Рішення

від 26.07.2022 по справі 320/15458/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2022 року м. Київ № 320/15458/21

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., при секретарі судового засідання Ніколайчук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року матеріали адміністративної справи №320/15458/21 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» (далі також - КП «Плесо», позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 18 січня 2022 року відкрто провадження у даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Позивач у своєму позові просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 14 липня 2021 року № 00527260704.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП» (код 39989978) за квітень, травень, червень та вересень 2019 року, показників декларації з податку на додану вартість.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем був складений акт перевірки від 09 червня 2021 року № 45444/26-15-07-04-05/23505151, в якому зазначено про виявлені порушення норм Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме:

- п. 44.1, п. 44.6 статті 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму загальну суму 3 993 201, 00 грн.;

- п. 44.1, п. 44.6 статті 44, п. 85.2 статті 85 ПК України, оскільки позивачем не надано документи до перевірки (з урахуванням вимог п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України).

На підставі висновків зазначеного акта перевірки, відповідачем 14 липня 2021 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 00527260704, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 4 991 501, 00 грн.

Не погоджуючись з наведеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

За приписами ч. 2 статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно з даними акта перевірки позивача, підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення стали наступні висновки відповідача.

КП «Плесо», в особі виконавчого директора Щевельова Сергія Сергійовича, який діє на підставі довіреності від 02 березня 2018 року, (далі - Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП», в особі директора Слободяна Дмитра Володимировича, що діє на підставі Статуту, (далі - Виконавець), з іншої сторони, надалі разом - Сторони, уклали Договір № 3617 від 22 грудня 2018 року, згідно якого:

Виконавець зобов`язується виконати роботи по об`єкту «Реконструкція Північно-Дарницького меліоканалу» на ділянці від озера Лісове до вул. Маршала Жукова, зазначені в договірній ціні (Додаток № 1), в повному обсязі, належної якості та в терміни, визначені в даному Договорі, а Замовник прийняти та оплатити такі роботи.

Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних, у квітні, травні, червні та вересні 2019 року ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП» на адресу КП «Плесо» оформлено (зареєстровано) податкові накладні на загальну суму 23 959 202, 00 грн., з них ПДВ на суму 3 993 200, 00 грн.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено КП «Плесо» до податкового кредиту за квітень, травень, червень та вересень 2019 року та відображено у додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за відповідний період.

Однак, з аналізу взаємовідносин КП «Плесо» та ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП» відповідач дійшов висновку про відсутність реального характеру взаємовідносин між вказаними суб`єктами та, як наслідок, безпідставність включення відповідних сум податкового кредиту до податкової декларації з податку на додану вартість позивача за звітні періоди.

Згідно з п. 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

При цьому, за правилами п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 (постанова від 04 вересня 2018 року) Верховним Судом було сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Так, з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем було надано суду копії відповідних документів, у тому числі первинних, а саме: розпорядження Виконавчого органу Київської міськї ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 січня 2018 року «Про програму економічного розвитку міста Києва на 2018-2020 роки», договору № 3617 від 22 грудня 2018 року, укладеного позивачем з ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП» щодо виконання останнім робіт по об`єкту «Реконструкція Північно-Дарницького меліоканалу» на ділянці від озера Лісове до вул. Маршала Жукова, додаткових угод до нього, договору № 218006 від 22 лютого 2018 року, укладеного позивачем з ПАТ «Укрводпроект» щодо виконання останнім проектно вишукувальних робіт по об`єкту «Реконструкція Північно-Дарницького меліоканалу» на ділянці від озера Лісове до вул. Маршала Жукова, та додатків, кошторисів до нього, договору № 118596-ВН від 19 вересня 2018 року, укладеного позивачем з ТОВ «НВФ Інпроект» щодо проведення останнім експертизи проекту будівництва за робочим проектом «Реконструкція Північно-Дарницького меліоканалу» на ділянці від озера Лісове до вул. Маршала Жукова, експертного звіту ТОВ «НВФ Інпроект» № 118596-ВН від 25 жовтня 2018 року, наказу позивача від 26 жовтня 2018 року № 173 «Про затвердження проектної документації по робочому проекту «Реконструкція Північно-Дарницького меліоканалу», договору на здійснення авторського нагляду від 14 квітня 2020 року, укладеного позивачем з ПАТ «Укрводпроект» щодо виконання останнім авторського нагляду за будівництвом по об`єкту «Реконструкція Північно-Дарницького меліоканалу» на ділянці від озера Лісове до вул. Маршала Жукова, додатків до нього, журналу авторського нагляду, акту здачі-приймання виконаних робіт № 019030 за договором авторського нагляду, виписок з банківського рахунку, податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість, фотографій, які, за твердженням позивача, засвідчують обставини виконання робіт по об`єкту «Реконструкція Північно-Дарницького меліоканалу» на ділянці від озера Лісове до вул. Маршала Жукова.

Аналіз наданих документів засвідчує, що позивачем не було долучено до матріалів справи первинних докумнетів, які б підтверджували реалізацію сторонами своїх господарських зобов`язань саме на виконання умов договору № 3617 від 22 грудня 2018 року, укладеного позивачем з ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП» щодо виконання останнім робіт по об`єкту «Реконструкція Північно-Дарницького меліоканалу» на ділянці від озера Лісове до вул. Маршала Жукова. Надані КП «Плесо» докумнети, крім безпосередньо договору № 3617 від 22 грудня 2018 року та додатків до нього, стосуються здійснення проектно вишукувальних робіт, експертизи проекту будівництва або ж авторського нагляду по вказаному об`єкту реконструкції, проте не безпосередньо самої реконструкції, обов`язок щодо чого був покладений на ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП» за умовами договору № 3617 від 22 грудня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, наведене вище свідчить про те, що позивачем не було належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності могли обґрунтувати помилковість доводів контролюючого органу про те, що позивачем не було підтверджено отримання послуг від ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП».

На підставі наведеного вище, суд констатує відсутність належного документального підтвердження, а, як наслідок, і реального характеру виконання зазначених господарських зобов`язань між позивачем та ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП».

Водночас, з урахуванням наведених вище положень законодавства, суд зазначає про те, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість підприємства, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Щодо посилань позивача на те, що на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2019 року (справа № 255/6534/19-к) та протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 10 липня 2019 року оригінали документів, що підтверджують здійснення фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП» по договору № 3617 від 22 грудня 2018 року, були вилучені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 статті 165 Кримінального процесуального кодексу України, на вимогу володільця особою, яка пред`являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених оригіналів документів. Копії документів, які вилучаються або оригінали яких вилучаються, виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів особи, яка пред`являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів.

Таким чином, реалізація ухвали слідчого судді про здійснення тимчасового доступу до речей і документів не позбавляє підприємство права виготовити копії відповідних документів, оригінали яких вилучаються, з метою, у тому числі, їх подальшого надання суду.

Також, відповідно до наявної у матеріалах справи копії листа Індустріального районного суду міста Дніпропетровська № 3334/2022 від 16 березня 2022 року, наданого у відповідь на запит відповідача за вих. № 5629/5/26-15-20-02-04 від 11 лютого 2022 року, справа №255/6534/19-к до суду не надходила та у його провадженні не перебувала.

Більше того, здійсненим судом моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень також встановлено відсутність у ньому відомостей про наявність у провадженні Індустріального районного суду міста Дніпропетровська справи № 255/6534/19-к.

Таким чином, суд вважає необгрунтованими довиди позивача про вилучення у нього в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оригіналів документів, що підтверджують здійснення фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ІНТОРЕ ГРУП» по договору № 3617 від 22 грудня 2018 року.

Враховуючи все зазначене вище, обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки від 09 червня 2021 року № 45444/26-15-07-04-05/23505151 висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

А як наслідок, правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, є оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтується на зазначених висновках акту перевірки.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» (04119, місто Київ, вулиця Сім`ї Хохлових, будинок 15, корпус А, офіс 3; код ЄДРПОУ 23505151) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27 липня 2022 року.

Суддя П.В. Вовк