Рішення

від 12.07.2022 по справі 640/22087/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2022 року м. Київ № 640/22087/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання - Яковчук М.В., за участі представників позивача - Шоха С.І., Бутович В.А., представника відповідача - Рибак А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Др. Оеткер" до Державної податкової служби України Відокремленого підрозділу відповідача Державної податкової служби Українипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 липня 2022 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Др. Оеткер" (01013, м.Київ, вул. Будіндустрії, б.5, РНОКПП 2779010520) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відокремленого підрозділу відповідача Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: вул. Шолуденка, 33/19 , м.Київ, 04116), Державної податкової служби України (43005393, адреса:04053, м.Київ, Львівська площа 8), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Відокремленого підрозділу відповідача Державної податкової служби України, Державної податкової служби України при проведенні документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Др. Оеткер";

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві за формою «Р» №00502270702 від 02.07.2021 року;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві за формою «П» №00502280702 від 02.07.2021 року;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві за формою «Р» №00502260702 від 02.07.2021 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.08.2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2021 року закінчено підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято без достатніх правових підстав та з порушенням податковими органами вимог Податкового кодексу України, крім того, при проведенні перевірки мало місце порушення статті 77 Податкового кодексу України в частині дотримання строків інформування позивача про перевірку, а тому податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.

У судовому засіданні 13.07.2022 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві на підставі направлень, відповідно до ст.ст. 20,77,82 Податкового кодексу України, п.2 частини 1 статті 13 розділу IV, ст. 25 розділу VІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зі змінами та доповненнями, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №89 «Про скорочення строку дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», плану-графіка проведення планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 13.04.2021 року №3050-п, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариство з обмеженою відповідальністю "Др. Оеткер" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2017 по 31.12.2020, валютного - за період з 01.04.2017 по 31.12.2020, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.12.2020 та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 25.05.2021 року №4256/26-15-07-02-06-17/32553204, згідно висновків якого, перевіркою встановлено порушення суб`єктом перевірки:

- п.44.1, п.44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за №2755- VІ зі змінами та доповненнями, п.5, п.7 Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, ст.4 Закону від 16.07.1999 №996-ХІV, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за період з 01.04.2017 по 31.12.2020 на суму в розмірі 10514482 гривень та донарахування податку на прибуток 417 799 гривень, в тому числі: за 2020 рік на суму 417 799 гривень;

- п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.4 Податкового кодексу України ТОВ "Др. Оеткер" встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1287820 грн., в тому числі по періодах

На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.07.2021 року:

- №00502270702, яким ТОВ "Др. Оеткер" за порушення п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 1 609 775,00 грн.;

- №00502280702, яким ТОВ "Др. Оеткер" за порушення п.44.1 п.44.2 ст. 44, пп 134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток по періодах на суму 10 514 482 грн.;

- №00502260702, яким ТОВ "Др. Оеткер" за порушення п.44.1 п. 44.2 ст. 44, пп.134.1 п. 134.1 ст.134 ст. 134 Податкового кодексу України , п.5, п.7 Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, ст.4 Закону від 16.07.1999 №996-ХІV, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, який сплачують інші платники на суму 417 799 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивачем було оскаржено спірне рішення податкового органу до Державної податкової служби України.

Рішенням ДПС України скарга ТОВ "Др. Оеткер" залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Не погоджуючись із даним податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Щодо вимог в частині визнати протиправними дії Відокремленого підрозділу відповідача Державної податкової служби України, Державної податкової служби України при проведенні документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Др. Оеткер", суд зазначає наступне.

Так, позивач зазначає, що відповідачем було допущено порушення порядку проведення документальної планової виїзної перевірки, що є підставою для визнання дій податкових органів протиправними, а податкові повідомлення -рішення прийняті за результатами такої перевірки підлягають скасуванню.

Так, згідно з п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 вказаного Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Порядок проведення документальних планових перевірок визначений ст. 77 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 77.1 ст. 77 вказаного Кодексу документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи (п. 77.2 ст. 77 Кодексу).

Кодексом передбачено внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік.

За змістом пункту77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Конструкція вказаної правової норми передбачає два способи повідомлення особи про проведення перевірки - вручення під розписку копії наказу та письмового повідомлення не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення таких документів не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки.

Таким чином, платник податків має право бути повідомлений належним чином про дату та час проведення перевірки до початку проведення такої. Однак норма пункту77.4 статті 77 ПК Українине містить застереження щодо ознайомлення платника з вказаними документами саме за 10 днів до початку проведення такої перевірки за умови надсилання платнику податків копії наказу та письмового повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 29 жовтня 2018 року (справа №819/1013/16), від 26 листопада 2018 року (справа №817/697/17).

Судовим розглядом встановлено, що копія наказу про проведення перевірки від 13.04.2021 року №3050-п та письмове повідомлення від 14.04.2021 року №556/26-15-07-02-06-22 надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт направлення відповідачем копії наказу про проведення перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу платника податків за 10 днів до початку проведення планової перевірки, що, на переконання суду, свідчить про належне виконання податковим органом свого обов`язку щодо повідомлення особи про проведення перевірки.

Відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відсутні.

Оцінюючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України та Цивільним кодексом України, а також Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153 (далі - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід").

Так, в Акті перевірки зазначається, що первинні документи укладені між ТОВ "Др. Оеткер" та Партнерством з обмеженою відповідальністю «ДР. Аугуст Оеткер Нарунгсміттель КГ» документально оформлялись всупереч вимогам діючого законодавства України.

Перевіркою встановлено, що в перевіряємому періоді ТОВ «Др.Оеткер» лише імпортувало товар «Dr.Oetker» з Німеччини, Польщі, Румунії та реалізувало його на території України в незмінному стані без додаткового маркування та перерпакування, виробництво ТОВ «Др.Оеткер» також не здійснювало. Тому, податковий орган прийшов до висновку, що факт використання ТОВ «Др.Оеткер» Товарного знаку, як об`єкта права інтелектуальної власності не підтверджено. Таким чином виплата роялті на користь Партнерства з обмеженою відповідальністю «Др. Аугуст Оеткер Нарунгсміттель КГ» не відноситься до господарської діяльності та витрат ТОВ «Др.Оеткер».

За змістом норм пп. 134.1.1. ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у редакції, чинній починаючи з 1 січня 2015 року, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування і збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до абз. 1 і 2 п. 44.1, абз. 1 п. 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Зокрема, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318.

Згідно з п.п. 5 - 8 цього Положення (стандарту) витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду вказане Положення визначає або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

При цьому, якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Відповідно до ст.495 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальні власності на торговельну марку є :1) право на використання торговельної марки: 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, як до інше не встановлено договором. Особи, що є суб`єктами, яким належать майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, набувають право на їх використання для позначення відповідних товарів чи послуг на всій території України. Тобто ніхто не може використовувати цю торговельну марку без їх дозволу.

Відповідно до п.п. 135.5.4 ПК України ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з п/п. 14.1.13. ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Відповідно до п/п. 14.1.225 ПК України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані: як винагорода за використання комп`ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»); за придбання примірників (копій, екземплярів) об`єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра); за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об`єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи; за передачу прав на об`єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об`єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов`язковим згідно із законодавством України; за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Згідно з пп.14.1.185. ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону № 3689 використанням знака визнається:

нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Відповідно до ч. 2. ст. 157 ГК України використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов`язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Відповідно до ч. 2 ст. 157 ГК України свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.

Аналізуючи виявлені контролюючим органом порушення, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що торговий знак « Dr.Oetker » є об`єктом інтелектуальної власності, права на який належать Партнерству з обмеженою відповідальністю «Dr.August Oetker Nahrungsmittel KG, що зареєстровано у відповідності до законодавства Німеччнини.

01 січня 2016 року між Партнерством з обмеженою відповідальністю «Др.Аугуст Оеткер Нарунгеміттель КГ», що створене та зареєстроване відповідно до законодавства Німеччини та Товариством з обмеженою відповідальністю «Др.Оеткер», що створене та зареєстроване відповідно до законодавства України укладено Угоду про надання ліцензії на торгову марку.

Згідно Угоди ліцензіар надає ліцензіату ексклюзивну ліцензію на товарний знак та території з метою маркування, реклами, пропонування, дистрибуції, використанні і продажу Продукції на території, для якої дозволено використання Товарного знаку, але за умови, що така продукція буде виготовлена з дотриманням та відповідно до Стандартів використання Товарного знаку. Крім того, Ліцензіар надає Ліцензіату невиключну ліцензію на Права інтелектуальної власності на Території для власного виробництва Продукції або виробництва на замовлення з використанням будь-якого з Прав інтелектуальної власності за умови, що така Продукція була виготовлена з дотриманням та відповідно до Стандартів використання товарного знаку.

Відповідно до статті 5а за використання ліцензії на Товарний знак і Прав інтелектуальної власності Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійний платіж в розмірі однієї цілої і дев`яти десятих відсотка (1,90%) від чистого обсягу продажу Ліцензіата. Збільшення частки ліцензійного платежу, що підлягає сплаті Ліцензіатом Ліцензіару розпочинається з 01 січня 2016 року.

У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити, що ТОВ «Др. Оеткер» постійно використовує у своїй діяльності торговий знак « Dr.Oetker », зокрема - у вигляді візуалізації логотипу (логотип торгової марки Dr.Oetker розміщений на всіх продуктах, що продає ТОВ «Др.Оеткер» в Україні), в макетах друкованої реклами в пресі, як стандартний PR макет, так і в брендованому оформленні збірки рецептів від ТМ «Dr.Oetker», тематичних інформаційних блоків за підтримки ТМ «Dr.Oetker», в сезонних / тематичних проектах в мережі інтернет, соціальних мережах тощо, в маркетингових заходах, під час проведення оф-лайн зустрічей та інших рекламних заходів метою популяризації продукції від TM«Dr.Oetker» та бренду Dr.Oetker в цілому.

Таким чином, суд вважає, що висновки податківців про відсутність у господарській діяльності заявника фактів використання торгівельної марки «Др. Оеткер» (ТМ «Dr.Oetker»), є такими, шо не ґрунтуються на документах, які надавались позивачем під час перевірки, спростовані первинними документами.

Відтак, виключення з числа витрат позивача сплачених ним роялті в сумі 3917950,грн за період з 2017 по 2020 рік є необґрунтованими

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що твердження податкового органу про порушення п.44.1 п.44.2 ст. 44, пп 134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України є необґрунтованим, а відтак прийняте Головним управлінням ДПС податкове повідомлення-рішення від 02.07.2021 року №00502280702 є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, перевіркою встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України. ТОВ «Др. Оеткер» завищено податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ВС-ІМПЕКС»(40078313), ТОВ «АВРОРА 2015» (40096704), ТОВ «МЕРЧИНДАЙЗИНГ-ПРО» (42868186) на загальну суму 1 319 298.

Зокрема відповідач зазначив в акті перевірки про таке: кінцевими покупцями товарів, які продає ТОВ «Др.Оеткер» на користь контрагентів є великі мереживі торгові підприємства, які мають у власності достатню кількість основних фондів, виробничих потужностей та мають в перевіряємому періоді фінансово-господарські взаємовідносини в першій ланці з ТОВ «Др.Оеткер».

Так, відповідач прийшов до висновку, що ТОВ «ВС-ІМПЕКС» (40078313), ТОВ «АВРОРА 2015» (40096704), ТОВ «МЕРЧИНДАЙЗИНГ-ПРО» є буферними підприємствами між ТОВ «Др.Оеткер» та іншими покупцями товарів та іншими постачальниками послугами на користь ТОВ «Др.Оеткер».

В Акті перевірки зазначено, що згідно документів, наданих для перевірки, податкової інформації, даних інформаційних джерел на рівні ДПІ, перевіркою не підтверджено отримання послуг з маркетингу, мерчандайзингу, послуги по введенню продукції постачальника, послуги просування продукції постачальника, які надавались ТОВ «ВС-ІМПЕКС» (40078313), ТОВ «АВРОРА 2015» (40096704), ТОВ «МЕРЧИНДАЙЗИНГ-ПРО» на користь ТОВ «Др. Оеткер».

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентом - ТОВ «ВС-ІМПЕКС» (40078313), ТОВ «АВРОРА 2015» (40096704), ТОВ «МЕРЧИНДАЙЗИНГ-ПРО»; мету придбання та обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.

Суд встановив, що 01.08.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Др.Оеткер» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВС-Імпекс» укладено Договір №01/08М про надання послуг зі стимулювання продажів, згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання по наданню комплексу послуг, пов`язаних зі стимулюванням продажу товарів ТМ «Dr.Oetker», що постачаються Виконавцю за договором поставки №П28/07 від 28.07.2016 року, у магазини торговельних меж, і спрямованих на збільшення продажів товарів магазинах цих торговельних мереж.

Відповідно до п.1.2 Договору комплекс послуг наданих Виконавцем містить у собі: розповсюдження інформації про товари Замовника у ТМ по всій території, охоплювальній Виконавцем; моніторин попиту на товари Замовника у ТМ по всій території, охоплювальній Виконавцем, забезпечення наявності товарів ТМ Замовника, які Замовник поставляє Виконавцеві, у ТМ по всій території охоплювальній виконавцем; інші послуги, спрямовані на збільшення продажів у ТМ.

19 вересня 2017 року між ТОВ «Др.Оекер» (Замовник) та ТОВ «Аврора 2015» укладно договір №74.М про надання маркетингових послуг, відповідно до умов якого у відповідності до умов справжнього Договору Виконавець зобов`язується надавати Замовнику маркетингові послуги згідно Додатку до Договору, а Замовник зобов`язується оплатити Виконавцю послуги згідно з умовами Договору.

01 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Др.Оеткер» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «МЕРЧИНДАЙЗИНГ-ПРО» (Виконавець) укладено ДОГОВІР №2 про надання послуг мерчандайзингу товарів, згідно умов якого Виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню Замовнику послуг по мерчандайзингу товарів, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити надані послуги.

Відповідно до пункту 1.2 Договору під мерчандайзингом сторони мають на увазі підготовку товару до продажу кінцевому покупцю в торгових сітях (магазинах).

До перевірки та до матеріалів справи надано акти надання послуг та первинні документи, згідно яких встановлено придбання маркетингових послуг по введенню продукції постачальника, послуг просування продукції постачальника, послуг з мерчандайзингу.

Також, як встановлено податковим органом та не заперечується сторонами, розрахунки здійснювались взаємозаліком за товар.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом із тим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до пп. 2.15 п. 2 Положення №88 первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

Як зазначає позивач у позовній заяві, постачальники послуг фактично надали послуги зі стимулювання продажу продукції, що підтверджується документально, а позивач здійснив оплату таких послуг, що свідчить про реальність господарської операції.

У свою чергу в акті перевірки зазначено, що первинні документи укладені лише документально всупереч вимогам діючого законодавства.

Судом встановлено, що у товариства з обмеженою відповідальністю «Др.Оеткер» наявні всі первинні облікові та податкові документи, з якими Податковий кодекс України пов`язує право платника на формування податкового кредиту з ПДВ. Дані первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.

Суд зауважує, що послуги з стимулювання продажу продукції - послуги, які спрямовані на підтримання стійкого споживчого попиту на продукцію та полягають у передпродажній підготовці продукції, залученні клієнтів, забезпеченні ритмічного та безперебійного надходження продукції до торговельних (дилерських) мереж клієнтів, викладені та розміщені продукції у торгових залах з метою стимулювання кінцевих споживачів до придбання продукції, моніторингу споживчого попиту на продукцію, доведення інформації до споживача та інші послуги з просування продукції; продукція - цукрова пудра, ванільний цукор, какао, желатин, дріжджі, лимонна кислота, розпушувач тіста, желе, пудинги та інша продукція.

Також судом під час розгляду справи встановлено, що Позивач здійснює реалізацію продукції виключно під торговою марю «Др.Оеткер» («Dr.Oetker»), тоді як на ринку України аналогічні товари представлені іншими торгівельними марками.

Враховуючи відсутність у позивача відокремлених підрозділів і території України та штату маркетологів, які б забезпечували розробку та реалізацій просування продукції під торговою маркою марки "Dr.Oetker" та необхідної популяризації товарів під торговою маркою "Dr.Oetker" на території України для збільшення обсягів продажів товару було обґрунтованим та логічни укладення останнім договорів з ТОВ «ВС-ІМПЕКС» (40078313), ТОВ «АВРОРА 2015» (40096704), ТОВ «МЕРЧИНДАЙЗИНГ-ПРО» про надання послуг.

Як вбачається з первинних документів, укладення договорів з зазначеними вище контрагентами дозволило реалізувати продукцію і контролювати її продаж не лише в м Києві, а й в інших регіонах, та через ті мережі магазинів, з якими позивач не укладав договори щодо продукції під торговою маркою «Dr.Oetker» (так у відносинах з ТОВ "ВС- ІМПЕКС" (код 40078313) .

Так, як вбачається з Акту перевірки товар позивача в подальшому реалізовувався через мережу магазинів Novus, інший постачальник (ТОв «Аврора 2015») забезпечував реалізацію товару через мережу (Varus).

Верховний Суд у постанові від 17.03.2020 у справі №812/9439/13-а дійшов висновку, що ділова мета простежувалася в господарських операціях, які хоч і були збитковими, проте підприємство несло витрати у зв`язку з особливостями поточних бізнес-процесів та вимогами чинного законодавства. При цьому, суд звернув увагу на те, що не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Водночас Верховний Суд наголосив на тому, що відповідно до чинного на момент спірних правовідносин законодавства, обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Таким чином, важливими для визначення ділової мети є не наслідки конкретної операції, а саме наміри платника, пов`язані з її виконанням. При цьому варто враховувати не лише суб`єктивну складову - ситуацію конкретного підприємства, але й об`єктивно оцінити ситуацію з точки зору добросовісного суб`єкта господарювання.

Верховний Суд у постанові від 21.07.2020 у справі № 816/191/17 зазначив, що оцінка доцільності економічних рішень платника в процесі провадження ним господарської діяльності, ефективності використання платником капіталу шляхом оцінювання витрат платника у світлі їх доцільності, раціональності не належить до повноважень податкового органу. Таким чином, суд наголосив на тому, що вирішувати, які саме господарські операції слід здійснити в межах господарської діяльності, повинен сам платник, а економічна ефективність та доцільність витрат є якісним показником, який не впливає на податковий облік платника.

Так, проаналізувавши правовідносини, що виникли між позивачем та ТОВ «ВС-ІМПЕКС» (40078313), ТОВ «АВРОРА 2015» (40096704), ТОВ «МЕРЧИНДАЙЗИНГ-ПРО» суд зазначає, що контрагентами надавались маркетингові послуги відповідно до укладених договорів.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, які були спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Умовами договору передбачено підтвердження факту надання послуг шляхом підписання актів наданих послуг. Надання та підписання будь-яких інших документів не передбачено.

В наданих до перевірки Актах наданих послуг чітко зазначені види наданих послуг, їх вартість та час їх надання, перелік наданих послуг деталізовано та розписано таким чином, що можливо визначити їх зв`язок із господарською діяльністю підприємства та реальний зміст господарських операцій.

Отже, позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Щодо твердження відповідача про необхідність прослідковувати ланцюги придбання товарів, суд звертає увагу на наступне.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом.

Навіть якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

Жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків - одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність додатковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 11.08.2018 по справі №804/4787/16.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин

Також, суд враховує, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразово висловлював позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб (постанови від 04.06.2020 у справі №340/422/19, від 10.07.2020 у справі №120/4723/18-а, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 27.08.2020 у справі №820/1379/16, від 17.09.2020 у справі №826/16705/17, від 20.10.2020 у справі №806/705/15 тощо).

Отже, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Тому невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Отже суд дійшов висновку, що позивачем не занижено податок на додану вартість та не завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток тому податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві є протиправними та підлягають до скасування.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, частково доведено правомірність оскаржуваних рішень у порядку статті 77 КАС України, а тому права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними і скасування таких рішень відповідно до вищенаведених у мотивувальній частині рішення висновків по суті спору.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 134, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Др. Оеткер" (01013, м.Київ, вул. Будіндустрії, б.5, РНОКПП 2779010520) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві за формою «Р» №00502270702 від 02.07.2021 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві за формою «П» №00502280702 від 02.07.2021 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві за формою «Р» №00502260702 від 02.07.2021 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Др. Оеткер" (01013, м.Київ, вул. Будіндустрії, б.5, РНОКПП 2779010520) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 24 970 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Відокремленого підрозділу відповідача Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: вул. Шолуденка, 33/19 , м.Київ, 04116).

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2022 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа