Постанова

від 29.08.2022 по справі 917/1023/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2022 р. Справа№ 917/1023/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.08.2022 у справі №917/1023/21 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «КВАРЦ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2022, повний текст якого складено 02.02.2022

у справі №917/1023/21 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «КВАРЦ»

до Полтавської обласної державної адміністрації

про визнання договору оренди землі поновленим та визнання додаткової угоди укладеною

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про:

- визнання поновленим з 01.06.2019 до 01.06.2035 договору оренди землі від 21.12.2011, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області 15.02.2012 за номером 531040004000040 щодо користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5310436100:03:002:0006 загальною площею 1,0416 га для експлуатації та обслуговування під`їзних колій та будівель для їх обслуговування по вул. Профспілковій, вул. 40-річчя Жовтня, вул. Халаменюка, вул. Першотравневій (ділянка № 1) в м. Кременчуці;

- визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 21.12.2011, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області 15.02.2012 за номером 531040004000040 щодо користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5310436100:03:002:0006 загальною площею 1,0416 га для експлуатації та обслуговування під`їзних колій та будівель для їх обслуговування по вул. Профспілковій, вул. 40-річчя Жовтня, вул. Халаменюка, вул. Першотравневій (ділянка № 1) в м. Кременчуці, у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, відповідно до положень чинного законодавства та п. 8 спірного договору, скористався своїм правом на переважне поновлення спірного договору оренди, з огляду на що відповідачем прийнято розпорядження №265 від 12.04.2019 «Про поновлення АТ «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» договорів оренди земельних ділянок щодо земельних ділянок, на яких провадиться господарська діяльність Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц», проте, відповідної додаткової угоди до договору оренди землі з боку відповідача так підписано і не було. У позовній заяві позивачем зазначено, що у спірних правовідносинах має місце поновлення орендних правовідносин за двома випадками - передбаченими ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та ч. 6 вказаної статті, проте у цьому позові не йдеться про узгодження умов договору оренди а предметом позову є пролонгація договору внаслідок вчинення позивачем передбачених законом дій спрямованих на поновлення договору оренди землі, користування позивачем земельною ділянкою після закінчення строку оренди за «мовчазною» згодою орендодавця.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- в отриманому ним листі позивача № 1/898 від 14.02.2019 не було зазначено місця розташування земельної ділянки (назви вулиці), її коду КВЦПЗ та цільового призначення. Крім того, у вказаному листі позивачем було одночасно зазначено дві підстави для поновлення спірного договору - для експлуатації і обслуговування кар`єру з видобування граніту та державного цілісного майнового комплексу. У той же час до цього листа позивачем не було долучено проектів додаткових угод з умовами, на яких позивач пропонує поновити укладений договір оренди землі, так як до вказаного листа позивачем було долучено саме проект договору оренди земельної ділянки;

- між сторонами не було досягнуто згоди щодо орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду, а також відповідальності за її несплату, що підтверджується листом відповідача № 8877/1/01-37 від 26.06.2019;

- договір оренди землі було укладено на 7 років 5 місяців та 11 днів, проте позивач фактично просить укласти додаткову угоду на строк 16 років, що виключає можливість визнання такого договору поновленим на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» за змістом якої договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором;

- за змістом положень ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» поновлення договору оренди землі за якими надає сторонам можливості змінити умов договору оренди землі, у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Отже, враховуючи те, що у встановлений законом місячний строк домовленості між сторонами щодо такої істотної умови договору як орендна плата досягнуто не було, а додаткова угода не була укладена, позивач втратив переважне право на укладення відповідного договору на новий строк;

- вимога позивача про визнання договору укладеним не відповідає способам захисту прав, інтересів суб`єктів господарювання, які визначені положеннями ГК України та ЦК України.

