по факту площа приміщення, за різницю по якій оплату не проведено, а доводи про зарахування судом коштів, які переплачені ОСОБА_1 за інше приміщення в цьому ж будинку, є невірними, іншого матеріали й даної цивільної справи також не містять.

Разом з тим, ОСОБА_1 оскаржив дані рішення до ВС, де на час подання позову справа перебувала на розгляді (а.с.144-147 т.1). На з`ясування судом результату розгляду такої справи касаційним судом, сторона позивача перед дебатами вказала, що результат не відомо, однак з даних ЄДРСР судом встановлено, що постановою ВС від 24.11.2021р. постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 16.12.2019р. залишена без змін, а касаційна скарга ОСОБА_1 без задоволення.

Окрім того, на розгляді в Івано-Франківському міському суді, як пояснив представник позивача, є ще одна цивільна справа, яка стосується спору щодо приміщення №81 (теперішній номер) за позовом ТОВ «Прикарпаття-Авто» до ОСОБА_1 про скасування права власності на дане нерухоме майно, тобто суміжного приміщення до спірного торгового за №82, а при розгляді позову в іншій цивільній справі, як зазначив представник позивача, доводиться факт переплати ОСОБА_1 коштів за зменшену площу нежитлового приміщення №81 і саме на 9.1 м.кв., тому доплата на його переконання в справі, що є предметом цього розгляду щодо приміщення №82, має враховуватись судом.

Суд вважає такі доводи невірними та не бере їх до уваги, оскільки факт доплати за приміщення проектного №3 (№82) врегульовано договором купівлі-продажу від 30.11.2012р. №Т/ДТ-3, укладеного між позивачем ОСОБА_1 як покупцем та відповідачем3 ТзОВ «Прикарпаття-Авто» як продавцем, та не може регулюватись іншим договором щодо приміщення суміжного за №81, яке також планувалось покупцем ОСОБА_1 до придбання. При цьому, правомірним було б зарахування таких коштів (недоплата та переплата, у разі підтвердження такого обома сторонами двох договорів) саме ними обома або ж самостійно отримувачем цих коштів - ТОВ «Прикарпатт-Авто».

Клопотань про зупинення (чи об`єднання) справи до встановлення судом у іншій цивільній справі факту ймовірної переплати покупцем ОСОБА_1 коштів за придбання приміщення №81 (суміжного зі спірним торговим приміщенням №82) та одночасного факту визнання такої переплати-недоплати продавцем ТзОВ «Прикарпаття-Авто» обох цих приміщень за №81,82, сторона позивача до суду не подавала, як і не подавала клопотань про долучення доказів факту переплати чи огляду матеріалів іншої справи. Тому, доводи щодо автоматичного зарахування судом при ухваленні рішення нібито переплачених позивачем коштів відповідачу3 за рахунок іншого суміжного приміщення, є помилковими та не відповідають нормам ЦПК України.

За вимогами ст.11, 204, 190 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є в т.ч. договори та інші правочини. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

За вимогами ст.12,14,15,16,20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Як слідує зі ст.392,177 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Сторона позивача змінивши вимоги з визнання права власності на спірний об`єкт площею 198.1 м.кв., просила визнати за позивачем майнові права на цей об`єкт.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.

Тому, виходячи з умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 30.11.2012р. №Т/ДТ3 та вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 майнові права на торгове приміщення АДРЕСА_1 , водночас тільки загальною площею 189.0 м.кв (визначеною умовами укладеного договору), а не площею 198,1 кв.м., як просив позивач. Суд вважає, що саме в такий визначений спосіб позивачем підлягають захисту його майнові права на нерухоме майно, з подальшим дотриманням вимог та умов укладеного чинного договору.

Щодо інших позовних вимог, а саме: визнання протиправним рішення державного реєстратора від 13.07.2020р. інд.н.53085916 про реєстрацію права власності на торгове приміщення АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , скасування реєстраційного запису 37279903 від 09.07.2020р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на торгове приміщення АДРЕСА_1 заг.пл.198.1 м.кв, визнати факт передачі даного приміщення ОСОБА_1 для оформлення покупцем права власності на об`єкт нерухомості, то такі до задоволення не підлягають за недоведеністю, враховуючи таке.

