Рішення

від 28.08.2022 по справі 620/6926/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2022 року Чернігів Справа № 620/6926/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" до Понорницької селищної ради Чернігівської області, третя особа - староста Покошицького старостинського округу Панорницької селищної ради Чернігівської області Мишко Валентина Миколаївна про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати бездіяльність Понорницької селищної ради Чернігівської області місцезнаходження: 16220, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, смт Понорниця, вул. Довженка, б. 18, ідентифікаційний номер юридичної особи в ЄДРПОУ 04412567), що полягає у відмові на адвокатський запит №11 від 02.06.2021 надати запитувані відомості, копії документів та доступу до документів протиправною;

- зобов`язати Понорницьку селищну раду Чернігівської області (місцезнаходження: 16220, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, смт. Понорниця, вул. Довженка, б. 18, ідентифікаційний номер юридичної особи в ЄДРПОУ 04412567) надати товариству з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" (місцезнаходження: 16211, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, с. Покошичі, вул. Московська, б. 12, ідентифікаційний номер юридичної особи в ЄДРПОУ 30812601):

відомості та належним чином посвідчені копії документів які зачіпають будь-які питання та їх вирішення (протоколи, рішення, списки співвласників, перелік майнових паїв чи перелік майна, договори, тощо) і стосуються розпайованого майна (майнових паїв) КСП ім. Ворошилова с. Покошичі) реорганізованого у ТОВ "Покошицьке";

надати доступ до книги обліку майнових сертифікатів (свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства) колишнього КСП ім. Ворошилова (с. Покошичі) шляхом виготовленням її фотокопії на власний пристрій або ж шляхом знімання копій за допомогою власного пристрою.

Позивач свої позовні вимоги аргументує тим, що відповідач та третя особа, відмовляючи у наданні запитуваної інформації, вказали лише на норму права, зокрема ст. 6 Закону №2939-VI, яка посилається на поділ інформації на декілька видів інформації з обмеженим доступом. При цьому відповідач не конкретизував безпосередню норму Закону №2939-VI, якою визначено ознаки інформації з обмеженим доступом та до якої, на його думку, відноситься запитувана інформація, не навів ознак, визначених ч. 2 Закону №2939- VI, дотримання сукупності яких може відносити інформацію до інформації з обмеженим доступом. У зв`язку з чим відмова відповідача є необґрунтованою, а відповідно - протиправною.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позов.

Відповідач надав відзив на позову, у якому заперечував щодо позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, вказуючи, що відповідач, отримавши адвокатські запити, змушений був відмовити у наданні інформації що витребовувалась, так як дана інформація є інформацією з обмеженим доступом в розумінні статті 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», так як стосується майнового права та права власності на майнові сертифікати колишніх членів КСП ім. Ворошилова та порядку їх набуття, а також інформацію що є конфіденціальною. Тож, враховуючи те, що інформація, яка запитувалась стосується кожного окремого пайовика, а також має інформацію, що є конфіденційною в розумінні ЗУ «Про інформацію», таку як паспортні дані особи, місце проживання, код РНОКПП та інші дані, відповідач вважає, в розумінні статті 6 та 10 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» дана інформація не повинна була надаватися, про що повідомлено позивачу. Відповідач вважає, що відмова у наданні інформації була достатньо обґрунтована та законна і ніяким чином не порушує права позивача.

У поясненнях та поясненнях на відзив, третя особа заперечувала щодо позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні, зважаючи на те, що серед документів що просить надати позивач є конфіденційна інформація, що може кваліфікуватись як інформація з обмеженим доступом в розумінні статті 6 та 10 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» ,а саме інформація, яка розкриває дату, місце народження, адресу проживання осіб, колишніх членів КСП, в зв`язку з чим, вважає дії Понорницької селищної ради правомірними та обґрунтованими, які були вчинені з метою захисту конфіденційної інформації про колишніх членів КСП ім. Ворошилова.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що представник товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" із адвокатським запитом від 02.06.2021 №10 звернувся до Покошицького старостинського округу Понорницької селищної ради Чернігівської області, в якому просив надати відомості та належним чином посвідчені копії документів, які зачіпають будь-які питання та їх вирішення (протоколи, рішення, списки співвласників, перелік майнових паїв чи перелік майна, договори, тощо) і стосуються розпайованого майна (майнових паїв) КСП ім. Ворошилова (с. Покошичі) реорганізованого у ТОВ "Покошицьке" та надати доступ до книги обліку майнових сертифікатів (свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства) колишнього КСП ім. Ворошилова (с. Покошичі) шляхом виготовленням її фотокопії на власний пристрій або ж шляхом знімання копій за допомогою власного пристрою.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" із адвокатським запитом від 02.06.2021 №11 звернувся до Понорницької селищної ради Чернігівської області із вимогами, ідентичними вимогам у попередньому запиті від 02.06.2021 № 10.

За вих. № 22 від 08.06.2021 Покошицький старостинський округ Понорницької селищної ради Чернігівської області та за вих. 03-07/544 від 08.06.2021 Понорницька селищна рада Чернігівської області надали відповіді на адвокатські запити, згідно з якими позивачу відмовлено у наданні інформації та документів, виходячи з того, що інформація, яку просить позивач надати, є інформацією з обмеженим доступом в розумінні статті 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», так як стосується майнового права та права власності на майнові сертифікати колишніх членів КСП ім. Ворошилова та порядку їх набуття, в зв`язку з чим така інформація повинна надаватися за згодою власників майнових сертифікатів та майнової комісії. З метою запобігання порушення прав власників майнових сертифікатів та членів колишнього КСП ім. Ворошилова, керуючись п.2 ст. 24 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», позивачу відмовлено у наданні інформації та документів, витребуваних згідно адвокатського запиту №10 від 02.06.2021 та №11 від 02.06.2021, відповідно.

Вважаючи, що ненадання запитуваної інформації порушує право на доступ до такої інформації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У статті 1 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі по тексту Закон № 2657-XII) визначено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI, в редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з статтею 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до частин 1,2 статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Статтею 13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу.

Відповідно до пункту 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 № 912 для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Тож відповідач є розпорядником інформації в розумінні статті 13 Закону №2939, так як є органом місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Стаття 6 Закону № 2939-VI передбачає, що інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Тобто, за загальним правилом публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлюються законом, зокрема, ним встановлено види інформації, до якої може бути обмежено доступ, - конфіденційна, таємна та службова інформація, та сукупність вимог, дотримання яких є обов`язковим для обмеження доступу до таких видів інформації.

В силу вимог частини 8 статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Відповідно до статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Водночас, суд зазначає, що право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (ст. 3 Закону № 2939-VI).

Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 4 Закону № 2939-VI).

Водночас, суд зазначає, що частинами 1, 2 статті 7 Закону № 2657-XII передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).

Відповідно до частин 1, 2 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що: збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац 2 частина 1 статті 302 ЦК України); поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 2 статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року №2297-VI); конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частина 2 статті 21 Закону № 2657-XII); розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 2 статті 7 Закону №2939-VI).

Таким чином, лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини 1, 2 статті 21 Закону № 2657-XII).

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина 2 статті 11 Закону № 2657-XII).

Конституційний Суд України в абз. 1 п. 1 резолютивної частини Рішення від 30.10.1997 № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Також, Рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20.01.2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України надано роз`яснення про те, що інформація про особисте та сімейне життя особи це будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З наведеного слідує висновок, що можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації.

Крім того, суд вказує, що дана позиція відповідача та третьої особи щодо конфіденційної інформації покладена в основу відзиву на позов та пояснення, а не відповіді на адвокатський запит, у якому є лише посилання на статтю 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Але, в силу вимог абзацу другого частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Також, необхідно вказати, що запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1- 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI.

Однак, суд не може погодитися із мотивацією відповідача, щодо віднесення в цілому запитуваної інформації до обмеженої, оскільки це суперечить змісту статті 6 Закону "Про доступ до публічної інформації", за якою обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Слід також звернути увагу відповідача, що однією з підстав відмови в наданні позивачу запитуваної ним інформації відповідач зазначив те, що запитувана інформація повинна надаватися за згодою власників майнових сертифікатів та майнової комісії.

Разом з тим, за приписами частини сьомої статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Отже, відповідач мав право обмежити доступ лише до тієї частини інформації, яка є конфіденційною.

Поряд з цим, у відповідності до частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

З аналізу вищевикладеної норми вбачається, що остання містить вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на публічну інформацію, який, у свою чергу, розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, розпорядник інформації за запитом на інформацію, який відповідає вимогам статті 19 Закону № 2939-VI, зобов`язаний або задовольнити його, надавши запитувачу достовірну, точну та повну інформацію, або відмовити у задоволенні такого запиту у письмовій формі, за умови існування законних підстав, які перелічені в частині першій статті 22 Закону № 2939-VI.

Таким чином, вказані відмови на отримання публічної інформації не відповідають вичерпному переліку підстав для відмови у задоволенні запиту на публічну інформацію, передбачену частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI, що вказує на їх протиправність.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом в рішенні.

З огляду на вище викладені положення, а також беручи до уваги обставини, встановлені в ході розгляду даної справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу на адвокатський запит № 11 від 02.06.2021 надати запитувані відомості та копії документів; зобов`язання відповідача повторно розглянути адвокатський запит № 11 від 02.06.2021 та надати відповідь в порядку та строки, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані сторонами, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Положеннями частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду: договір про надання правової допомоги від 01.06.2021, додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги від 01.06.2021, рахунок на оплату № 16 від 17.06.2021 на суму 15000,00 грн за надання правової допомоги, ордер серії ПТ №122680 від 17.06.2021, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2592 від 24.01.2019.

Відповідач та третя особа заперечували щодо стягнення правничої допомоги у зв`язку із недоведеністю та необґрунтованістю.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, враховуючи предмет спору та заперечення представника відповідача щодо правничої допомоги, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».

Визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Враховуючи наведене, зважаючи на часткове задоволення позову, заперечення відповідача щодо стягнення правничої допомоги, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 5 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судового збору, у відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вказує, що на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Понорницької селищної ради Чернігівської області щодо відмови товариству з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" на адвокатський запит №11 від 02.06.2021 надати запитувані відомості та копії документів.

Зобов`язати Понорницьку селищну раду Чернігівської області повторно розглянути адвокатський запит № 11 від 02.06.2021 та надати представнику товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" відповідь в порядку та строки, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Понорницької селищної ради Чернігівської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Понорницької селищної ради Чернігівської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Покошицьке", вул.Московська, 12,с.Покошичі,Новгород-Сіверський район, Чернігівська область,16211, код ЄДРПОУ: 30812601.

Відповідач: Понорницька селищна рада Чернігівської області, вул.Довженка,18,смт.Понорниця,Коропський район, Чернігівська область,16220, код ЄДРПОУ: 04412567.

Третя особа: староста Покошицького старостинського округу Панорницької селищної ради Чернігівської області Мишко Валентина Миколаївна, вул. Московська, б. 28, с. Покошичі, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 16220.

Повний текст рішення суду виготовлено 29 серпня 2022 року.

Суддя О.В. Заяць