Крім того, відповідач вказав на неможливість встановлення належності земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:03:002:0006 до земель, розміщених під цілісним майновим комплексом, що перебуває в оренді позивача та повідомив про відсутність у нього повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, зазначивши про те, що користування цією ділянкою може бути оформлене лише за результатами проведення земельних торгів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2022, повний тест якого складений 02.02.2022, у справі №917/1023/21 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:

- правовою підставою для звернення до суду з цим позовом є саме приписи ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у яких законодавець визначив алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення;

- матеріали справи свідчать про те, що спір між сторонами виник унаслідок відсутності згоди щодо розміру орендної плати за оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:03:002:0006, яка мала сплачуватися орендарем після поновлення дії спірного договору;

- в свою чергу за змістом положень чинного законодавства орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а нормативна грошова оцінка земель становить основу для визначення розміру орендної плати, зміна розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що наявні у спірних правовідносинах та законодавча зміна граничного розміру орендної плати є підставами для перегляду розміру орендної плати, визначеної сторонами у договорі оренди землі;

- за таких обставин, враховуючи те, що п. 5 спірного договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 10 416 кв.м. станом на 15.09.2011 становить 2 390 055,36 грн. (229,46 грн. за 1 кв.м.), а з наявних у матеріалах справи документів, зокрема, доданого самим позивачем до листа № 1/1071 від 28.05.2019 проекту договору оренди землі, вбачається, що станом на 13.06.2019 нормативно-грошова оцінка спірної земельної ділянки становила 5 441 110,08 грн. (522,38 грн. за 1 кв.м), поновлення спірного договору із запропонованою редакцією додаткової угоди без внесення змін в частині визначення розміру орендної плати за наявності проведеної нової грошової оцінки такої земельної ділянки, суперечить вказаним нормам;

- враховуючи те, що сторони не дійшли згоди щодо зміни умов договору оренди земельної ділянки в частині орендної плати (з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки), а додаткову угоду до спірного договору укладено не було, переважне право позивача на укладення договору оренди землі припинилось з огляду на зміст ч. 4 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», якою визначено, що при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін, а у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється;

- вказане свідчить про те, що спірний договір припинив свою дію 01.06.2019 року внаслідок спливу строку, на який його було укладено (пункт 8 договору).

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації від 12.04.2019 № 265 «Про поновлення АТ «Кременчуцьке кар`єроуправління «КВАРЦ» договорів оренди земельних ділянок», яким вирішено поновити позивачу дію спірного договору строком до 01.06.2035, як на підставу для задоволення позовних вимог, пред`явлених на підставі ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», з посиланням на те, що між сторонами залишились невирішеними питання щодо розміру орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 5310436100:03:002:0006, яка мала сплачуватися орендарем після поновлення дії спірного договору, зауваживши на тому, що факт відсутності між сторонами згоди щодо всіх істотних умов такого договору (зокрема, його ціни) та неузгодження таких умов, зокрема, у момент прийняття відповідачем вказаного розпорядження чи після його прийняття, підтверджується наявними у матеріалах справи листуванням сторін (у тому числі тим, що датоване після прийняття вищенаведеного розпорядження), що свідчить про суперечливість та необґрунтованість посилань позивача на фактичне досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов такого правочину.

Посилання позивача на положення ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», як правової підстави визнання додаткової угоди до спірного договору укладеною, судом першої інстанції до уваги не прийняті так як:

- у випадку якщо орендар, маючи на меті реалізацію свого переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, ініціював перед орендодавцем питання про таке поновлення, скориставшись правовим механізмом ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», частина 6 вказаної статті не може бути застосована до таких правовідносин, оскільки переговори сторін щодо зміни (за необхідності) істотних умов не проводяться;

- поновлення договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» можливо виключно на тих самих умовах і на той самий строк, а орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. За таких обставин визнання укладеною спірної додаткової угоди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у запропонованій позивачем редакції з одночасним поновленням дії спірного договору до 2035 року суперечить вищенаведеним приписам Закону України «Про оренду землі».

Судом першої інстанції також встановлено відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання поновленим з 01.06.2019 до 01.06.2035 спірного договору оренди землі, так як поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений ст. 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків, а належним і ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису закону про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 у справі №917/1023/21 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, а саме не дотриманням принципів змагальності, невідповідність висновків в суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкового рішення.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про втрату позивачем переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки у зв`язку з виникненням спору між сторонами договору щодо істотних умов договору адже за змістом положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі» погодження умов договору відбувається до прийняття орендодавцем рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), а відтак, враховуючи те, що відповідне рішення відповідачем було прийнято, умови спірного договору між сторонами були погоджені;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний договір припинив свою дію 01.06.2019, так як за змістом положень чинного законодавства правовим наслідком припинення договору оренди землі є повернення орендодавцю земельної ділянки, проте дій щодо повернення спірної земельної ділянки сторони не ініціювали і не вчиняли.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2022 справу №917/1023/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Тищенко А.І.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №917/1023/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №917/1023/21.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2022, враховуючи перебування судді Тищенко А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 917/1023/21.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2022 справу № 917/1023/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

28.04.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 у справі №917/1023/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.06.2022 о 14:30 год.

16.05.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що:

- заявлена позивачем вимога про визнання договору оренди землі поновленим не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, що свідчить про те, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту;

- поновлення умов спірного договору із запропонованою позивачем редакцією додаткової угоди без внесення змін в частині визначення розміру орендної плати за наявності проведеної нової грошової оцінки спірної земельної ділянки суперечить положенням чинного законодавства (ст.ст. 13, 18, 21 Закону України «Про оцінку земель», п. 288.5, ст. 288, п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України);

- з огляду на те, що сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди, зокрема в частині погодження розміру орендної плати, переважне право позивача на поновлення договору оренди землі припинилось, а тому розпорядження №265 від 12.04.2019 «Про поновлення АТ «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» договорів оренди земельних ділянок щодо земельних ділянок, на яких провадиться господарська діяльність Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» не було реалізовано з підстав, що не залежали від відповідача,

просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

19.05.2022 та 24.05.2022 до суду від позивача та відповідача надійшли клопотання в яких позивач та відповідач просили надати їм можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «EasyCon». Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 та від 30.05.2022 вказані клопотання задоволені.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.07.2022 о 10:15, позивача зобов`язано надати суду письмові пояснення з посиланням на відповідні докази, чому товариство звернулося саме до відповідача про поновлення спірного договору оренди землі від 21.12.2011, хоча вказаний правочин був укладений з Кременчуцькою міською радою, учасників повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги проводимиться в режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, літера А (зал судових засідань №16).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 30.08.2022 о 10:15, позивача повторно зобов`язано надати суду письмові пояснення з посиланням на відповідні докази, чому товариство звернулося саме до відповідача про поновлення спірного договору оренди землі від 21.12.2011, хоча вказаний правочин був укладений з Кременчуцькою міською радою, учасників повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги проводимиться в режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, літера А (зал судових засідань №16).

02.08.2022 до суду від позивача надійшли письмові пояснення в яких апелянт зауважив на тому, що:

- судом першої інстанції не надано правову оцінку тому, що вимога відповідача про перегляд розміру орендної плати висунута останнім у травні 2019 року, тобто після прийняття розпорядження №265 від 12.04.2019 «Про поновлення АТ «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» договорів оренди земельних ділянок щодо земельних ділянок, на яких провадиться господарська діяльність Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц», проте прийняття вказаного розпорядження свідчить про погодження сторонами всіх істотних умов договору оренди, а у випадку незгоди відповідача з погодженими умовами останній мав вчиняти дії для скасування такого рішення;

- судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що запропоновані зміни стосуються виключно формулювань, а не розміру орендної плати.

Крім того у вказаних поясненнях позивач зазначив про те, що ним вчинялись дії щодо укладення додаткових угод до договорів оренди землі саме з Кременчуцькою міською радою (лист вих.№ 1/758 від 17.09.2014), проте остання листом вих.№ 01-19/4369 від 13.10.2014 повідомила позивача про те, що, з метою запобігання перевищення повноважень органу місцевого самоврядування запропоновано звернутись до законодавчого розпорядника таких земель - відповідача.