Позивач зазначив, що 09.07.2020р. належне позивачу торгове приміщення АДРЕСА_3 було незаконно зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 на підставі невідомого договору від 11.07.2012р. та Акту приймання-передачі від 02.08.2016р., підписаних з ТзОВ «Прикарпаття-Авто» (а.с.149-151 т.3), які ймовірно укладені заднім числом, а право власності позивача при цьому не виключалось з реєстру (на той час), а тільки 09.07.2020р. на підставі рішення суду від 30.09.2019р. та постанови апеляційного суду від 16.12.2019р. у цивільній справі №344/6152/19. При цьому, скасування 09.07.2020р. права власності за позивачем та реєстрація права власності за відповідачем1 проведено відповідачем2 державним реєстратором протягом 10хв (21год.28хв та 21год 38хв відповідно) та не взято до уваги, що справа перебуває на оскарженні в касаційному суді, про що знав відповідач2.

Разом з тим, як вже зазначено вище, з часу реєстрації за ОСОБА_1 12.11.2018р. право власності на торгове приміщення АДРЕСА_1 заг.пл.198.1 м.кв. по 16.12.2019р. (набрання законної сили рішення суду, яким таке право скасоване) із внесенням запису в державний реєстр 09.07.2020р. щодо скасування права власності на це приміщення за позивачем, ОСОБА_1 дійсно був володільцем (власником) спірного об`єкту, а в період з 20.03.2014р. (введення житлового будинку в експлуатацію) до моменту реєстрації його прав 12.11.2018р., він мав також право визнання продавцем майнових прав на спірне нерухоме майно приміщення №82, але виключно на умовах договору від 30.11.2012 року №Т/ДТ-3.

Укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 11.07.2012р. між відповідачем1 ОСОБА_3 та відповідачем3, передував (за датами укладення таких) укладенню договору купівлі-продажу 30.11.2012 року укладеного між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем3, водночас у п.1.2 договору від 30.11.2012 року укладеного з ОСОБА_1 , було чітко визначено, що на предмет договору майнові права на торгове приміщення №3, права третіх осіб - відсутні. А тому, видається дійсно незрозумілим та дивним, як вірно доводила сторона позивача, укладення з ОСОБА_1 такого договору, у разі якщо б існував уже договір купівлі-продажу майнових прав від 11.07.2012р. з ОСОБА_3 (який за змістом дійсно відрізняється з іншими укладеними ще позивачем і іншими інвесторами договорами а.с.91-96 т.3), а також незрозумілим (нелогічним) фактом є і добровільна фактична передача забудівником ТзОВ «Прикарпаття-Авто» у 2015 році ключів від даного приміщення саме ОСОБА_1 , а не ОСОБА_3 .

А у разі, якщо б дійсно відповідач3 ТзОВ «Прикарпаття-Авто» уклав першочергово договір з ОСОБА_3 (в обох випадках підпис одного й того ж керівника ТзОВ «Прикарпаття-Авто»), то ОСОБА_3 на переконання суду по перше з 2015 року мав би претензії до ОСОБА_1 , який виконував всі ремонтні роботи до стану експлуатації торгового приміщення №82, по друге виявляв би й вимоги з початку розгляду даної цивільної справи судом (тобто з кінця 2020р.) і мав би хоча намір на участь у судових засіданнях та можливість захисту набутих ним прав шляхом, в т.ч. і пред`явлення вимог щодо оскарження договору купівлі-продажу, укладеного 30.11.2012 року між позивачем та відповідачем 3. Натомість, як зазначено в даному рішенні, повістки до суду ОСОБА_3 отримував, участі в засіданнях не брав для надання пояснень щодо набутого швидше права на спірне приміщення №82, відзиву не подавав, своє право на власність у законний спосіб не захищав, як і не надавав доказів покращення ним стану приміщення із «сирець» до готовності використання такого.

Разом з тим, договір між ТзОВ «Прикарпаття-Авто» та ОСОБА_3 не є предметом оскарження і був укладений 11.07.2012р., тобто раніше, ніж укладення відбулось на аналогічні майнові права спірного нежитлового приміщення №3 (№82) за ОСОБА_1 . Предметом вимоги та доведення стороною позивача у даній справі було скасування реєстрації права власності на спірне приміщення за іншою особою ОСОБА_4 та визнання протиправними дій щодо такої реєстрації, але з підстав визначених стороною позивача, тобто наявності прав ОСОБА_1 на це приміщення за умовами договору укладеного з ним тим же самим продавцем.

В подальшому, дійсно до відповідача2 було подано документи, зокрема витяг з переліку інвесторів виданий ТзОВ «Прикарпаття-Авто» від 02.08.2016р., договір купівлі-продажу від 11.07.2012р. №Т/Д П-3 між ТзОВ «Прикарпаття-Авто» та ОСОБА_3 , Акт приймання-передачі нерухомого майна від 02.08.2016р. між ТзОВ «Прикарпаття-Авто» та ОСОБА_3 , що вбачається з Інформації з Державного реєстру отриманої 02.11.2020р. заявником ОСОБА_5 (хоч не позивачем, але суд вважає такий доказ належним) (а.с.21-22 т.1). Після подання таких документів відповідачу2 (ким також з даного доказу встановити не вбачається, але за законодавством звернення з такою вимогою реєстрації мав проводити набувач прав), рішенням державного реєстратора Федорин М.М. Поберезької сільської ради Тисменицького району від 09.07.2020р. о 21.38год було здійснено реєстрацію права власності на торгове приміщення АДРЕСА_1 заг.пл.198.1 м.кв за ОСОБА_3 (а.с.21-22 т.1), яке й просить позивач визнати протиправним та скасувати такий реєстраційний запис.

Як вбачається з цієї Інформації з Державного реєстру отриманої 02.11.2020р., цього ж дня 09.07.2020р. о 21.28год (на 10 хв раніше) рішенням державного реєстратора Федорин М.М. Поберезької сільської ради Тисменицького району було припинено право власності на торгове приміщення АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 30.09.2019р. у справі №344/6152/19, яке набрало законної сили.

Суд зазначає, що постановою КМ України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25.12.2015р. №1127 (в редакції на липень 2020р.) пунктами 40,41,77-79 передбачалось, що державна реєстрація прав, в т.ч. права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна чи на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, іншими законами України та цим Порядком.

Згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону № 340-IX від 05.12.2019) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Отже, відповідач2 перед внесенням в реєстр рішення про набуття прав за ОСОБА_3 на спірне нежитлове приміщення, вніс запис про припинення прав на це приміщення за ОСОБА_1 на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. На даний час це рішення суду у справі №344/6152/19 не скасоване, а як вбачається з ухвали Верховного Суду від 11.03.2020р., у задоволенні клопотання касанта ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 30.09.2019р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16.12.2019р. було відмовлено (а.с.144-147 т.1). Отже, навіть якщо державному реєстратору ОСОБА_6 , як доводила сторона позивача, й могло бути відомо про прийняття касаційної скарги ОСОБА_1 у справі №344/6152/19 (хоча він стороною справи не є, і позивач не надав доказ пред`явлення такої ухвали саме відповідачу2), то станом на 09.07.2020р. не було жодних перешкод для вчинення реєстраційних дій відповідачем2 на виконання рішення суду про скасування прав власності за ОСОБА_1 та подальшої реєстрації права власності за ОСОБА_3 на підставі поданих всіх документів (предметом доведення у справі не було відсутність необхідних документів для реєстрації), в т.ч. Акту приймання-передачі із забудівником, з врахуванням відсутності спору щодо договору від 11.07.2012р. №Т/Д П-3 чи накладеної заборони на спірне приміщення в судовому порядку станом на день вчинення цих реєстраційних дій. Отже, дії реєстратора відповідали вимогам закону щодо скасування одних прав та реєстрації прав іншої особи, іншого сторона позивача не довела.

Як слідує з матеріалів справи, у підготовчих засіданнях 07.10.2021р., представником ТзОВ «Прикарпаття-Авто» було подано незасвідчені копії Угоди від 23.09.2021р. про розірвання договору купівлі-продажу від 11.07.2012р. №Т/Д П-3, Акт приймання-передачі до цієї Угоди, укладених між продавцем ТзОВ «Прикарпаття-Авто» та покупцем ОСОБА_3 , та заяви ОСОБА_3 від 21.09.2021р. (а.с.53-55 т.3), згідно яких сторони розірвали договір купівлі-продажу від 11.07.2012р. №Т/Д П-3, а спірне приміщення №82, заг.пл.198.1 м.кв. передано назад ТзОВ «Прикарпаття-Авто». Судом не вдалося звірити такі копії документів з оригіналом, так як представництво в подальшому відповідачем3 було припинене, а отже такі копії у справі не є належним доказом, водночас сторона позивача не клопотала про витребування оригіналів такого доказу чи засвідчення факту припинення прав за відповідачем1 та перехід прав до відповідача3. Не зважаючи на це, з жовтня місяця 2021р. позивачу через представника було відомо про те, що ймовірно з 21.09.2021р. це приміщення належить знову відповідачу3, а отже залишаються підстави захисту прав шляхом зобов`язання продавця договору підписати Акт приймання-передачі з покупцем, проте, адвокат вкотре висловився на відсутності наміру у сторони позивача на заявлення саме таких вимог, доводячи правомірність та диспозитивність вимоги про визнання протиправним рішення державного реєстратора від 13.07.2020р. інд.н.53085916 про реєстрацію права власності на торгове приміщення АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , скасування реєстраційного запису 37279903 від 09.07.2020р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на торгове приміщення АДРЕСА_1 саме заг.пл.198.1 м.кв. Враховуючи право саме позивача на звернення до суду за захистом порушених чи невизнаних прав з обраним ним способом захисту, суд розглянув такі вимоги позивача за визначеним ним предметом та підстав спірних відносин.

Про те, що відбулося таке відчуження ТзОВ «Прикарпаття-Авто» спірного приміщення іншій особі, позивач дійсно звернувся до органів досудового розслідування та внесено 20.05.2021р. дані в ЄРДР щодо його заяви (а.с.235 т.2), щодо результату досудового розслідування позивач доказів не подавав, результат досудового розслідування та вчинені дії у кримінальному провадженні не доводив.

Стосовно вимоги визнати факт передачі даного приміщення ОСОБА_1 для оформлення покупцем права власності на об`єкт нерухомості (без зазначення позивачем площі такого приміщення у змісті цієї вимоги), то така до задоволення не підлягає, оскільки судом встановлено, окрім вищезазначеного, що предметом договору купівлі-продажу було приміщення однієї площі яка придбавалась покупцем, а передано по факту іншої площі та без підписання Акту приймання-передачі, а тому така позовна вимога аналогічно не є доведеною перед судом. При цьому, сам факт наявності ключів у позивача як покупця на об`єкт нерухомого майна, не є належним доказом на переконання суду самої передачі приміщення продавцем, з врахуванням і того, що саме продавець оскаржував реєстрацію прав власності на це приміщення без укладеного двохстороннього Акту приймання-передачі в судовому порядку, результатом чого є скасування набутих прав ОСОБА_1 на приміщення №82.

Не є належним доказом і свідчення свідка ОСОБА_5 (мама позивача) та ОСОБА_7 (знайомий позивача) саме в частині, що відбулась фактична передача приміщення №82 позивачу, оскільки така передача мала відбутись в спосіб визначений умовами двохстороннього договору. Всі інші доводи свідків, як вкладення коштів позивачем в «сирець», виконання інших робіт тощо є вірними та відповідають і долученим доказам сторони позивача.

До матеріалів справи, позивачем долучено висновок експертного дослідження від 16.11.2021р. на замовлення ОСОБА_5 (іншою особою, а не позивачем), але щодо квитанції №451 від 12.12.2012р., із визначеним запитанням на експертизу «чи підпис в графі «головний бухгалтер,касир» виконані однією особою» в порівнянні з іншими двома квитанціями (а.с.119-122 т.3), однак даний доказ суд не вважає належним, оскільки предметом доказування не є внесення позивачем відповідачу3 таких коштів, зокрема і зі сторони відповідача3, який участі у розгляді справи (надання пояснень, доказів та їх оцінку тощо) не брав. Питання ж відсутності доплати коштів за збільшену площу після введення в експлуатацію висловився апеляційний суд, щодо спірного торгового приміщення АДРЕСА_1 яка становить 198,1 кв.м. замість 189,0 кв.м, як зазначено у договорі купівлі-продажу, про що вже зазначено вище.

Згідно Звіту про незалежну оцінку об`єкта - торгового приміщення АДРЕСА_1 , заг.пл.198,1 кв.м., становить станом на 02.11.2021р. 6001400грн. (а.с.124-138 т.3).

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Вимога ефективності судового захисту перекликається з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 13, ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи позивача, які наведені у позові в межах наданих позивачем доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

За ч.7-10 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З врахуванням того, що позовні вимоги забезпечено частково, суд вважає, що заходи забезпечення позову при ухваленні даного рішення, до набрання законної сили щодо нього, не підлягають скасуванню.

На підставі наведеного, ст. 11, 12,14,15,16,20, 177, 190, 204, 392, 526, 527, 530, Цивільного кодексу України, ст.82 ЦПК України, постановою КМ України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , майнові права на торгове приміщення за №82 (проектний №3) по АДРЕСА_4 заг.пл.189.0м.кв., за умовами договору купівлі-продажу №Т/ДТ-3 від 30.11.2012р., укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ «Прикарпаття-Авто».

Стягнути з ТзОВ «Прикарпаття-Авто», код ЄДРПОУ 33644716, юридична адреса: вул.Бульвар Північний, 1, кв.60, м.Івано-Франківськ, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5 , судовий збір у розмірі 908,00 грн. за подання позову та судовий збір у розмірі 420,40 грн. за забезпечення позову.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 30 серпня 2022р.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА