Рішення

від 17.07.2022 по справі 640/21428/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/2129

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2022 року м. Київ № 640/21428/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Державної екологічної інспекції України

до приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища»

про застосування заходів реагування

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Державної екологічної інспекції України (надалі - позивач), адреса: 01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 3, корпус 2 до приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища» (надалі - відповідач), адреса: 03151, місто Київ, вулиця Очаківська, будинок 5/6, в якій позивач просить:

- зупинити виконання робіт, надання послуг у сфері поводження з небезпечними медичними відходами до:

1) отримання висновку з оцінки впливу на довкілля та дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря з урахуванням викидів забруднюючих речовин при спалюванні небезпечних медичних відходів;

2) усунення порушень виявлених в акті перевірки Держекоінспекції від 19.05.2021 №4.2-19/6;

3) отримання Держекоінспекцією повідомлення від відповідача про усунення ним усіх встановлених судом порушень за підтвердженням згідно результатів здійснення заходу державного нагляду (контролю).

Підставами позову вказано порушення відповідачем дотримання вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Державної екологічної інспекції України до приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища» про застосування заходів реагування та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що за результатами позапланової перевірки приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища» щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів було виявлено, що відповідач порушує вимоги природоохоронного законодавства, а саме:

- перелік забруднюючих речовин, визначених у документах дозвільного характеру відповідача є недостовірними та неповними, а розрахунки викидів забруднюючих речовин при спалюванні медичних відходів проведені згідно невідповідних методик;

- не виконуються вимоги, передбачені Умовами дозволу на викиди забруднюючих речовин № 3221684801-1 від 22.04.2019;

- не розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також заходи для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;

- не призначено осіб, відповідальних за належне розташування та обладнання місць відбору проб та вимірювання параметрів газопилового потоку;

- не представлено документи для взяття на державний облік об`єкта, який справляє або може справити шкідливий вплив на здоров`я людей і стан атмосферного повітря;

- не здійснюються заходи для максимальної утилізації відходів, а саме: не забезпечено обладнанням щодо використання відходів як енергетичний ресурс;

- на території підприємства ПП «ЕВПС» на майданчику існуючого полігону твердих побутових відходів (ТПВ) виявлено залишки небезпечних медичних відходів, а саме: лікарські засоби, ватні тампони, шприци, ампули та флакони, тобто, підприємством ПП «ЕВПС» допускається змішування, зберігання та видалення небезпечних медичних відходів разом з побутовими відходами на власному полігоні ТПВ, що не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами;

- не здійснюється контроль за станом місць та об`єктів розміщення власних відходів;

- не представлено декларацію безпеки об`єкта поводження з небезпечними відходами;

- не представлено спеціальний паспорт на кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів, а також не представлено паспорт місця видалення відходів;

- не представлено реєстрові карти об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів;

- не здійснюється моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів.

Виходячи з наведеного, позивач вважає, що відповідач, займаючись господарською діяльністю, здійснюючи операції у сфері поводження з небезпечними відходами, не дотримуючись встановлених вимог природоохоронного законодавства, може негативно впливати на довколишнє середовище.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що висновки позивача щодо необґрунтованості, неправдивості, неповноти та недостовірності розрахунків викидів забруднюючих речовин у Висновку державної екологічної експертизи № 10687/17/10-12 від 29.05.2012 та Дозволі на викиди № 3221684801-1 від 22.04.2019 є безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України зважаючи на те, що ці документи є чинними.

Позивач наголошує, що висновок державної екологічної експертизи № 10687/17/10-12 від 29.05.2012 та Дозвіл на викиди № 3221684801-1 від 22.04.2019 були затверджені уповноваженими державними органами, у сферу повноважень яких входить затвердження даного виду документації, а тому твердження щодо необґрунтованості, неправдивості, неповноти та недостовірності розрахунків викидів забруднюючих речовин є безпідставними.

Щодо інших порушень відповідач зазначив, що контейнер МУК-03 призначений для проведення технологічної операції спалювання хімічних, медичних і ветеринарних відходів з використанням піротехнічних складів фільтраційного горіння ПСФГ-1, ПСФГ-1-01 ТУ 7275-114-075144305-2002. Контейнер МУК-03 є природоохоронним об`єктом і застосовується для захисту працюючого персоналу від температурних впливів при спалюванні небезпечних відходів, з використанням технології високотемпературного термохімічного піролізу. На момент здійснення перевірки мобільний контейнер МУК-03 дійсно не працював, оскільки всі медичні відходи, що знаходилися на місці тимчасового зберігання небезпечних відходів були знешкоджені відповідно до записів журналу роботи технологічного обладнання МУК - 03 ще 09.04.2021 року, на момент перевірки медичні відходи на підприємство не надходили.

Відповідачем також наголошено, що він не здійснює операції щодо «утилізації» небезпечних відходів оскільки не має відповідної ліцензії, натомість підприємство здійснює «знешкодження» небезпечних відходів на підставі виданої ліцензії, копію якої додано до матеріалів справи.

Стосовно порушення у вигляді змішування, зберігання та видалення небезпечних медичних відходів разом з побутовими відходами на власному полігоні ТПВ, що не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами, відповідачем наголошено, що виявлені на майданчику існуючого полігону твердих побутових відходів (ТПВ) залишки небезпечних медичних відходів, що зазначені перевіркою, потрапили на територію полігону ТПВ з твердими побутовими відходами, що надходять від місцевої територіальної громади Білоцерківського району. Зважаючи на специфіку виробництва та дефіцит робочого персоналу працівниками ПП «ЕВПС» не завжди вдається здійснити 100% сортування відходів ТПВ, що надходять на полігон. Також відповідачем зазначено, що предметом здійснення заходу є дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів у сфері поводження з медичними відходами, даний вид відходів знешкоджується на окремому майданчику, отже перевіривши полігон твердих побутових відходів (ТПВ), перевіряючі вийшли за межі своїх повноважень.

Щодо пунктів 8, 9, 10, 11 опису виявлених порушень, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що необхідна документація на момент здійснення перевірки знаходилась на затвердженні в уповноважених на те органах, про даний факт були надані письмові пояснення з наданням копій відповідних звернень з відміткою про їх.

Також відповідач не погоджується з пунктом 12 опису виявлених порушень де зазначено, що підприємством не здійснюється моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів, оскільки на законодавчому рівні вимоги до порядку та процедури моніторингу місць утворення і тимчасового зберігання відходів, в тому числі небезпечних на підприємстві, не затверджені. Моніторингом місць утворення та зберігання відходів на промисловому майданчику підприємства можна вважати проведені дослідження за напрямками: атмосферне повітря, ґрунти. Тому, зважаючи на відсутність законодавчого врегулювання даного питання ПП «ЕВПС» скористалось вимогами до моніторингу, що передбачені Правилами експлуатації полігонів побутових відходів, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.12.2010 № 435 та здійснило відповідні дослідження. Протоколи відповідних досліджень були надані представникам Державної екологічної інспекції України.

Відповідач наголошує, що заявлений позивачем захід реагування у вигляді припинення діяльності суб`єкта господарювання (виробництво (виготовлення), реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг) до моменту одержання оцінки впливу на довкілля є крайнім заходом, обрання якого є доцільним лише у разі, якщо допущене порушення реально створює загрозу негативному впливу на довкілля, між тим, позивачем не надано достатніх та об`єктивних доказів на підтвердження існування реальної загрози життю та здоров`ю людей, навколишньому природному середовищу та ймовірності настання негативних наслідків в разі невжиття визначених позивачем заходів реагування.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій наголосив, що перелік забруднюючих речовин у Висновку державної екологічної експертизи № 10687/17/10-12 від 29.05.2012 та Дозвіл на викиди № 3221684801-1 від 22.04.2019 є необґрунтованим, а розрахунки викидів забруднюючих речовин при спалюванні медичних відходів є неправдивими, неповними та недостовірними. Також позивачем наголошено, що відповідачем не виконуються вимоги, передбачені Умовами дозволу на викиди забруднюючих речовин № 3221684801-1 від 22.04.2019 в повному обсязі, а саме: експлуатація технологічного обладнання, мобільного контейнеру МУК-03 здійснюється з порушенням технологічного процесу, а саме: відповідно до пункту 6.9.12 «Паспорт техническое описание и инструкция по эксплуатации Контейнер мобильный сборно-разборный МУК-03» не допускається спалювання відходів у рідкій формі на основі спирту, ацетону та ін., спиртових та водних розчинів. Крім того відповідно до пункту 3.1 зазначеного паспорту у таблиці 2 зазначені вимоги до агрегатного стану спалюваної речовини, а саме: тверді, сипучі та біоматеріали. Однак відповідно до інформації відповідача, з 14.05.2019 по 08.04.2021 прийнято на утилізацію 154 508 кг небезпечних медичних відходів, серед яких є ампули, флакони, шприці з рідиною, дезрозчином та використані медичні матеріали, що містять спирт.

Позивач стверджує, що контейнер МУК-03 не відповідає вимогам щодо спалювання небезпечних медичних відходів, оскільки не може забезпечити безпечне знешкодження медичних відходів згідно технологічних процесів.

Також позивач наголошує на тому, що відповідачем не здійснені заходи для максимальної утилізації відходів та не дотримуються вимоги щодо поводження з небезпечними відходами, оскільки під час перевірки Держекоінспекцією встановлено, що мобільний контейнер МУК-03 призначений для знешкодження небезпечних медичних відходів шляхом спалювання, не працює, оскільки не має палива з використанням піротехнічних складів фільтраційного гоніння ПСФГ-1. ПСФГ-1-01 ТУ 7275-114-075144305-2002. До того ж, під час перевірки на території підприємства відповідача виявлено залишки медичних відходів на власному сміттєзвалищі.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі наказу Держекоінспекції від 06.05.2021 № 209 «Про проведення державного нагляду (контролю)», направлення № 35 від 06.05.2021 та доручення Прем`єр-міністра України (до листа Міндовкілля від 29.10.2020 № 25/6-23/8527- 20), Державною екологічною інспекцією України було здійснено позапланову перевірку об`єкта поводження з небезпечними відходами приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища» за місцезнаходженням об`єкта поводження з відходами: 09352, Київська обл., Володарський р-н, с. Матвіїха, вул. Лип`янко, 1, код згідно з ЄДРПОУ: 36185536.

Відповідно до КВЕД - 38.12 та 38.22 відповідач здійснює діяльність зі збирання небезпечних відходів, а також оброблення та видалення небезпечних відходів.

За результатами позапланової перевірки приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища» щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів було виявлено, що відповідач порушує вимоги природоохоронного законодавства, а саме:

- перелік забруднюючих речовин, визначених у документах дозвільного характеру відповідача є недостовірними та неповними, а розрахунки викидів забруднюючих речовин при спалюванні медичних відходів проведені згідно невідповідних методик;

- не виконуються вимоги, передбачені Умовами дозволу на викиди забруднюючих речовин № 3221684801-1 від 22.04.2019;

- не розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також заходи для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;

- не призначено осіб, відповідальних за належне розташування та обладнання місць відбору проб та вимірювання параметрів газопилового потоку;

- не представлено документи для взяття на державний облік об`єкта, який справляє або може справити шкідливий вплив на здоров`я людей і стан атмосферного повітря;

- не здійснюються заходи для максимальної утилізації відходів, а саме: не забезпечено обладнанням щодо використання відходів як енергетичний ресурс;

- на території підприємства ПП «ЕВПС» на майданчику існуючого полігону твердих побутових відходів (ТПВ) виявлено залишки небезпечних медичних відходів, а саме: лікарські засоби, ватні тампони, шприци, ампули та флакони, тобто, підприємством ПП «ЕВПС» допускається змішування, зберігання та видалення небезпечних медичних відходів разом з побутовими відходами на власному полігоні ТПВ, що не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами;

- не здійснюється контроль за станом місць та об`єктів розміщення власних відходів;

- не представлено декларацію безпеки об`єкта поводження з небезпечними відходами;

- не представлено спеціальний паспорт на кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів, а також не представлено паспорт місця видалення відходів;

- не представлено реєстрові карти об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів;

- не здійснюється моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів.

Зважаючи на виявлені під час проведення перевірки порушення, Державна екологічна інспекція України звернулась до суду з даним позовом про застосування заходів реагування у вигляді зупинення виконання робіт, надання послуг у сфері поводження з небезпечними медичними відходами приватним підприємством «Екологічне відновлення природного середовища».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і прав, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовані Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (надалі - Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 4 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачені загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю), а саме виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до частини першої ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ (надалі - Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища») встановлено, що завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державний нагляд (контроль) у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог законодавства про охорону атмосферного повітря здійснюється на підставі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Положення про Державну екологічну інспекцію України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (надалі - Положення).

За змістом пункту «а» частини першої статті 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема: про екологічну та радіаційну безпеку; про охорону та раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про охорону атмосферного повітря; про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов.

Із наведеного вбачається, що контроль за охороною навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів покладено на Державну екологічну інспекцію України.

З цією метою Держекоінспекція в межах своїх повноважень та у визначеному законодавством порядку проводять перевірки, з-поміж іншого, суб`єктів господарювання на предмет дотримання вимог природоохоронного законодавства та виявивши порушення вимог природоохоронного законодавства звертаються до суду із позовом щодо обмеження чи зупинення діяльності підприємств і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Частиною сьомою статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

При цьому відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 року № 2707-XII (надалі - Закон України «Про охорону атмосферного повітря») підприємства, установи, організації та громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані:

1) здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо;

2) вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів;

3) забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів;

4) здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік;

5) заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;

6) забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок;

7) забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин;

8) використовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визначення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонарних і пересувних джерел;

9) здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і зниження впливу фізичних та біологічних факторів, оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів та інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря;

10) своєчасно і в повному обсязі сплачувати екологічний податок.

Статтею 1 Закону України «Про відходи» встановлено визначення «небезпечні відходи» - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров`я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

Поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Операції поводження з відходами - збирання, перевезення, зберігання, сортування, оброблення (перероблення), утилізація, видалення, знешкодження і захоронення відходів

Утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Знешкодження відходів - зменшення чи усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» операції у сфері поводження з небезпечними відходами (зберігання, оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення), відносяться до першої категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля.

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» визначено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Водночас в силу положень ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-XII (надалі - Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища») до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, обмеження чи зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, законодавства про оцінку впливу на довкілля, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем під час проведення перевірки приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища» щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів було встановлено порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства, а саме:

1) перелік забруднюючих речовин, визначених у документах дозвільного характеру відповідача є недостовірними та неповними, а розрахунки викидів забруднюючих речовин при спалюванні медичних відходів проведені згідно невідповідних методик;

2) не виконуються вимоги, передбачені Умовами дозволу на викиди забруднюючих речовин № 3221684801-1 від 22.04.2019;

3) не розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також заходи для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;

4) не призначено осіб, відповідальних за належне розташування та обладнання місць відбору проб та вимірювання параметрів газопилового потоку;

5) не представлено документи для взяття на державний облік об`єкта, який справляє або може справити шкідливий вплив на здоров`я людей і стан атмосферного повітря;

6) не здійснюються заходи для максимальної утилізації відходів, а саме: не забезпечено обладнанням щодо використання відходів як енергетичний ресурс;

7) на території підприємства ПП «ЕВПС» на майданчику існуючого полігону твердих побутових відходів (ТПВ) виявлено залишки небезпечних медичних відходів, а саме: лікарські засоби, ватні тампони, шприци, ампули та флакони, тобто, підприємством ПП «ЕВПС» допускається змішування, зберігання та видалення небезпечних медичних відходів разом з побутовими відходами на власному полігоні ТПВ, що не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами;

8) не здійснюється контроль за станом місць та об`єктів розміщення власних відходів;

9) не представлено декларацію безпеки об`єкта поводження з небезпечними відходами;

10 не представлено спеціальний паспорт на кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів, а також не представлено паспорт місця видалення відходів;

11) не представлено реєстрові карти об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів;

12) не здійснюється моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів.

Так, що стосується першого порушення, суд зауважує, що Висновок державної екологічної експертизи № 10687/17/10-12 від 29.05.2012 та Дозвіл на викиди № 3221684801-1 від 22.04.2019 були затверджені уповноваженими державними органами, у сферу повноважень яких входить затвердження даного виду документації, такі документи є чинними, доказів визнання зазначених документів дозвільного характеру відповідачем суду не надано.

При цьому, обґрунтовуючи неповноту та недостовірність розрахунків викидів, зазначених в наведених вище дозвільних документах, позивач зазначає про те, що в зазначених документах був застосований розрахунок викидів забруднюючих речовин у відповідності до «Збірника показників емісії (питомих викидів) забруднюючих речовин в атмосферне повітря різними виробництвами», однак, на переконання позивача, перелік забруднюючих речовин, що можуть утворюватися при спалюванні відходів, а також значення гранично допустимих викидів у повітрі для установок зі спалювання відходів визначений у Директиві Європейського парламенту і ради 2010/75/ЄС від 24 листопада 2010 року про промислові викиди (інтегрований підхід до запобігання забрудненню та його контролю).

Суд зауважує, що матеріали справи не місять доказів того, що відповідачем здійснювався аналіз обсягів викидів та перевірка наявності викидів, що здійснює позивач у процесі господарської діяльності, а отже встановити, що приватне підприємство «Екологічне відновлення природного середовища» порушує вимоги Дозволу № 3221684801-1 від 22.04.2019 або здійснює інші викиди ніж зазначені в ньому, відповідач не мав змоги.

Що стосується посилань позивача на Директиву Європейського парламенту і ради 2010/75/ЄС від 24.11.2010 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 2 Закону України «Про міжнародні договори» визначено, що міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони підписана 27.06.2014 року, ратифікована 16.09.2014 року на підставі Закону України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» № 1678-VII та набрала чинності 01.09.2017 року на підставі листа Міністерства закордонних справ України від 20.07.2017 року № 72/14-612/1-171.

У статті 363 Угоди про асоціацію зазначено, що поступове наближення законодавства України до права та політики ЄЄ у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до Додатка XXX до цієї Угоди, згідно із яким Україна зобов`язалась імплементувати положення Директиви 2010/75/ЄС.

У загальному значенні, імплементація міжнародно-правових норм - це сукупність цілеспрямованих організаційно - правових та інституційних заходів, що здійснюються державами індивідуально, колективно чи в рамках міжнародних організацій і спрямовані на реалізацію ними прийнятих на себе міжнародно-правових зобов`язань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (надалі - Положення № 731).

Відповідно до пунктів 2-4 Положення № 731 встановлено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

Водночас, державою Україна, не було імплементовано положення Директиви № 2010/75/ЄС, а саме не було розроблено відповідних нормативно-правових актів, що б встановлювали перелік найкращих доступних технологій та методів управління для регулювання окремих видів діяльності, а також не приведено гранично допустимі концентрації та гранично допустимі скиди забруднюючих речовин до значень Директиви 2010/75/ЄС.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що Директива Європейського парламенту і ради № 2010/75/ЄС від 24.11.2010 року про промислові викиди (інтегрований підхід до запобігання забрудненню та його контролю), Керівництво ЄМЕП / ЕАОС по інвентаризації викидів забруднюючих речовин 2016 Європейської агенції довкілля (European Environment Agency (ЕЕА)) «Спалювання медичних відходів» та Посібник ВОЗ Safe management of waste from health care activities [Безпечне управління відходами медико-санітарної діяльності] (WHО, 2014) и WHO/FWC/WSH/17.05 (2017) не імплементовані і не затверджені в якості керівних нормативних актів на національному рівні та не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а отже не можуть використовуватись у якості керівних документів для визначення значення гранично допустимих викидів у повітрі для установок зі спалювання відходів.

Стосовно висновків позивача про не виконання приватним підприємством «Екологічне відновлення природного середовища» вимог, передбачених Умовами дозволу на викиди забруднюючих речовин № 3221684801-1 від 22.04.2019, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, приватному підприємству «Екологічне відновлення природного середовища» було видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 3221684801-1 від 22.04.2019, умовами 2.3.3 якого передбачено, що експлуатація технологічного обладнання в виробничих приміщеннях підприємства повинна здійснюватись у суворій відповідності з технологічним процесом, вимогами технічної документації по його застосуванню (технічних паспортів), які надаються виробником обладнання, затверджених інструкцій по охороні праці та техніці безпеки.

Сторонами не заперечується, що для знешкодження небезпечним медичних відходів приватним підприємством «Екологічне відновлення природного середовища» використовується мобільний контейнер МУК-03.

Матеріали справи містять копію паспорта (технічний опис та інструкція по експлуатації) контейнера мобільного збірно-розбірного МУК-03 ТУ 3614 001-76012684-2007, пунктом 6.9.12 якого встановлено, що не допускається спалювання в контейнері за допомогою складів ПСФГ-1, ПСФГ-1-01 відходів в рідкій формі на основі ЛВЖ (спирт, ацетон і т.д.), водних та спиртових розчинів.

Водночас, як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, останнім з 14.05.2019 по 08.04.2021 прийнято на утилізацію 154 508 кг небезпечних медичних відходів, серед яких є ампули, флакони, шприці з рідиною, дезрозчином та використані медичні матеріали, що містять спирт.

Під час надання суду відзиву на позовну заяву відповідачем не спростовано доводи позивача щодо знешкодження за допомогою мобільного контейнеру МУК-03 154 508 кг небезпечних медичних відходів, серед яких є ампули, флакони, шприці з рідиною, дезрозчином та використані медичні матеріали, що містять спирт, що свідчить про недотримання відповідачем вимог пункту 6.9.12 паспорту контейнера мобільного збірно-розбірного МУК-03 та, як наслідок, порушення умов дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Стосовно встановлених позивачем порушень у вигляді не розроблення підприємством спеціальних заходів щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря; не призначення осіб, відповідальних за належне розташування та обладнання місць відбору проб та вимірювання параметрів газопилового потоку та не представлення документів для взяття на державний облік об`єкта, який справляє або може справити шкідливий вплив на здоров`я людей і стан атмосферного повітря, відповідачем не надано суду жодних доказів та пояснень на спростовування зазначених виявлених порушень, наявність вказаних порушень приватним підприємством «Екологічне відновлення природного середовища» не заперечуються.

Щодо висновків позивача про не здійснення приватним підприємством «Екологічне відновлення природного середовища» заходів для максимальної утилізації відходів, а саме: не забезпечення обладнання щодо використання відходів як енергетичний ресурс, суд зауважує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерством екології та природних ресурсів України 20.01.2014 відповідачеві було видано ліцензію на вид господарської діяльності: операції у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, перевезення, зберігання, оброблення, знешкодження).

Статтею 1 Закону України «Про відходи» встановлено, що операції поводження з відходами - збирання, перевезення, зберігання, сортування, оброблення (перероблення), утилізація, видалення, знешкодження і захоронення відходів

Утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Знешкодження відходів - зменшення чи усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення.