До вказаних пояснень позивачем долучені належним чином засвідчені копії актів приймання передачі активів-пасивів (майнових прав та обов`язків) від юридичної особи, що припиняється - Державне підприємством Міністерства оборони України «Кременчуцьке кар`єроуправління «КВАРЦ» до юридичної особи - правонаступника - Закрите акціонерне товариство «Кременчуцьке кар`єроуправління «КВАРЦ» та листа Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області вих.№ 01-19/4369 від 13.10.2014.

З огляду на те, що вказані додаткові докази були надані на виконання вимог суду апеляційної інстанції, такі докази приймаються колегією суддів як додаткові.

Станом на 30.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

21.12.2011 Кременчуцька міська рада як орендодавець та Публічне акціонерне товариство «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» (після зміни організаційно-правової форми - Акціонерне товариство «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц») як орендар уклали договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г. та зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області 15.02.2012 за номером 531040004000040 (далі Договір), в п. 1 якого погодили, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий № 5310436100:03:002:0006) для експлуатації та обслуговування під`їзних колій та будівель для їх обслуговування по вул. Профспілковій, вул. 40-річчя Жовтня, вул. Халаменюка, вул. Першотравневій (ділянка № 1) у м. Кременчук (далі Земельна ділянка).

За змістом п.п. 2, 3 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 10 416 кв.м., в тому числі по угіддях: графа 40 - відкриті розробки та кар`єри, шахти, які експлуатуються - 10 416 кв.м. На Земельній ділянці знаходяться під`їзні колії та будівлі для їх обслуговування.

У п. 8 Договору сторони погодили, що Договір укладено терміном до 01.06.2019. Початок строку дії Договору обчислюється після підписання сторонами з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку дії Договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов Договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

15.02.2012 сторонами підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування Земельну ділянку терміном до 01.06.2019.

15.02.2019 позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням вих.№1/898 від 14.02.2019 в якому просив поновити на строк до 01.06.2035 оренду земельних ділянок, до переліку яких включено і Земельну ділянку. У додатках до вказаного листа позивачем було зазначено про наявність відповідних проектів додаткових угод до договорів оренди.

Розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації від 12.04.2019 № 265 «Про поновлення AT «КРЕМЕНЧУЦЬКЕ КАР`ЄРОУПРАВЛІННЯ «КВАРЦ» договорів оренди земельних ділянок» (далі Розпорядження) вирішено поновити позивачу строком до 01.06.2035 договори оренди земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, що розташовані в межах населених пунктів м. Кременчук, зокрема, Земельної ділянки площею 1,0416 га (кадастровий номер 5310436100:03:002:0006).

Листом вих. № 1/1050 від 21.05.2019 позивач звернувся до відповідача з проханням погодити текст відповідних додаткових угод щодо земельних ділянок, зазначених у Розпорядженні, до переліку яких включено Земельну ділянку, для їх подальшого нотаріального посвідчення.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що сторони не дійшли згоди щодо укладення відповідної додаткової угоди про продовження строку Договору, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом у якому, з посиланням на положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі», просив визнати поновленим з 01.06.2019 до 01.06.2035 Договір та визнати укладеною додаткову угоду до Договору у запропонованій позивачем редакції.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлені Земельним кодексом України (далі ЗК України) та законом України «Про оренду землі».

За змістом положень ст. 1 Закону України «Про оренду землі», тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

В свою чергу порядок поновлення договору оренди землі визначений ч.ч. 2-6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» а змістом яких:

- орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку (ч. 2);

- до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3);

- при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч. 4);

- орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5);

- у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч. 6).

- додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч. 8).

- відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 9).

Отже, ч. 1-5 та ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

Так, за загальним правилом, викладеним у ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Отже, у розумінні наведених положень законодавства, основними відмінностями у застосуванні положень ч.ч.1-5 та ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» є:

- умови додаткової угоди: відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі») та, відповідно, наявність погодження обох сторін щодо істотних умов договору; або ті самі (ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»);

- строк, в який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати або поновлювати договір оренди: у місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (ч.ч.1-5 та ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»); чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»).

В свою чергу за змістом положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі» додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що ним було повністю дотримано процедуру і строки звернення до відповідача із повідомленням про намір поновити Договір, проте відповідачем не виконано обов`язок з укладення додаткової угоди до Договору, як це передбачено ч.ч. 5, 7 ст. ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Вказане свідчить про те, що правовою підставою для звернення із даним позовом про поновлення дії Договору та визнання укладеною додаткової угоди є саме приписи ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин порядку поновлення договору оренди землі, передбаченого у ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», свідчить і те, що:

- як встановлено вище, у випадку поновлення договору оренди землі у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», такий договір може бути поновлений на той самий строк і на тих самих умовах, які були та без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення;

- у випадку якщо орендар, маючи на меті реалізацію свого переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, ініціював перед орендодавцем питання про таке поновлення, скориставшись правовим механізмом ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», то частина 6 вказаної статті не може бути застосована до таких правовідносин, оскільки переговори сторін щодо зміни (за необхідності) істотних умов не проводяться;

- поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», можливо лише за умови поновлення договору виключно на тих самих умовах і на той самий строк, проте позивач у позові просить визнати укладеною додаткову угоду до Договору у запропонованій позивачем редакції з одночасним поновленням дії Договору до 2035 року, тобто з умовами щодо строку дії Договору, які є відмінними від викладених у Договорі.

Законодавець у ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» визначив алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Як встановлено вище:

- 15.02.2019 позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням вих.№1/898 від 14.02.2019, в якому просив поновити на строк до 01.06.2035 оренду земельних ділянок, до переліку яких включено і земельну ділянку, орендовану за Договором;

- Розпорядженням вирішено поновити позивачу строком до 01.06.2035 договори оренди земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, що розташовані в межах населених пунктів м. Кременчук, зокрема, Земельної ділянки площею 1,0416 га (кадастровий номер 5310436100:03:002:0006);

- листом вих. № 1/1050 від 21.05.2019 позивач звернувся до відповідача з проханням погодити текст відповідних додаткових угод щодо земельних ділянок, зазначених у Розпорядженні, до переліку яких було включено Земельну ділянку, для їх подальшого нотаріального посвідчення.

В свою чергу, з наявного у матеріалах справи листа позивач вих. № 1/1071 від 28.05.2019 слідує, що останній просив відповідача врахувати попереднє погодження та залишити незмінним (не збільшувати) розмір орендної плати за Договором і підписати запропоновані орендарем додаткові угоди (у тому числі спірну).

Позивач звернувся до відповідача з листом вих.№ 1/1123 від 24.06.2019, яким, в доповнення до клопотання про укладення договорів оренди земельних ділянок вих.№ 1/1089 від 10.06.2019, повторно надіслав на розгляд та підписання відповідачем проекти договорів оренди (у тому числі Земельної ділянки).

У відповідь на лист позивача вих. № 1/1050 від 21.05.2019 відповідач листом вих. № 8877/1/01-37 від 26.06.2019 «Щодо врегулювання розбіжностей в договорі», запропонував позивачу викласти пункт 9 Договору в редакції, за якою орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в пункті 5 цього Договору.

Разом із тим, листом вих.№ 1/1153 від 11.07.2019 позивач повідомив відповідача про те, що запропонована останнім у листі вих. № 8877/1/01-37 від 26.06.2019 редакція пункту 9 Договору з розміром орендної плати, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки, робить умови користування позивачем земельними ділянками не рівноцінними та не конкурентними з умовами землекористування іншими гірничодобувними підприємствами міста Кременчук. Враховуючи вищевикладене та з метою приведення умов проектів договорів (у тому числі спірного у даній справі) у відповідність з умовами типового договору, позивач запропонував відповідачу п. 9 Договору викласти у редакції, за якою орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі, що становить 0,75 % від нормативної грошової оцінки. Також орендар зазначив, що такий розмір орендної плати не являється пільговим, не протирічить законодавству України і може бути встановлений за згодою сторін.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, спір між сторонами виник унаслідок відсутності згоди щодо розміру орендної плати за оренду Земельної ділянки, яка мала сплачуватися орендарем після поновлення дії Договору.

У п. 9 Договору сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в трикратному розмірі земельного податку щорічно та складає 17 925,42 грн. в рік, а у п. 5 - що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 10 416 кв.м. станом на 15.09.2011 становить 2 390 055,36 грн. (229,46 грн. за 1 кв.м.).

При цьому, з наявних у матеріалах справи документів, зокрема, доданого самим позивачем до листа вих.№ 1/1071 від 28.05.2019 проекту договору оренди землі, слідує, що станом на 13.06.2019 нормативно-грошова оцінка спірної земельної ділянки становила 5 441 110,08 грн. (522,38 грн. за 1 кв.м).

За змістом положень ч.ч. 1,2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У статті 30 Закону України «Про оренду землі» визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, враховуючи положення ст. 632 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про оренду землі», за загальним правилом зміна умов договору, у тому числі стосовно розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди договір може бути змінено за рішенням суду лише у випадках, установлених умовами договору або в силу закону.

За змістом п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та ст. 21 Закону України Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Разом із тим, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а нормативна грошова оцінка земель становить основу для визначення розміру орендної плати, зміна розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та законодавча зміна граничного розміру орендної плати є підставами для перегляду розміру орендної плати, визначеної сторонами у договорі оренди землі.

Водночас за змістом ст. 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що, поновлення Договору із запропонованою редакцією додаткової угоди без внесення змін в частині визначення розміру орендної плати за наявності проведеної нової грошової оцінки такої земельної ділянки, суперечить положенням чинного законодавства.

Отже, враховуючи те, що на час розгляду та вирішення даного спору в суді сторонами не було досягнуто згоди в частині розміру відсотку, який відраховується від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки для встановлення розміру орендної плати, сторони не дійшли згоди щодо зміни умов Договору в частині орендної плати (з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки), а додаткову угоду до Договору укладено не було.

В свою чергу, виходячи з положень ч. 4 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на те, що прийняттям Розпорядження сторони фактичного дійшли згоди щодо всіх істотних умов Договору, оскільки прийняття Розпорядження не спростовує наявності між сторонами спору щодо розміру орендної плати за Договором та зауважує позивачу на тому, що як було встановлено вище, поновлення Договору без внесення змін в частині визначення розміру орендної плати за наявності проведеної нової грошової оцінки такої земельної ділянки, суперечить положенням чинного законодавства

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Договір припинив свою дію 01.06.2019 внаслідок спливу строку, на який його було укладено (пункт 8 Договору), а послання відповідача на те, що доказом продовження дії Договору є те, що він продовжує користуватися Земельною ділянкою є помилковими.

З огляду на вказані обставин суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог позивача.

Водночас колегія суддів зауважує позивачу і на тому, що заявлена ним позовна вимога про визнання поновленим Договору з 01.06.2019 до 01.06.2035 не відповідає способам захисту прав, інтересів суб`єктів господарювання, які визначені положеннями ГК України та ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у її задоволенні.

Як було зазначено вище, поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений ст. 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків.

Належним і ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису закону про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 15.01.2019 у справі № 922/1464/18, від 19.03.2019 у справі № 908/2484/17, від 09.06.2020 у справі 912/1860/19, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19 та інших.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».

Таким чином, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

В свою чергу, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 у справі №917/1023/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «КВАРЦ» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «КВАРЦ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 у справі №917/1023/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 у справі №917/1023/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №917/1023/21.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 31.08.2022.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов