Ухвала

від 28.08.2022 по справі 826/13145/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 826/13145/17

адміністративне провадження № К/990/22532/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі №826/13145/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України вдруге 19.08.2022 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі №826/13145/17, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення» у повному обсязі.

Водночас, як убачається зі змісту поданої відповідачем касаційної скарги, останнім, у зв`язку з пропуском процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, заявлено клопотання про його поновлення, яке обґрунтовано доводами, що на думку скаржника, свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Верховний Суд ухвалою від 03.08.2022 вперше подану відповідачем касаційну скаргу повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. При цьому, Верховний Суд роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328, частин другої та третьої статті 353 КАС України.

Зокрема, повертаючи вперше подану контролюючим органом касаційну скаргу, суд звернув увагу на те, що доводи скаржника наведені безвідносно до висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які стали підставою для задоволення позову, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження. Також суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених відповідачем судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчать виключно про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності та юридичного значення.

Також, у своєму рішенні Верховний Суд звернув увагу скаржника, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Втім, під час перевірки вдруге поданої відповідачем касаційної скарги встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій є ідентичним до тієї, яку було повернуто ухвалою Верховного Суду від 03.08.2022 та яку суд касаційної інстанції визнав необґрунтованою. Так, усуваючи недоліки попередньо поданої касаційної скарги, відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає ті ж самі постанови Верховного Суду, посилання на які судом вже визнано таким, що не доводить застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Суд повторно звертає увагу відповідача, що наведені ним постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначених ним постановах Верховного Суду, є безпідставними.

До того ж, суд повторно наголошує, що при ухваленні спірних у цій справі судових рішень, судами враховані висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки саме досліджуючи реальність господарських операцій шляхом надання правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам у сукупності, суди встановили фактичні обставини та дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. Висновку щодо іншого правозастосування наведених скаржником норм Податкового кодексу України судові рішення не містять.

Більш того, за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами при здійсненні господарських операцій, позивач мав статус продавця і декларував податкові зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Проте Головне управління ДПС у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України у касаційній скарзі посилається на те, що подібність правовідносин у справі, у якій подано касаційну скаргу, з правовідносинами у справах, які були предметом розгляду Верховним Судом, полягає у тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Крім того, судами попередніх інстанцій надано правову оцінку усім доводам контролюючого органу, які зазначені у касаційній скарзі. Також, при ухваленні судових рішень, суди зазначили про наявність неточностей і суперечностей у доводах контролюючого органу, здійснених із посиланням на певні кримінальні провадження, зокрема, щодо дати порушення кримінальних проваджень та/або змісту судових ухвал, постановлених в рамках таких проваджень. Більш того, суди звернули увагу на сплив великого проміжку часу між періодом здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами та датами порушень кримінальних проваджень у ланцюгу.

Зазначене дає підстави для висновку, що Головне управління ДПС у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України наводить обґрунтування вимог касаційної скарги безвідносно до висновків судів попередніх інстанцій та обставин справи, у якій подано касаційну скаргу.

Обґрунтування формального зазначеного пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, аналогічно попередньо поданій касаційній скарзі, зводиться до незгоди із наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм податкового законодавства з абстрактним зазначенням, що судами першої та апеляційної інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Таким чином, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що наведене скаржником обґрунтування не узгоджується із визначеною ним підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також, як убачається зі змісту касаційної скарги, відповідач посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу, на якій подається касаційна скарга. Доводить, що судами попередніх інстанцій не повно, не всебічно з`ясовано обставини справи, не досліджено докази, що призвело до порушення норм процесуального права, та свідчить про наявність підстави для скасування судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Натомість, вказуючи, що судами не досліджено зібрані у справі докази, контролюючий орган не обґрунтовує та не конкретизує обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову, що передбачено статтею 351 КАС України.

Більш того, Верховний Суд наголошує, що судові рішення містять оцінку тим доводам, які містяться у касаційній скарзі.

Доводи про не встановлення судами істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими суди попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло. При цьому, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.

Суд у черговий раз звертає увагу скаржника, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд повторно наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі №826/13145/17. Посилання скаржника на приписи статей 242, 246 КАС України не підміняють визначення таких підстав.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі №826/13145/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.Я. Олендер