Під час проведення перевірки, перевіряючими встановлено, що під час знешкодження відходів, на підприємстві ПП «ЕВПС» не здійснюються заходи для максимальної утилізації відходів, а саме: не забезпечено обладнанням щодо використання відходів як енергетичний ресурс.

Водночас, як встановлено судом відповідно до ліцензії від 20.01.2014, виданої спеціальним уповноваженим на те органом на здійснення господарської діяльності поводження з небезпечними відходами, ПП «Екологічне відновлення природного середовища» здійснює наступні операції: збирання, зберігання, оброблення, знешкодження.

Суд наголошує, що всі операції у сфері поводження з небезпечними відходами здійснюються виключно на підставі ліцензії при наявності відповідного обладнання, водночас, мобільний контейнер МУК-03 призначений для знешкодження небезпечних медичних відходів, що позивачем не заперечується.

Отже, ПП «Екологічне відновлення природного середовища» не здійснює операції щодо «утилізації» небезпечних відходів оскільки не має відповідної ліцензії, натомість, ПП «Екологічне відновлення природного середовища» здійснює «знешкодження» небезпечних відходів на підставі виданої ліцензії від 20.01.2014, а відтак, висновки позивача про не здійснення заходів для максимальної утилізації відходів, суд вважає необґрунтованими, оскільки у відповідача згідно з ліцензією від 20.01.2014 відсутнє право на утилізацію небезпечних відходів.

Щодо висновків позивача про допущення відповідачем змішування залишків небезпечних медичних відходів, а саме: лікарських засобів, ватних тампонів, шприців, ампул та флаконів разом з побутовими відходами на власному полігоні ТПВ.

Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що залишки небезпечних медичних відходів, що виявлені під час перевірки потрапили на територію полігону ТПВ з твердими побутовими відходами, що надходять від місцевої територіальної громади Білоцерківського району, а здійснити 100 % сортування відходів ТПВ не вдається за можливе, враховуючи специфіку роботи та відсутність необхідної кількості персоналу.

Так відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували обставини щодо надходження відходів від місцевої територіальної громади Білоцерківського району, окрім того, навіть у випадку надходження спеціальних медичних відходів від окремих суб`єктів, відповідач, як суб`єкт, який здійснює операції з небезпечними відходами мав би вчинити дії направлені на сортування та належне знешкодження небезпечних відходів, не допускаючи їх змішування та поширення на території підприємства, при цьому, обставини щодо недостатньої кількості персоналу є виключно недоліком в роботі приватного підприємства щодо добору персоналу та якісного виконання покладених на нього функцій.

При цьому, суд наголошує, що пунктом «ж» статті 17 Закону України «Про відходи» передбачено, що суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки.

Стосовно порушень 7, 8, 9, 10, 11, в яких зазначено, що підприємством не здійснюється контроль за станом місць та об`єктів розміщення власних відходів, не представлено декларацію безпеки об`єкта поводження з небезпечними відходами, не представлено спеціальний паспорт на кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів, не представлено реєстрові карти об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, то матеріали справи свідчать, що приватним підприємством «Екологічне відновлення природного середовища» разом з листом ГУ ДСНС України у Київській області від 17.05.2021 року № 5601-5194/1 було отримано декларацією безпеки від 11.05.2021, з листом департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації від 25.05.2021 № 06.1-17-02.2- 10/2091/3131 отримано реєстрову карту об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів (реєстраційний № 106-9-21 від 25.05.2021 року), 20.05.2021 - погоджено Паспорт місця видалення відходів (ММВ), що підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 11.05.2021 № Вих-10-04.3/4351-21 з титульним листом Паспорта місця видалення відходів (ММВ).

Відтак, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в даній частині виявлених порушень, зазначені порушення було усунуто відповідачем.

Стосовно висновків позивача про нездійснення відповідачем моніторингу місць утворення, зберігання і видалення відходів, суд зауважує наступне.

Стаття 29 Закону України «Про відходи» визначає, що з метою визначення та прогнозування впливу відходів на навколишнє природне середовище, своєчасного виявлення негативних наслідків, їх відвернення та подолання виробники відходів, їх власники, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища здійснюють моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів.

Водночас на законодавчому рівні вимоги до методології, процедури, порядку моніторингу місць тимчасового зберігання відходів не визначені ні для суб`єктів державного моніторингу, ні для виробників, власників відходів.

Моніторингом місць утворення та зберігання відходів на промисловому майданчику підприємства можна вважати дослідження за напрямками: атмосферне повітря, ґрунти.

Відповідач наголошує суду, що зважаючи на відсутність законодавчого врегулювання даного питання, приватне підприємство «Екологічне відновлення природного середовища» скористалось вимогами до моніторингу, що передбачені Правилами експлуатації полігонів побутових відходів, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.12.2010 № 435 та здійснило відповідні дослідження, а протоколи відповідних досліджень були надані представникам Державної екологічної інспекції України.

Позивачем, в свою чергу, обставини щодо надання приватним підприємством «Екологічне відновлення природного середовища» протоколів відповідних досліджень не заперечуються, а відповідь на відзив не містить доводів щодо неналежності чи недостатності таких протоколів на підтвердження проведення моніторингу місць утворення, зберігання і видалення відходів, відтак, під час судового розгляду справи позивачем не доведено обґрунтованість висновків щодо нездійснення відповідачем моніторингу місць утворення, зберігання і видалення відходів.

Таким чином, під час судового розгляду справи своє підтвердження знайшли лише 5 з 12 встановлених порушень, а саме:

2) не виконуються вимоги, передбачені Умовами дозволу на викиди забруднюючих речовин № 3221684801-1 від 22.04.2019;

3) не розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також заходи для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;

4) не призначено осіб, відповідальних за належне розташування та обладнання місць відбору проб та вимірювання параметрів газопилового потоку;

5) не представлено документи для взяття на державний облік об`єкта, який справляє або може справити шкідливий вплив на здоров`я людей і стан атмосферного повітря;

7) на території підприємства ПП «ЕВПС» на майданчику існуючого полігону твердих побутових відходів (ТПВ) виявлено залишки небезпечних медичних відходів, а саме: лікарські засоби, ватні тампони, шприци, ампули та флакони, тобто, підприємством ПП «ЕВПС» допускається змішування, зберігання та видалення небезпечних медичних відходів разом з побутовими відходами на власному полігоні ТПВ, що не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами.

Натомість інші 7 з 12 порушень за результатами розгляду матеріалів справи, н переконання суду - відсутні.

Таким чином, враховуючі встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом зупинення приватному підприємству «Екологічне відновлення природного середовища» виконання робіт, надання послуг у сфері поводження з небезпечними медичними відходами до усунення порушень №№ 2, 3, 4, 5, 7, виявлених в акті перевірки Держекоінспекції від 19.05.2021 № 4.2-19/6 та отримання Держекоінспекцією повідомлення від приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища» про усунення ним порушень №№ 2, 3, 4, 5, 7, виявлених в акті перевірки Держекоінспекції від 19.05.2021 № 4.2-19/6.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява № 65518/01 від 06 вересня 2005 року, пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року, пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року, пункт 58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) від 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Оскільки позивачем у справі є суб`єкт владних повноважень, згідно з приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись вимогами статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державної екологічної інспекції України - задовольнити частково.

2. Приватному підприємству «Екологічне відновлення природного середовища» зупинити виконання робіт, надання послуг у сфері поводження з небезпечними медичними відходами до усунення порушень №№ 2, 3, 4, 5, 7, виявлених в акті перевірки Держекоінспекції від 19.05.2021 № 4.2-19/6 та отримання Держекоінспекцією повідомлення від приватного підприємства «Екологічне відновлення природного середовища» про усунення ним порушень №№ 2, 3, 4, 5, 7, виявлених в акті перевірки Держекоінспекції від 19.05.2021 № 4.2-19/6.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Судові витрати в частині стягнення судового збору розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова