Рішення

від 26.07.2022 по справі 640/22008/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2022 року м. Київ № 640/22008/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Скидка»доДержавної податкової служби Українипро визнання дій протиправними, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скидка» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової служби України (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Державної податкової служби України у неприйнятті уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період листопад 2015 року від 01.08.2019;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України прийняти уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період листопад 2015 року від 01.08.2019.

В якості підстав позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у прийнятті уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість. Зокрема позивач зазначає, що в ТОВ «Скидка» з січня по грудень 2015 року відбулося коригування податкових зобов`язань та складено розрахунки коригування, які були зареєстровані в порядку ст. 192 Податкового кодексу України; відповідний розрахунок коригування було відображено в декларації з податку на додану вартість за листопад 2015 року, а саме в додатку 1 до податкової декларації з ПДВ; 09.11.2016 позивачем у зв`язку з виявленням помилки в раніше поданій декларації в порядку, передбаченому ст. 50 Податкового кодексу України, подано уточнюючу декларацію; 01.08.2019 після зміни особи відповідальної за ведення бухгалтерського обліку та у зв`язку з проведенням перевірки податкової звітності, позивачем подано ще один уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період листопад 2015 року; проте, при подачі відповідного уточнюючого розрахунку позивач отримав квитанцію № 1, відповідно до якої «виявлено помилки/зауваження: документ не може бути прийнятий - заповнено недостовірне значення реквізиту «Звітний (податковий) період, що уточнюється» - листопад 2015, оскільки минув термін давності; позивач з неприйняттям уточнюючого розрахунку не погоджується, оскільки законодавцем чітко визначено межі перевірки обов`язкових реквізитів податкової звітності, недотримання яких є підставою для її неприйняття; водночас, ані в п. 48.3 ст. 48, а ні в п. 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України не визначеного такого обов`язкового реквізиту чи вимоги до податкової звітності як дотримання строків давності; таким чином, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу, а Податковий кодекс України не містить такої вимоги як дотримання строків давності, то у відповідача не було правових підстав для відмови у прийнятті відповідного уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок в серпні 2019 року за звітний період листопад 2015 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

18.12.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/22008/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

01.06.2020 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника позивача - адвоката Макаревича О.В. про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача.

03.06.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва повернуто заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Скидка» - адвоката Макаревича О.В. про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача без розгляду.

24.06.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла заява представника позивача - адвоката Макаревича О.В. від 19.06.2020 про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача, в якому останній просив збільшити позовні вимоги та залучити співвідповідача - Головне управління ДПС у м. Києві.

15.02.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва повернуто заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Скидка» - адвоката Макаревича О.В. від 19.06.2020 про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача без розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2019 було запропоновано відповідачу подати до суду у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали відзив на позовну заяву.

Як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105104624550, ухвала була вручена 26.12.2019 представнику відповідача.

Отже, зважаючи на отримання представником відповідача ухвали про відкриття провадження у справі № 640/22008/19, суд вважає, що відповідач своє право на подачу відзиву не реалізував, а тому вирішення справи здійснюється за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скидка» зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 39150307.

21.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Скидка» подало до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з ПДВ за листопад 2015 року, що підтверджується квитанцією № 2 від 21.12.2019.

09.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Скидка» подало до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2015 року, який було прийнято податковим органом, що підтверджується квитанцією № 2 від 09.11.2016.

01.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Скидка» подало до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві ще один уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2015 року.

Уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2015 року від 01.08.2019 не було прийнято податковим органом, що підтверджується квитанцією № 1, у якій зазначено, що виявлені помилки/зауваження: документ не може бути прийнятий - заповнено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «Звітний (податковий) період, що уточнюється» - листопад 2015 року, оскільки минув термін давності (перевірено відповідно до п. 49.8 ст. 49 на підставі ст. 102 Податкового кодексу України).

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).

Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно до п. п. 48.1, 48.2 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

За приписами п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Пунктом 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України передбачено, що у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.

Відповідно до пп. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису чи печатки платника податку.

Відповідно до п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до п. 49.9 ст. 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Як свідчить аналіз викладених вище норм чинного законодавства, податкова декларація є документом встановленої форми та з визначеним колом обов`язкових реквізитів, який відображає податкову звітність платника податків за певний період. Прийняття податкової декларації здійснюється податковим органом та є його обов`язком. При цьому, до меж повноважень податкового органу при прийнятті податкової декларації належить лише перевірка наявності обов`язкових реквізитів.

Таким чином, податковий орган не має права не прийняти фактично отриманий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у разі його складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу.

Окрім того, підставою для відмови у прийнятті податкової декларації згідно пп. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України є виключно допущення платником податків порушень вимог п. п. 48.3 та 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України при її заповненні, тобто, як вже було зазначено - відсутність в ній обов`язкових реквізитів.

З цього приводу, судом встановлено, що відповідно до квитанції № 1 від 01.08.2019 виявленою помилкою зазначено - заповнено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «Звітний (податковий) період, що уточнюється» - листопад 2015 року, оскільки минув термін давності.

Посилання на таку підставу, на думку суду є необґрунтованим, адже до висновку про заповнення недостовірного значення звітного періоду відповідач міг дійти виключно на підставі перевірки відомостей та даних, перевірка яких на етапі прийняття декларації не передбачена. У тому числі термін давності, на який посилається відповідач не є реквізитом документа та обставиною, яка перевіряється до прийняття податкової декларації.

До того ж, проаналізувавши уточнюючий розрахунок зобов`язань з податку на додану вартість із додатками за листопад 2015 року, поданий ТОВ «Скидка», судом встановлено, що він має всі обов`язкові реквізити, передбачені п. п. 48.3 та 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України.

Таким чином, відмова відповідача у прийнятті уточнюючого розрахунку позивача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та вказує на протиправність дій податкового органу, який не виконав свій безпосередній, встановлений нормами податкового права обов`язок.

Додатково до описаного вище, суд принагідно акцентує увагу і на такому.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 6 розділу I цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Порядок обміну електронними документами з контролюючими органами визначений наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557 (далі - Порядок № 557).

Відповідно до п. 1 розділу І Порядку № 557 перша квитанція - це електронне повідомлення, що формується у форматі (стандарті), затвердженому в установленому законодавством порядку, програмним забезпеченням контролюючого органу за результатами автоматизованої перевірки електронного документа та засвідчує факт і час отримання такого електронного документа в момент такого отримання.

Друга квитанція - це електронне повідомлення, що формується у форматі, затвердженому в установленому законодавством порядку, програмним забезпеченням контролюючого органу (адресатом) за результатами ідентифікації, обробки електронного документа та засвідчує факт і час приймання (неприймання) чи реєстрації такого електронного документа.

Відповідно до п. п. 8-10 розділу І Порядку № 557 у разі якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка.

Автоматизована перевірка здійснюється у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо електронний документ надійшов після закінчення операційного дня або за 1 годину до його закінчення.

Автоматизована перевірка електронного документа включає: перевірку правового статусу ЕЦП шляхом встановлення чинності посиленого сертифіката ключа підписувача на час підписання електронного документа та відповідності особистого ключа підписувача відкритому ключу, зазначеному у посиленому сертифікаті. При цьому дата та час накладення ЕЦП встановлюються за даними позначки часу, отриманої підписувачем від АЦСК в момент підпису, а чинність посиленого сертифіката на цей момент встановлюється за даними відповідного онлайн-сервісу АЦСК (OCSP) та/або даними актуальних списків відкликаних сертифікатів (CRL) зазначеного АЦСК; перевірку обов`язковості та послідовності накладення на електронний документ ЕЦП підписувачів та електронної печатки (за наявності) у встановленому порядку; перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); перевірку наявності обов`язкових реквізитів; перевірку наявності Заяви про приєднання до Договору; перевірку дії Договору.

Відповідно до п. 11 розділу І Порядку № 557 перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня.

У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 10 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується. На першу квитанцію накладається електронна печатка контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в контролюючому органі.

Якщо автору протягом встановленого строку після відправки електронного документа не надійшла перша квитанція, електронний документ вважається не одержаним адресатом.

Відповідно до п. п. 12-14 розділу І Порядку № 557 не пізніше наступного робочого дня з моменту формування першої квитанції, якщо інше не встановлено законодавством та цим Порядком, формується друга квитанція.

Друга квитанція є підтвердженням про прийняття (реєстрацію) або повідомленням про неприйняття в контролюючому органі електронного документа. В другій квитанції зазначаються реквізити прийнятого (зареєстрованого) або неприйнятого (із зазначенням причини) електронного документа, результати обробки в контролюючому органі (дата та час прийняття (реєстрації) або неприйняття, реєстраційний номер, дані про автора та підписувача (підписувачів) електронного документа та автора квитанції).

На другу квитанцію накладається електронна печатка відповідного контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник другої квитанції зберігається в контролюючому органі.

У разі наявності другої квитанції про прийняття електронного документа датою та часом прийняття (реєстрації) електронного документа контролюючим органом вважаються дата та час, зафіксовані у першій квитанції.

Таким чином, під час надходження електронної звітності до контролюючого органу здійснюється автоматизована перевірка електронного документа, передбачена пунктом 10 Порядку № 557, та яка включає перевірку чітко окреслених параметрів та реквізитів електронної звітності платника податків, до яких не віднесено перевірку дотримання терміну давності передбаченого ст. 102 Податкового кодексу України.

Матеріали справи свідчать, що саме під час оброблення електронної звітності платника податків податковим органом було видано квитанцію № 1 від 01.08.2019, якою позивача повідомили про неприйняття оформленого ним уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ за листопад 2015 року, проте, ані Податковим кодексом України, ані Порядком № 557, не зазначено право ДПС України під час здійснення процедури отримання електронної звітності вирішувати питання щодо прийняття такого рішення через сплив терміну давності згідно вимог статті 102 Податкового кодексу України.

Згідно Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку фізичною особи підприємця, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів від 14.06.2013 року № 165, при проведенні камеральної перевірки податкової декларації з ПДВ відбувається перевірка правильності визначення податкового періоду (відповідно до статті 202 Кодексу), своєчасності надання звітності (дотримання строків, встановлених пунктом 49.18 статті 49 та статтею 203, з урахуванням пункту 49.20 статті 49 Кодексу), правильності вибору форми декларації.

Отже, лише під час проведення камеральної перевірки звітності платника податків перевіряється правильність визначення податкового періоду та своєчасність подання звітності.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 № 1503/12/13-12 «Щодо відмови у прийнятті податкових декларацій» згідно з пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України. Тому в такому разі обов`язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

Резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

Вимоги про зобов`язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою варто розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, а також те, що позивачем некоректно сформовано позовні вимоги у позовній заяві, враховуючи те, що саме ДПС України не прийняло уточнюючий розрахунок позивача, то суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача та визнати протиправними дії Державної податкової служби України у неприйнятті уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період листопад 2015 року від 01.08.2019, та визнати уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період листопад 2015 року від 01.08.2019 таким, що поданий ТОВ «Скидка» у день його фактичного отримання ДПС України - 01.08.2019.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Скидка» підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із платіжного доручення № 54 від 30.10.2019, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Скидка» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової служби України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 43005393) у неприйнятті уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період листопад 2015 року від 01.08.2019, поданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Скидка» (адреса: 03049, м. Київ, вул. Тополева, 4, ідентифікаційний код 39150307).

3. Визнати уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період листопад 2015 року від 01.08.2019 таким, що поданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Скидка» (адреса: 03049, м. Київ, вул. Тополева, 4, ідентифікаційний код 39150307) у день його фактичного отримання ДПС України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 43005393) - 01.08.2019.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 43005393) шляхом їх безспірного списання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скидка» (адреса: 03049, м. Київ, вул. Тополева, 4, ідентифікаційний код 39150307) судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ст. 250 КАС України).

Суддя К.С. Пащенко